Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Лісова пісня »
Класичний текст Лесі Українки це драматична історія кохання лісової Мавки і людського хлопця Лукаша. В режисерській інтерпретації Андрія Приходька «Лісова пісня» стає історією на однієї жінки, а цілої нації. У трьох діях вистави постають різні періоди української історії: від початку ХХ століття (що став рубежем, останнім спалахом української національної традиції та ідентичності, яка виражалася в побуті, одязі, піснях, традиціях) до радянських часів і сучасності, яка несе гіркий спадок минулого.
Від часу прем’єри у 2011 році «Лісову пісню» називають однією з найкращих український вистав останнього десятиліття. Драматична історія, що стосується і торкає кожного, незмінно зворушує і надихає глядачів, а віртуозне виконання автентичних українських пісень щоразу викликає захоплення.
«Дорогий, Боже, мене звати Оскар, мені 10 років. Я підпалив кота, будинок, здається, навіть підсмажив червоних рибок. Це мій перший лист до тебе, бо раніше у мене не було часу через навчання». Таким листом починається філософська вистава «Оскар». На вас чекають 12 щемливих, щирих, кумедних листів десятирічного невиліковно хворого хлопчика на ім'я Оскар. Кожен з листів це звернення до Творця, просякнуте щирістю, іноді відчаєм, але більше – радістю відкриття цього неймовірного світу. У цих листах десятирічний хлопчик проживе ціле життя, наповнене ейфорією дорослішання, стриманністю зрілості та мудрістю старіння людини. Свої останні 12 днів життя Оскар проведе у товаристві доволі непересічної пані – Рожевої Пані, котра і вигадала для хлопчика таку гру, аби він відчув усю повноту цього чудового дару – життя. Адже неважливо, скільки днів у твоєму житті, важливо, скільки життя у твоїх днях.
А чи життя нашого Кобзаря безсумнівне? Чи той насуплений дід, пам’ятники якому стоять по всій Україні, це Шевченко? Чи це він? Наш Пророк? Апостол? Єретик? Ні! Це не він! Це не Шевченко! Його таким хотіли бачити. Упокореним, старим, а-ка-де-міч-ним. Влада, наука, суспільство. Їм потрібна була мірка, якою б його виміряти і терези, на яких його б зважити. Але нема такої мірки і нема таких терезів, якими можна б було виміряти і зважити Кобзаря. Бо Шевченка ми допіро починаємо відкривати для себе і світу зараз, в XXI сторіччі. І ця, майже детективна історія його останнього кохання живе тому підтвердження. Молодість і зрілість, простота і шарм, легковажність і суворість – все це міцним корінням переплелося на останньому році життя Кобзаря. Протягом всього життя він мріяв віднайти своє особисте кохання та сімейний затишок. Але все дарма, не судилося… Геніальні люди, зазвичай, одинокі люди! Йшло третє, після заслання, вільне поетове літо.. і останнє. Душа поета потребувала прекрасного захоплення, музи. І цією музою для нього стала дівчина з Ніжина – Ликера. Різне про них говорили, 19-річну Ликеру сварили за те, що не щадила Шевченкового серця, легковажила, давала приводи для ревнощів. 44-річного «жениха» сварили за необдуманість вчинку, навіть вимагали розірвати заручини. А дехто просто не вірив тому, що знаменитий Тарас Шевченко закохався в служницю.
Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)
Класика тому й називається класикою, що час від часу виникає нестримне бажання повернутися до неї і знову відкрити щось просте і сокровенне. Ми чомусь звикли, що Чехов – завжди напівтон, забуваючи, що Чехов – це ще й іронія. Остання, як відомо, є маскою для беззахисних. У цій виставі напівтони майже відсутні. Дія набирає обертів уже з перших хвилин. Вмить персонажі перетворяться на застиглі маски, за якими вони надійно приховають від глядача свої істинні обличчя. Інколи ці маски будуть страшними, іноді – огидними, іноді – жалюгідними та смішними. Від страшного до комічного один крок. Гра в міражі. Але, коли немає справжнього життя, то живуть міражами. Все-таки краще, ніж нічого. У виставі використано музику: Леонкавалло «Паяци», Пучіні «Турандот», Масканьї «Сільська честь».
Споконвіку Кассандрою називають людину, яка передбачає майбутні катаклізми, але не в змозі їм протидіяти. Історія героїні античної міфології Кассандри стала основою для створення Лесею Українкою однойменної драматичної поеми (1903-1907 рр.) Сюжет твору стрімкий та динамічний: майже 10 років триває війна, Троя в облозі. Гинуть кращі з кращих. Лише царівна Кассандра, завдяки своєму дару провидиці, що отримала його від закоханого в неї бога Аполлона, спроможна була б зупинити кровопролиття. Проте вона зневажила його прихильністю. І Аполлон люто помстився: зробив так, аби її пророцтвам ніхто не вірив, і навіть більше – щоб її вважали винною в усіх бідах та втратах, а дехто й божевільною. Люди ладні скоріше довіряти лжепророку – її братові Гелену, який присипляє їхню пильність примарними надіями, спокушає такими звичними, зрозумілими для них речами. Він як тонкий психолог має вплив на натовп. Кассандра, як писала Леся Українка, «…все провидить, вона все знає,… але пояснити аргументами вона не може… І пророчий дух не дар для неї, а кара…». Не в силах вона врятувати ані коханого Долона, ані рідну Трою… У своєму підході до сценічного втілення філософської поеми Лесі Українки «Кассандра», основою якої є боротьба ідей в розумінні сенсу буття Людини, її найвищого призначення, автори вистави – режисер-постановник Давид Петросян та сценограф Данііла Колот використовують нетрадиційні образно-зорові метафори, своєрідні художньо-виражальні театральні засоби, як в рішенні простору сцени, так і в існуванні акторів. Завдяки неординарному візуально-пластичному ряду твір набуває ще більш гострішої конфліктності та трагедійності у передачі подій та ситуацій, що наближує їх до сьогодення, породжує поліфонію алюзій та асоціацій.
всю першу дію я сміялась до сліз, сльози "стояли" в очах і лились по обличчю і протягом другої та третьої дії, проте смішно уже не було. саме тоді розгорнулась вся драма, що викликало не просто сум, а якусь тугу, щемливий жаль. і так, від перегляду я відірватися не могла. сюжет розповідає про кохання Мавки і людського хлопця, як воно розквітло, і як воно зав'яло під тягарем рутинного життя та господарських справ. про те, як важко (і як важливо) зберігати себе, мати в серці те, що не вмирає. сподобалось все - гра акторів, спів, те, як вони обігравали обстановку і це малесеньке приміщення залу...я раджу її всім без винятку . Лише дві кабінки туалету, що спричинює величенькі черги. в холі є кулер з водою та стаканчики - приємний плюс.
Було цікаво , таємнича атмосфера , також було багато смішних моментів. Надзвичайно сподобалось що актори багато співали(навіть будучи не на сцені), створювали ефекти природи(грім і блискавка) і тим самим занурювали глядачів в історію Мавки з Лукашем. Порадила б відвідати цю виставу тим хто захоплюється українською літературою та тому хто читав Лісову пісню ) Під час антрактів було холодно і був протяг, можливо краще якщо двері на вулицю закривати або більше опалювати приміщення.
Навчався у Миколаївській художній школі, закінчив Миколаївське вище училище культури, кафедра Образотворчого мистецтва.
У 2009 році був засновником та художником Незалежного Театрального Журналу «Коза».
У 2017 році був півфіналістом міжнародного конкурсу режисури та сценічного дизайну «Ring Award 2017» (м. Грац, Австрія), проект сценографії та костюмів до опери «Дон Паскуале» Г. Доніцетті (режисерська концепція Ю. Журавкова).
Оксана Козакевич – актриса Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса.
Після закінчення школи планувала впуступати на географічний факультет думаючи, що саме так складеться її життя. Але в школі молоду дівчину наштовхнули на думку про вступ на факультет культури та мистецтв до Львівському Національному університеті ім. Івана Франка. Так і склалось, що з 2004 по 2009 Оксана Козакевич навчалася на акторському курсі під керівництвом Володимира Кучинського. На третьому курсі навчання по обміну набиралась досвіду на майстер-класах з акторської майстерності у Вищій театральній школі імені Людвіга Сольського у Кракові. А після закінчення університету, не потрапивши до складу трупи театру ім. Леся Курбаса, вирушила до Польщі на Міжнародні майстер-класи, які проводив Фабіо Омодеї, де обрала маскотерапію.
Коли повернулась в Україну, вона все одно приходила до театру і репетирувала. А згодом «напросилася» на епізодичну роль у виставі «Хвала Епосу», потім репетирувала у виставі «Репетиція в театрі злочину» (реж. Микола Береза). Своїми стараннями та серйозністю до поставлених цілей Оксана Козакевич привернула увагу київського режисера Андрія Приходько. Так, мрія, до якої впевнено йшла молода актриса втілилась в життя і вона нарешті стала актрисою Львівського академічного театру ім.Леся Курбаса.
Український актор театру і кіно, провідний актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса, засновник акторської студії «22», учасник музичного гурту «Миклухо Маклай».
З 1991 по 2000 рр. навчався у Сичівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Христинівського району Черкаської області. В 2001 році поступив в Козятинське Вище професійно-технічне училище залізничного транспорту № 17, де здобув спеціальність «Оператор комп'ютерного набору». В 2004 р. поступив у Київський політехнічний інститут на факультет електроніки (спеціальність «Акустичні засоби та системи») на заочне відділення. 2007 року стає студентом факультету культури та мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка (кафедра театрознавства та акторської майстерності, акторське відділення; майстерня Галини Воловецької), який закінчує у 2012 році.
У 2004 році працював у мережі ресторанів швидкого харчування «Швидко». 2005 року переїжджає спочатку до Москви, а потім до смт. Фряново Московської області, де працював на Фряновському керамічному заводі оператором печі по випалу керамічної плитки. Через 6 місяців переїхав до міста Желєзнодорожний Московської області, де працював на Кучінському керамічному заводі. Весною 2006 року переїжджає до Києва, де працює в книжковому супермаркеті «Буква». 2007-го року переїжджає до Львова. У 2009 році прийнятий на посаду актора до Львівського муніципального театру (тепер — Львівський драматичний театр імені Лесі Українки). 2010 рік запрошений до трупи Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. У 2013—2014 роках працює асистентом кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури та мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка (майстерня Олега Стефана).
Закінчив акторське відділення Львівського національного університету імені Івана Франка (кафедра театрознавства і акторської майстерності, факультет культури і мистецтв), а згодом режисерський курс Володимира Кучинського.
2012-2019 рр. – директор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса
Як режисер здійснив постановку вистави «Театр Злочину» за Ж. Моклером.
Лауреат Обласної премії в галузі театрального мистецтва ім. Б. Романицького.
У 2019 році отримав відзнаку Львівської міської ради «Найкращий працівник культури» у сфері «театральне мистецтво»
Актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Закінчив акторське відділення Музичної академії імені Миколи Лисенка (1994).
У 1993-2001 – актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, у 2002-2007 – актор Львівського духовного театру «Воскресіння».
З 2007 року працює у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса.
З 2019 року – також актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Актор Львівського театру імені Леся Курбаса. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.
Закінчив Харківський інститут мистецтв імені Івана Котляревського. Після навчання працював актором в Харківському театрі імені Тараса Шевченка. Викладав психофізичні тренінги у Харківському інституті мистецтв імені Івана Котляревського та з 2005 року є викладачем на акторському курсі Львівського Національного університету імені Івана Франка. Лауреат обласної премії в галузі театрального мистецтва імені Бориса Романицького (2007).
З 1987-1990; 1991-1996 – актор Харківського академічного драматичного театру ім. Тараса Шевченка.
З 2019 року – актор Київського академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра.
Заслужений артист України.
Закінчив Акторську студію при Театрі імені Леся Курбаса (1989) та Львівський національний університет імені Івана Франка (2003).
Викладав акторську майстерність на акторському курсі при Національному університеті імені Івана Франка (2001-2009).
Лауреат Обласної премії в галузі театрального мистецтва імені Бориса Романицького (2007).
З 2019 року директор-художній керівник Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
Актриса Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
У 2005 закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторський курс Володимира Кучинського. Музична режисерка кількох постановок. Засновниця та вокаліста гурту «Горгішелі».
Закінчила Харківський інститут культури і мистецтв імені Івана Котляревського (2000).
Актриса Харківського театру «P. S.» (2000-2006) та Харківського театру імені Тараса Шевченка (2006-2009).
З 2006 року актриса театру імені Леся Курбаса.
У 2004-2006 викладала акторську майстерність у Харківському інституті культури і мистецтв імені Івана Котляревського).
Співачка, музикант гурту «КурбАси».
Співзасновниця і актриса Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Закінчила театральну студію при Львівському державному академічному театрі імені Марії Заньковецької та Львівський національний університет імені Івана Франка. Викладала сценічну мову на кафедрі театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.
З 1978-1988 рр. –акторка Львівського національног академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
З 1988 р. – акторка Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
Актор Львівського театру імені Леся Курбаса, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Закінчив театральну студію при Театрі імені Леся Курбаса та Харківський державний університет імені Івана Каразіна.
У 1995-2003 рр. проводив майстер-класи з акторського психофізичного тренінгу в Україні, США, країнах Європи. Викладав акторську майстерність на акторському курсі Львівського Національного університету ім. Івана Франка, на режисерському курсі Національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
Закінчив ЛНУ імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторський курс Володимира Кучинського (2009).
Засновник домашнього дитячого театру-студії «Золотий Клуб’ок», ГО Дитячий центр сучасного мистецтва «АГОВ», засновник «Львівської галереї сценографії» (2017), викладач «Школи вільних і небайдужих».
Організатор фестивалю сценографії «Львівське театральне квадрієнале» (2018)
Закінчила Львівський національний університеті імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторський курс В. Кучинського (2005) та Інститут післядипломної освіти ЛНУ ім. І. Франка (2010).
Співзасновниця і вокалістка гурту «КурбАси». Солістка гурту «Оркестра почувань».
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Львівський театр імені Леся Курбаса створений Володимиром Кучинським та групою молодих акторів у 1988. Театр завжди вирізнявся високоінтелектуальним і неповторним репертуаром.
Театр імені Леся Курбаса — унікальний методологічний центр, який опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики, голосу, провів серію спільних проектів з Workcenter Єжи Ґротовського (Італія), Школою драматичного мистецтва Анатолія Васільєва (Росія), Осередком театральних практик Gardzienice (Польща), Саратозьким міжнародним театральним центром (США). У 2006 році за творчі здобутки Театр імені Леся Курбаса було нагороджено найвищою українською нагородою в галузі культури — Національною премією імені Тараса Шевченка, а у 2007 році театру було присвоєно статус академічного.
З 1994 року Театр імені Курбаса проводить свій власний міжнародний театральний фестиваль «Театр: Метод і Практика». Веде активну міжнародну діяльність, є членом міжнародної театральної мережі IETM.
Окрім того, Театр імені. Курбаса є унікальним для України театром-школою, що виховала не одне покоління акторів та режисерів спершу в Студії театру, а з 2001 року на базі Львівського Національного університету імені Івана Франка.
« Лісова пісня »
