Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Куди піти? »
Гостюючи в маєтку дальньої родички Стрєлкової, юний гімназист Володя мимоволі відкриває для себе таємниці дорослого життя. Шалені пристрасті, інтимні забавки, хтивість, зради, брехня та підступність вирують тут зранку до глибокої ночі. Численні мешканці цього дому кожен по-своєму шукає омріяне примарне щастя, кожен по-своєму кидає виклик спокусам і прагне кохання. Тваринний світ людей постає перед очима Володі в своїй неприкритій правді і змушує замислитися над головним питанням життя.
За мотивами ранніх маловідомих оповідань Антона Чехова юні актори Молодого театру створили іронічну й щемливу історію душевних терзань закоханої людини.
Чи можлива любов втрьох? Чи хтось один завжди буде зайвим? – Ти повинен дарувати квіти – Ти повинен говорити компліменти – Ти повинен робити подарунки – Ти повинен надсилати : добраніч, я щасливий, дякую – Ти повинен займатись сексом двічі на тиждень... З одного боку добре, коли ти знаєш весь список своїх «повинен», з іншого, якщо в тебе поліаморні стосунки одразу з двома дівчатами? Найголовніше, що ти повинен: ВИЖИТИ! Рекомендована до перегляду людям, що шукають відповіді
Теодор – самотній письменник, купує нову технічну розробку – операційну систему, покликану виконувати будь-яке бажання користувача. На подив Теодора, незабаром між ним і операційною системою виникає роман.
Цю виставу в столиці ви не побачите ніде окрім Театру Кіно! П'єса Марко Кропивницького «Доки сонце зійде, Роса очі виїсть» вже давно зникла з театральної сцени, хоча свого часу була несамовито популярною. Причина - втрата нею актуальності. Сучасному глядачеві надто складно буває зануритися у проблеми нерозділенного кохання до панича. Театр Кіно виправляє цю несправедливість і дарує класичній п'єсі театру корифеїв нове дихання. Любов Оксани все така ж заборонена, але тепер не через соціальну нерівність! Її любов до Борислави гріховна адже гомосексуальна. Чи навпаки чиста адже лесбійська. Головне, що так само трагічна, як і у 1882!
Не відмовляйте собі в задоволенні. Або навпаки, відмовте якомога швидше, бо ніхто не гарантує безпечні наслідки цієї нестриманості. Чи може бути пробачений той, хто кинув сім'ю, захопившись незнайомкою з сумнівним минулим? Чи гідний співчуття чоловік, до дна вичерпаний власною хіттю? І навіть якщо великодушна дружина прийме блудного чоловіка назад, то вимолити прощення у того, хто вершить божественну справедливість, буде набагато складніше. Але хіба має значення майбутнє покарання, якщо ви одержимі небезпечною пристрасною жагою?
Лірична комедія. Про кохання. По-доброму ненав'язливо. Любов буває різна і у кожного вона своя і проявляється по-своєму! Кохання є. Воно живе в нас. Заради нього люди готові робити просто божевільні і нереальні речі. І як мало потрібно часу, щоб зрозуміти і відчути "що таке любов? І з чим її їдять? !!". Дуже легка і приємна вистава, де немає зайвих сюжетних ліній. Підходить для тих людей, які люблять романтику (на межі з казкою) і happy endи. Без вульгарності, проте з еротичними моментами, без величезного філософського сенсу, однак теми вистави близькі кожному з нас. Світлі і приємні емоції залишає після перегляду. Сюжет не такий простий, як може здатися, і в цьому його фішка. "Шукаю чоловіка на кожен день" - саме те, що потрібно після важкого робочого дня, щоб відпочити душею. Виглядає легко, занадто не навантажує, з гумором порядок, є життєві, є казкові моменти. Чудовий акторський склад, чоловічий стриптиз без музики, особливий інтелектуальний гумор, чудове музичне оформлення, звичайно ж, любов, з якою грають актори, подарують Вам несподіване свято.
Режисер Київського Академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра з 2003 року.
Викладач режисури та акторської майстерності Київського Національного університету театру імені Івана Карпенка-Карого з 2005 року.
Художній керівник театру «Театральна майстерня Андрія Білоуса» (А. Бетка) з 2009 року. З 2012 року — Художній керівник Київського академічного Молодого театру.
Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка (2004).
Орлов Борис Анатолійович – український театральний художник-постановник, сценограф, актор.
У 2003 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, курс Висоцького Юрія Пилиповича.
З 2003 року – актор київського театру юного глядача на Липках.
З 2010 року – актор нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – сценограф, художник-постановник, актор київського академічного Молодого театру.
В 4 роки пішов на фортепіано, в 6 в музичну школу. У 10 років почав займатися в музично-театральній студії "Ерміта". Там вперше доторкнувся до хореографії та акторської майстерності. Зіграв 3 вистави на головних ролях, брав участь в десятках конкурсів. Серйозно зайнявся сольним вокалом.
У 11 років почав писати вірші, в 12 почав освоювати гітару. У 13 років спробував себе в ролі ведучого і почав вести на постійній основі різні заходи.
У 14 років почав грати на ударних і бас гітарі і став вокалістом рок групи Riverwoods.
Після вступив до Одеського театрального ліцею, грав в 2х спектаклях провідні ролі, був старостою, активістом і учасником чтецкімі-акторських конкурсів на яких брав призові місця.
У 15 років вперше знявся в кіно в епізоді російського т / с "Чорні кішки". Грав безпритульного на вулиці в 30-ті роки.
У 16 років отримав своє перше вокальне Гран-прі на міжнародному конкурсі "Сонячний Промінь". Вступив в театр-студію "Покликання". У 2016 році знявся в дитячому художньому фільмі "Урок магії" режисера Лілі Солдатенко, де був на одній з головних ролей.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
« Куди піти? »
