Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Корсиканка »
На острові Святої Єлени в засланні, переможений та принижений, відраховує дні великий імператор Наполеон. Тепер вся його велич – розчинене в часі минуле, а імператорський мундир – пугало на городі. Абсолютно несподівано в житті колишнього імператора з’являється корсиканка Жозефіна ...
Вода дарує життя. Та на ранчо сім'ї Карі вже кілька місяців панує засуха. 101 градус не тільки за вікном, а і у стосунках між героями. Батьку не терпиться видати заміж доньку, що «засиділася» у дівках, але помічник Шерифа (чудова партія, на думку сім'ї Карі) зовсім не хоче її брати за дружину; молодшому кортить скуштувати дорослого життя, а старший - воліє позбутися тягаря відповідальності. А вже зовсім доросла дівчинка Лізі ще вірить, що до неї прийде щастя. Та в один із найспекотніших вечорів у їх двері заходить Продавець дощу… Історія кліматичної катастрофи, розказана Річардом Нешем, звучить, як небанальна історія пошуку щастя, а ще більш виразною її робить жанр мюзиклу. Потужний і несподіваний драматичний сюжет, оригінальна музика та пісні, якраві балетні номери зробили виставу насправді ідеальним поєднанням музичного і драматичного начал.
Один день з одеського життя з любовними переживаннями та сімейними цінностями – це все неповторна Одеса Михайла Жванецького. У виставі змішані самоіронія і мудрість, гумор і смуток. Протягом життя ми багато чого переживаємо, але завжди потрібно вміти радіти навіть самому малому. Музичний супровід – гітара та фортепіано, а також пісні з репертуару Леоніда Утьосова у виконанні талановитих акторів. Вистава подарує вам неперевершені емоції не тільки від дивовижного тексту, а й від музичного наповнення!
Найбезглуздіші ситуації, як правило, відбуваються з найближчими людьми, з тими, хто живе з нами під одним дахом. Ну ось згадайте, скільки курйозних випадків відбувалося за все ваше життя під дахом рідного дому, і скільки в його стінах зберігається таких милих секретів? Вистава «В цьому будинку все можливо» якраз про такі сім'ї, які ведуть задушевні бесіди в перервах між суперечками. Все, втім, як і годиться! Але головне: якими б гучними не були сімейні скандали, вони абсолютно не означають, що люди стали один одному чужими – вони можуть веселитися так само голосно! Про всі перипетії, з якими стикаються рідні люди дивіться у виставі, яка поставлена за мотивами Еллін Мак Ківер! Це неймовірно смішна, легка і динамічна, але в той же час сповнена глибокого сенсу вистава про кохання, про сім'ю, про стосунки між найближчими людьми. Це сміх крізь сльози, який дає глибину історії на сцені театру. Парадоксальні ситуації, дивні діалоги і повна непередбачуваність. Кажуть, що коли серця людей знаходяться близько, вони говорять пошепки, а коли серця віддаляються – переходять на крик. Власне, звідси і така різна погода в будь-якому будинку.
Юність, що виблискує чистотою помислів, що закохана й мріє, бунтує й спокушає. П'ятеро закоханих і залишилася тільки одна зоряна ніч в рідному українському селі, яку вони проведуть разом. А ще є українські пісні, за допомогою яких вони з'ясовують відносини, освідчуються в коханні, сваряться, миряться... А вранці їм належить розлучитися й можливо зустрінуться вони тільки через сім років як домовилися в цю ніч. Спектакль поставлений по п'єсі «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» напівзабутого українського класика Степана Васильовича Васильченко. Написана драматургом в окопах Першої світової війни, історія наповнена приголомшливим ліризмом й красою української пісні.
Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.
Це позитивна, весела та класна вистава, яка зараджає гарним настроєм надовго. піднесений настрій лише с невеличкою краплею суму (в одному моменті) і роздуму гарантовано. Кажуть “жінка на кораблі то на біду” - це вони ще не знають, що таке жінка на острові, та не просто жінка, а неймовірно енергійна та несамовита корсиканка. А, якщо серйозно то, то Корсиканка на острові, то на щастя, на порядок та на удачу, але чи одразу це зрозуміють герої вистави? І як саме проста жінка може змінити долю самого імператора? Кожен може дізнатися переглянувши цю виставу. Чудова гра акторів, щира, емоційна справжня, усі образи було втілено на 100%. Дуже сподобались декорації, продумані, гарні, чудово доповнювали виставу. Вистава тримає та залишає чудовий післясмак. Це гарний симбіоз сюжету, гри акторів, костюмів та декорацій.
Переможений, але нескорений. Знаменитий і відчайдушний, на острові Святої Єлени під пильною вартою англійських офіцерів перебуває імператор Наполеон. Його дні один схожий на інший, колишня велич і слава поступово занепадають і тьмяніють, на кухні хазяюють щурі, а генерали, що також у засланні з Імператором, більше нагадують жебраків, аніж героїв війни. Здавалося б, усе втрачено... Та одного дня все змінюється. Як кажуть, шерше ля фам! На острів прибуває Вона - і все змінюється: замість пилу й плісняви з""являється аромат свободи, а Імператор вперше відчуває себе щасливим. Хто вона і які мотиви має? Справа тільки у поверненні старого боргу чи це щось більше? Неймовірно надихаюча, щира й філософська вистава про справжню дружбу й щирість вищого ґатунку у людських стосунках, про те, що щастя - у простих речах, але відчути щастя - річ не з простих. Рекомендую до перегляду!
Вистава "Корсиканка", дає відчуття легкості і відпочинку. Було несподіванкою , що на сцені будуть грати відомі актори, актори професіонали які проживали кожен момент, дію , реакцію , яку відчували глядачі . Це гарний приклад , того що щастя це не влада, багатство, статус... звичайно ніхто не заперечує того коли ти маєш це , що ти нещасливий. Але погоджуюсь щастя в простому в посмішці, в обіймах, запаху домашньої їжі... Корсиканка - жінка-реформаторка, яка своєю любов'ю до ближніх , розтоплювала серця які були покриті сумом, зневірою і відчаєм.
З 1988 року працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У 1993-1995 роках був головним режисером нашого театру.
У 2006, 2008, 2012 роках Олексій Лісовець став лауреатом професійної театральної премії «Київська Пектораль» за вистави «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «Не все коту масляна» О. Островського, «Опіскін. Фома!» Ф. Достоєвського у двох номінаціях: «Краща драматична вистава», «Краща режисерська робота» (м. Київ, Україна).
У 2017 році вистава «Мотузка» відзначена експертною Радою ХІХ Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» (м. Херсон, Україна) у номінаціях «Найкраща вистава великої сцени», «Найкраща режисура» (заслужений діяч мистецтв України Олексій Лісовець), «Найкраща жіноча роль другого плану» (заслужена артистка України Світлана Орліченко).
Вистави Олексія Лісовця гідно представляли Україну на міжнародних та всеукраїнських театральних фестивалях «Біла вежа» (Брест), «Слов’янські театральні зустрічі» (Брянськ, Чернігів), Фестиваль російської класики (Гомель), «Духовна енергія театру» (Вітебськ), «Зустрічі в Росії» (Санкт-Петербург), «Мельпомена Таврії» (Херсон), «Вечори Достоєвського в Києві», «ГогольФест» (Київ), «Золотий лев» (Львів), «Кримський Ковчег» (Сімферополь), «Чехов. Театр. Ялта» (Ялта). «Добрий театр-2012» (Енергодар), «Феєрія Дніпра» (Дніпро) та ін.
Олексій Лісовець входить до числа кращих режисерів України. Режисер-постановник з яскраво вираженим індивідуальним стилем, глибоким моральним змістом. По масштабу проблематики і якості акторського виконання його вистави повною мірою відповідають вимогам театру європейського рівня.
Окрім театру, Олексій Лісовець займається кінорежисурою.
1984-1991 - Державна художня середня школа імені Т.Г. Шевченко
1991-1997 - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, театрально-декораційне відділення, майстерня Д. Лідера, А. Бурліна
1993 - художник-постановник в театрі
1995 - стажування в Міжнародному літньому молодіжному університеті, Франція
Рік випуску 1996 - стажування на Театральному фестивалі, Авіньйон, Франція
Рік випуску 1996 - працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра
1997 - головний художник в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра
З раннього дитинства виявляла схильності до акторського мистецтва, влаштовуючи вдома різноманітні сцени та циркові етюди для батьків. Серйозно займалася гімнастикою. Перша освіта Олесі Жураковської – технолог швейного виробництва, її мати також працювала на швейній фабриці.
Навчалася у Москві в Російському університеті театрального мистецтва (курс В. О. Андрєєва), однак до цього ніколи не мріяла стати професійною акторкою (вступити до театрального вузу її вмовила подруга). Під час вступу до ГІТІСу співала українську народну пісню та загалом підкорила приймальну комісію своєю безпосередністю, внаслідок чого її було зараховано на перший курс. Навчаючись в університеті отримала свій перший сценічний досвід, після закінчення вузу два роки пропрацювала у Московському драматичному театрі ім. Єрмолової.
У 2001 повернулася до Києва та після нетривалих пошуків робочого місця у 2002 влаштувалася до Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, у якому грає й нині. Тут вона виконує здебільшого ролі сильних жінок, здатних керувати чоловіками.
У 1999 акторка почала зніматися у кіно, де грає здебільшого другорядні ролі, проте режисер Олексій Лісовець запросив її на головну роль у власну кінострічку «Професор в законі» (рос. «Профессор в законе») – комедію з елементами «чорного» гумору. Нині режисер Володимир Савельєв запросив Жураковську на роль Катерини ІІ у фільмі «Лицар Дикого поля» (рос. «Рыцарь Дикого поля»), у якому розповідається про останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
З 2012 по 2015 роки була ведучою програми на телеканалі СТБ «Зважені та щасливі».
Лауреатка української телевізійної нагороди «Телетріумф» в номінації «Акторка телевізійного фільму/серіалу (виконавиця жіночої ролі)» за роль рецидивістки Мані Тимофіївої у серіалі «Дорога в порожнечу» в 2013 році.
Закінчив Луганське культпросвіт училище в 1969 році.
Керівники курсу засл. артист України Б. Замуреенко, А. Дядюра.
1970-2003 - артист Луганського обласного російського драматичного театру (до 1990 р Ворошиловградський обл. Драм. Театр).
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
У театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
У 1996 році закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища, курс В.І. Ковалевського
З 2010 року - навчання на кафедрі організації театральної справи Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого
1996 - 1999 - артист Чернігівського молодіжного театру
1999 - 2013 - артист Дніпропетровського молодіжного театру
2007 - 2008 - артист Дніпропетровського академічного театру ім. Т.Г. Шевченка
2007-2012 - артист Запорізького театру "VIE"
З 2013 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Лауреат вищої театральної нагороди Придніпров'я «Надія Січеславни»:
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» за роль Мікеле в спектаклі «Філумена Мартурано» Е. Де Філіппо (2003)
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» і Гран-прі за високий професіоналізм і майстерність у створенні характеру англійського джентльмена в екстремальних обставинах за роль Джорджа Пігдена в спектаклі «№ 13 або божевільна ніч» Р. Куні (2006)
в номінації «Краща чоловіча роль» за роль Бомбіли у виставі «Рейс 1 999, або Карма успішності» Л. Андронова (2008)
За моноспектакль «Все, нарешті» П. Турріні:
Лауреат в номінації «Кращий актор фестивалю», Всеукраїнський фестиваль недержавних театрів «Курбалесія» м. Харків (2009)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії», м. Херсон (2011)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю "Homo Ludens", м.Миколаїв (2011)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю «Арт-Окраїна», м. Санкт-Петербург (2011).
У 1978 році закінчив Московський державний інститут театрального мистецтва А.В. Луначарського (нині Російська академія театрального мистецтва).
1978 - 1984 - артист Калінінського (Тверського) театру.
1984 - 1994 - артист Київського театру поезії (Київський театр «Золоті ворота»).
Засновник, актор і режисер Театру «Астрея» при Київському будинку актора.
З 1998 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Актор, письменник, поет, журналіст. Автор кількох книг віршів і прози, в тому числі книги «Заломлення променів» (2009).
Переможець огляду творчої молоді Росії.
Нагороджений Бронзовим дипломом Міжнародного театрального фестивалю «Золотий витязь» (м.Москва) за виставу «Євгеній Онєгін» за О. Пушкіним (2011).
Народився 24 січня.
У 1976 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенко-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого), курс засл. діяча мистецтв України Л.А. Олійника
1976-1977 – артист Могильовського обласного драматичного театру.
1981-1990 – артист Львівського театру юного глядача ім. М. Горького (нині Перший український театр для дітей та юнацтва).
1981-1990 – артист Львівського українського духовного театру «Воскресіння».
2001-2004 – артист Київського експериментального театру-студії.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року.
У 1983 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенка-Карого, курс засл. діяча мистецтв України М.М.Карасьова.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1985 року.
З дитинства майбутній актор мріяв стати військовим пілотом - навіть збирався поступати до авіаучилища, однак ще в дев'ятому класі пробив ножем око, через що його мрія так і не здійснилася. Навчався у дитячій театральній студії ім. А. Гайдара, після закінчення школи протягом року працював токарем на заводі "Київгеофізприлад".
З 1991 грає у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, часто виконує головні ролі.
Після ролі криміналіста Іннокентія Садовського у телевізійному серіалі "Повернення Мухтара" набув популярності.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
« Корсиканка »
