« Корабель не прийде »

Писатель истеричка-неудачник в кризисе пытается найти вдохновение в родном доме. Тяжелые отношения с отцом, тяжелые отношения с работой, творческий кризис и "поиски себя" в забытой истории из детства. Трагедия, которая началась еще в раннем возрасте и не разгадана до сих пор. о да, больше всего меня поразила именно игра актеров! Именно благодаря ей у меня остались довольно приятные впечатления о спектакле! Актерам браво! Декорации тоже было очень интересные. Этот спектакль про современных людей, современный мир, современные проблемы и переживания. Было интересно, но, некоторые моменты были достаточно скучными. Советую посмотреть этот спетакль людям, которые находятся в творческом кризисе, возможно они посмотрят на кого-то с той же проблемой и им станет легче )) Сначала было интересно, потом стало немного скучно (пару диалогов были явно затянуты), под конец было грустно, душевно. На этом спектакле есть над чем задуматься. После просмотра осталось нейтральное настроение, возможно кого-то этот спектакль сможет вдохновить, но не меня.

Мне понравился спектакль. Не смотря на час времени, тема была раскрыта, мне хотелось сопереживать героям и докопаться до истинных причин их конфликта. Также довольно органично вписался аудио и видео ряд, очень понравилась идея анимированных картинок персонажей и как их синхронизировали с действиями живый актеров. Также для меня было интересно узнать и об историческом аспекте ( падении Берлинской стены). До спектакля я не задумывалась, как это событие воспринималось рядовыми немцами.

Сюжет спектакля содержит конфликт двух людей: отца и сына. Сын пишет сценарий о падении Берлинской стены, для того, чтобы написать его он обращается за помощью к отцу, с надеждой, что тот вспомнит чрезвычайные события, которые происходили в это время. Отец же в свою очередь помнит только радостные и веселые события. Декорации построены таким образом, что зрители видят только одного героя, второй остаётся за экраном. И не зря, между отцом и сыном существует невидимая стена, стена непонимания и неприятия друг друга. Не могу винить сына, который не хочет воспринимать отца, который в свою очередь прикрывается напущенной радостью и весельем о о том времени, когда пала Берлинская стена. Это своего рода защита от удручающих и трагических воспоминаний о болезни матери. Спектакль погружает нас в эту атмосферу боли и страданий, которые происходили в эту пору. Очень понравилась игра актёров и атмосферность.спектакль серьезный, заставляет задуматься над проблемой взаимоотношений и их причиной.

П‘єса «Корабль не прийде» - історія про те, що не треба писати про глобальні, значимі, масштабні речі. Усі грандіозні події - зручний привід для політиків та демагогів завуалювати проблеми і возвеличувати маленькі успіхи. З цією ідеєю автора п’єси можливо погодится лише в частині. Коли падала стіна - у героя вистави помирала мати. Єдиний спогад у батька про ці події - що стіна впала і всі раділи. Але для сина - це недостатній матеріал для написання п’єси під замовлення. Шукаючи інформацію та спогади для написання п’єси він насправді намагається зруйнувати ту стіну, що побудована між ним і батьком після смерті матері. Вистава також зачіпляє тему вбиства з милосерддя. Батько припинив страждання дружини, але зі слів сина ми знаємо, що вона не хотіла помирати, хоча розуміла, що хвороба її зруйнувала. У виставі грають лише два актори, які нв високому рівні впоралися зі своїми образами. Їм віриш. Чудово обіграли непорозуміння між старшим і молодшим поколінням, між батьком і сином. Передали ті відчуття дитинства, теплих і щасливих спогадів, які ніколи не повернуться. Чудова ідея з передачею через гру тіні та світла спогадів, що виринають з пам‘яті героя та проявляються як фотографіі, зроблені на старий плівочний фотоапарат. Подобаються такі вистави і історії, які через буденні речі, простою грою без різких поворотів, простими словами показують глибину світу. Це геніально. Щодо самого Театру на Печерську. Театр є відносносно молодим, всього тільки 19 років зі створення, камерний, маленький, дуже інтер‘єрний і стилізований театральний буфет - з музичними інструментами-підставками для столів, сонетами Шекспіра на стінах та Золотими Пекторалями. З мінусів - незручні лавки-стільці для глядачів, 5 особам на одній лавці дуже мало місця та тісно, людям нехудорлявої статури взагалі може не вистачити місця. Не сподобалося те, що вже після того, як вистава йшла 10 хвилин, адміністрація заводила залу людей, що створювало шум та незручності для інших глядачів.

Дуже корисна та сучасна вистава. Корисна для перегляду всім кого турбує питання «батьків і дітей» та взаємовідносин. Вистава для роздумів. Показани стосунки між людьми, батьками та дітьми, алегорічнє поєднання берлинської стіни, її наявності та її розпаду, з «нашими стінами», які ми будуємо та на які ми натикаємось. На сцені актори гармонічно намалювали кадри із життя. Під час вистави та після – на довго замислюєшся над цими питаннями, аналізуєш свою поведінку, дивишся на поведінку та стосунки оточуючих та знаходиш рішення для їх покращення.

Мені дуже сподобалась вистава. Я знаю багато сімей, де старенькі батьки так само одинокі і чекають на дітей, так само раді приїзду і так само дорослі діти не розуміють стареьких батьків і доходить до сварок, тому що дорослим дітям здається, що батьки не те і не так кажуть. Стіна між поколіннями, як та берлинська. Герою треба писати п'єсу про повалення берлинської стіни, а герой не хоче повалити стіну між ним і батьком. Спектакль змушує задуматись і пригадати своє ставлення до похилих родичів, змушує переглянути своє ставлення і стати більш терпимим, показує ,що молодше покоління повинно почути батьків і почати слухати і перестати дратуватись через поведінку стареньких батьків.

В об’єктиві довічна тема- батьки й діти. Дитячі травми, які мають свій вияв в майбутньому. І криза в творчості, то лише привід для пізнання самого себе і розкриття проблеми, яка турбує змалку. Актори змогли відтворити свого персонажа, та донести до глядача, що масштабні події, можуть мати інше значення. Також сподобалось відтворення діалогу між батьком і сином, з якого видно, кто ставить себе вище, чи просто вважає більш правим. Чи хто з них намагається завуалювати свій страх. Вистава дивиться легко, але не забувається швидко. Ти продовжуєш вже себе аналізувати. Люблю такі вистави, що можуть спонукати мене до певних дій.

Спектакль по пьесе современного молодого немецкого драматурга Нис- Момме Штокмана , написанной менее 10 лет назад и посвященной теме падения Берлинской стены, что само по себе интересно и важно для осмысления этого события глазами молодого европейца. Вещь автобиографическая, хотя герой пьесы был ребенком в 1989 году, когда была разрушена стена, но он журналист и должен написать об этом материал на основании воспоминаний своего отца. Встреча с отцом, проживающем на отдаленном острове в Северном море, родине героя, становится личной семейной драмой для обоих мужчин, когда приоткрывается истинная причина ухода из жизни матери героя Игоря Рубашкина... Поставил спектакль Александр Крыжановский, руководитель театра, играли блестящие актеры Владимир Кузнецов, один из лучших киевских актёров, и Игорь Рубашкин. Эти три имени- уже знак качества, а ещё и пьеса оказалась с острым политическим смыслом и философским вопросом о взаимопонимании отцов и детей. Необычная сценография, много документальных кадров, хроника, умное освещение и хорошая музыка. Недаром спектакль получил Пектораль как лучший камерный спектакль в 2013 году.