З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Коріолан
Коріолан
Коріолан
Коріолан
Коріолан
Коріолан
Коріолан

« Коріолан »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан.

Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям.

Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством».

«…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…»

«Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…»
О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня.

Фото та анотації надано театром.

Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Кай Марцій, згодом Коріолан
Дмитро Рибалевський
Олександр Форманчук
Мененій Агріппа, друг Коріолана
Богдан Бенюк
Сіціній Велут, народний трибун
Сергій Калантай
Остап Ступка
Юній Брут, народний трибун
Назар Задніпровський
Іван Шаран
Коміній, полководець у війні проти вольсків
Василь Баша
Олег Стальчук
Волумнія, мати Коріолана
Наталя Сумська
Віргілія, дружина Коріолана
Анастасія Рула
Марина Кошкіна
Тіт Лартій, полководець у війні проти вольсків
Олександр Бегма
Сенатор Риму 1-ий
Володимир Коляда
Василь Мазур
Сенатор Риму 2-ий
Володимир Абазопуло
Сенатор вольсків
Арсеній Тимошенко
Анатолій Чумаченко
1-ий городянин
Олександр Печериця
Олександр Рудинський
2-ий городянин, 1-й Еділ, посланець
Віталій Ажнов
Володимир Ніколаєнко
3-ий городянин, 2-й Еділ
В
Павло Шпегун
4-а городянка
Ксенія Баша
Дана Кузь
Тулл Авфідій, полководець вольсків
Олексій Богданович
Воєначальник, підлеглий Авфідія
Володимир Абазопуло-молодший
Ярослав Гуревич
Римські городяни, римські воїни
Христина Федорак
Ярослав Бондаренко
Світлана Косолапова
+4
Воїни вольсків
Анна Маркович
Наталія Нешва
2-ий страж
Віра Зінєвіч
Художник по костюмах
Звукорежисер
Звукорежисер
Відеоінженер
Помічниця режисера
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 27
5.1
5.1
5.4
5.1

У звичайному-звичайному Києві, у звичайній-звичайній хрущовці, жила звичайна-звичайна сім’я. Все як у людей: мама-вчителька, батько «у пошуках роботи», двоє дітей-дармоїдів, кум-гомофоб, на комуналку не вистачає… Але одного разу їм запропонували дуже вигідну, але незвичайну субсидію, і щоб її отримати, вся родина має піти на ... кардинальні зміни у житті

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...

Механічний апельсин
« Механічний апельсин » Психологічний триллер
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
6.0
6.0

Культовий роман Ентоні Берджеса у постановці визнаного режисера сучасності – на сцені театру на Подолі! Хто не здатен на ненависть, той не здатен і на любов. Монгольське прислів’я Людина помиляється. Раз, два, десять. Їй подобається шлях сильнішого, дорога насилля і крові. Людина створює прекрасне, розвивається і еволюціонує. Вона здатна на ЛЮБОВ. Якими бути нам? Ми робимо вибір щодня. Але якби нас позбавили можливості вирішувати, права на помилку – ми б стали прекрасними і керованими механічними ляльками, безвольними плодами людської Любові до влади над іншими.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава «DRACULA» − це відкритий анатомічний театр жанрів трилера, гротеску, бойовика, комедії і навіть ліричної драми. У багряному калейдоскопі пристрастей Брема Стокера ви станете свідком фатальної зустрічі Джонатана Харкера і Графа Дракули, його авантюрної подорожі до Лондона в пошуках прекрасної Міни. Зануритесь у світи пристрасті і приреченості Люсі, невиліковного болю Ван Хелсінга та божевілля Ренфілда, знемагаючого в очікуванні свого хазяїна. Пишність легенди без бутафорії прикрас.

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.3
3.5
5.5
4.5

В основі вистави «Деміург» – інсценізація О. Ліпцина та Р. Левчина за творами «Санаторія під Клепсидрою», «Цинамонові крамниці» та низки новел. Це своєрідні мандри героя – Юзефа у світ дитинства. У своїх творах Шульц постійно керує часом. Таким чином, герой не лише поринає в минуле, але й фантазією автора повертає до життя померлого батька, дорогих йому людей, що існують в спогадах. Ці спогади сповнені щему за повнотою, різнобарв'ям дитинства і певною містичною атмосферою. В першу чергу це пов'язано із постаттю батька Якова. Саме його, власника крамниці тканин Юзеф наділяє високим титулом Деміурга. Зустріч Юзефа з батьком, їхні взаємини – є головною рушійною силою розвитку подій, які відрізняються неординарністю, парадоксальністю і ніби існують незалежно від волі героя, який будь що прагне повернути час, знайти себе в ньому, збагнути незбагненне: як час, його плин змінює людину, ідею, чи існує поняття вічності і що означає ця категорія. У філософії термін «деміург» вперше став використовувати Платон. Він назвав деміургом «творця та батька» всього видимого Космосу. Це певний Розум, який створює світ, використовуючи ідеальний прообраз. Він упорядковує матерію, яка сама по собі рухається хаотично. Проте, деміург не всевладний. Він прагне максимально наблизитися до своєї ідеї, але пасивний супротив матерії не надає йому можливості створити ідеальний та гармонійний світ. Пошук ідеального світу, взаєморозуміння, доброти і Сенсу Буття у найвищому його прояві – ці теми були і лишаються наскрізними для багатьох класиків літератури. Для Бруно Шульца вони стали домінуючими. Можливо, далося взнаки, що народившись у Дрогобичі (1892 р.), протягом стислого періоду часу, який припав на становлення особистості митця, йому довелося пережити декілька суспільних перетворень, катаклізмів ХХ століття. Дитинство пройшло у патріархальній єврейській родині. Навчався Бруно Шульц у Державній гімназії ім. Франца Йосифа І, Львівському політехнічному інституті та Віденській Академії мистецтв. Працювати почав вчителем малювання і праці у Гімназії імені Короля Владислава ІІ Ягайла за Польщі. Пізніше, протягом одного місяця 1939 року, влада в місті переходила від німців до радянських військ, врешті у вересні відбулося возз'єднання Західної України і Бруно Шульц став вчителем у радянській школі. Але й тут на нього очікувало нове перетворення. На замовлення влади Бруно Шульц створив картину «Визволення Західної України» і за це поляка українсько-єврейського походження звинуватили в українському націоналізмі. Проте, найтрагічнішими стали останні два роки життя. 1941 р. – німці зайняли Дрогобич, переселення євреїв до гетто, 1942 р. – депресія, хвороба, безвихідь, друзі готують втечу. 19 листопада – смерть просто неба за 100 метрів до будинку, де народився. «Я виношував в собі якусь легенду про «геніальну епоху», що колись буцімто була в моєму житті, не позначена в жодному році календаря, вона ширяла понад хронологією, епоху, в якій усі речі дихали блиском божих барв, а все небо можна було поглинути одним зітханням, наче ковток чистого ультрамарину. Її ніколи насправді не було» (з листа до Юліана Тувіма, 1934 р.). Сьогодні, перечитуючи твори Бруно Шульца, вдивляючись в його малюнки, не можна не замислитися над тим, які глибинні твори могла б подарувати світові його геніальна уява, якими містичними, парадоксальними мандрами зачарувала б нас його унікальна особистість. Бруно Шульц товаришував із Юліаном Тувівом, Станіславом Віткевичем, Вітольдом Гамбровичем, Томасом Мамом. У 1938 році Польська Академія літератури нагородила письменника «Золотими лаврами». 1992 рік був об'явлений ЮНЕСКО роком Бруно Шульца. Окрім таланту письменника, митець знаний і як художник. Як писав сам Бруно Шульц в одному із листів до Віткевича, «Ще не навчившись говорити як слід, я розмальовував всі папери та газетні шпальта, що потрапляли мені до рук, карлючками, які привертали увагу оточуючих». Шульц працював у складній техніці «кліше верр». Відомі також його фрески, частини з яких зберігаються в Меморіалі Холокоста Ядва-Шем в Ієрусалимі. Режисером-постановником вистави став знаний американський та український театральний режисер, актор, дослідник театру, викладач, лауреат численних мистецьких премій, кандидат мистецтвознавста Олег Ліпцин. У 1988 році О. Ліпцин створив київський театр «Театральний клуб» та керував ним до 1995 року. О. Ліпцин є професором драматичних мистецтв у Франції, провідним викладачем Вищої школи кіно та телебачення Німеччини. Здійнив постановку більш, ніж 50 вистав, серед яких: «Антігона» Софокла, «Гамлет» В. Шекспіра, «Вишневий сад», «Три сестри» А. Чехова, «Одруження», «Ніс», «Записки божевільного» М. Гоголя. У співавторстві із А. Живовою підготував та видав двотомник творчої спадщини видатного педагога та теоретика театру М. Буткевича, видав низку статей з ігрової методології в навчальному та постановочному театральному процесі. Фото та анотації надано театром.

Відгуки
Инна

«Кориолан в Театре Франка». Мотивом для посещения стали не премии фестиваля «Гра» (кукушка хвалит петуха…), а второстепенная роль Кнура в «Лимерівні» в исполнении Дмитрия Рыбалевского. В те пару минут, отведенных ему вне буффонады, он оказался очень хорош. Хотелось продолжения банкета. Не вышло. Кориоланом оказался Александр Форманчук. До антракта удалось досидеть с трудом. В ушах стоял звон от крика главного героя. Возникало смутное ощущение, что герой воспринимает зрителей, как иностранцев, посему непроизвольно повышает голос, дабы быть понятым. Персонаж оказался знакомым, особенно когда игрался трупами. Эдакий микс унивсального солдата Дольфа Лундгрена, милашки Ганнибала Лектера и Нео из «Матрицы». Полководец Коминий представал то в виде благодушного сельского старосты, то в костюме Пиночета, но с неизменной свадебной лентой через грудь. К слову сказать, второстепенные роли привлекали гораздо больше внимания. Ступка был отвратителен в лучшем смысле этого слова, Иван Шаран – рядом, дивный дабл, без грубых намеков на гомо, как сейчас модно (респект режиссеру). Бенюк-как всегда органичен, собственно, ему и играть не надо, достаточно одеть шкуру персонажа. Наталья Сумская- предсказуемые фирменные грудные интонации благородной матери. Ну, а забавные мелочи вроде тапера и фуршетной тусы разбавили кровавый замес событий. К слову, перефразируя Гамзатова, «зачем у вас так много крови, мужчины пьют»? Пир на крови, стол в крови, герой в кровавой майке, кровавое море на заднике… Если у тебя платье, туфли и сумочка одного цвета - это уже не стиль, это униформа… Остальные декорации – стеклянная витрина, эффект закрытой банки с варевом, трибуна а-ля Мавзолей -очень и очень уместны именно в свете данной постановки, обьясняют и доигрывают сказанное. Что касается пьесы-уж слишком далеки мы от Шекспира. У него подвиг бесстрашного воина, матери, самопожертвование, нежелание идти на компромисс со своей совестью,с тупостью и безволием черни. У нас, посмотрев вариант Богомазова, приходишь к выводу: пьеса писалась для власть имущих. Народ - быдло. Все об этом знают,но говорить вслух «якось невдобно». И вот нашелся чувак, заявивший об этом. Заявивший бессмысленно, без задней мысли. Причины заявления туманны: вроде ж не мажор какой, от военкомата не прячется. Тем более непонятно, что ж он, сердешный, так надрывается, молотя своих избирателей. В ихних Европах, наверно, тоже не поняли бы такое отношение к налогоплательщикам. Собственно, это и был краткий экскурс, «как не надо себя вести, чтоб получить власть». А на Рыбалевского интересно-таки сходить, но не под соусом «Кориолан».

Ольга

Не могла відірватися від перегляду. Полководець , який гарно робить свою справу, б‘ється до останього, йому не потрібна влада, але його переконують і він стає на шлях , який зміняє все його життя. Залишає родину, Вітчизну в приймає рішення, яке ніхто від нього не очикував. Що він поставить на кон, як повернуться події; актори весь час створюють накал. Чуттєва гра матері, яку виконує Наталья Сумська. Зворушлива сцена Богдана Ступки, який приїхав до ворогів з метою переконати, так би мовити названого сина. Дуже сподобалась гра дуета народних приємника, її смішні рухи, зміна голосу; пластично та гармонійно виглядав і сам народ. Гра на фортепіано прикрашала виставу. Лише костюми, не дуже сподобались.