Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Надзвичайна вистава «Кураж», поставлена майстром втілення думки у пластиці та сценічному русі Олексієм Скляренком, є своєрідною сенсацією на сцені Театру на Липках.
Основою постановки стали п'єса «Матінка Кураж та її діти» і ремарки творів Бертольда Брехта – видатного німецького поета і драматурга. П'єса була написана в 1938-1939 роках і була задумана як антивоєнний твір.
У виставі режисер продовжує думку автора щодо нищівної функції війн, які стирають з лиця Землі не лише матеріальний світ людей, а й емоційні, тонкі аспекти нашого існування.
Непростий матеріал запропоновано глядачеві у дуже красивій та естетичній формі – актори презентують своїх героїв за допомогою хореографії та неймовірних пластичних рішень. Режисер дуже тонко відчуває людську психофізику, тому вистава зачіпає інтимні куточки глядацької душі дуже доречними візуальними способами.
Вовремя спектакля я чувствовала страх, боль матеры, безнадежность, грусть, любовь. В спектакль соединил в себе те , эмоции , которые можно почусвовать во военное время. После спекталя я и правда чувствовала кураж, хотелось с кем-то поспорить , поругаться, доказать свою правоту, можно сказать кровь кипела. Сюжет представление это военные годы и о жизнь одной очень сильной женщини. Она одна с тремя детьми на руках, тенет свою ношу. Предсталение так и начинается занавес открываеться и мы видеть актрису , которая тенет веревку, одинокая , и у нее на шее трое детей , но она не останавливаеться. Меня очень удивило ,когда я увидела в програмке , что спектакль будет ити целых 2 часа и без антракта. Я думала , мне будет тяжело его до смотреть до конца. Но я очень ошибалась , он прошел на одном диханье. Все было очень четко и слажено. Я наслаждалась движениями и эмоциями, которые дарили персонажи. Не было затянутих моментов, все было очень ритмично. Емоции, как свпишки менялись одна за другой. Вот ты думаешь , наконец-то у нее все будет хорошо, но тут картинка меняеться и вместо радости, любви, счастья , я наблюдаю абсолютно противоположное. Меня восхищала сила, упорство и при всем этом умение любить и прощать главной актрисы. Она одновременно была и сильная и слабая. Понравилась , как подобрали музику для спектакля, с помощью ее картинка приобретала более четки краски и была эмоционально насыщенной. Было несколь очень сильных моментов , когда чувствовалась боль матери за ее детей, чувствовалась ее без силее , что она уже ничем им помочь не сможет, все уже произошло. Хоть спекталь и про военное время , про боль , которую чувствуешь , когда на фронт забирают твоего ребенка и когда он не возращаеться живим домой, но нам еще показали , что даже в такое тяжелое время можно любить , чувствовать страсть , помогать другим , не потерять человечность. Очень понравилось все происходящие. Могу с уверенность сказать , что актерам удались все образи. Я понимала все происходящее только с помощью движение и мимики актеров. Они смогли показать и боль , любовь, и страсть, и ревность, силу и упорство даже отчанье. Караж чувствовался во время всего происходящего. Очень нравить оформление театра. В такой театр , хочется красиво одеться . Много зеркалов , кресла в виде тронов, камин, кафетерий выглядит как замок , фотографии актеров театра по всему периметру , лепка на стене со сказочними героями . Все оформлено в насищенных цветах, красный, синий, желтый. Но, меня очень раздражает , когда спекталь уже начался , а зрителей продолжают запускать в зал. Тут именно так и получилось, спекталь уже шел где-то минут 10-15 , а не которые зрители никак не могли найти свое место.
Це драма, тому мені було сумно. Так як дії та емоції актори передавали своїми рухами (пластикою), на початку вистави були не зрозумілі для мене моменти, але потім я почала розуміти їх "мову". У виставі показали життя родини у роки війни, тому під час вистави та після, був пригнічений настрій. Сподобалась незвичність показу вистави, професійність акторів, які своєю синхронністю, пластикою та мімікою зуміли передати глядачеві зміст без жодного слова. Гра акторів мульти професійна: синхронність хореографічних рухів, міміка, пластика. Без слів, вони змогли донести до глядача всі свої емоції. Окрім костюмів та декорацій, треба відмітити ще роль світла у виставі, яке, на мій погляд, було елементом декорацій. Гарний зал, зручні крісла. Цікавий буфет. Взагалі невеличкий театр, проте дуже затишний.
Нестандартна для наших театрів і в цьому прекрасна пластична вистава "Кураж". У ній немає жодного слова, бо режисер вималював долю жінки у період Тридцятирічної війни однією пластикою, хореографією та музичним оформленням. Втім через це вистава є не менш виразною та емоційною. Поставлена за п'єсою Б. Брехта "Матінка Кураж та її діти" і розповідає про жінку, яка одне за одним втрачає на війні трьох дітей і навіть після цього, охоплена бажанням наживи, продовжує на ній заробляти. Звучить це просто, але зі сцени іде просто неймовірна енергія і буря емоцій, від яких глядача просто розриває. Особливо вразили сцени загибелі дітей і сам образ тієї, що забирає з цього світу. Його просто блискуче втілила Дарія Баріхашвілі. Попри трагізм, як не дивно, вистава не є депресивною, швидше повчальною. Вона змушує замислитись навіть тих людей, які завжди осторонь, які впевнені, що їх це не стосується, що таке війна і як вона може ламати долі. Загалом, були переживання перед виставою, як це без слів, а раптом буде не зрозуміло. Але слова там зайві, бо основне тут передано у танці, і романтика, і біль, і душевні переживання. Самі танці у виставі - це просто естетичне задоволення, дуже красиво і водночас сюжетно поставлені. До того ж вдало підібране музичне оформлення, яке додатково робило акцент на найбільш експресивних моментах, як наприклад, як прощання матері з тілом сина під звуки колискової... Найкраще цю виставу дивитися з перших рядів, бо у ній важливою є міміка і вираз обличчя героїв, кожна сльоза і посмішка, зокрема матінки Кураж, дозволяє глядачеві проникнутися цією історією на всі 100%.
Знайома з твором Брехта, дуже приємно було побачити таку інтерпретацію. Мати, яка гарна собою, предпреємчева, весела, крутиться , як білка в колесі, старається заради дітей, але не забуває і про приватне життя. Війна розставляє все по своїм місцям. Яскраві образи мамаши Кураж, її дітей, смерті з смичком, її привабливой сусідки. Рухи акторів, вирази обличчя, музика, танки, все було на високім рівні. Мати , утративша дітей, не баче сенсу в житті, її стенанія , різки рухи, наче хоче вирвати серце з свого тіла, мурахи покрили всю мою шкіру, Дякую, що відчула такі емоції і побачила таку глибоку гру акторів.
Виставу в темряві я вже бачили. Тепер побачила виставу без слів - балет. За допомогою пластики актори розповіли цілу історію про війну і її жахи, коли матір може втратити всіх дітей. Як лишитися людиною при таких обставинах і часі, а може і знайти кохання. Важко оцінювати виставу, коли все виражається в танцях. Були окремі моменти, які дуже сподобались. Але здебільшого, як для мене, то хореографія досить слабка. Тема дуже сильна і важка, щоб не тільки показати, що танець вивчили, а ще й донести емоцію. Мені не хотілось співпереживати героям, хоча трагічний.
Прем'єра вистави "Кураж" вразила до глибини душі! Я ніколи б не подумала, що вистава, у якій актори не говорять, може настільки вразити! Усі емоції були шикарно передані через танці, костюми, музику, світло... Я дивитися на сцену і розуміла все, що відбувалося в житті героїв, які мовчали, не потребуючи жодних пояснень. Мене вразив образ Смерті, яка приходила і мовчки забирала воїнів. Мовчазна, похмура і невблаганна вона примусила задуматися над сенсом власного життя. Вразив образ повії. Молода та яскрава, вона легковажно розкидалася власною молодістю заради грошей, вправно спокушала чоловіків, дуже красиво танцювала та рухалася, але була подібна до метелика, що ось-ось закінчить свій шлях. Вразила сцена насилля, коли солдат зґвалтував дівчинку. Вразило аж до сліз. Настільки ця сцена була гострою, жорстокою, безжалісною...Було боляче дивитися, як чужий тваринний інстинкт калічить юну душу... Вразила сцена, коли головна героїня втратила спочатку сина, а потім і доньку...Залишилася самотньою і зламаною... Вистава дійсно глибока, справжня, життєва, багатогранна. А найбільше мене вразила реакція глядачів. Під кінець вистави люди аплодували стоячи і голосно кричали браво. Я ще ніколи не бачила такої бурхливої реакції на виставу. Багато хто в залі плакав....Що підтверджує той факт, що вистава дійсно чіпляє за струни душі!
Скляренко Олексій Володимирович (н. 1973 року) – актор, хореограф та режисер.
1997 року закінчив КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого, майстерня Валентини Зимньої. Працював актором у Театрі Романа Віктюка (Москва, 1997 – 2012).
Брав участь у театральному проекті Алли Сігалової «Мрії кохання» (2001-2003), працював як режисер пластики та хореограф у виставах багатьох київських та московських театрів: Малого театру, Театру сатири, Театру Романа Віктюка, Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, «Сузір’я», Молодого театру, ТЮГу.
У березні 2013 року на сцені КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого поставив як режисер пластичну драму «Кураж» за п’єсою «Матінка Кураж та її діти» Бертольда Брехта.
Походить з відомої творчої династії. Дід, Володимир Скляренко, – режисер і педагог, працював з Лесем Курбасом у «Березолі»; бабуся, Надія Титаренко, – видатна актриса; батько, Володимир Скляренко, – режисер; мама, Олена Скляренко, – актриса Львівського ТЮГу; дядько, Володимир Денисенко, – педагог з класичного танцю.
З 1983 року актриса Київського Національного українського театру імені Івана Франка.
Ведуча програми «Лото Забава» на каналі «1+1», активно займається озвучуванням і дубляжем зарубіжних фільмів, співпрацює з театром «Актор».
Знімається в кіно.
У 2009 році нагороджена срібною медаллю Національної Академії мистецтв України за значні наукові та творчі досягнення в галузі художньої культури, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва.
У 2015 році Лариса Омелянівна удостоєна звання Народної артистки України.
Баріхашвілі – грузинське прізвище, яке належить Дар'їному діду по материній лінії.
Інтерес до театру Дарина почала виявляти ще в молодшій школі, коли навчаючись в 3-му класі, запропонувала класному керівнику зробити постановку в шкільному театрі казки Самуїла Маршака «Кошкин дом».
В 2009 році Дарина Баріхашвілі стає студенткою факультету театрального мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення (майстерня Валентини Іванівни Зимньої). Ще під час навчання на 1-му курсі юна актриса отримує роль в серіалі «Маршрут милосердия» (2010). В 2014 році випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення бере участь у прем'єрі театрального сезону – виставі за мотивами однойменної п'єси Фрідріха Шиллера «Підступність і кохання» у постановці Київського академічного Молодого театру, з яким пов'яже свою долю по завершенні навчання. В «Підступності й коханні» Дар'я грає тендітну й вразливу Луїзу, яка стає жертвою жорстоких ігор та амбіцій можновладців.
Дарина Баріхашвілі – різнопланова актриса, яку не можна віднести до конкретного амплуа. Їй переконливо вдається грати як спокусливих небезпечних жінок, так і милих персонажів дитячих вистав. Граючи ролі антагоністів, Дар'я дає можливість глядачу зрозуміти мотиви негативного персонажу, захоплюватись і навіть поспівчувати йому.
Значним успіхом актриси є головна роль у 95-серійному україномовному телесеріалі «Обручка з рубіном», який вийшов на вітчизняний телепростір 2 січня 2018 року.
Живе в цивільному шлюбі з актором Київського академічного Молодого театру Сергієм Пономаренком, з яким навчалась разом на одному курсі в театральному університеті.
Закінчив у 2013 році Луганський державний інститут культури і мистецтв, курс В.Ю. Московченко.
З 2013 - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого за фахом «Режисура драми», курс К.М. Дубініна.
2008 - 2011 - артист Донецького обласного російського театру юного глядача (м.Макіївка).
2011 - 2015 - артист Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2015 року.
Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв в 2012 році. Майстерня Судьїна та Дубініна К.М. (Заслужений діяч мистецтв РСФСР).
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 2013 року.
Закінчив Київське обласне училище культури і мистецтв (спеціальність «Диригент-хоровик, викладач фахових дисциплін») та Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (спеціальність «Актор драматичного театру і кіно», курс Зимньої Валентини Іванівни).
У 2009-2014 рр. працював артистом муніципального чоловічого хору духовної пісні «Благовіст», м. Ірпінь. Задіяний у виставах «Янгольська комедія» Л. Хохлова, «Принцеса Лебідь» І. Пелюка, О. Харченка, «Людина і вічність» А. Курейчика Київського академічного молодого театру.
З 2014 р. – соліст-вокаліст Національної оперети України. Задіяний у виставах «Кицькин дім» П. Вальдгарда (Козел), «За двома зайцями» В. Ільїна, В. Лукашова (Внутрішній голос Голохвостого).
Спеціальні відзнаки: Дипломант V обласного огляду-конкурсу камерної вокальної музики ім. І.С. Козловського у номінації «Солісти» (2008р.).
Переможець (Гран-прі) V Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Івана Франка (2012р.).
Переможець фестивалю «Молоді таланти України!» у номінації «Молодіжний вокал» (2012р.).
У 2009 році став випускником майстерні Віталія Кашперських при Полтавському музичному училищі.
У 2015 році закінчив Київський національний університет театру кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого, де вчився на курсі народного артиста України Дмитра Богомазова. Відразу ж отримав роботу в київському театрі «Золоті ворота». Незважаючи на юний вік, вже задіяний в декількох популярних постановках.
У 2014 році вперше знявся у фільмі «Особиста справа», роком пізніше отримав роль в «Офіцерських дружин».
У 2016 році зіграв одразу чотири ролі в чотирьох телевізійних проектах «Не зарікайся», «Центральна лікарня», «Лист надії», «Забудь і згадай».
У 2017 році отримав роль в «Танці метелика». Глядачі сприймають актора, як неймовірно талановитого представника сучасної артистичної молоді.
Владислав веде непублічний спосіб життя, він невибагливий в побуті і не любить розповідати про особисті переживання.
У 2010 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтва (майстерня Ю. Муравицького).
У 2011 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (творча майстерня народного артиста України, народного артиста Росії Е.М. Митницького).
У театрі на Липках з 2011 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У 2014 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс В. І. Зимньої.
Чому вирішили стати актором? – Тому що,нічого не розумію в математиці,а ще все життя планував займатися улюбленою справою!
Яку роль мрієте зіграти? – Хочу спробувати зіграти всіх! Хехе
Чим любите займатися у вільний час? – Обожнюю свою собаку,ми з нею у вільний час гуляємо у лісі. Спорт люблю,читати,просто відпочивати.
Народився в 1996 році.
2018 року закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня з. д. м. України Биченко Нінель Антонівни).
З 2017 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Без зусиль знайшла роботу в Київській творчої майстерні «Театр маріонеток». У кінематографі її кар'єра розвивається не так стрімко, як хотілося б, але це не заважає артистці вірити в краще.
Перша роль Мальвіни в кінематографі припала на серіал «Сашка» 2013-2014 року, де вона зіграла Аню. Після яскравого дебюту їй запропонували втілити не менш цікавий персонаж - Олю Шевченко в «Безсмертник».
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.