З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Лавина
Лавина
Лавина
Лавина

« Лавина »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
0.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Десь у світі, в горах розмістилося селище, мешканці якого бачать життя лише три місяці на рік. Тільки у ці три місяці люди можуть кричати, танцювати, співати, стріляти зі зброї, грати весілля і народжувати дітей. Інші ж дев'ять вони ведуть безшумне життя, повне жаху, що викликаний смертельною небезпекою – небезпекою сходження лавини.
Перед головним героєм (молодим чоловіком і майбутнім батьком) стоїть важкий вибір між родиною та громадянським обов'язком… Події, які стаються в його сім'ї, перевертають все з ніг на голову. Відбувається те, про що люди забули і боялися навіть згадувати цілих 50 років. То чи вдасться подолати страх багатьох поколінь?.. 

Жанр: притча
Тривалість: 2 години 20 хвилин
Мова: українська
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Старий чоловік
Сергій Михайловський
Чоловік, син старої жінки та старого чоловіка
Руслан Вишнивецький
Жінка, його дружина
Ольга Бойцова
Молодий чоловік
Валерій Гайфуллін
Молода жінка
Поліна Маказепа
Голова ради старшин
Євген Гамаюнов
Старійша жінка
Наталя Вишневська-Буренко
Старійший чоловік
Віталій Пронько
Вартовий І
Сергій  Мевша
Художник-постановниця
Автор музичного оформлення
Автор музичного оформлення
Асистент режисера
Звукорежисер
Помічниця режисера
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
5.7
4.3
4.7

П’єса О. Островського «Без вини винні» про закулісне життя театру, а в режисерській інтерпретації Віктора Гирича це поняття множиться в кілька разів. Щоб увиразнити типовість ситуації режисер вплітає в сюжет окремі сцени з п’єси К. Гуцкова «Річард Севедж, або Син однієї матері». Ця постановка не вказує як краще зробити, чого уникати, а либонь, пунктиром позначає больові точки. Театр у своїй суті відображає життя, тож споглядаючи його, легше знаходити власні орієнтири. Сценографія до вистави «Без вини винні» – остання робота Михайла Френкеля.

Перша в світі вистава про гібридну війну. Героям АТО присвячується. Наше життя як рушник – вишите червоними і чорними нитками. «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Цим рушником як стежкою іде зараз Україна, цим рушником огорнуті долі героїв вистави «Блокпост Україна». Ніби на березі ріки, що віддаляє цей світ від того, життя від смерті, зібралися під старою шовковицею хлопці-вояки. Грім градів кличе їх на фронт, а українські чорнобриві дівчата в купальських віночках охоплюють їх полум’ям любові. Червоне і чорне. Схід і Захід. Вони дивляться один одному в очі з двох сторін фронту крізь оптичні приціли своїх гвинтівок. І раптом серед ненависті і полум’я боєць бачить, що той ворог – такий самий як він, ніби відбиток у дзеркалі, подібний до нього. Закляті вороги сходяться на нейтральній землі і, спілкуючись про любов і смерть, футбол і пиво, раптом розуміють абсурдність війни. Але наступного дня «…Знову стріляємо! Завтра знову чуємо якісь крики! Може це кричать поранені? Може то живі кричать над тілами загиблих?. Може це твій земляк з того боку запитує: «Який рахунок матчу «Шахтар» - «Карпати»? Це той випадок, коли найкращий рахунок сьогодні нульова нічия…» І єдиний свідок – стара шовковиця, як лялька-мотанка, як Покрова Богородиці летить над світом материнським вишиваним рушником. Вистава-пісня, вистава-молитва театру української традиції «Дзеркало» є посланням до кожного небайдужого серця, є видовищем, яке захоплює несамовитою акторською енергією, що безперечно викликає зворотній зв’язок і гасло, яке народжується в глядацьких грудях – «Слава Україні! Героям Слава!»

Ми ще іще раз вертаємося до Шевченка. Тепер це "Сон". Який месідж цієї поеми вимушує нас читати його наново через півтори сотні років. Воля! це те гасло яке передав нам Кобзар є найціннішим скарбом для людини ХХІ сторіччя. Прагнення волі збирало українців під прапори Хмельницького і Виговського, Мазепи і Коновальця. Врешті спрага по Волі зібрала Майдан в Україні, з`явилися нові герої Крут - Небесна Сотня. Шевченко є духовним гетьманом Майдана і його «дума, його пісня не вмре не загине». І тому ми мусимо перечитувати «Кобзаря», читати його наново, новими вольними очима, новими вольними вустами. Таким чином театр «Дзеркало» прочитує «Сон» Тараса Шевченка твір, за який сам Кобзар заплатив десятою роками неволі, а це значить життям. Актори театру «Дзеркало» на чолі з постановником вистави Дмитром Сторчоусом віддають на сцені краплини свого життя в скарбничку Української Свободи.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

«Зграя» (або «Дім, чекай я йду»), музична вистава за повістю Костянтина Сергієнко «До побачення, яре!». Ця вистава – це спогади головного героя Гордого про його життя у зграї безхатніх псів. Спогади про веселе і сумне. В центрі уваги – взаємовідношення собак з людьми. У виставі висвітлюється не жорстокість людей, а людяність тварин. Тому герої саме як люди сумують, жартують, вигадують різні небилиці та страждають від зради. Ця вистава була зроблена на підтримку притулку для безхатніх тварин «Сіріус».

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

А чи життя нашого Кобзаря безсумнівне? Чи той насуплений дід, пам’ятники якому стоять по всій Україні, це Шевченко? Чи це він? Наш Пророк? Апостол? Єретик? Ні! Це не він! Це не Шевченко! Його таким хотіли бачити. Упокореним, старим, а-ка-де-міч-ним. Влада, наука, суспільство. Їм потрібна була мірка, якою б його виміряти і терези, на яких його б зважити. Але нема такої мірки і нема таких терезів, якими можна б було виміряти і зважити Кобзаря. Бо Шевченка ми допіро починаємо відкривати для себе і світу зараз, в XXI сторіччі. І ця, майже детективна історія його останнього кохання живе тому підтвердження. Молодість і зрілість, простота і шарм, легковажність і суворість – все це міцним корінням переплелося на останньому році життя Кобзаря. Протягом всього життя він мріяв віднайти своє особисте кохання та сімейний затишок. Але все дарма, не судилося… Геніальні люди, зазвичай, одинокі люди! Йшло третє, після заслання, вільне поетове літо.. і останнє. Душа поета потребувала прекрасного захоплення, музи. І цією музою для нього стала дівчина з Ніжина – Ликера. Різне про них говорили, 19-річну Ликеру сварили за те, що не щадила Шевченкового серця, легковажила, давала приводи для ревнощів. 44-річного «жениха» сварили за необдуманість вчинку, навіть вимагали розірвати заручини. А дехто просто не вірив тому, що знаменитий Тарас Шевченко закохався в служницю.