« Кураж »

Вовремя спектакля я чувствовала страх, боль матеры, безнадежность, грусть, любовь. В спектакль соединил в себе те , эмоции , которые можно почусвовать во военное время. После спекталя я и правда чувствовала кураж, хотелось с кем-то поспорить , поругаться, доказать свою правоту, можно сказать кровь кипела. Сюжет представление это военные годы и о жизнь одной очень сильной женщини. Она одна с тремя детьми на руках, тенет свою ношу. Предсталение так и начинается занавес открываеться и мы видеть актрису , которая тенет веревку, одинокая , и у нее на шее трое детей , но она не останавливаеться. Меня очень удивило ,когда я увидела в програмке , что спектакль будет ити целых 2 часа и без антракта. Я думала , мне будет тяжело его до смотреть до конца. Но я очень ошибалась , он прошел на одном диханье. Все было очень четко и слажено. Я наслаждалась движениями и эмоциями, которые дарили персонажи. Не было затянутих моментов, все было очень ритмично. Емоции, как свпишки менялись одна за другой. Вот ты думаешь , наконец-то у нее все будет хорошо, но тут картинка меняеться и вместо радости, любви, счастья , я наблюдаю абсолютно противоположное. Меня восхищала сила, упорство и при всем этом умение любить и прощать главной актрисы. Она одновременно была и сильная и слабая. Понравилась , как подобрали музику для спектакля, с помощью ее картинка приобретала более четки краски и была эмоционально насыщенной. Было несколь очень сильных моментов , когда чувствовалась боль матери за ее детей, чувствовалась ее без силее , что она уже ничем им помочь не сможет, все уже произошло. Хоть спекталь и про военное время , про боль , которую чувствуешь , когда на фронт забирают твоего ребенка и когда он не возращаеться живим домой, но нам еще показали , что даже в такое тяжелое время можно любить , чувствовать страсть , помогать другим , не потерять человечность. Очень понравилось все происходящие. Могу с уверенность сказать , что актерам удались все образи. Я понимала все происходящее только с помощью движение и мимики актеров. Они смогли показать и боль , любовь, и страсть, и ревность, силу и упорство даже отчанье. Караж чувствовался во время всего происходящего. Очень нравить оформление театра. В такой театр , хочется красиво одеться . Много зеркалов , кресла в виде тронов, камин, кафетерий выглядит как замок , фотографии актеров театра по всему периметру , лепка на стене со сказочними героями . Все оформлено в насищенных цветах, красный, синий, желтый. Но, меня очень раздражает , когда спекталь уже начался , а зрителей продолжают запускать в зал. Тут именно так и получилось, спекталь уже шел где-то минут 10-15 , а не которые зрители никак не могли найти свое место.

Це драма, тому мені було сумно. Так як дії та емоції актори передавали своїми рухами (пластикою), на початку вистави були не зрозумілі для мене моменти, але потім я почала розуміти їх "мову". У виставі показали життя родини у роки війни, тому під час вистави та після, був пригнічений настрій. Сподобалась незвичність показу вистави, професійність акторів, які своєю синхронністю, пластикою та мімікою зуміли передати глядачеві зміст без жодного слова. Гра акторів мульти професійна: синхронність хореографічних рухів, міміка, пластика. Без слів, вони змогли донести до глядача всі свої емоції. Окрім костюмів та декорацій, треба відмітити ще роль світла у виставі, яке, на мій погляд, було елементом декорацій. Гарний зал, зручні крісла. Цікавий буфет. Взагалі невеличкий театр, проте дуже затишний.

Нестандартна для наших театрів і в цьому прекрасна пластична вистава "Кураж". У ній немає жодного слова, бо режисер вималював долю жінки у період Тридцятирічної війни однією пластикою, хореографією та музичним оформленням. Втім через це вистава є не менш виразною та емоційною. Поставлена за п'єсою Б. Брехта "Матінка Кураж та її діти" і розповідає про жінку, яка одне за одним втрачає на війні трьох дітей і навіть після цього, охоплена бажанням наживи, продовжує на ній заробляти. Звучить це просто, але зі сцени іде просто неймовірна енергія і буря емоцій, від яких глядача просто розриває. Особливо вразили сцени загибелі дітей і сам образ тієї, що забирає з цього світу. Його просто блискуче втілила Дарія Баріхашвілі. Попри трагізм, як не дивно, вистава не є депресивною, швидше повчальною. Вона змушує замислитись навіть тих людей, які завжди осторонь, які впевнені, що їх це не стосується, що таке війна і як вона може ламати долі. Загалом, були переживання перед виставою, як це без слів, а раптом буде не зрозуміло. Але слова там зайві, бо основне тут передано у танці, і романтика, і біль, і душевні переживання. Самі танці у виставі - це просто естетичне задоволення, дуже красиво і водночас сюжетно поставлені. До того ж вдало підібране музичне оформлення, яке додатково робило акцент на найбільш експресивних моментах, як наприклад, як прощання матері з тілом сина під звуки колискової... Найкраще цю виставу дивитися з перших рядів, бо у ній важливою є міміка і вираз обличчя героїв, кожна сльоза і посмішка, зокрема матінки Кураж, дозволяє глядачеві проникнутися цією історією на всі 100%.

Знайома з твором Брехта, дуже приємно було побачити таку інтерпретацію. Мати, яка гарна собою, предпреємчева, весела, крутиться , як білка в колесі, старається заради дітей, але не забуває і про приватне життя. Війна розставляє все по своїм місцям. Яскраві образи мамаши Кураж, її дітей, смерті з смичком, її привабливой сусідки. Рухи акторів, вирази обличчя, музика, танки, все було на високім рівні. Мати , утративша дітей, не баче сенсу в житті, її стенанія , різки рухи, наче хоче вирвати серце з свого тіла, мурахи покрили всю мою шкіру, Дякую, що відчула такі емоції і побачила таку глибоку гру акторів.

Виставу в темряві я вже бачили. Тепер побачила виставу без слів - балет. За допомогою пластики актори розповіли цілу історію про війну і її жахи, коли матір може втратити всіх дітей. Як лишитися людиною при таких обставинах і часі, а може і знайти кохання. Важко оцінювати виставу, коли все виражається в танцях. Були окремі моменти, які дуже сподобались. Але здебільшого, як для мене, то хореографія досить слабка. Тема дуже сильна і важка, щоб не тільки показати, що танець вивчили, а ще й донести емоцію. Мені не хотілось співпереживати героям, хоча трагічний.

Прем'єра вистави "Кураж" вразила до глибини душі! Я ніколи б не подумала, що вистава, у якій актори не говорять, може настільки вразити! Усі емоції були шикарно передані через танці, костюми, музику, світло... Я дивитися на сцену і розуміла все, що відбувалося в житті героїв, які мовчали, не потребуючи жодних пояснень. Мене вразив образ Смерті, яка приходила і мовчки забирала воїнів. Мовчазна, похмура і невблаганна вона примусила задуматися над сенсом власного життя. Вразив образ повії. Молода та яскрава, вона легковажно розкидалася власною молодістю заради грошей, вправно спокушала чоловіків, дуже красиво танцювала та рухалася, але була подібна до метелика, що ось-ось закінчить свій шлях. Вразила сцена насилля, коли солдат зґвалтував дівчинку. Вразило аж до сліз. Настільки ця сцена була гострою, жорстокою, безжалісною...Було боляче дивитися, як чужий тваринний інстинкт калічить юну душу... Вразила сцена, коли головна героїня втратила спочатку сина, а потім і доньку...Залишилася самотньою і зламаною... Вистава дійсно глибока, справжня, життєва, багатогранна. А найбільше мене вразила реакція глядачів. Під кінець вистави люди аплодували стоячи і голосно кричали браво. Я ще ніколи не бачила такої бурхливої реакції на виставу. Багато хто в залі плакав....Що підтверджує той факт, що вистава дійсно чіпляє за струни душі!