Парк, звичайна лавка, на ній двоє самотніх і звичайних людей, що шукають самих себе, сенс власного буття та щастя. Але несподівано знайдуть шукане один в одному. Флірт, пристрасна розмова - вони несподівано знайдуть розуміння і співчуття, на які навіть не сподівались віднайти. Але що буде, коли вони зрозуміють, що знайомі? Коли впізнають один одного? «Лавка» - це спроба з гумором розповісти про буденні речі та перехожих, які кожного дня проходять повз нас, але які також шукають шастя у цьому світі.

Перше, про хочеться сказати, це незабутня гра акторів: Віра — Олена Кривда, Федір — Юрій Яковлев. 10 з 10!!! Я дійсно повірила в те, що відбувалося на лавці в парку! Споконвічна тема відносин між жінкою і чоловіком: кохання, довіряти один одному чи ні, і як, якщо одного разу вже був введений в оману. Ця лірична комедія, на мою думку, підходить як парам, які збираються одружитися, так і парам з досвідом сімейного життя. Ньюансом на виставі був на коротку мить сильно включений динамік, який злякав увесь зал, але на увагу сприйняття не вплинув.

Дві долі, дві історії, пошук розради...... Випадкова зустріч, знайомство, гра в кращу версію себе, і навіть при відкритті обману знову придумування історії життя: що б пожаліли, захоплювалися, влюбилися..... Не думаючи про мораль, наслідки.... За маскою ховається звичайна людина яка боїться своїх почуттів, та можливої відсутності почуттів коханої дружини. Невпевненість в собі та в інших отруює життя, не даючи можливості радіти життю. Вистава «Лавка» легко сприймається, але наштовхує на переосмислення привичних речей. Зустрічає гостей на вході в зал директор театру та допомагає знайти місця глядачам. Невеличкий зал, зручні крісла з подушечками, чудова гра акторів дозволяє максимально насолодитися виставою.

Півтори години, мінімум декорацій, лише два актори... А виставу глядачі дивилися на одному подиху! Постановка за п‘єсою сучасного драматурга Олександра Гельмана «Лавка» не залишила байдужим нікого! Хтось зітхав, хтось сміявся, а я очі не відривала від гри Христини Синельник та Михайла Жоніна. Героїня Вєра - «побита життям» жінка, яка все одно намагається знайти жіноче щастя, а брехун-ловелас Микола-Льоша-Федя своєю легковажною поведінкою засмучує жіночу половину зали, бо такий собі легковажний, живе одним днем. Сюжет стрімко розгортається, глядачі проживають разом з акторами частину свого життя. Життя, де ми ревнуємо, обурюємося, ненавидимо, кохаємо... Велика подяка акторам за можливість зануритися в світ справжніх, щирих почуттів та емоцій! Саме після перегляду цієї вистави із впевненістю можна сказати: «Весь світ театр, а люди в ньому актори».

Уютный небольшой зал в здании бывшего кинотеатра имени В. Чапаева, камерная сцена способствуют погружению в действие пьесы. Очень хороший репертуар, талантливая игра актеров, вежливый персонал - создают приятную атмосферу . Спектакль "Лавка" (Федор – Михаил Жонин, Вера – Кристина Синельник): на первый взгляд, легкомысленный сюжет постепенно накаляется до глубокого проникновения в экзистенциальный кризис обоих персонажей. Федор , меняющий свое имя и биографию для каждой новой спутницы; и Вера, бросающаяся в новые отношения, каждый раз веря, что на этот раз – навсегда-- разные, и вместе с тем - очень похожи между собой : потерянные люди, которым очень не хватает понимания и поддержки. Благодаря талантливой игре актеров острый диалог между героями пьесы захватывал внимание, вызывал смешанные чувства - сопереживание, несогласие , и в то же время уверенность и надежду на лучшее вместе с главной героиней спектакля Верой: "Все можно изменить к лучшему!" Финальная сцена еще больше подтверждает реальность действий, способных изменить многое - ключ к переменам в руках Веры и Федора ... И в руках зрителей тоже... Рекомендую посетить спектакли театра "Актер", и спектакль "Лавка" в часности

Невідомо - ще ніч чи уже ранок. Лавка, на якій зустрілися двоє чужих. Проте, не таких уже і чужих. У кожного своя історія. У його - навіть декілька. І яка з них правдива? Хто він Микола, Олексій? У відряджені з іншої країни чи з сусідньої вулиці? Розведений чи одружений? Дочка чи двоє синів? Скільки потрібно вислухати брехні, щоб почути правду? І чи правда така, яку хочеться чути? Скільки всього готова жінка вибачити чоловікові, якщо бачить в ньому свого? Чим готова пожертвувати? Тут важливо вистояти та поважати себе.

Вистава "Лавка" - це гарна гра акторів, це стосунки між чоловіком і жінкою, це смішні та душевні моменти, пов'язані з тонкими психологічними епізодами. Ця вистава про проблему людської самотності та про те, наскільки по-різному ці проблеми вирішують чоловіки і жінки) Сподобалося, що сюжет не дуже і передбачуваний! Здається звичайна випадкова зустріч у парку, на лавці, а тут оп, а все між ними вже було, просто дехто про це забув) Впізнавання-викриття-виправдання ... «Лавка» - ідеальна можливість сімейним парам переглянути свої відносини, побачити проблеми, їх рішення, бо в кожного своє бачення і в голову до партнера не залізеш!)

Актерская игра, как и всегда, была на очень высоком уровне. Все полтора часа спектакля оба актёра постоянно находились на сцене и держали зрителей в нужном напряжении и ожидании финала. Единственное, что последние минут двадцать спектакля становилось немного тяжело смотреть, думаю, это из-за того, что действие происходило в одном месте и декорации не менялись, но это скорее вопрос самого сценария, нежели актерской игры. Извечно волнующая всех тема - отношения мужчины и женщины, ложь в отношениях и «какие женщины наивные» - думаю, мало кого могла бы оставить равнодушной, ведь это спектакль о нашей повседневной жизни, просто история с преувеличением и, мне кажется, длинные истории, которые автор уложил в один вечер действия. Зрители, как и всегда в «Актере», аплодировали стоя.

Вистава була поставлена за п`єсою написаною у часи радянського союзу. Головними героями виступали чоловік та жінка, приблизно 45 років. Чоловік намагався загравати до незнайомки, та вона чомусь не відразу відповідала взаємністью. Вона виявилися знайомими, рівно рік по тому переспали, та чоловік дуже швидко втік, хоча обіцяв одружитися. Зала сміялася з моментів, коли головний герой брехав жінці про свое ім`я, те що він не одружений, про дітей. Чоловік уособлював заплутавшуся в собі людину. В фіналі жінка дала йому ключі від своєй квартири, аби він був впевненішим, і тоді у нього все вийде.

В моем мире антреприза – слово ругательное. Сколько я их не смотрела, все были какие-то одинаковые, неприносящие новых мыслей, чувств и эмоций, отторжения тоже не вызывающие – никакие. Скучные. Так вот, «Скамейка» несмотря на то, что входит в репертуар театра «Актер», типичная антреприза. Камерная постановка на двух актеров с минимумом декораций и ненапряжным, легко воспринимающимся сюжетом: временами смешная, временами грустная, рассчитанная на узнавание, чтоб каждый зритель подумал: «И в моей жизни была такая вот скамейка», посочувствовал героям, осудил, снова посочувствовал, а потом вышел из театра и все благополучно забыл. Сделан спектакль качественно: свет, звук, игра актеров. И понимаю, что эта «антрепризность» – особенность пьесы. Сложно представить, как из нее вытащить что-то большее. Но все же мне было скучно.