Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Є зірки, які не гаснуть ніколи. Вони народжуються серед нас, але якимось дивним чином їм вдається почути і заспівати пісню наших сердець, нашої душі. Минають роки, десятиліття, змінюються люди, змінюється життя, а пісня залишається... Та пісня, без якої не відчути ні справжньої радості, ні душевного болю, ні істинної любові. Такою зіркою була і є для нас співачка Клавдія Шульженко. Їй і присвячено нашу виставу...
Одвічна тема – кохання! Є чоловік! Є жінка! І між ними велике виникає почуття! Багато є вистав про кохання, але більш нема таких де в пісні звучить голос найромантичнішого народу в світі. Справжній французський красень, Поль Манондіз – співатиме для Вас про щастя й біль! Він має надпотужний голос, що підійме вас до самих зірок! Ви відчуєте себе в Парижі або в Каннах. Вам буде безтурботно і п`янко. Чарівні слова жіночої української поезії, будуть летіти зі сцени від великого серця Анжеліки Гирич до ваших сердець. Поезія, що змусить вас посміхатись та плакати, мріяти, кохати й поринати до глибин великого океану кохання! Приходьте насолоджуйтесь, кохайте! Вечір буде незабутній!
Зустрічай нову творчу дитину, що прийшла у цей світ з відкритим серцем, щоб зростати разом з тобою, друже. Разом ставити актуальні питання, дорослішати і пізнавати цей світ, разом знаходити відповіді, щоб знову народитися сильною особистістю. Без масок, без костюмів і майже без шкіри. Час думати, час говорити серцем. Розпочинаємо нашу першу поетичну зустріч з питань: хто ми, чого прагнемо для себе і своїх близьких, для своєї країни, для своєї людської природи. Ми – єдиний організм, який дихає, пульсує в ритмі сучасного світу. Час прокидатися. Час не ховатися за чужими рожевими окулярами, Знайти усі грані своїх душевних алмазів. Час пролітає як літаки над хмарами. І саме час знайти свій квиток і летіти разом.
За п’єсою британського драматурга Тома Стоппарда «Розенкранц та Гільденстерн мертві». П’єса є спін-оффом від усім відомого твору Вільяма Шекспіра «Гамлет». Історія про двох друзів, які не розуміють де північ, а де південь, але добре розуміють, що письмовий стіл відрізняється від ворони. В основі п'єси лежить класичний сюжет «Гамлета». Стоппард не вступає в суперечку з Шекспіром, це скоріше творчий діалог- роздум двох драматургів . Драматург Том Стоппард у своїй п'єсі, в головні герої виводить двох персонажів – Розенкранца і Гільденстерна, які в Шекспірівському «Гамлеті» малі і незначні. Стоппард виводить їх за рамки класичного сюжету, надаючи шанс прожити іншу долю. Герої повинні зробити свій особистий вибір, щоб використувати цей шанс та змінити призначену їм долю, вийти з рамок заданого сюжету їхнього життя. Головна думка у виставі – немає «малого» і «великого», ми всі «великі», якщо здатні на особистісний вибір. Гра гри у гру у грі. І це не скоромовка. Це те, що глядач побачить у виставі «Трагіки до ваших послуг...» за п’єсою Тома Стоппарда «Розенкранц і Гільденстерн мертві...» Велика ніби фанерно-картонна коробка-вертеп. Речі стають персонажами, актори перетворюються на ляльок. Світло у виставі – це один з головних персонажів. Безліч ліхтариків, світло від яких грає з акторами та глядачем. Тому кожна сцена у виставі, нагадує спалах у темряві. Авторська музика, в якій поєднується звучання знайомих і дивних музичних інструментів. Все,що глядач бачить та відчуває здається, начебто іграшковим. Вистава – метафора великої гри і різних маленьких ігор, в які люди граються все своє життя.
За театральними лаштунками ховається найцікавіше! Зайти через парадний вхід до театру може кожен глядач... Але тільки на цій екскурсії ви маєте змогу потрапити туди, де панує творча атмосфера, і де актори готуються вийти на сцену. Ми зайдемо на три сцени театру, де на вас чекатимуть історії сивої давнини, раритетні фото- та відеоматеріали. Ви дізнаєтесь де зберігаються декорації, як працює гримувальний та костюмерний цехи. Побачите надсучасний пульт звукорежисера і процес налаштування світла, почуєте цікаві оповідки від театральних старожилів!
Як визначили постановники, жанр вистави – це «як би комедія-бенефіс». Валерій Чигляєв в своїй моновиставі розкриє всі таємниці театрального закулісся... Це – сповідь актора «після вистави»... Дія побудована так, що в гру мимоволі вступають і глядачі, на деякий час стаючи акторами. Актор повертається до шекспірівських ролей і... А що взагалі таке – «театр»? І чи не досягають шекспірівських висот закулісні і душевні пристрасті актора?
Ольга Арнольдовна Когут — радянська і українська актриса, Заслужена артистка України (2006).
У 1989 році закінчила Донецьке училище культури за спеціальністю «Режисура драматичного театру». Ще студенткою почала працювати в Донецькому обласному музично-драматичному театрі імені Артема.
У 1995 році вступила до Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенко-Карого.
У 1996 році була запрошена в студію молодих акторів Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.