цю виставу
Коли згасає кохання, його, на жаль, шукають на стороні. Саме так і сталося у родині мсьє Бернара. І розвивалося б за знайомим сценарієм, якби не Анна...
Завдяки витівкам та хитрощам, кмітливій служниці вдалося не лише зберегти сім'ю, але й запалити вогонь любові в серцях молодих людей, які випадково потрапили в цю історію. Легка, дотепна вистава у кращих традиціях французької комедії положень, де, як відомо, інтрига будується на випадковому і непередбаченому збігові обставин, подарує лише позитивні емоції та гарний настрій.
Мова вистави - російська.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс Висоцький Ю.Ф.
У театрі з 2016 року.
Михайло Кришталь народився в невеликому місті Гайворон, на Кіровоградщині. Закінчив Дніпропетровське державного художньо-театральне училище у 1989 році, майстерня Н. М. Пінської. Того ж року, разом з Андрієм Романієм поїхав до Донецька, де пройшов огляд художньої ради і отримав запрошення працювати в Донецькому музично-драматичному театрі.
Постановка «У джазі лише дівчата» за участю Михайла Кришталя отримала Ґран-прі фестивалю «Театральний Донбас-2006», стала найкращою виставою VIII Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії».
Разом з Андрієм Романієм написав гімн Донецького національного університету.
З 2009 року актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2014 році зіграв роль лікаря клініки в першому українському психологічному трилері «Смертельно живий».
Актриса театру, кіно і телебачення.
Закінчила у 2002 році Дніпропетровський театрально-художній коледж, у 2006-ому – Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого.
Працювала у Київському театрі українського фольклору “Берегиня”, у приватному дитячому театрі “Дієз”.
У театрі з 2009 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2010 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2008 року.
З малих років мріяла бути артисткою, але не знала, ким конкретно: співачкою, танцівницею, акторкою. В 4 роки мама віддала маленьку Анну до музичної школи. На навчання брали з 6, але її все-таки взяли в нульовий клас. До першого класу дівчинка вже грала програму за третій і в підсумку закінчила музичну школу в 10 років з червоним дипломом по класу фортепіано. Паралельно навчалася танцювати. А в 14 років зрозуміла, що буде акторкою, тому що ця професія поєднує в собі і гру на фортепіано, і танці, і вокал, і кінний спорт, і фехтування, і багато іншого.
У 2001 роцi вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого актриса театру, кіно та телебачення), який закінчила в 2006 роцi.
З 2006 року працює у Київському академічному драматичному театрі на Подолі.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого (художній керівник курсу М. М. Рушковський).
У театрі з 2011 року.
Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.
Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.
Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.
Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.
Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»
Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. На час створення театру за плечима команди однодумців вже були творчі здобутки: вистави «Трактирниця», «Ніч чудес» та ін. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору, укладеному з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на прибуткові гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного. На той час у його репертуарі – понад 50 вистав; актори й художній керівник – лауреати 24-х номінацій найпрестижнішої театральної премії України «Київська пектораль». Протягом наступних десяти років театр отримав ще дев'ять нагород цієї премії: у 98-му – за «В степах України» та шість років потому – за виставу «Дядя Ваня» у постановці Малахова, який згодом став лауреатом Національної премії України ім. Шевченка в галузі мистецтва та отримав звання народного артиста України.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2012 р. театр уперше взяв участь у міжнародному театральному фестивалі «Добрий театр», почесне журі якого визнало переможцями в номінаціях Краща жіноча та Краща чоловіча роль Вікторію Булітко та Ігоря Волкова (Валентина та Шаманов з «Минулого літа в Чулимську»). Крім того, у новій номінації фестивалю «Срібний дзвіночок – добра вистава» перемогла вистава «Льовушка». У 2013-14 рр. найкращі вистави Києва поповнилися декількома прем'єрами Театру на Подолі: «Що я бачив уві сні...» (у постановці Славинського), «Вернісаж на Андріївському» (режисер-постановник В. Малахов). Завершився сезон прем'єрою «Ревізія-Шмавізія» (фінальна частина трилогії А. Крима «Оповідання про єврейське щастя»).
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт). Неодноразово колектив театру проводив вечори, присвячені Міжнародному дню «Білої тростини».
Першою виставою на новій сцені на Андріївському узвозі стала «Сто тисяч» Івана Карпенко-Карого. В афіші сезона 2017-2018 рр. – найбільш знані вистави: «Мати» за Карелом Чапеком, «Передчуття Мини Мазайла» за Миколою Кулішем, «Фараони» Олексія Коломійця, «На дні» Максима Горького. Після 10 років перерви до репертуару повернулася легендарна вистава «Дядя Ваня» за Чеховим.
