Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Коли згасає кохання, його, на жаль, шукають на стороні. Саме так і сталося у родині мсьє Бернара. І розвивалося б за знайомим сценарієм, якби не Анна...
Завдяки витівкам та хитрощам, кмітливій служниці вдалося не лише зберегти сім'ю, але й запалити вогонь любові в серцях молодих людей, які випадково потрапили в цю історію. Легка, дотепна вистава у кращих традиціях французької комедії положень, де, як відомо, інтрига будується на випадковому і непередбаченому збігові обставин, подарує лише позитивні емоції та гарний настрій.
Мова вистави - російська.
Чоловік застає на балконі коханця власної дружини, який, видаючи себе за коханця сусідки, і таким чином уникнувши відплати, сам стає рогоносцем...
Що робити, коли твій чоловік більше не хоче займатися з тобою сексом? Купити йому повію. Саме цю божевільну пораду отримує успішна та незалежна Клара від сімейного психотерапевта, навіть не уявляючи якою травмою це може обернутись для її коханого та які сюрпризи це відкриє в їх дошлюбному житті. І як вчинити нещасному хлопцю, якщо вже декілька років він живе на повному утриманні своєї ексцентричної дружини, тому й зобов’язаний виконувати будь-які забаганки? Героям вистави доведеться пройти незвичний шлях у пошуках щастя. І хто знає, можливо відмовившись від матеріальних цінностей та збочених уявлень про кохання, вони, зрештою, віднайдуть справжні почуття, які так невдало намагаються купити за гроші.
Три подружні пари, шість характерів, вони такі різні! Звичайні люди - живуть, люблять, намагаються все робити правильно. Або так, щоб тільки виглядало правильно? Але рутина не заповненює ту душевну порожнечу, яка з роками стає все більшою. Волею долі вони потрапляють в Лос-Анджелес в готель і кімнату під номером 203. Це і є точка відліку, коли все стає догори дриґом. І головне, що об'єднує героїв, це драматична і несподівана ситуація, в якій кожен з них виявляється. Чи будуть вони щасливі - невідомо, але вони ніколи не стануть колишніми. Філософський сенс, найтонший гумор і викриття в епатажному гротеску «203».
Зазвичай в дитячій казці все закінчується весіллям. У цій веселій виставі все починається з ... розлучення ... ліричного ... романтичного ... смішного ... дуже смішного ... Надзичайно смішного ... А як же люди поводяться після того, як шлюб розпався? Ви або ваші друзі, а може, ваші вороги були в схожій ситуації? Посмійтеся над тим, як все починається, закінчується і продовжується у наших героїв ... Тим, хто буде дивитися вперше, ми щиро заздримо. Цю виставу неможливо забути, особливо, якщо Ви дивилися зі своєю коханою людиною. Ви поговоріть з коханим, про те, про що завжди хотіли, але соромилися.
Весь вечір, не сходячи ні на секунду, на сцені кращий актор театру Олексій Курилко і наша прима Оксана Брагінець Сюжет простий: Чоловік і дружина. До, після і замість сексу. Ступінь відвертості цієї вистави такий високий, що людям з проблемами у свободі особистого інтимного життя дивитися емоційно загрожує. Вистава для дорослих не за паспортом, а за станом душі. З усіх робіт театру в ньому найбільша концентрація гумору.
Сподобався сюжет вистави та декорації. Невеликим мінусом було іноді перегравання Анни. Ще не сподобалися костюми (за винятком піжами Робера:))
Не попередили, що виставу замінили і багато людей пішли (бо деякі були з дітьми). Часом гра акторів здавалася штучною. Але загалом було весело. Актори молодці, особливо Анна, яка зуміла донести до глядача ідею цілісності сім'ї.
Все очень понравилось
Мені сподобалося все,чудово провела час і насміялася від душі
Я уже видела этот спектакль, примерно год назад, и помню тогда мне очень понравилось! А сейчас - просто было смешно. Как то не задело, но я знаю почему - я увидела постановку Идеальна Пара в театре Лрамы и Комедии и она поселилась в моем сердце) там так классно играли, так нежно, что та постановка мне понравилась больше! Тут тоже смешно, тут тоже переживаешь, но там мне было интересней)
Класична французська комедія, гра акторів здалася мені трохи епатажною та надмірною, але для цього жанру, можливо, саме так і потрібно відігравати. Одна з акторок забула слова, але не розгубилася та виправила ситуацію.
Блестящая игра актеров. Сюжет пошловат, предсказуемы реплики, шумно, заигрывание с публикой.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс Висоцький Ю.Ф.
У театрі з 2016 року.
Михайло Кришталь народився в невеликому місті Гайворон, на Кіровоградщині. Закінчив Дніпропетровське державного художньо-театральне училище у 1989 році, майстерня Н. М. Пінської. Того ж року, разом з Андрієм Романієм поїхав до Донецька, де пройшов огляд художньої ради і отримав запрошення працювати в Донецькому музично-драматичному театрі.
Постановка «У джазі лише дівчата» за участю Михайла Кришталя отримала Ґран-прі фестивалю «Театральний Донбас-2006», стала найкращою виставою VIII Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії».
Разом з Андрієм Романієм написав гімн Донецького національного університету.
З 2009 року актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2014 році зіграв роль лікаря клініки в першому українському психологічному трилері «Смертельно живий».
Актриса театру, кіно і телебачення.
Закінчила у 2002 році Дніпропетровський театрально-художній коледж, у 2006-ому – Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого.
Працювала у Київському театрі українського фольклору “Берегиня”, у приватному дитячому театрі “Дієз”.
У театрі з 2009 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2010 року.
Працював ведучим ранкового шоу «Ранковий промінь» (національна радіокомпанія України «Промінь»).
В 1998 році закінчив школу № 15 в Сумах. Після цього переїхав до Києва.
З 2005 по 2008 роки Артем Мяус був актором Київського академічний театр російської драми імені Лесі Українки.
У 2008 року він перейшов до трупи Київського академічного драматичного театру на Подолі, де відзначився прекрасними ролями в декількох десятках п'єс.
Паралельно з театральною кар'єрою Артем Мяус також грає в кіно.
Також в юності Артем Мяус грав у КВК у команді «С-Клуб» із Сум. В останні роки команда відновлена під назваою Збірна великої Британії та виступає в українській лізі АМІК. А Мяус співпрацює як режисер та сценарист.
З малих років мріяла бути артисткою, але не знала, ким конкретно: співачкою, танцівницею, акторкою. В 4 роки мама віддала маленьку Анну до музичної школи. На навчання брали з 6, але її все-таки взяли в нульовий клас. До першого класу дівчинка вже грала програму за третій і в підсумку закінчила музичну школу в 10 років з червоним дипломом по класу фортепіано. Паралельно навчалася танцювати. А в 14 років зрозуміла, що буде акторкою, тому що ця професія поєднує в собі і гру на фортепіано, і танці, і вокал, і кінний спорт, і фехтування, і багато іншого.
У 2001 роцi вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого актриса театру, кіно та телебачення), який закінчила в 2006 роцi.
З 2006 року працює у Київському академічному драматичному театрі на Подолі.
Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.
Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.
Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.
Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.
Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»
Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.
Головний художник Театру на Подолі. Зробила найскладніші декорації та костюми до вистав «Шакунтала», «Аз» за драмою «Ужасная изміна сластолюбіваго житія…», «1984».
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).