« Кураж »
Надзвичайна вистава «Кураж», поставлена майстром втілення думки у пластиці та сценічному русі Олексієм Скляренком, є своєрідною сенсацією на сцені Театру на Липках.
Основою постановки стали п'єса «Матінка Кураж та її діти» і ремарки творів Бертольда Брехта – видатного німецького поета і драматурга. П'єса була написана в 1938-1939 роках і була задумана як антивоєнний твір.
У виставі режисер продовжує думку автора щодо нищівної функції війн, які стирають з лиця Землі не лише матеріальний світ людей, а й емоційні, тонкі аспекти нашого існування.
Непростий матеріал запропоновано глядачеві у дуже красивій та естетичній формі – актори презентують своїх героїв за допомогою хореографії та неймовірних пластичних рішень. Режисер дуже тонко відчуває людську психофізику, тому вистава зачіпає інтимні куточки глядацької душі дуже доречними візуальними способами.
Нестандартна для наших театрів і в цьому прекрасна пластична вистава "Кураж". У ній немає жодного слова, бо режисер вималював долю жінки у період Тридцятирічної війни однією пластикою, хореографією та музичним оформленням. Втім через це вистава є не менш виразною та емоційною. Поставлена за п'єсою Б. Брехта "Матінка Кураж та її діти" і розповідає про жінку, яка одне за одним втрачає на війні трьох дітей і навіть після цього, охоплена бажанням наживи, продовжує на ній заробляти. Звучить це просто, але зі сцени іде просто неймовірна енергія і буря емоцій, від яких глядача просто розриває. Особливо вразили сцени загибелі дітей і сам образ тієї, що забирає з цього світу. Його просто блискуче втілила Дарія Баріхашвілі. Попри трагізм, як не дивно, вистава не є депресивною, швидше повчальною. Вона змушує замислитись навіть тих людей, які завжди осторонь, які впевнені, що їх це не стосується, що таке війна і як вона може ламати долі. Загалом, були переживання перед виставою, як це без слів, а раптом буде не зрозуміло. Але слова там зайві, бо основне тут передано у танці, і романтика, і біль, і душевні переживання. Самі танці у виставі - це просто естетичне задоволення, дуже красиво і водночас сюжетно поставлені. До того ж вдало підібране музичне оформлення, яке додатково робило акцент на найбільш експресивних моментах, як наприклад, як прощання матері з тілом сина під звуки колискової... Найкраще цю виставу дивитися з перших рядів, бо у ній важливою є міміка і вираз обличчя героїв, кожна сльоза і посмішка, зокрема матінки Кураж, дозволяє глядачеві проникнутися цією історією на всі 100%.
Знайома з твором Брехта, дуже приємно було побачити таку інтерпретацію. Мати, яка гарна собою, предпреємчева, весела, крутиться , як білка в колесі, старається заради дітей, але не забуває і про приватне життя. Війна розставляє все по своїм місцям. Яскраві образи мамаши Кураж, її дітей, смерті з смичком, її привабливой сусідки. Рухи акторів, вирази обличчя, музика, танки, все було на високім рівні. Мати , утративша дітей, не баче сенсу в житті, її стенанія , різки рухи, наче хоче вирвати серце з свого тіла, мурахи покрили всю мою шкіру, Дякую, що відчула такі емоції і побачила таку глибоку гру акторів.
З 1983 року актриса Київського Національного українського театру імені Івана Франка.
Ведуча програми «Лото Забава» на каналі «1+1», активно займається озвучуванням і дубляжем зарубіжних фільмів, співпрацює з театром «Актор».
Знімається в кіно.
У 2009 році нагороджена срібною медаллю Національної Академії мистецтв України за значні наукові та творчі досягнення в галузі художньої культури, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва.
У 2015 році Лариса Омелянівна удостоєна звання Народної артистки України.
Баріхашвілі – грузинське прізвище, яке належить Дар'їному діду по материній лінії.
Інтерес до театру Дарина почала виявляти ще в молодшій школі, коли навчаючись в 3-му класі, запропонувала класному керівнику зробити постановку в шкільному театрі казки Самуїла Маршака «Кошкин дом».
В 2009 році Дарина Баріхашвілі стає студенткою факультету театрального мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення (майстерня Валентини Іванівни Зимньої). Ще під час навчання на 1-му курсі юна актриса отримує роль в серіалі «Маршрут милосердия» (2010). В 2014 році випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення бере участь у прем'єрі театрального сезону – виставі за мотивами однойменної п'єси Фрідріха Шиллера «Підступність і кохання» у постановці Київського академічного Молодого театру, з яким пов'яже свою долю по завершенні навчання. В «Підступності й коханні» Дар'я грає тендітну й вразливу Луїзу, яка стає жертвою жорстоких ігор та амбіцій можновладців.
Дарина Баріхашвілі – різнопланова актриса, яку не можна віднести до конкретного амплуа. Їй переконливо вдається грати як спокусливих небезпечних жінок, так і милих персонажів дитячих вистав. Граючи ролі антагоністів, Дар'я дає можливість глядачу зрозуміти мотиви негативного персонажу, захоплюватись і навіть поспівчувати йому.
Значним успіхом актриси є головна роль у 95-серійному україномовному телесеріалі «Обручка з рубіном», який вийшов на вітчизняний телепростір 2 січня 2018 року.
Живе в цивільному шлюбі з актором Київського академічного Молодого театру Сергієм Пономаренком, з яким навчалась разом на одному курсі в театральному університеті.
Закінчив у 2013 році Луганський державний інститут культури і мистецтв, курс В.Ю. Московченко.
З 2013 - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого за фахом «Режисура драми», курс К.М. Дубініна.
2008 - 2011 - артист Донецького обласного російського театру юного глядача (м.Макіївка).
2011 - 2015 - артист Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2015 року.
Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв в 2012 році. Майстерня Судьїна та Дубініна К.М. (Заслужений діяч мистецтв РСФСР).
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 2013 року.
У 2009 році став випускником майстерні Віталія Кашперських при Полтавському музичному училищі.
У 2015 році закінчив Київський національний університет театру кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого, де вчився на курсі народного артиста України Дмитра Богомазова. Відразу ж отримав роботу в київському театрі «Золоті ворота». Незважаючи на юний вік, вже задіяний в декількох популярних постановках.
У 2014 році вперше знявся у фільмі «Особиста справа», роком пізніше отримав роль в «Офіцерських дружин».
У 2016 році зіграв одразу чотири ролі в чотирьох телевізійних проектах «Не зарікайся», «Центральна лікарня», «Лист надії», «Забудь і згадай».
У 2017 році отримав роль в «Танці метелика». Глядачі сприймають актора, як неймовірно талановитого представника сучасної артистичної молоді.
Владислав веде непублічний спосіб життя, він невибагливий в побуті і не любить розповідати про особисті переживання.
У 2010 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтва (майстерня Ю. Муравицького).
У 2011 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (творча майстерня народного артиста України, народного артиста Росії Е.М. Митницького).
У театрі на Липках з 2011 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2014 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс В. І. Зимньої.
Народився в 1996 році.
2018 року закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня з. д. м. України Биченко Нінель Антонівни).
З 2017 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Без зусиль знайшла роботу в Київській творчої майстерні «Театр маріонеток». У кінематографі її кар'єра розвивається не так стрімко, як хотілося б, але це не заважає артистці вірити в краще.
Перша роль Мальвіни в кінематографі припала на серіал «Сашка» 2013-2014 року, де вона зіграла Аню. Після яскравого дебюту їй запропонували втілити не менш цікавий персонаж - Олю Шевченко в «Безсмертник».
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.
« Кураж »
