Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Психологічна драма Ніс-Момме Штокманом, це закручена в тугий сюжетний вузол розповідь про спроби молодого успішного автора написати на замовлення п'єсу про падіння Берлінської стіни. Тільки от невдача: значна подія національної історії на перевірку виявляється дитячим спогадом, і драматург вирішує розпитати про події 1989 року батька, з яким у нього давно розладналися відносини. Так що подорож в минуле стає для героїв ще і зануренням в світ давніх фобій, образів і невирішених питань. Дует батька і сина у виставі є неймовірно точним, вторячи один одному , вони поступово відкривають глядачеві типову і завжди, на жаль, болісну особистісну історію про стіну між близькими людьми, яку вони ж самі і вибудовують, а потім несамовито намагаються докричатися крізь неї один до одного.
Премія "Київська Пектораль" 2013 року в номінаціях за "Кращу камерну виставу" і за "Кращу сценографію".
Писатель истеричка-неудачник в кризисе пытается найти вдохновение в родном доме. Тяжелые отношения с отцом, тяжелые отношения с работой, творческий кризис и "поиски себя" в забытой истории из детства. Трагедия, которая началась еще в раннем возрасте и не разгадана до сих пор. о да, больше всего меня поразила именно игра актеров! Именно благодаря ей у меня остались довольно приятные впечатления о спектакле! Актерам браво! Декорации тоже было очень интересные. Этот спектакль про современных людей, современный мир, современные проблемы и переживания. Было интересно, но, некоторые моменты были достаточно скучными. Советую посмотреть этот спетакль людям, которые находятся в творческом кризисе, возможно они посмотрят на кого-то с той же проблемой и им станет легче )) Сначала было интересно, потом стало немного скучно (пару диалогов были явно затянуты), под конец было грустно, душевно. На этом спектакле есть над чем задуматься. После просмотра осталось нейтральное настроение, возможно кого-то этот спектакль сможет вдохновить, но не меня.
Мне понравился спектакль. Не смотря на час времени, тема была раскрыта, мне хотелось сопереживать героям и докопаться до истинных причин их конфликта. Также довольно органично вписался аудио и видео ряд, очень понравилась идея анимированных картинок персонажей и как их синхронизировали с действиями живый актеров. Также для меня было интересно узнать и об историческом аспекте ( падении Берлинской стены). До спектакля я не задумывалась, как это событие воспринималось рядовыми немцами.
Сюжет спектакля содержит конфликт двух людей: отца и сына. Сын пишет сценарий о падении Берлинской стены, для того, чтобы написать его он обращается за помощью к отцу, с надеждой, что тот вспомнит чрезвычайные события, которые происходили в это время. Отец же в свою очередь помнит только радостные и веселые события. Декорации построены таким образом, что зрители видят только одного героя, второй остаётся за экраном. И не зря, между отцом и сыном существует невидимая стена, стена непонимания и неприятия друг друга. Не могу винить сына, который не хочет воспринимать отца, который в свою очередь прикрывается напущенной радостью и весельем о о том времени, когда пала Берлинская стена. Это своего рода защита от удручающих и трагических воспоминаний о болезни матери. Спектакль погружает нас в эту атмосферу боли и страданий, которые происходили в эту пору. Очень понравилась игра актёров и атмосферность.спектакль серьезный, заставляет задуматься над проблемой взаимоотношений и их причиной.
П‘єса «Корабль не прийде» - історія про те, що не треба писати про глобальні, значимі, масштабні речі. Усі грандіозні події - зручний привід для політиків та демагогів завуалювати проблеми і возвеличувати маленькі успіхи. З цією ідеєю автора п’єси можливо погодится лише в частині. Коли падала стіна - у героя вистави помирала мати. Єдиний спогад у батька про ці події - що стіна впала і всі раділи. Але для сина - це недостатній матеріал для написання п’єси під замовлення. Шукаючи інформацію та спогади для написання п’єси він насправді намагається зруйнувати ту стіну, що побудована між ним і батьком після смерті матері. Вистава також зачіпляє тему вбиства з милосерддя. Батько припинив страждання дружини, але зі слів сина ми знаємо, що вона не хотіла помирати, хоча розуміла, що хвороба її зруйнувала. У виставі грають лише два актори, які нв високому рівні впоралися зі своїми образами. Їм віриш. Чудово обіграли непорозуміння між старшим і молодшим поколінням, між батьком і сином. Передали ті відчуття дитинства, теплих і щасливих спогадів, які ніколи не повернуться. Чудова ідея з передачею через гру тіні та світла спогадів, що виринають з пам‘яті героя та проявляються як фотографіі, зроблені на старий плівочний фотоапарат. Подобаються такі вистави і історії, які через буденні речі, простою грою без різких поворотів, простими словами показують глибину світу. Це геніально. Щодо самого Театру на Печерську. Театр є відносносно молодим, всього тільки 19 років зі створення, камерний, маленький, дуже інтер‘єрний і стилізований театральний буфет - з музичними інструментами-підставками для столів, сонетами Шекспіра на стінах та Золотими Пекторалями. З мінусів - незручні лавки-стільці для глядачів, 5 особам на одній лавці дуже мало місця та тісно, людям нехудорлявої статури взагалі може не вистачити місця. Не сподобалося те, що вже після того, як вистава йшла 10 хвилин, адміністрація заводила залу людей, що створювало шум та незручності для інших глядачів.
Дуже корисна та сучасна вистава. Корисна для перегляду всім кого турбує питання «батьків і дітей» та взаємовідносин. Вистава для роздумів. Показани стосунки між людьми, батьками та дітьми, алегорічнє поєднання берлинської стіни, її наявності та її розпаду, з «нашими стінами», які ми будуємо та на які ми натикаємось. На сцені актори гармонічно намалювали кадри із життя. Під час вистави та після – на довго замислюєшся над цими питаннями, аналізуєш свою поведінку, дивишся на поведінку та стосунки оточуючих та знаходиш рішення для їх покращення.
Мені дуже сподобалась вистава. Я знаю багато сімей, де старенькі батьки так само одинокі і чекають на дітей, так само раді приїзду і так само дорослі діти не розуміють стареьких батьків і доходить до сварок, тому що дорослим дітям здається, що батьки не те і не так кажуть. Стіна між поколіннями, як та берлинська. Герою треба писати п'єсу про повалення берлинської стіни, а герой не хоче повалити стіну між ним і батьком. Спектакль змушує задуматись і пригадати своє ставлення до похилих родичів, змушує переглянути своє ставлення і стати більш терпимим, показує ,що молодше покоління повинно почути батьків і почати слухати і перестати дратуватись через поведінку стареньких батьків.
В об’єктиві довічна тема- батьки й діти. Дитячі травми, які мають свій вияв в майбутньому. І криза в творчості, то лише привід для пізнання самого себе і розкриття проблеми, яка турбує змалку. Актори змогли відтворити свого персонажа, та донести до глядача, що масштабні події, можуть мати інше значення. Також сподобалось відтворення діалогу між батьком і сином, з якого видно, кто ставить себе вище, чи просто вважає більш правим. Чи хто з них намагається завуалювати свій страх. Вистава дивиться легко, але не забувається швидко. Ти продовжуєш вже себе аналізувати. Люблю такі вистави, що можуть спонукати мене до певних дій.
Спектакль по пьесе современного молодого немецкого драматурга Нис- Момме Штокмана , написанной менее 10 лет назад и посвященной теме падения Берлинской стены, что само по себе интересно и важно для осмысления этого события глазами молодого европейца. Вещь автобиографическая, хотя герой пьесы был ребенком в 1989 году, когда была разрушена стена, но он журналист и должен написать об этом материал на основании воспоминаний своего отца. Встреча с отцом, проживающем на отдаленном острове в Северном море, родине героя, становится личной семейной драмой для обоих мужчин, когда приоткрывается истинная причина ухода из жизни матери героя Игоря Рубашкина... Поставил спектакль Александр Крыжановский, руководитель театра, играли блестящие актеры Владимир Кузнецов, один из лучших киевских актёров, и Игорь Рубашкин. Эти три имени- уже знак качества, а ещё и пьеса оказалась с острым политическим смыслом и философским вопросом о взаимопонимании отцов и детей. Необычная сценография, много документальных кадров, хроника, умное освещение и хорошая музыка. Недаром спектакль получил Пектораль как лучший камерный спектакль в 2013 году.
Український театральний діяч, актор та режисер.
Олександр Крижанівський народився 13 жовтня 1957 року в Києві. З 1975 по 1979 роки навчався на акторському факультеті Київському державному інституті театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, курс Миколи Рушковського. Закінчив аспірантуру Київському державному інституті театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого у 1981 році. У 1987-1991 роках навчався у Школі драматичного мистецтва, режисерського факультету ГІТІСу, курс Анатолія Васильєва.
Працював актором Київського театру естради у 1980-1986 роках. З 1982 по 1998 роки викладач майстерності актора Київському державному інституті театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого. У 1986-1987 роках актор Молодого театру . У 1991-1998 роках — актор Театру на Подолі.
з 1999 року режисер та художній керівник Нового драматичного театру на Печерську.
Одружений, дружина — Тамара Плашенко, заслужена артистка України, акторка Театру на Подолі. У подружжя є син Володимир.
Народився в родині акторів, які грають у Театрі на Подолі.
В період з 1995 по 1999 рр. навчався в університеті театру, кіно і телебачення Карпенка-Карого, на акторському курсі Миколи Рушковського.
Почав виступати на сцені. Приєднався до Нового драматичного театру на Печерську. Родинні перекази свідчать про те, що бабуся Ігоря Рубашкіна була актрисою, а мамин брат реалізував себе, як оперний співак.
Перші свої образи в спектаклях юнак втілив на Печерську, ще в шкільні роки. На цій сцені під його керівництвом викладача літератури Наума Ароновича Резніченко поставили «Старшого сина» А. Вампілова, «Безіменну зірку» М. Себастьяна і «Звичайне диво» Е. Шварца. Анатолій Хостікоєв через свою театральну компанію запросив актора в мюзикл під назвою «Біла ворона».
Йому дістався образ Жульєна. Перш Анатолій Хостікоєв сам грав цю роль. Актор отримав премію «Київська пектораль» за роботу над постановкою «Закон танго». Цією ж нагородою було відзначено участь у виставах «Розпусник» і «Корабель не прийде».Особисте життя
Батьком актора є Олександр Михайлович Рубашкін, який грає в Театрі на Подолі. Тетяна Константинова Печенкіна – мати, виступає на тій же сцені. Перша дружина Ігоря - Олена Лазович. Вона є актрисою Театру на Печерську.
Другою дружиною його є Олеся Власова. Вона грає на тій же сцені. Має доньку на ім'я Апполинария. Анатолій Хостікоєв став її хрещеним. Дівчинку також називають Поліна. Другу дочку звати Варвара.Сцена
Першою студентською роботою актора став образ дон Кіхота в постановці «Людина з Ламанчі». Пізніше Ігор Рубашкін приєднався до театру на Печерську. Зіграв у виставі «Пригоди Казанови». Як Панталоне з'явився в постановці режисера Себастьяно Сальвато «Арлекіно. Слуга двох панів» за К. Гольдоні. Запам'ятався глядачам як Іонич з вистави «У кожного свої дивацтва».
З'явився в постановці режисера Юрія Одинокого «П'ять оповідань Пелевіна». Втілив образ хореографа у виставі «Закон танго». В його основу були покладені твори П. Неруди, Х. Борхеса, Х. Кортасара, Олена Лазович виступила режисером. Працював над постановкою «Майстер і Маргарита» за М. Булгакову. Режисером її став Олександр Крижановський.
У виставі «Розпусник» за Шміттом зіграв Дені Дідро. Брав участь у постановці «Корабель не прийде» за Штокманну. Незабаром почалося співробітництво Ігоря з театральною компанією під назвою «Бенюк і Хостікоєв». Він виконав роль Жульєна в постановці режисера Анатолія Хостікоєва «Біла ворона». Зіграв Рослого у виставі «Про мишей і людей» за Дж. Стейнбеку.
За мотивами опери С. Гулак-Артемовського була створена постановка «Задунаєць за порогом», в якій Ігор прийняв участь, як син султана на ім'я Селім. В образі Стенлі Паркера працював над виставою «Люкс для іноземців» за Фріману. У театрі «Сузір'я», в постановці «Візит пана В» зіграв Воланда.Музичне відео
Ігор Рубашкін знявся в кліпі «Де ти мій ангел?» Юлії Войс. Далі актор з'явився у Світлани Лободи в кліпі «За що». Співпрацював Ігор і з австралійською групою Tame Impala, знявшись у кліпі Solitude Is Bliss.
Орлов Борис Анатолійович – український театральний художник-постановник, сценограф, актор.
У 2003 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, курс Висоцького Юрія Пилиповича.
З 2003 року – актор київського театру юного глядача на Липках.
З 2010 року – актор нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – сценограф, художник-постановник, актор київського академічного Молодого театру.
Провідний актор Київського академічного драматичного театру на Подолі, майстер сцени.
У театрі з 1987 року.
Лауреат «Київської пекторалі» 2008 року за роль Замухришкіна у виставі «Гравці» М. Гоголя.
Лауреат театральної премії ім. Амвросія Бучми 2010 року за роль Плюшкіна у виставі «Мертві душі» М. Булгакова.
Київський академічний театр на Печерську було створено в 2000 році.
Основою театру став випускний російський курс Київського Національного Університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (керівник курсу н.а. України М. М. Рушковський). У студентські роки ця трупа створила вистави, які послужили основою для репертуару майбутнього театру.
В роки становлення театру допомагав народний артист СРСР Кирило Юрійович Лавров. Було здійснено ремонт в приміщенні театру на вулиці Шовковична, 3. З 2004 року саме тут театр знайшов своє перше притулок. У 2010 році театр переїхав на нове місце по вулиці Немировича-Данченка, 5, де продовжує свою роботу і нині.
На сьогоднішній день в театрі працює 32 актора: 13 – в трупі, а також – запрошені з інших театрів. Всі ці роки художній керівник театру – Олександр Крижановський.