Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Крила Ангела »
Уявіть – японські кімоно, східна, музика, віяла, чайна церемонія, театр кабукі, гейша, карткова гра «карута», ароматичні палички… А медитативний персонаж господині чайної церемонії – ще один вигаданий персонаж, – «задає ритм плавного існування в собі, щоб глядач зупинився і вивчив філософію себе», – зазначає режисер вистави Олена Крилова.
Вистава про всеосяжну любов, про близькість людей, світів, сердець. Це внутрішній монолог жінки, яка любила і втратила. Вистава про ілюзії, перевтілення та про щиросердну силу здатнупроникати в простір і час…
В кожного із нас своя історія, кожен із нас переживає певні етапи і періоди у житті по-своєму.Ще одна цікава і дуже глибока історія людини і її кохання обрамлена у жанр театральної імпровізації, з допомогою якого ви зможете побачити перевтілення людини на сцені. Під час вистави ви станете учасником чайної церемонії, що допоможе вам проникнути та відчути цю історію ще глибше. У виставі є все – світи, люди, життя, смерть та найпрекрасніша елегія створена людиною. І це ще не все...
«Кожна людина сама відповідає за все, що з нею відбувається. Але уникнути нещасних випадків і помилок не дано нікому... Озираючись в минуле, ми відшукуємо той поворотний момент, коли русло нашого життя повернуло у бік... Для Люсі Краун це було літо. Воно починалося як будь-яке інше... Те, що могло залишитися безглуздою і пересічною пригодою, які трапляються з мільйонами жінок, невинною маленькою таємницею, спогади про яку здатні скрасити старість, обернулося лихом, ураганом, що розкидав три життя по сторонах.
Вистава за п'єсою Лідії Чупіс «Життя на трьох». Мелодраматичний трагіглюк. Ви колись бачили себе у дзеркалі? А коли те дзеркало давно розбилося, а ви все одно себе бачите? І це відображення живе своїм життям, таким, про яке ви напевно мріяли, але не досягли. А ще є кохання – таке ж омріяне і недосяжне. Може настав час зустрітися всім утрьох?
Скільки людей – стільки й думок про любов, про сенс життя, про сім’ю. Щирий, відвертий і зворушливий діалог двох сестер. Їхні долі переплетені і зв’язані не тільки родинними узами, а й…
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Людина у кімнаті. Так просто, так зрозуміло... І можна пройти повз, а можна затриматися і спробувати її почути. Вистава, яка не потребує пафосних слів. Це історія про людину, яка жадає людського тепла та дотику... «Людина у кімнаті» – безпрецедентна подія в Україні! Акторська гра – метод Майкла Чехова у дії! Кожне слово, рух і навіть подих можна роздивлятися з позиції Психологічного жесту, який ще недавно здавався нам чимось незрозумілим та містичним. Техніка, якою «жонглюють» американські та європейські актори, віднедавна з'явилася і в Україні. У червні на сцені «Сузір'я» глядач побачить результат роботи із загадковим методом Майкла Чехова, де активна уява породжує атмосферу та відчуття живої гри. Проте не тільки актори використовують доробок Чехова, але і сама режисер відверто користується режисерським розбором, яким поділився зі світом великий актор та педагог. Перформанс, у якому возз'єдналися «чотири брати» Майкла Чехова: почуття легкості, краси, форми та почуття цілого на сцені театру... Для режисера Алєсі Савченко «Людина у кімнаті» – ювілейна 10-та вистава і перша, поставлена українською мовою. Також у перформансі використовується пластика рук, що стало результатом етюдної роботи разом з актрисою Маріанною Модоло. Кохання, пристрасть, жага до життя – це іноді просто слова. «Людина у кімнаті» відкриває нам екзистенціальний, глибокий світ душі людської, яка просить торкнутися до її «оголених струн».
Я подивилась цю виставу була на одному подиху, бо це поетична розповідь про кохання, роздуми про буття, про перевтілення душ, про біль і зраду, але і про надію, бо пам'ять зберігає всі прекрасні моменти, немає звинувачень, нарікань. Було сумно, що не здійснились мрії молодої дівчини про яскраве весільне плаття і вона надягала чорне, як жалобу за матір'ю, яка померла, так і за коханим, який зрадив. Але в її словах немає звинувачень, розпачу, тому після перегляду залишилась надія, що її крила, хоч і поламані, але відновляться, зарубцюється рана, бо в її серці живе любов. Вистава камерна, коли практично немає дії, але словами, голосом передаються всі емоції. Чайна церемонія наблизила мене до далекої Японії з її поетичними іграми, запахи від духмяної палички дали можливість задуматись над тим, що є душа, Шикарні костюми, простота декорацій дала можливість зосередитись на грі акторів. Чудова гра акторів, повне занурення в атмосферу далекої країни з її традиціями, ритмом життя. Дар'я Завялова і цим все сказано, бо там продумано все до дрібниць. Костюми розкішні. А ще як на сцені показали, що надівати японський національний одяг, то також мистецтво. Ця вистава для поетичних людей, які мають поезію в душі, тонко її відчувають.
Перші відчуття — це спокій. Дуже тепла атмосфера на вході, вас зустрічає Гейша. Спів пташок, звуки природи, східні мотиви у музиці, все це додає затишку. Саме так розпочинається вистава. А далі? Синтез двох сюжетних ліній, кожна з яких має свій певний сенс та чайної церемонії глибоко занурюють вас у роздуми, забуваючи про все навколишнє. У виставі дві сюжетних лінії. Перша — це чайна церемонія, де Гейші належить роль господині вечора. Друга — це монолог покинутої японки, яку залишив коханий чоловік та одружився з іншою. Жінка намагається розібратися чому саме так все сталося, адже вони жили та відчували один одного на відстані. Вона навіть мала дар передбачувати події, свого як вона називала "ангела", який все ж таки втратив крила не відчувши смерть коханого. Чому так? А мабуть, тому, що все гарне потрібно плекати, а все, що відбулося, відпустити і простити. Моментами ти дійсно забував, що знаходишся у залі, і що актори на сцені. Свідчення цьому — гра у каруту. В процесі пізнання вистави було над чим задуматися. Емоції змінювалися від ніжності на початку вистави до розгубленості та дуже чутливого та глибокого кінця. Вистава буде дійсно цікавою для тих, хто бажає побувати у Японії, не виїжджаючи зі Львова. Дізнатися як побудований сучасний театр Кабукі, а саме його авансцена, яка розташована просто у глядацькій залі. На сцені ви побачите ритуал одягнення Гейші та чайну церемонію. Відчуєте повне занурення у японську культуру.
Перший академічний український театр для дітей та юнацтва заснований у березні 1920 року у Харкові як «Театр казки» (офіційне відкриття — 21 березня 1921 року).
У створенні театру брали участь зокрема: мистецтвознавець і драматург Олександр Білецький, композитори І. Дунаєвський, Д. Ямпольський, художники Б. Косарєв, М. Акімов. Згодом у театрі працювала ціла плеяда вихованців та соратників Леся Курбаса: Михайло Верхацький, Леонтій Дубовик, Фавст Лопатинський, Володимир Скляренко, Борис Тягно, а потім і їхні учні.
У 1930-х роках театр починає називатись за стандартним каноном Харківським театром юного глядача, а у 1938 році театру присвоєно ім'я М.Горького (у 1990 році за рішенням колективу театр отримав свою теперішню назву). Після років Другої світової війни, які колектив у співпраці з трупою Київського театру юного глядача провів на Кузбасі, Казахстані, Узбекистані, у 1944 році театр переводять до Львова у приміщення колишнього єврейського театру. У львівський період у театрі у різний час працювали такі відомі режисери як: С. Данченко, В. Опанасенко, А. Куниця, М. Нестантінер, В. Козьменко-Делінде, А. Бабенко. Тут розпочинав свій творчий шлях Роман Віктюк.
У 2020 році Перший Театр святкує своє перше століття! За останні роки театр здійснив колосальний прорив як у творчій так і у соціальній. 2013 року Перший театр, єдиний з поміж дитячих театрів України, брав участь у фестивалі за кордоном м. Хургада (Єгипет). Започатковано співпрацю з Goethe-Institut в Україні. Впроваджено освітньо-культурний проект «Театральна педагогіка». В рамках проекту здійснюється: напрацювання ефективних методик співпраці «школа – театр»; включення уроків театру в навчальний процес школи.
Започатковано проект «Конкурс режисури», покликаний залучити як молодих так і знаних режисерів, до творення нових вистав у на сцені Першого театру.
Починаючи з 2017 року у Першому театрі започатковано проєкт «Урок в театрі». Після перегляду уривку з вистави з дітьми молодших класів говорять про казки та тренують вимову, емоції, та перші уроки акторської майстерності.
2018 року одразу два проекти від Першого театру стали переможцями конкурсу британської драми Taking the Stage 2018. Це вистави «Аліса» (за книгою Льюїса Керрола «Аліса в Дивокраї») та «Pentecost» («П'ятидесятниця» за однойменною п’єсою Девіда Едгара). Театр виступає співорганізатором мистецької акції ДРИҐ – Традиційні танці та співи у Львові.
З 2018 року у Першому Театрі стартував проект «Інклюзивний театр». Відтепер перегляд усіх вистав репертуару Першого Театру доступний людям з порушенням зору – для них передбачена послуга аудіодискрипції (коментування вистави через приймачі з навушниками). Для цього три актриси театру пройшли спеціальну підготовку з коментування. Також у глядацькій залі передбачені спеціальні сидіння для людей з порушенням опорно-рухового апарату, що користуються візком. Таким чином Перший театр став першим інклюзивним театром у Львові.
У репертуарі Першого театру можна знайти вистави і для дітей дошкільного віку, і для дорослих. Здається, що це чи не єдиний театр у Львові, репертуар якого може задовольнити абсолютно всі вікові категорії, зокрема, зацікавити і підлітків.
« Крила Ангела »
