Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Люди, сім’ї, родини, гроші, багатство, маєтки, посмішки, цілунки, компліменти, сварки, ворожнеча, проблеми, – йдемо до цілі, якої не бачимо, бо вона – примарна. Минаємо тих, хто найбільше нас любить, бо ми – егоїсти.
А, можливо, просто достатньо заглянути в вічі і попросити одне в одного пробачення? І сказати: «Я кохаю Тебе»! Хочемо ми цього, чи ні, біжимо за істиною, чи втікаємо від неї, врешті-решт, вона знайде нас сама…
Головний герой Альфонсо завітав до кафе відсвяткувати день свого тріумфу. Він замовляє торішній сніг, філіжанку холодної кави та пригорілу яєшню. Чекаючи на замовлення, в його спогадах виникають учениці, кожна з краплинками його «неповторності». Хоча для нього вони просто ляльки. Однак ми не будемо забувати: якщо занадто довго гратися ляльками, то високою є ймовірність стати іграшкою в руках Когось… Замовлений Альфонсо торішній сніг йому так і не приносять, бо неможливо повернути те, що втрачене назавжди.
Тема еміграції болюча для нас. Чи не кожен українець, що має руки та мізки, хоча б раз замислювався поїхати з країни і віднайти своє щастя, хай навіть за океаном. Ми живемо у постсовковому просторі, ми прагнемо чогось нового, але чи готові ми до цього по справжньому? Це вистава про білоруського сантехніка Гєну, що потрапляє в Лондон, де серед слайдів туристичного путівника розуміє головні для себе речі. Цікаво, чим закінчиться його подорож?
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Життя непередбачуване — зараз ти сидиш за паперами, будуєш плани на майбутнє, а за мить… Приходить лист від тітки: «Приїзди. Я помираю». Ти мчиш до неї — прощатися і чекати на спадок, начхавши на заборони шефа. Відкриваєш двері і потрапляєш у дім, де зупинився час, а кожне твоє сьогодні – В ОЧІКУВАННІ завтра.
Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).
Народився Орест Огородник 28 квітня 1973 року в Львові.
Закінчив Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, за спеціальністю — актор музично-драматичного театру та кіно, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна та Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна.
Актор та режисер-постановник Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Головний художник театру ім. М. Заньковецької, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат премії імені В. Клеха (США).
Народився 27 липня 1930 року у Винниках у місцевій лікарні січових стрільців, що була розташована в урочищі «на Куті». Його батько, Володимир Кипріян (народився 28 липня 1896 році в Ярославі(нині Польща), зовсім молодим вступив у легіон Українських Січових Стрільців, дослужившись із рядового стрільця до четаря. Тому він наполіг, щоб опікувалися дружиною й дитиною медики цієї лікарні. Пізніше Винники відіграють суттєву роль у житті Мирона Кипріяна. Адже тут він із родиною переживе другу світову війну.
Навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1954 р.), в художній майстерні Вітольда Манастирського. Від 1957 р. — художник-постаановник театру ім. Марії Заньковецької, а з 1963 р. обіймає посаду головного художника театру. Оформив вистави: «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1964 р.), «Річард III» У. Шекспіра (1974 р.), «Украдене щастя» І. Франка (1976 р.), «Народний Малахій» М. Куліша (1990 р.), «Павло Полуботок» К. Буревія (1990 р.); трилогія Б. Лепкого «Мазепа» (1992 р.), «Не убий» (1992 р.), «Батурин» (1993 р.); «Ісус, Син Бога живого» В. Босовича (1994 р.) та інші.
Помер 28 листопада 2019 року , похований у родинному гробівці Кипріянів - Городиських , на 55 полі Личаківського цвинтаря.
Український театральний актор. Актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. Народний артист України (2009).
Закінчив Драматичну студію при Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка в Києві. З 1975 року — актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. У 1991 році удостоєний звання Заслуженого артиста України (1991). З 2009 – Народний артист України.
У 1976—1978 роках навчався в навчально-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі ім. М. Заньковецької; закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка.
2005 р. – Обласна премія в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури в номінації «Театральне мистецтво» імені Бориса Романицького – за творчий доробок останніх років, створення сценічних образів вітчизняного театрального мистецтва.
2010 роком в Луцьку був серед презентантів акції «Родина Певних. Повернення з небуття.» про зумисне «забуту» за радянських часів акторку Антоніну Певну.
У вересні 2013 року разом з заньківчанами, зокрема, Юрій Хвостенко в ролі козака Василя, презентували сценічне прочитання повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота» за сценарієм Івана Драча.
2017 р. - Лаурет премії ім. П. Саксаганського
Голова профкому театру імені Марії Заньковецької.
Олександр Норчук — український кіно-, теле- та театральний актор, Заслужений артист України.
Народився 26 березня 1978 року в Львові.
У 1999 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Ірини Молостової та Юрія Висоцького.
Актор Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Дарія народилася у Львові в 1955 році в родині Івана та Софії Кошель. Дитячі роки провела на околиці Львова, куди перебралася їхня родина. Успішне навчання у школі супроводжувала участю в мистецьких студіях, зокрема, захоплювалася театром. Тому коли при львавській драмі, Сергій Данченко відкрив студію, Дарія була в числі перших їх відвідувачів-учениць.
В 1976 році закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Сергій Володимирович Данченка). Окрім того її викладачами були: народний артистт СРСР Василь Сергійович Яременко, народна артистка України Любов Яківна Каганова (курс сценічної мови).
1985 — закінчила факультет журналістики та редакторів в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова.
З 1976 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів). Актриса трагедій, пориву, рідкісної драматичної глибини, якій, водночас, притаманний певний ґротеск, комедійність та ліричність.
В 2018 році була нагороджена Орден княгині Ольги, 3-го ступеня.
Народилася 14 березня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Михайла Юрійовича Резніковича, Володимира Сергійовича Лізогуба.
Серед нагород – Премія імені Віри Левицької (Національна спілка театральних діячів України), 2005 рік.
Народився 12 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Народилася 17 серпня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко.
Народилася 6 жовтня 1987 року у м. Ходорів Жидачівського р-ну Львівської обл.
Освіта – ЛНУ ім. І. Франка, факультет культури і мистецтв
Народилася 1 квітня.
Освіта:
– Львівське музичне училище імені Станіслава Людкевича, естрадне відділення, фортепіано (1994-1999 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
Відзнаки та нагороди:
2002 рік – стипендія імені Мирона Чолгана;
2002 року – грамота Спілки театральних діячів України за роль Прюннети у виставі «Мізантроп» Е. Лабіша;
2003 рік – стипендія імені Володимира та Євдокії Блавацьких.
Народилася 22 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічна мова – Святослав Васильович Максимчук.
У 2010 році Світлана отримала Першу премію за найкращий дебют Всеукраїнського фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької у Ніжині за роль Єви у виставі «Завчасна паморозь» Райнер Марія Рільке.
Заслужена артистка України
Народилася 7 серпня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народного артиста України Анатолія Георгієвича Решетникова.
Приймала участь у проекті Спілки театральних діячів України – у виставі «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», режисер Євген Худзик. Вистава-учасник ІІ Фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса (м. Київ) та Фестивалю українського актуального театру (м. Київ), 2012-1013 роки.
1978 — закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Олекса Ріпко).
1985 — закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка.
З 1978 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів).
Як драматург написала п'єсу «Загублена в снігах Сибіру» про репресовану українську актрису Ніну Певну.
Співає українські пісні, має записи.
Також Олександра Богданівна бере активну участь у громадському житті, зокрема у проєкті «Відчинилося життя» (турбота про людей з вадами зору). 2009 року разом з композитором Юрієм Саєнком створювала аудіоверсію абетки для незрячих.
2012 року озвучила інструкції для незрячих людей до 103 лікарських засобів.
Озвучила також відому абетку видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» для незрячих малюків.
1976 — закінчила учбово-театральну студію підготовки акторських кадрів при Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладачі Сергій Данченко, Любов Каганова, Юрій Єременко).
1987 — закінчила Державний інститут театрального мистецтва імені А. Луначарського (ГИТИС) у Москві (курс Н. Д. Ковшова, С. Л. Собінової).
Працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів).
Закінчив акторське відділення Харківського театрального інституту (1959 р.; курс Д. Антоновича). Працював у театрах Харківської області (1959—1960 рр.), у Харківському українському драматичному театрі імені Т. Шевченка і водночас на кафедрі сценічної мови Харківського театрального інституту (1960—1964 рр.); від 1964 р. — у Національному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (Львів), із 2000 за сумісництвом викладає на кафедрі театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.
Акторсько-декламаторську діяльність розпочав у 1966 — з участі в конкурсі до 110-річчя І. Франка (за читання поеми «Похорон» став одним із переможців).
Із 1989 року — ініціатор і ведучий «Заньківчанських вечорів» у Львові — своєрідних творчих звітів визначних особистостей.
Особливу популярність здобув як майстер художнього читання: унікальна пам'ять, тонке відчуття стилю письменника, глибоке пройняття психологією твору. У доробку — понад 40 аудіоальбомів, половина з них — у серії «Українська класика від Святослава Максимчука».
Український актор, Заслужений діяч мистецтв України (2013), помічник художнього керівника НАУД театру ім. М. Заньковецької.
1994—1998 — Юрій Чеков вступив на акторське відділення вокального факультету Львівського вищого державного музичного інституту ім. Миколи Лисенка (курс Богдана Козака) та Львівське державне культурно-освітнє училище (режисерський факультет). Від 1996 р. він очолив самодіяльний народний театр у м. Кам'янці-Бузькій, де організовує і режисирує свята і ставить вистави: «Мина Мазайло» і «Народний Малахій» М. Куліша, «Гайдамаки», «Посланіє», «Євангеліє від Тараса» за Т. Шевченком (власна інтерпретація), «Візит літньої пані» Ф. Дюрренматта, «Безсмертний дотик до душі» Л. Костенко, «Сни Марії, жінки з Магдали» Н. Давидовської, «Марія» (інсценівка роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева»), «Нестрашний суд» В. Герасимчука.
2002—2004 рр. — помічник режисера у НАУД театрі ім. М. Заньковецької, від 2004 р. — помічник художнього керівника театру. Від 2004 р. викладає акторську майстерність на кафедрі театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Як актор НАУД театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков дебютував у 2008 р. у ролі Іонича («Іонич», А. Чехов; режисер Алла Бабенко). Вистава отримала Гран-прі фестивалю «Чеховські сезони у Ялті» у 2008 р.
Освіта
Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського (1970-1974), баян і диригування оркестром народних інструментів, клас В. С. Бородіна;
Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1978-1982), актор драматичного театру і кіно, курс доцента Нінель Антонівни Биченко.
Працював у Сумському театрі для дітей та юнацтва «Арлекін», але вже на початку 1983 року переїхав до Львова. Спочатку була праця у Львівському театрі для дітей та юнацтва, а з кінця 1987 і дотепер – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
Паралельно – з 2000 року – є актором Творчої майстерні «Театр у Кошику» (режисер Ірина Волицька), бере участь в постановках: Микола Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка (Диплом за кращу чоловічу роль на міжнародному театральному фестивалі в Дніпродзержинську), Месія в «Одержимій» Лесі Українки, Браца в «Провині» Н. Ромчевіча.
Разом з актором Ярославом Мукою створив кабаретовий дует «Чотири шкельця», в репертуарі якого стрілецькі пісні та галицькі романси-шлягери Б. Весоловського, С. Гумініловича, Я. Барнича, М. Стахури, В. Балтаровича, Л. Лепкого, Р. Купчинського та ішних українських композиторів.
Працює в різних театральних студіях, де ставить літературно-музичні композиції і вистави – «Ромео і Джудьєтта» В. Шекспіра та «За двома зайцями» М. Старицького (театр «Нова мета»), «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем (Дитячий телевізійний театр «Юрашк»), «Вертеп» за народними мотивами та інші.
З 2001 року викладає акторську майстерність у Львівському державному училищі культури і мистецтв. Випустив 4 акторські курси (дипломні вистави – «Серенада» Сл. Мрожека, «Моральність пані Дульської» Г. Запольської, «Станція» О. Вітра і «Ніжні почуття» Б. Хмельницького за повістю О. Уайльда «Кентервільський привид»).
Член Коломийської асоціації митців (КАМ), «Клубу коломийців», Ротарі клубу «Львів-Ратуша».
І́гор Іва́нович Гаври́лів — український актор театру та кіно. Заслужений артист України (2014), актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1989 року член Спілки театральних діячів України (Національна спілка театральних діячів України).
Народився 1 серпня 1966 р. у м. Самбір Львівської області. Закінчив Самбірську середню школу № 9. Навчався у Самбірському училищі культури (1981—1983), після закінчення якого працював художнім керівником Будинку культури села Воютичі Самбірського району Львівської області. Протягом 1984—1986 рр. навчався у Студії при театрі імені Марії Заньковецької, курс заслуженого артиста України Ю. Єременка. Під час навчання у студії працював артистом розмовного жанру у Львівській обласній філармонії.
1986—1988 рр. — служив у армії. Після армії знову працював у Львівській філармонії у вокально-інструментальному ансамблі «Мальви». Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, курс Є. Бондаренка.
З 1989 р. — актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
25.09.2016 р. відбувся бенефіс до 50-річчя заслуженого артиста України Ігоря Гавриліва. У творчому доробку актора понад вісімдесят ролей, серед яких Фроггі у виставі «Гамлет у гострому соусі», Йосип Скорик у «Сватанні на Гончарівці», Барон Лясло Верецьки у романтичній опереті «Шаріка», Король у казці-притчі для дорослих «Голий король», Олекса Бабич у драмі «Украдене щастя» та низка інших. За роль у виставі «Анатоль» (А. Шніцлер) Ігоря Гавриліва було відзначено нагородою «За найкращу роль другого плану»; за роль німця-лікаря у виставі «Мотря» (за Б. Лепким) — «За найкращий епізод».
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.