Коріолан
Коріолан
Коріолан
Коріолан
Коріолан
Коріолан
Коріолан

« Коріолан »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан.

Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям.

Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством».

«…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…»

«Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…»
О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня.

Фото та анотації надано театром.

Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Кай Марцій, згодом Коріолан
Дмитро Рибалевський
Олександр Форманчук
Мененій Агріппа, друг Коріолана
Богдан Бенюк
Коміній, полководець у війні проти вольсків
Василь Баша
Олег Стальчук
Тіт Лартій, полководець у війні проти вольсків
Олександр Бегма
Сіціній Велут, народний трибун
Сергій Калантай
Остап Ступка
Волумнія, мати Коріолана
Наталя Сумська
Віргілія, дружина Коріолана
Анастасія Рула
Марина Кошкіна
Валерія, подруга Віргілії
Світлана Косолапова
Христина Федорак
1-ий городянин
Олександр Печериця
Олександр Рудинський
2-ий городянин, 1-й Еділ, посланець
Віталій Ажнов
Володимир Ніколаєнко
3-ий городянин, 2-й Еділ
В
Павло Шпегун
Городянка, служниця
Ксенія Баша
Дана Кузь
1-й воїн, городянин
Роман Шепель
2-й воїн, городянин
3-й воїн, городянин
4-й воїн, городянин
Ярослав Бондаренко
5-й воїн, городянин
Тулл Авфідій, полководець вольсків
Олексій Богданович
Воєначальник, підлеглий Авфідія
Володимир Абазопуло-молодший
Ярослав Гуревич
1-й воїн, служниця в Римі
Наталія Нешва
Юній Брут, народний трибун
Назар Задніпровський
Іван Шаран
Художник по костюмах
Звукорежисер
Звукорежисер
Відеоінженер
Помічниця режисера
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Бійцівський клуб

« Бійцівський клуб »

Триллер
Отелло/ Україна/ Фейсбук

« Отелло/ Україна/ Фейсбук »

Річард ІІІ

« Річард ІІІ »

Політичний гротеск
Відгуки
Инна

«Кориолан в Театре Франка». Мотивом для посещения стали не премии фестиваля «Гра» (кукушка хвалит петуха…), а второстепенная роль Кнура в «Лимерівні» в исполнении Дмитрия Рыбалевского. В те пару минут, отведенных ему вне буффонады, он оказался очень хорош. Хотелось продолжения банкета. Не вышло. Кориоланом оказался Александр Форманчук. До антракта удалось досидеть с трудом. В ушах стоял звон от крика главного героя. Возникало смутное ощущение, что герой воспринимает зрителей, как иностранцев, посему непроизвольно повышает голос, дабы быть понятым. Персонаж оказался знакомым, особенно когда игрался трупами. Эдакий микс унивсального солдата Дольфа Лундгрена, милашки Ганнибала Лектера и Нео из «Матрицы». Полководец Коминий представал то в виде благодушного сельского старосты, то в костюме Пиночета, но с неизменной свадебной лентой через грудь. К слову сказать, второстепенные роли привлекали гораздо больше внимания. Ступка был отвратителен в лучшем смысле этого слова, Иван Шаран – рядом, дивный дабл, без грубых намеков на гомо, как сейчас модно (респект режиссеру). Бенюк-как всегда органичен, собственно, ему и играть не надо, достаточно одеть шкуру персонажа. Наталья Сумская- предсказуемые фирменные грудные интонации благородной матери. Ну, а забавные мелочи вроде тапера и фуршетной тусы разбавили кровавый замес событий. К слову, перефразируя Гамзатова, «зачем у вас так много крови, мужчины пьют»? Пир на крови, стол в крови, герой в кровавой майке, кровавое море на заднике… Если у тебя платье, туфли и сумочка одного цвета - это уже не стиль, это униформа… Остальные декорации – стеклянная витрина, эффект закрытой банки с варевом, трибуна а-ля Мавзолей -очень и очень уместны именно в свете данной постановки, обьясняют и доигрывают сказанное. Что касается пьесы-уж слишком далеки мы от Шекспира. У него подвиг бесстрашного воина, матери, самопожертвование, нежелание идти на компромисс со своей совестью,с тупостью и безволием черни. У нас, посмотрев вариант Богомазова, приходишь к выводу: пьеса писалась для власть имущих. Народ - быдло. Все об этом знают,но говорить вслух «якось невдобно». И вот нашелся чувак, заявивший об этом. Заявивший бессмысленно, без задней мысли. Причины заявления туманны: вроде ж не мажор какой, от военкомата не прячется. Тем более непонятно, что ж он, сердешный, так надрывается, молотя своих избирателей. В ихних Европах, наверно, тоже не поняли бы такое отношение к налогоплательщикам. Собственно, это и был краткий экскурс, «как не надо себя вести, чтоб получить власть». А на Рыбалевского интересно-таки сходить, но не под соусом «Кориолан».

Ольга

Не могла відірватися від перегляду. Полководець , який гарно робить свою справу, б‘ється до останього, йому не потрібна влада, але його переконують і він стає на шлях , який зміняє все його життя. Залишає родину, Вітчизну в приймає рішення, яке ніхто від нього не очикував. Що він поставить на кон, як повернуться події; актори весь час створюють накал. Чуттєва гра матері, яку виконує Наталья Сумська. Зворушлива сцена Богдана Ступки, який приїхав до ворогів з метою переконати, так би мовити названого сина. Дуже сподобалась гра дуета народних приємника, її смішні рухи, зміна голосу; пластично та гармонійно виглядав і сам народ. Гра на фортепіано прикрашала виставу. Лише костюми, не дуже сподобались.