Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
За п‘єсою «Мамочки»
Російський драматург Володимир Зуєв у 2006 році написав п‘єсу «Мамочки» про російську війну в Чечні. В цій п‘єсі промовисто звучить позиція простих росіян щодо дій їхнього головнокомандувача. Жахи війни показано через біль матерів тих російських хлопців, які загинули в безглуздій кривавій бійні.
Час іде, але загарбник не змінюється, не виправляє помилок історії, не зупиняє наступ. І от сьогодні слова, сказані про чеченську війну, можна слово в слово повторити про війну на Донбасі.
Молодому театру стало цікаво зазирнути в обличчя ворога, побачити смерть його очима, спробувати знайти спосіб зупинити страхіття, покарати агресора та жити в мирі.
Увага! Неповнолітнім, особам з нестабільною психікою та екзальтованим псевдопатріотам перегляд НЕ РЕКОМЕНДОВАНО!
У виставі використовуються документальні матеріали, російська мова та русскій мат.
Страх. Было очень увлекательно. Не отводила глаз от сцены боялась , пропустить самые интересные моменты. А их было очень много. В сюжет рассказывает про войну. Вернее про поиски матер своих сыновей. У каждой матери своя история, точно так же как и у каждого сына своя история смерти. Заходиш в зал и твоё внимание сразу привлекает цинковые гробы. Они сразу создают настроение представление, что будет не до смеха. А когда актеры вылазят с них понимаешь, что вот так выглядит сама смерть. Представление очень эмоционально сильное. Людям с хрупкой психикикой, чувствительных нужно быть готовым что представление увидет их в другом мир, где хороший конец это смерти. После него задумываешься о ценности жизни и не просто жизни , а мирной без войны. Все актеры справились со своей задачей. Немного раздражала истерика журналист. Как для меня через чур. Так все отлично каждый актёр был на своём месте. Представление будет интересно взрослым людем, но со стойкой психикой.
Режисер Київського Академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра з 2003 року.
Викладач режисури та акторської майстерності Київського Національного університету театру імені Івана Карпенка-Карого з 2005 року.
Художній керівник театру «Театральна майстерня Андрія Білоуса» (А. Бетка) з 2009 року. З 2012 року — Художній керівник Київського академічного Молодого театру.
Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка (2004).
Орлов Борис Анатолійович – український театральний художник-постановник, сценограф, актор.
У 2003 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, курс Висоцького Юрія Пилиповича.
З 2003 року – актор київського театру юного глядача на Липках.
З 2010 року – актор нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – сценограф, художник-постановник, актор київського академічного Молодого театру.
У 1977-79 рр. працював акторкою Запорізького театру імені В. М. Магара.
З 1979 року – акторка Молодого театру.
У 1979 році закінчила акторський факультет Челябінського музичного училища.
У 1979-1981 рр. працювала в Челябінському Академічному драматичному театрі імені Цвелінга.
У 1981-1995 рр. – в Донецькому обласному російською драматичному театрі (м. Маріуполь).
З 1996 року – актриса Молодого театру. З 1997 року службу в театрі успішно поєднує з діяльністю концертного адміністратора і асистента режисера в команді «Балкашинов і К» (однієї з провідних фірм у світі шоу-бізнесу сучасної України).
Народилася 2 червня
У 1976р. закінчила кінофакультет КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого, курс Б.Ставицького
З 1981 року по теперішній час – актриса Київського академічного Молодого театру.
Працювала в Одеському ТЮГу, в Київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
Народилася 31 травня
В 1980 році закінчила акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого,курс М. Резніковича
Українська артистка театру і кіно, літератор, педагог, Заслужена артистка України.
29 жовтня 1954 – народилася в місті Дніпропетровськ (нині Дніпро).
1970 – закінчила Ігренську восьмирічну музичну школу Дніпропетровської області по класу скрипки.
1974 - 1976 – навчання в навчально-театральної студії при Львівському академічному театрі імені М.Заньковецької (курс С. В. Данченко).
1989 – закінчила театрознавчий факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (курс І. Д. Безгина).
1976 – закінчення навчально-театральної студії, початок роботи в театрах Ужгорода, Херсона, Київському театрі поезії.
з 1986 – провідний майстер сцени Київського академічного Молодого театру.
1993 – удостоєна звання Заслужена артистка України.
2007 – закінчила режисерський факультет Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Чоловік – Калашніков Вадим Федорович – режисер, сценарист, театрознавець і педагог. Кандидат мистецтвознавства, доцент, професор. Лауреат всесоюзних та всеукраїнських конкурсів режисерів і сценаристів. Здійснив постановку 300 вистав і шоу-програм. Автор книг, п'єс, сценаріїв, наукових видань.
Баріхашвілі – грузинське прізвище, яке належить Дар'їному діду по материній лінії.
Інтерес до театру Дарина почала виявляти ще в молодшій школі, коли навчаючись в 3-му класі, запропонувала класному керівнику зробити постановку в шкільному театрі казки Самуїла Маршака «Кошкин дом».
В 2009 році Дарина Баріхашвілі стає студенткою факультету театрального мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення (майстерня Валентини Іванівни Зимньої). Ще під час навчання на 1-му курсі юна актриса отримує роль в серіалі «Маршрут милосердия» (2010). В 2014 році випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення бере участь у прем'єрі театрального сезону – виставі за мотивами однойменної п'єси Фрідріха Шиллера «Підступність і кохання» у постановці Київського академічного Молодого театру, з яким пов'яже свою долю по завершенні навчання. В «Підступності й коханні» Дар'я грає тендітну й вразливу Луїзу, яка стає жертвою жорстоких ігор та амбіцій можновладців.
Дарина Баріхашвілі – різнопланова актриса, яку не можна віднести до конкретного амплуа. Їй переконливо вдається грати як спокусливих небезпечних жінок, так і милих персонажів дитячих вистав. Граючи ролі антагоністів, Дар'я дає можливість глядачу зрозуміти мотиви негативного персонажу, захоплюватись і навіть поспівчувати йому.
Значним успіхом актриси є головна роль у 95-серійному україномовному телесеріалі «Обручка з рубіном», який вийшов на вітчизняний телепростір 2 січня 2018 року.
Живе в цивільному шлюбі з актором Київського академічного Молодого театру Сергієм Пономаренком, з яким навчалась разом на одному курсі в театральному університеті.
Народилася 25 квітня.
Закінчила Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого, курс Богомазова Д. М. у 2015 році
В Молодому театрі працює з 2005 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Цікавило закулісся
– Яку роль мрієте зіграти?
Гамлет
– Чим любите займатися у вільний час?
Музика
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Люблю пармезан
У 2003 році закінчив Дніпропетровський театральний інститут.
Працював в Одеському російському театрі (2003—2004 рр.).
З 2004 по 2018 рік працював актором Київського державного академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
З 2018 року — актор Київського академічного Молодого театру.
Лауреат Національного рейтингу «Топ-100 видатних чоловіків Київщини» в номінації «Гордість Київщини».
З 2005 року працює в Київському академічному Молодому театрі.
Став відовим завдяки ролям у серіалах «Центральна лікарня», «Хазяйка» та «Кріпосна».
У 2015 році за роль Вурма у виставі «Підступність і кохання» Марк Дробот отримав премію «Київська Пектораль» у номінації «За найкраще виконання чоловічої ролі другого плану».
Працювала в Брянському театрі юного глядача, Київському театрі-студії «Дзеркало», Київському театрі «Кін», Малому драматичному театрі.
Брала участь в у вуличних театральних проектах Експериментального театру.
З 1993 року– актриса Київського Молодого театру.
У 2008 році юна акторка театру Оксана Швець посіла 1 місце та отримала приз глядацьких симпатій у фіналі Всеукраїнського конкурсу – фестивалю акторської майстерності ім. М. Яковченка у м. Києві.
В 4 роки пішов на фортепіано, в 6 в музичну школу. У 10 років почав займатися в музично-театральній студії "Ерміта". Там вперше доторкнувся до хореографії та акторської майстерності. Зіграв 3 вистави на головних ролях, брав участь в десятках конкурсів. Серйозно зайнявся сольним вокалом.
У 11 років почав писати вірші, в 12 почав освоювати гітару. У 13 років спробував себе в ролі ведучого і почав вести на постійній основі різні заходи.
У 14 років почав грати на ударних і бас гітарі і став вокалістом рок групи Riverwoods.
Після вступив до Одеського театрального ліцею, грав в 2х спектаклях провідні ролі, був старостою, активістом і учасником чтецкімі-акторських конкурсів на яких брав призові місця.
У 15 років вперше знявся в кіно в епізоді російського т / с "Чорні кішки". Грав безпритульного на вулиці в 30-ті роки.
У 16 років отримав своє перше вокальне Гран-прі на міжнародному конкурсі "Сонячний Промінь". Вступив в театр-студію "Покликання". У 2016 році знявся в дитячому художньому фільмі "Урок магії" режисера Лілі Солдатенко, де був на одній з головних ролей.
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!