Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
478296000 подихів робить людина в середньому за життя.
Дихання - це ритм. Дихання не можна ні побачити, ні схопити, тільки відчути і почути. Нескінченне число. Півмільярда подихів. Зворотний відлік часу. "Легені" - вистава про повітря. Про простор. Про час. Про планету. Про людей, що живуть поруч з нами, жадібно дихаючих киснем. Про тиху дрімоту тропічних лісів. Про глибоководних риб. Про сліди динозаврів в пустелі. Про мурах, які будують спільний дім. Про маленькі рішеннях, які назавжди змінюють наше життя. Про саме життя, яке є невидимим потоком, що змиває все на своєму шляху.
Про 1700 подихів, які зробить кожен з нас за час цієї вистави.
«НОВЕЧЕНТО (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко - це легка, захоплива, бентежлива, щира історія музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег. Розглядаючи мінливі обличчя пасажирів, він з’єднався з життям цілого світу, налагодив діалог з усім людством і переклав це на мову музики. Мову надлюдську і правічну. Знаково, що «НОВЕЧЕНТО (1900-й)» – вперше за існування нашого театру - грається у вітальні мікросцени, де зазвичай глядачі відпочивають в очікуванні початку театрального дійства. У виставі цей простір перетворюється то на музичний салон корабля, то на мистецьку галерею. У виставі звучить жива музика і, здається, майже відчутно запах моря. На стінах зали проступають обличчя відомих акторів і режисерів. Молодий актор Станіслав Мельник знаходиться у діалозі з цими метрами, вписуючи власне існування у багату традицію Театру, що так само, як і музика для його героя, перетворюється для нього на саме життя.
Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку… Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?
Вистава-перформанс «Вибір за Тобою», створена за участі акторів, хореографів та вокалістів! Людина може жити або ж існувати в нашому світі навіть не задумуючись, що вона піддається впливу соціуму, або ж нав'язаних думок, котрі заставляють виконувати правила придумані не Вами! Страх – то є один із чинників, котрі допомагають нам вижити... Так, саме вижити, а не жити! Обираючи свій наступний крок в житті, подумайте, хто являється його причиною. Історія молодого хлопця, котрий мріяв про щастя, любов та доброту, а ще хотів втілювати свої дитячі мрії. Він влаштувався на роботу, закохався в дівчину і почав працювати, та все пішло шкереберть, коли він спробував побороти систему. Що з ним сталося? Це можно буде побачити під час перегляду. В виставі-перформансу використовується кавер версії відомих хітів: Marilyn Manson, Sia та інших сучасних виконавців живий супровід відомих хітів дозволить вам зануритись в сучасне життя і зазирнути в ті потаємні місця, куди Вас не пускають.
У цей непростий для нашої країни час особливо важливою місією є примирення – і не лише непримиренних світоглядів сучасних громадян, але, передовсім, загоєння давніх ран, які лежать в основі будь-якого конфлікту. Саме тому два успішні колективи – столичний театр «Золоті ворота» та Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка – вирішили об'єднати свої зусилля для роботи над виставою за п'єсою популярного молодого українського драматурга, який живе між Львовом та Берліном, Павла Ар'є. В основі сюжету драми «Слава героям» лежить сучасна історія двох ветеранів – УПА та Великої вітчизняної війни, – яких доля зводить в одній лікарняній палаті… Копродукція Театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка
Сюжет, що спопеляє думки своєю відвертістю. Розриває на шматки серця та змушує захлинатися від сміху. Історія, що проллє правду на наші владні натури. Примхою долі, два кандидати в мери міста – завзяті конкуренти на політичній арені – є дуже близькими друзями в особистому житті. Кожен з них вже підраховує потенційні голоси виборців і готовий святкувати перемогу. Але ДЕНЬ ТИШІ приносить з собою несподіванку. Дивним чином, з міста зникають усі його жителі. А можливо, і не тільки з міста… Що це? Містичне знищення людського роду, чи терористична операція? А, може, підступна витівка одного з кандидатів? Для народних обранців це значить лише одне: тепер немає ні кому голосувати, ні ким керувати. Тож, вони зі своїми дружинами шукають відповіді: чи самі вони лишилися в цьому світі? Хто ж все-таки стане мером? Як їм бути тепер? Аж поки їхні роздуми не перериває спокійний дзвінок у двері… Підкуп, шантаж, погрози і спокусливі пропозиції. Брудна гра з використанням усіх можливих і неможливих засобів впливу. Порожні обіцянки і гучні звинувачення. А ще літри крові на вівтар могутності і слави. Гумор, що не залишить жодного живого місця від величних можновладців. Таке можливо тільки в «День тиші»! Тож нехай почнеться гра!
Современная английская драматургия Дункана Макмиллана поставлена Дмитрием Захоженко интересно, креативно, захватывает с первой же минуты, потому что отношения между двумя влюблёнными молодыми людьми одинаковы и в Англии, и в Украине. Молодая пара обсуждает все время свое будущее, рождение ребенка, изменение тела женщины после родов, их волнует экология, правильные продукты, товары, но они порой не слышат и не понимают друг друга совсем... Юлия Першута и Александр Васин не играли, а жили на сцене, им веришь и сопереживаешь. Немного изменён финал пьесы, сделан оптимистичным и жизнеутверждающим, но это к лучшему, ведь зрители так устали от безысходности, чернухи на сцене и в жизни. Рекомендую смотреть эту вещь старшеклассникам, молодежи, вступающей в отношения и в жизнь, и всем театралам, любящим психологические драмы о современных непростых отношениях между людьми в новых реалиях жизни. Всегда в этом театре необычный видеоряд, живая съёмка крупно лиц и эмоций- это держит в напряжении и внимании весь зал. И самые талантливые молодые красивые актеры работают именно в театре на Печерске, на мой взгляд.
Ця вистава змусила мене пепедивитися своє ставлення до природи, насамперед. Але й над актуальною проблемою дорослішання теж. Актори грали щиро, із запалом. Важко було відірватися від них. Ці майстри зможуть навіть незначні діалоги та фрази зробити цікавими. Сподобалось і супроводження музичне та візуальне (екран). Не заважало спостерігати за дією і надавало навіть певної кінематографічності. І це плюс вистави: можна було побачити гру очами акторів, рідкісну майстерність сьогодні.
Вистава проходила у невеличкому приміщенні. Місця для сидіння були зручними; але над місцями з боків (біля стіни) є полиця, яка простягається вздовж усієї зали, я зі своїм ростом (175 см) декілька разів об неї ударялася. Сама вистава складалася з 2 частин та антракту. Під час антракту можна було випити кави у буфеті. Основна тема спектаклю - стосунки між хлопцем та дівчиною та їхнє бажання "завести" дитину. Актори справилися зі своєю задачею на 100 %. Але сюжет, особливо другого акту, трохи мене здивував. Не очікуваним було зображення усього життя (від народження хлопчика до смерті головного героя) за 2 хвилини. Загалом, театр затишний, персонал привітний. Вистава зіграна гарно, але самої ідеї мені не вистачило.
Відчуття, які виникли в мене після перегляду вистави "Легені", реалізувались у таке речення: "Інколи сміття думок та емоцій у нашій голові заважає нам дихати вільно, заважає нам просто жити". Сюжет вистави доволі простий - з'ясування стосунків між молодими дівчиною та хлопцем, які опинились перед вибором наступного розвитку їх відносин - чи народжувати дитину, чи одружуватися, чи розширяти житлову площу, чи просто жити заради себе. Обидва - розкуті і вільні, та водночас обмежені і закриті. "Ми ж хороші люди" - ця фраза постійно звучить у виставі, то як твердження, то як запитання. Люди засмічують не тільки планету та світ навколо себе, люди засмічують і своє життя - неконтрольованими емоціями, словами, думками, городять звалища із непотрібних обмежень, заборон, обов'язків, страхів, претензій, невиправдених сподівань, очікувань та розчарувань. Можливо варто просто жити, так просто, як дихати? Не зважаючи на емоційно напружену історію, вона закінчується щасливо - герої залишилися разом, у них народився син, якого вони виховали, вони зістарилися, але продовжили любити один одного, незважаючи на те, що один з них пішов раніше. І дерево таки посадили. Сцени та акти у виставі змінювались майже непомітно для глядачів - поворотом або одним рухом акторів, однією реплікою, музикою - і вже інший час та простір. Протягом усієї вистави дихаєщ в одному ритмі з головними героями - то затомовуєш подих, то дихаєш частіше, то взагалі майже не можеш дихати від емоцій та почуттів, що переживаєш разом з ними. Актори співали, і танцювали, і малювали, і знімали відео, постійно взаємодіяли з глядачами.
Вистава починається доволі несподівано для більшості, але постійний глядач зрозуміє коли вистава почалася. British council завжди підтримує вистави на якісь гострі соціальні теми. І цього разу виключення не було. Нам показується звичайне життя двох людей, але через призму забоудгення планети. Буде помітно, як двоє людей можуть на смітити довкола. І як тісно алегорія «сміття» перетікає в голови людей, саме тоді й починаються проблеми порозуміння. Тому дуже важливо чути і відчувати все навколо. Актори візуально добре підібрані, їм вдається передати вік свого персонажу, та переживання, хоча хотілося додати ще більше драматизму. Бо така тема і постановка, що має бути ком в горлі. Будуть і смішні моменти, але сентиментальність переважить. Під час перегляду можеш згадати когось дуже важливого, а після вистави просто подзвонити рідним. Плюс в тому, як обіграні пікантні моменти, зовсім не вульгарно. Вистава сучасна і легка в переогляді. Це перша вистава українською мовою, яку я бачила в цьому театрі. А подивилася я 80% репертуару. Так от було відчутно, що українську треба підтягнути головній героїні. Бо було помітно, що їй важко швидко говорити, іноді забувалися слова і замінявся русизмами. Але це добре, що в репертуарі є україномовні вистави. Також я б не взяла дитину на цю виставу, можливо підлітка, але не дитину. Бо дитині було нудно, і багато слів вона переоритувала, чим дуже заважала глядачам.
С удовольствием познакомилась с примером современной английской драмы Макмилана в переводе ,максимально приближенной к нашим дням и нашей реальности,ибо где бы мы ни жили,каким воздухом не дышали,все мы люди,всех терзают схожие проблемы.в первом акте перед нами молодая пара влюбленных,пытающихся строить серьезные отношения,вовсю рассуждающих о смысле жизни,в эти рассуждения конечно входят раздумья и споры о продолжении рода,надо ли давать жизнь новому человеку,а как жить с такой ответственностью дальше?!ведь гораздо проще жить для себя,строить карьеру музыканта,готовиться к защите диссертации,вокруг враждебное середовище,отравленный воздух,токсичные люди,не лучше ли пойти оторваться в ночной клуб(думаю,название "Легені" спектаклю дали не зря,вот такой социальный подтекст рефреном проходит через весь спектакль).И когда случается вот этот такой неожиданный и такой ожидаемый момент в жизни каждой пары(героиня понимает,что беременна),ОН и ОНА принимают этот факт и начинают строить планы на будущее под другим углом,с учетом радостной новости!но происходит непредвиденное,случается выкидыш и вот тут незрелые отношения не в состоянии преодолеть трагедию,так часто бывает,подобные жизненные трагедии либо скрепляют отношения,либо разъединяют навсегда!вот такое "подсматривание" и сопереживание ,происходящего в жизни других людей очень сплачивает зал,мне вообще подумалось "счастье,что мне не довелось такое переживать и счастье,что никогда уже не придется(в силу возраста)",но молодым людям,только выстраивающим свои отношения в этом непростом мире,очень важно посмотреть на происходящее глазами авторов!но,ничего не заканчивается бесследно,во втором акте ,по прошествии долгого времени они встретятся,и вспомнят свою любовь,и родят сына,несмотря на все перипетии судьбы!и тут уже зрители всех возрастов прочувствуют что есть жизнь во всем ее разнообразии,захотелось позвонить родителям и вспомнить тех,кого уже нет рядом,а время вспять не повернуть...все мы живем в одном на всех мире и дышим одним воздухом...
Если бы не правило для волонтеров, что необходимо смотреть спектакль до конца, я бы ушла из зала минуте на 15-той. Описание спектакля достаточно общее, легкое, интересное, на деле оказывается историей созависимых невратических отношений с неожиданным хорошим финалом, чего в рельности быть не может. Иллюзия, что подобное возможно в жизни, очень губительна для зрителей, на мой взгляд. Отдельно скажу, актеры старались и современные эффекты в виде музыки, видеоряда очень органично выглядели на сцене, но этот сюжет просто обесценил всё. Я точно не порекомендую этот спектакль.
Перший режисер України (мабуть), який вирішив покинути ІТ-сферу та піти в театральне середовище;
Засновник та куратор освітнього театрального проекту «Європейські студії» у театрі «Сузір’я»;
Створив виставу «Світ в горіховій шкаралупі» по книзі Стівена Хокінга;
Для роботи над виставою «Світ в горіховій шкаралупі», Дмитро написав листа Хокінгу в Англії та попросив його записати відео, де той читає шекспірівський монолог «Бути або не бути». Втім, ідея не втілилася через здоров’я науковця;
Любить читати актуальну сучасну драматургію і в той же час – середньовічні містерії;
Перфекціоніст detected! Відомо, що навіть після того, як прем’єра відбулася, Дмитро все одно дописує ночами нові сцени ;);
Почерком Дмитра у виставах є використання відео-проекції. Хоче поекспериментувати з елементами ігрового кіно на сцені. І має давню мрію – винести на театральну сцену відеогру.
Закінчив навчання в 2009 році, а роком пізніше отримав диплом Міжнародної Літньої Театральної Школи СТД РФ. Продовжив вчитися і в 2012 році закінчив Київську Академію евритмія при Вищій Вільної Школі Духовної Науки і Мистецтва Гетеанум (Дорнах, Швейцарія).
В Київському Новому театрі на Печерську працює з 2007 року. Користується успіхом в якості театрального актора, часто грає різнопланові ролі, іноді в одних і тих же постановках. Кінематографу приділяє мало час, весь вільний час актор і далі присвячує театру.
З 2016 року – працює в Новому театрі на Печерську.Після закінчення вишу Юлія Першута працювала у академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра в Києві. Так, у 2013 році дебютувала як режисер у виставі «Фрекен Жюлі».
З 2016 року працює у трупі Нового драматичного театру на Печерську.
Дебютувала у кіно у 2017 році епізодичною роллю санітарки у телесеріалі «Кохати та вірити». Потім були цілий ряд інших епізодичних ролей.
Найактивнішим став 2018 рік – коли Юлія знялась у дев'яти фільмах.
Київський академічний театр на Печерську було створено в 2000 році.
Основою театру став випускний російський курс Київського Національного Університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (керівник курсу н.а. України М. М. Рушковський). У студентські роки ця трупа створила вистави, які послужили основою для репертуару майбутнього театру.
В роки становлення театру допомагав народний артист СРСР Кирило Юрійович Лавров. Було здійснено ремонт в приміщенні театру на вулиці Шовковична, 3. З 2004 року саме тут театр знайшов своє перше притулок. У 2010 році театр переїхав на нове місце по вулиці Немировича-Данченка, 5, де продовжує свою роботу і нині.
На сьогоднішній день в театрі працює 32 актора: 13 – в трупі, а також – запрошені з інших театрів. Всі ці роки художній керівник театру – Олександр Крижановський.