Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Сучасна, повчальна, музична казка за народними мотивами, яка переконає, щочасто в житті перемагає не той, у кого найбільші біцепси.
Хороші і «не дуже» персонажі змусять задуматися і дітей, і дорослих над тим, кого другом вважати,а кого і … на поріг не пускати.
В основі вистави "Попелюшка", що її представляє театр - одна з найвідоміших казок світу, до якої зверталися, починаючи з XVII століття, казкарі Шарль Перо, брати Грімм та інші. Постановочна група театру на чолі з режисером Катериною Чепурою використала у своїй роботі одну з найпопулярніших версій - кіносценарій Євгена Шварца. Особливої казкової чарівності, прозорості та театральності додала музика Вікторії Васалатій, яка є однією з виконавиць ролі Попелюшки. Для авторів вистави було принциповим аби всі ролі: від злої, проте такої кумедної Мачухи, сестер-нечепур і до самого Короля виконували молоді актори, які з легкістю та артистизмом перетворюються на казкових персонажів, насичують давню історію дівчинки-сирітки юнацьким запалом та наближують події до нас. Для тих, хто, можливо, ще не встиг прочитати цю казку, нагадаємо її фабулу: після смерті матері батько дівчинки одружився з жінкою, яка мала двох дочок. Проте, чоловік і не міг уявити, що на цьому щасливе життя його дочки закінчиться. Зла Мачуха із своїми рідними доньками перетворила дівчинку у свою служницю. Оскільки дівчинка весь час мала поратися на кухні біля вогню, то забулося її справжнє ім`я, її назвали Попелюшкою… Одного разу всі збиралися на бал до Короля. Попелюшка також мріяла побувати на святі, проте ані сукні, ані черевичок в неї не було. Крім того Мачуха наказала переробити дуже багато справ... Раптом з`явилася чарівна Фея, яка знала Попелюшку, знала її доброту, легку вдачу, щире серце. Фея зробила неможливе - спорядила Попелюшку на бал і головне - подарувала кришталеві черевички... саме вони допомогли Попелюшці знайти своє щастя. Фото та анотації надано театром.
Створена всесвітньовідомим данським казкарем Гансом-Христіаном Андерсеном трагічна історія Русалоньки, котра заради любові до врятованого під час бурі Принца віддала свій чарівний голос Морській Відьмі, порушила звичаї мешканців морського дна, зреклася веселого підводного життя і королівства, у нашій сценічній версії отримала щасливий фінал, а сувора казка стала видовищною феєрією, сповненою розмаїтих яскравих і фантастичних морських жителів. Світ моря і світ людей, хай які різні за виглядом, звичками і звичаями, завжди зможуть знайти спільну мову, якщо говоритимуть мовою любові.
Містерійна казка-притча одного з найвитонченіших письменників Британії Оскара Уайльда – часом іронічна, часом – релігійно-екзальтована, – це історія про безцінний дар любові, співчуття та милосердя, який легко втратити, але без якого життя, навіть сповнене зовнішньої краси і людського захоплення, стає потворним та порожнім, – хоча, щоб зрозуміти це і повернути втрачений дар, часто доводиться пройти дорогою страждань і випробувань.
За книгою Тараса та Мар’яни Прохаськів «Куди зникло море» Інсценізація заслуженої артистки України Олени Крилової «Ми мусимо тобі щось сказати, але це секрет. Ми – детективи» У чому секрет дружби? Хто такі друзі? І чому нам так добре, коли ці люди поруч? Вистава «Куди зникло море?» – це захоплююча та інтригуюча розповідь про добрих, щирих і відданих друзів-звірят, які ведуть розслідування одного злочину, що трапився у їхньому лісі. Завдяки детективним пригодам герої ще глибше пізнають, що ж таке дружба та вірність, і чому вони роблять нас настільки щасливими! Цікавий сюжет переплітається з простою і легкою подачею. Інсценізація заслуженої артистки України Олени Крилової за книгою Тараса та Мар’яни Прохаськів «Куди зникло море» – це атмосфера затишку, щирого сміху та любові.
…Що таке щастя? Герої цієї казки розуміють його кожен по-своєму. Якщо для Попелюшки, Феї, Принца і навіть Короля щастя –це робити добрі вчинки. Щоб усім-усім було добре. І зовсім інакше щастя розуміють Мачуха та її доньки. Вони живуть виключно для себе. Їх кредо- вигода! Проте добрі вчинки завжди знайдуть відгук у серцях людей. Це норма життя справедливого суспільства.
Народилася 14.06.1939 в сім’ї військовослужбовця. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (клас професора М. Крушельницького) з відзнакою (1962). Уся юність пройшла у с. Макіївка Смілянського р-ну Черкаської області.
У 1962 р. разом із першим чоловіком Шевченком Володимиром Павловичем у трупі Дніпропетровського театру ім. Т. Шевченка. Нагороджена орденом «Знак пошани» (1971), «Народна артистка України», 1979. Лауреат театральної премії ім. Марії Заньковецької (2005). Орден «Княгині Ольги» ІІІ ступ. (2009). Лауреат міської іменної премії ім. З. Хрукалової (2013). «Орден Святої великомучениці Варвари» ІІ ступ., 2014.
1987 року виховала курс акторів у Дніпропетровському театральному училищі. Депутат Дніпропетровської обласної ради п’яти скликань (1969-1979). Багатьом колегам допомогла отримати квартири.
Викладала сценічну мову акторам 1991 року випуску.
Лідія Кушкова, знана в Україні і за її межами, 60 років самовіддано працювала на сцені українського театру, була справжнім патріотом своєї держави, талановито створюючи магічні жіночі образи, наділені глибоким ліризмом і психологізмом. Критики високо цінили її роботи. У 2015 році її вистави були представлені у Чехії та Польщі, а у 2019 році захоплено сприяняли канадські глядачі.
Разом із другим чоловіком нар. арт. України Ковтуненком В. І. створила театр-студія «Воля» (1990), що відкрився виставою «Маруся Чурай» за однойменним твором Л. Костенко. У 1991 запрошена на посаду головного режисера творчого об’єднання «Воля» на Дніпропетровській державній телерадіокомпанії. Більше десяти телефільмів і телепередач (автор сценарію, режисер і актриса) були показані на 1-му каналі українського телебачення і отримали позитивну оцінку глядачів і критиків.
З 1993 по 1997 служила головним режисером Дніпропетровському театру юного глядача, в якому здійснила постановку семи вистав українською мовою: «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Гидке каченя» Г.-Х. Андерсена, «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Маленький принц» А. Сент-Екзюпері, «Пригоди Гекльберрі Фінна» за М. Твеном, «Білий Медвідь та Чорна Пантера» В. Винниченка, «Принцеса на горошині» Г.-Х. Андерсена.
Із 1997 року режисер і артистка Дніпровського театру ім. Т.Шевченка.
Прекрасний читець літературних творів. У сімдесятих роках за участь у конкурсах, присвячених Тарасу Шевченку (м. Дніпропетровськ) та Івану Франку (м. Львів), була нагороджена творчими відрядженнями до міст Москви та Ленінграда (Петербурга). У 1981 році отримала диплом другого ступеня на конкурсі гумору в Києві. У 1998 році стала лауреатом фестивалю «Ялтинська осінь», присвяченого творчості Лесі Українки. Лауреат престижного всеукраїнського конкурсу «Сучасна українська драматургія»-2000, (м. Біла Церква). Лауреат Всеукраїнського фестивалю гумору «Вишневі усмішки»-2001, м. Київ. Того ж року здійснила постановку драми «Назар Стодоля» Т.Шевченка, з якою театр гастролював у Києві на сцені музично-драматичного театру ім. І.Франка. На виставі був присутній Президент України.
У 2001 році отримала ґран-прі щорічного регіонального театрального фестивалю «Січеславна» за авторську моновиставу «Кайдашиха» за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
У 2006 році написала і здійснила постановку вистави-концерту «Бал», присвяченої життю і творчості Т.Шевченка. У 2008 р. казка «Коза-Дереза», написана і поставлена Л. Кушковою, нагороджена дипломом управління культури та мистецтв міської ради. Навесні 2013 року на Фестивалі української казки (м. Дніпропетровськ) Л. Кушкова за свою музичну казку за народними мотивами «Коза-Дереза» була нагороджена двома дипломами у номінаціях «Кращий автор п’єси» і «Краща драматична вистава».
У листопаді 2013 року до 95-річчя з дня створення театру здійснила постановку історичної драми сучасника В.Веретенникова «Шалене кохання гетьмана», в якій блискуче зіграла роль Софії, дружини Б.Хмельницького.
Провідний майстер сцени, Артист драми
Закінчив Дніпропетровське державне театральне училище.
З 1981 року почав працювати у Дніпродзержинському музично-драматичному театрі імені Лесі Українки. Його перша роль була в спектаклі «Не кидай вогонь, Прометей».
З 1980 по 1982 служив в Збройних силах СРСР, — в Москвовській армії ППО, — де продовжував культурну діяльність. Організував гурток театрального мистецтва.
Після військової служби продовжив працю в театрі.
Артистка драми
Закінчила Дніпропетровське державне театральне училище в 1983 році.
У нашому театрі працює з 1983 року.
Лауреат Всеукраїнського театрального фестивалю «Класика сьогодні»:
1993 рік – номінація «Краща жіноча роль» за роль Олівії в спектаклі «Дванадцята ніч» за п’єсою В. Шекспіра.
Артист вищої категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янському
Закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж.
У нашому театрі працює з 2003 року.
Артист вищої категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське.
Закінчила Київський національний університет культури та мистецтв. У нашому театрі працює з 2007 року.
Артист вищої категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2010 році. У театрі працює з 2007 року.
Артист 1 категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Провідний майстер сцени у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчила Дніпропетровське державне театральне училище в 1985 році, Харківський інститут мистецтв у 1991 році. У театрі працює з 1991 року.
Лауреат Вищої театральної премії Придніпров’я «Січеславна»:
2000 рік – «Краща роль у драматичному спектаклі-казці» за роль жінки-журавля в спектаклі «Журавлине пір’я»;
2008 рік – «Краща епізодична роль» за роль Миші та Жаби в спектаклі «Дюймовочка» Г. Андерсена
Артист вищої категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчила Дніпродзержинське державне музичне училище в 1999 році, Дніпропетровський театрально-художній коледж в 2006 році. У нашому театрі працює з 2004 року.
Артист вищої категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2002 році. У нашому театрі працює з 1998 року. Лауреат Вищої театральної премії Придніпров’я «Січеславна»: 2009 рік – «Краща чоловіча роль» за роль Потапа в спектаклі «Фемінізм по-українськи» за мотивами п’єси Г. Квітки-Основ’яненка «Бой-баба».
Артист 1 категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2007 році. У нашому театрі працює з 2003 р.
Артист вищої категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчив Дніпропетровське училище культури в 2003 році. Працював художнім керівником у Дніпродзержинському Будинку вчителя. У нашому театрі працює з 2003 року.
Артист 1 категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж. У нашому театрі працює з 2015 року.
Артист-вокаліст вищої категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчила Дніпропетровське державне музичне училище ім. Глінки в 1977 р. Працювала в Дніпропетровському державному театрі опери та балету, Херсонській філармонії. У нашому театрі працює з 1980 р. Класичні арії, народні та естрадні пісні у виконанні Наталії Шарай прикрашають численні концертні програми театру.
Артист 1 категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Закінчив Київський національний університет культури та мистецтв. У нашому театрі працює з 2011 року.
Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки розташований в одній із найкрасивіших будівель історичної частини міста Кам’янське (у 1936-2016 р.р – Дніпродзержи́нськ). Будівля є пам'яткою історії та архітектури міського значення. Побудована в 1900 році. Спочатку була Народною аудиторією. Появі цього закладу культури, як втім і всіх громадських будівель Верхньої колонії Кам’янського ми зобов'язані Ігнатію Ясюковичу – директору-розпоряднику Дніпровського металургійного заводу.