Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Леді Капулетті »
Пристрасть. Нестримна. Незгасима. Невмолима. Та, що вибиває з соціального, майнового, сімейного стану. Та, що випалює всі інші фарби життя. Та, з котрої може вирости велике життєдайне кохання… Та, що може зачинити всі двері…
Хто б міг подумати, що саме така пристрасть поселилась у серці, здавалося б, скромної шекспірівської героїні «другого плану» – Леді Капулетті?.. Це – історія мовчання… Після Життя…
«Вишукана, стильна, глибока трагедія-аскеза, екстремальна енергія статики, працюють тільки руки, пальці, стриманий мімічний «сюжет», несентиментальна сльоза… Естетика статики…» Неллі Корнієнко.
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Поговоримо про Любов, добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...
Ця історія трапилася у величезному Нью-Йорку. Але вона могла статися в будь-якому іншому великому місті. «Самотність не знає тиші», – говорив Жан Кокто. І герої вистави – танцівниця Гітель Моска і її випадковий знайомий адвокат Джеррі Райн несподівано і раптом стають близькими людьми. Вони тягнуться один до одного. Спочатку від самотності, тому що ні його, ні її ніхто не чекає вдома. Тому що ні він, ні вона не здригаються від довгоочікуваних телефонних дзвінків. Тому що ні він, ні вона не проводять довгі вечори з тим, хто їм любий. Їх кидає з однієї крайності в іншу, вони роблять один одному боляче, але продовжують триматися один за одного. Ця зустріч перевертає все їхнє життя! Випадкова пара – нестійкі, як на гойдалках стосунки. Вони допомогли один одному вижити, повірити в себе, знайти справжнє бажання жити. І все ж, чи не пройшли вони повз любові? Вирішувати глядачам ...
«Близькість» - це відверта п'єса про сучасні стосунки. "Сцени з подружнього життя" двох пар, перескакуючи з одного року в інший, з одного роману в інший, збираються в тонку, неординарну, повну несподіваних поворотів, історію. Молодий письменник Дан закоханий у стриптизерку Алісу, хоча не проти закрутити роман з модним фотографом Анною. У той же час похмурий мачо Ларрі стає бойфрендом Анни, проте зустрічається і з Алісою. І ніхто з них не здатний розібратися в своїх почуттях і остаточно визначитися, з ким же він бажає залишитися. Вони сходяться і розходяться, стаючи все ближче один одному... або все більше віддаляючись один від одного? Кожен страждає, коли не отримує того, чого хоче. Але ще більше страждає, коли не може зрозуміти, чого він хоче... У гонитві за гострими відчуттями герої п'єси постійно «перезавантажують» свої взаємини, маніпулюють почуттями один одного, а головне, так винахідливо брешуть, що вже самі не можуть відрізнити правду від брехні. Правда йде в недосяжні глибини, гине під нагромадженням брехні... і краще б її не знати. Відносини всередині любовного чотирикутника поступово розпалюються, невблаганно наближаючись до несподіваної і парадоксальною розв'язки ...
Після величезного успіху на Чеховському театральному фестивалі у Меліхово – садибі Антона Павловича – один з театральних критиків написав: «Вогні» – найбільше потрясіння за весь театральний сезон. Подивившись виставу, розумієш, чому. Філігранна й переконлива гра акторів, продумана і чітка режисерська лінія. У класичний сюжет із любовним «трикутником» вплітаються глибокі філософські роздуми про сенс і безглуздість життя, про совість і її відсутність, про кохання, вірність, зраду і байдужість. Після таких вистав, як «Вогні», повертаєшся у реальний світ із відчуттям, що тобі було дозволено торкнутися чогось чарівного і незбагненного, зазирнути за лаштунки людської душі і, роздумуючи над долею сценічних героїв, замислитися: а чи так я живу?.
Я перший раз відвідала моно виставу. Фактично це вистава одного актора. На початку мені здалося, що пауза занадто затягнулась. Однак, коли почався монолог паузи були просто необхідні для осмислення сказаного актрисою. Під час пауз в залі була цілковита тиша, складалось враження, що я одна в глядацькій залі. Цей розпач матері, яка поховала доньку, коханого неймовірно тонко було передано не лише словами, але й тремтінням голосу, рухами, мімікою. Браво актрисі, що донесла це глядачам. Неймовірне страждання жінки, яка втратила цінність життя. Єдиний вихід вбачає у служінні Господу. Чудова гра. Чудово переданий образ, емоції.
Ми звикли, що у виставі завжди задіяний інтер'єр, меблі... А в цій виставі актор весь час знаходиться на одному місці і по факту працює за допомогою свого голосу та інтонації розповідаючи історія про своє не бажане весілля, про свою дочку Джульєтту, яка не була схожа на неї. Про те, як вона потрапила до монастиря, після загибелі своєї дочки. Досить дивні відчуття, оскільки це вистава-монолог і вистава викликає співчуття до героя, а саме до леді Капулетті з "Ромео і Джульєтта”, яка розповідає свої переживання щодо свого чоловіка та дочки. Цікавий початок вистави, ніби пам'ятник який ожив) Плавні рухи)
Це був незвичний вечір з самого початку)) Я тількино спустилася сходами до дверей мікросцени, як відкрилися двері - і відкрив їх сам режисер, вклонився, привітав, ніби я знайома та дуже бажана глядачка. Я зайшла. Потім на вході нікого не було, я застигла. І тут голос знайомий: "Вітаю!" Це до мене заговорила акторка, сьогоднішня героїня. Проговорили котрий час і вона запросила мене до вітальні. Через кілька хвилин зібралися глядачі - і серед них я впізнала акторів театру. Як же це зворушливо, коли колеги вітають з прем'єрою! А акторка ще і іменинниця! Скажу я вам, як же це складно грати та не менш складно дивитися моновиставу... Коли вдох, рух голови акторки та твої - це частина вистави. Ти затамовуєш подих, тому що боїшся зломати це диво. А Ганна Яремчук дійсно - найталановитіша! Так передати страждання мами Джульєтти! У мене серце плакало разом з нею.... Я чудово розумію жінку, яка мучиться питаннями: а щоб було колиб я цього не зробила, а якщо зробила інакше, а я могла би зупинити цю біду? І розумію, що спокою вона не досягне((
Актор, режисер, організатор та художній керівник київського театру «Перетворення».
З 1969 по 1978 рік навчався в школі села Микуличин Івано-Франківської області. В школі проявив різносторонні здібності.
З 1978 по 1982 рік — навчання в Дніпропетровському театральному училищі.
1982 — актор театру для дітей та юнацтва, м. Суми.
1982–1985 — актор Дніпропетровського державного театру ляльок.
1982–1984 — служба в Радянській армії.
1985–1988 — навчання в студії Державної капели бандуристів України.
1988–1992 — актор і режисер Київського державного театру ляльок. Паралельно (1987–1992) — засновник, актор і головний режисер театрів-студій «Товариш», «Театру-студії на Виноградарі» (1990), «Театру-студії на Печерську» та театру-студії «Зерня» (1992) (всі — м. Київ).
1992–1994 — фрилансер, працює у низці зарубіжних театрів як актор і режисер.
1994–1997 — головний режисер театру-студії «Бенефіс».
1997–2000 — викладач театрального мистецтва у Дитячій академії мистецтв (Київ).
1997–2004 — головний режисер «Театру під зоряним небом» Київського планетарію.
2005–2010 — режисер-постановник у київських театрах «Браво» і «Театріон».
2011- по сьогодні — художній керівник, головний режисер Театру Володимира Завальнюка «Перетворення» (Київ).
Як явище, театр Володимира Завальнюка існує вже два десятки років (у різний час він виступав у різних організаційних формах і під різними назвами). Роботи цього режисера (й акторів, що поділяють його театральні та мистецькі підходи) – такі, як «Український вертеп», «Саломея» О. Уайльда, «На полі крові» й «Лісова пісня» Лесі Українки та інші – неодноразово здобували визнання глядачів та нагороди престижних міжнародних фестивалів.
Новий організаційний і творчий етап у житті колективу пов'язаний із заснуванням громадської організації «МАМАЙ» (Мобільна Аґенція Мистецьких АкціЙ), основним творчим підрозділом якої став театр Володимира Завальнюка «Перетворення». Офіційне постання театру-студії Володимира Завальнюка у новій мистецькій та організаційній якості знаменувала вистава «Жанна д'Арк. Дисконт?..» за п'єсою Ж. Ануя «Жайворонок» , прем'єра якої з великим успіхом відбулася на малій сцені палацу «Україна» 23 і 24 березня 2012 р. Виставу театр присвятив українським політв'язням усіх часів.
Серед членів колективу театру – талановита актриса театру і кіно Ганна Яремчук, лауреат премії ім В. Стуса, актор, літератор і бард Кирило Булкін, популярний актор і телеведучий Геннадій Попенко та ще чимало небайдужих, креативних і талановитих особистостей. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що вони разом із режисером і керівником колективу Володимиром Завальнюком створили театр, який має потенціал бути вагомим явищем як у мистецькому, так і в громадському житті Києва й усієї України. Колектив сподівається на плідну співпрацю з меценатами, громадськими організаціями й просто небайдужими людьми задля утвердження духовності й патріотизму мистецькими засобами.
« Леді Капулетті »
