Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Погляньте які чудові мальви. Та он біля затишного будиночку. У такому будиночку, я певен, панує взаємне, щасливе Кохання! Кохання….Воно п’янке та пристрасне, ніжне та вічне. Кохання буває різним, навіть абсурдним. Як це? Ви, що дійсно не знаєте? Ви ж бачили мальви. Ну, годі міркувати – дивіться. Та не на мальви, а у віконце того будиночка, що за мальвами. Та щоб там не траплялося, кохання завжди залишається Коханням.
«Вид з мосту» («A View from the Bridge», 1955) – одна з найкращих п'єс Артура Міллера, драматурга, якого справедливо називають американським Шекспіром. В основу п'єси лягла історія, що відбулася в реальному житті, в одному з італійських кварталів Брукліна (Нью-Йорк) у п'ятдесяті роки минулого століття. На що здатна людина, одержима пристрастю? Трагічна історія про кохання та ревнощі, про дружбу і зраду.
Що таке любов? Якою вона буває? З чого складається? Чи кожен здатен її відчути? Любов до чоловіка, жінки, дітей, друзів, до себе, професії… Але, чи завжди любов – це щастя? А якщо твоя любов – недосяжний фантом? А якщо твоя любов просто не дає тобі жити? Ти хочеш, мусиш, кричати про свою любов, але насправді не можеш сказати про неї навіть пошепки… Кожна історія у виставі «MIŁOŚĆ/ Любов» – це мрія, втрата, сповідь, пошук, ілюзія, диво, надія, або ж публічна самотність, від якої не рятують навіть лайки в інстаграмі… …я прокинувся. Сиджу на кухні, пишу текст про любов, а відчути не можу, забув. Десь на полиці лежать рецепти, можливо, ліки для кохання. На запит «любов» інтернет пропонує картинки з дівчиною і хлопцем, квітами, ластівками, сердечками, фоном якийсь паскудний вид: водоспад, каміння, зелена трава, все виблискує від світла і золота. До нудоти солодко, надто багато, надто красиво, нестерпно. Я бажаю тобі, щоб ти нарешті закохався і став сліпим. Замість того, аби дивитися, ти відчуєш, як станеш кращим і сильнішим, а інша людина наповнить твою самотність радістю.
П'єса «Лимерівна» класика української літератури Панаса Мирного (1849-1920 рр.) належить до кращих зразків української мелодрами, в якій рушійною силою конфлікту є пристрасне кохання, яке непідвладне жодним компромісам і на яке здатні лише цілісні вольові особистості. Як і більшість драматургії 19 століття, в основі сюжету п'єси покладено український фольклор – однойменну народну баладу про Лимерівну. Бідна мати, вдова примушує дочку - Наталю відмовитися від бідного, але такого коханого Василя і вийти заміж за нелюба Карпа, сина багатої пихатої Шкандибихи. Наталя, яка любить і й жаліє свою матір-п'яничку, чинить опір її волі. Хитрістю, брехнею, намовляннями Наталю все ж примушують погодитися на цей шлюб. Згодом вона дізнається, що її ошукано. Єдиний вихід – кинути осоружне життя й податися з коханим у вільні степи або… Фото та анотації надано театром.
О, які ненадійні подружні зв'язки - як недовговічна роса на вістрі бамбука. Піддатися спокусі може кожен. Навіть Конфуцій, забувши обов'язок і самого себе, розгнівив потойбічний світ, віддавшись пристрасті. «Колись мене покохала служниця з острова Цукусі. Відколи лишився один – служить узголів'ям мені одяг її рукава» – Рубоко Шо.
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Дуже сподобалась гра актори. Зіграли пристрасно і гарно. Сама п'єса розповідає про сімейне життя одного подружжя, яке не приховує зраду одно від одного. В обох є коханці, які час від часу допомогають розвіятись. До дружини він приходить пообідати в випити чаю , доки чоловік працює. А чоловік сам відвідує свою коханку.Змогли передати характер і манеру п'єси. В п'єсі був символ баран і гра на ньому разом. Дуже швидко перевтілюватись з одного персонажу на інший. Але як мені здалося п'єса не допрацьована, а може це задумка режисера для тоже щоб глядач сам міг допридумати. Загалом п'єса сподобалась. Актори молоді.
Щовечора, о 19 годині, коли у вузьких коридорах дивовижного замку з'являються люди, в таємничих сутінках великої зали оживають тіні минулих століть, образи ліричних героїв, картини драматичних творів, щирих почуттів, переданих у пластиці рухів, виразних поглядах, поетичних словах... Йдеться про Київський камерний театр «Дивний замок», що знаходиться у напівпідвальному приміщенні житлового будинку по вулиці Єреванській, 11.
Творчий колектив театру складається з молодих і зовсім юних акторів, які оволодівають також основами режисури, драматичного мистецтва та гриму під керівництвом директора театру та його художнього керівника, молодої талановитої актриси, автора багатьох постановок Олени Ігорівни Іванченко.
Створений у 1987 році, театр-студія має певне коло постійних глядачів і шанувальників.
Театр відомий далеко за межами Києва. Під час гастролей його щиро вітали в містах Литви, Молдови, України, Кримської та Київської областей. Артистам і постановникам театру-студії «Дивний замок» аплодували великі й малі аудиторії Фестивалю театрів-студій, Фестивалю молодих драматургів, Міського огляду народної творчості, Конкурсного показу «Київська пектораль» на фестивалі «Золотий лев». А на Міжнародному фестивалі у Молдові «Ван мен шоу» здобув «Золотий приз», та перше місце за сценографію на фестивалі «Замок мистецтв» у Парижі.