Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Ми всі, чи майже всі, пройшли через звичайну школу та її «посвяту» – в закоханих, принижених, рицарів, покидьків, героїв, жертв, самогубців.
Хтось відвідує усі зустрічі однокласників, а когось пересмикує тільки при згадці про «мій рідний клас».
«Клас» – це фантазія команди вистави. Акторів, режисера, драматурга Павла Ар`є на тему школи, булінгу, еміграції, вчителів, учнів і, звісно ж, нашої країни.
Кожен день – урок. Кожен урок – день. Документальні тексти, особисті історії акторів, історичні факти. Якщо ви думаєте, що це вистава про школу, то це зовсім не так, тому що ця вистава про нашу країну тут і зараз.
Спектакль смотрела с интересом от начала и до конца. Надеюсь, что после просмотра спектакля, до людей дойдет о чем этот спектакль. И как надо относитья, к людям, ставшим заложниками в нынешней ситуации, и животным. Для меня не хватило эпизода про загрязнение нашей планеты, и как надо ее беречь . А так все Класс! "Сегодня не в первый раз была в театре Драмы и комедии на левом берегу Днепра. Войдя в холл театра , как будто попала в другой театр. Начиная от гардероба и заканчивая музыкой при ожидании спектакля, все было по другому. Мой любимый театр преобразился, помолодел и стал современным. Спектакль тоже соответствовал своему названию "Класс" и обновленному театру. Спектакль очень жизненный и современный , режиссер своим талантом с помощью замечательных актеров , пытается донести до нас- зрителей, как важно быть достойным человеком и поступать должным образом . К сожалению, дискриминация в нашем обществе присутствует, и процветает. Для меня , лично, эпизоды про переселенцев, животных и воду очень близки .Действительно, надо менять отношения: к людям - быть толерантным, к природе - бережными. Начинать изменения необходимо с себя. В спектакле верно, было сказано, что невозможно было все запреты, прописать в 10 заповедях. Каждый человек, должен сам понимать ,что хорошо, а что плохо и передавать свои знания из поколения в поколение. Спасибо, режиссеру за постановку спектакля, надеюсь, что люди будут делать выводы и менять отношения ко всему окружающему их в мире , только в лучшую сторону. Спасибо большое актерам за их талант. Все было по -настоящему.
Спектакль о нашей жизни, наших детях. В спектакле шла речь о важных вещах :об отношениях в школе между учениками и учителями, про переселенцев, также про братьев наших меньших и эпизод про воду. Все эпизоды очень талантливо проживали актёры, сложилось такое впечатление, что каждый актёр рассказывал свою историю из жизни. На мой взгляд, режиссёр, этим спектаклем смог достучаться до каждого. Спасибо, большое! Побольше бы таких настоящих историй. Актёры проживали жизнь, не играли. Немогла оторваться от просмотра .
Закінчив акторсько-режисерський курс Київського національного університету культури та мистецтва (майстерня Петра Ільченка, 2008 рік).
У 2008 році Стас Жирков разом із Ксенією Ромашенко заснували незалежний театр «Відкритий погляд».
У 2011 році Жирков став лауреатом театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «За кращий режисерський дебют» – вистава «Наташина мрія» Ярослави Пулінович.
З 2014 року – художній керівник театру «Золоті ворота».
Окрім «Золотих воріт» співпрацює із різними театрами. Зокрема, на сцені Київського академічного Молодого театру поставив вистави: «Любов людей» Дмитра Богославського, «Потрібні брехуни!» за Івом Жаміаком та «Серпень: Графство Осейдж» Трейсі Леттса.
У 2016 році був запрошений до Магдебурзького театру, аби в рамках німецько-українського фестивалю «Дикий Схід. Подія Україна» випустити спектакль за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». У 2017 році разом із Павлом Ар’є та Магдебурзьким театром реалізував проект «Чому Михайло Гурман не вижив» – сучасна версія класичної п’єси Івана Франка «Украдене щастя».
У 2014-2017 рр. викладав режисуру у Київському національному університеті культури та мистецтв.
З 2016 року очолює напрям молодіжної політики Національної спілки театральних діячів України.
Багаторазовий лауреат театральних премій та міжнародних фестивалів. Зокрема, вистави «Сталкери» та «Слава героям» у 2016 та 2017 роках були відзначені преміями «Київська Пектораль» у номінаціях – відповідно «Краща вистава камерної сцени» та «Краща режисура».
У 2017 році був нагроджений почесним званням "Заслужений артист України".
У 2007 р закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, курс Ю.Ф.Висоцкого.
2005-2007 – актриса Театру «Золоті Ворота» (Київ)
2007-2016 – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2016 р.
У 2015 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого (майстерня Ю.Ф.Висоцкого).
З 2016 року – актор дубляжу і озвучування у «POSTMODERN»
З 2016 року – викладач акторської майстерності у студії творчого розвитку «Open art studio».
Батько — міліціонер, а мати — косметолог. У 1996 році родина переїхала до селища Немішаєве Бородянського району Київської області.
З третього класу вона співала в народному хорі «Калинка». Пізніше стала брати участь в конкурсах читців віршів. Далі займалася зі своєю сусідкою, яка закінчила театральний інститут. Під її впливом і сама вирішила стати актрисою.
Після 9-го класу Анастасія Пустовіт вступила до акторського коледжу. Вступити до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенко-Карого вона змогла лише з третього разу і лише на контракт у 2014 році за спеціалізацією «Акторське мистецтво драматичного театру і кіно (жінки, український курс)».
Третій курс навчання оплатила з гонорару за зйомки у серіалі «Коли падають дерева». Після цього її перевели на бюджетне навчання.
Паралельно з навчанням Анастасія Пустовіт грає в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі.
З 2017 року почала зніматися в кіно. Першими роботами стали невеликі ролі в стрічках «Пташка співоча» (Арина) та «Підкидьки-2» (Світлана Писарюк).
У 2018 році зіграла головну роль Лариси в соціальній драмі Марисі Нікітюк «Коли падають дерева». Також зіграла головну роль у 95-серійному серіалі «Таємниці».
У шкільні роки, з 2 по 11 клас, займався у драмгуртку (керівник Тамара Миколаївна Сурікова). То ж коли стало питання, в який виш поступати, обрав акторський факультет КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, курс Дмитра Богомазова, який закінчив у 2015 році.
Ще за часів навчання Сашка помітив художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Едуард Митницький і запропонував йому роль Тоні у своїй виставі «Так закінчилось літо…», а по закінченню КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого — приєднатись до трупи театру.
Олександр вважає, що відбувся як театральний актор завдяки трьом театральним діячам — викладачу акторської майстерності КНУТКіТ Анатолію Ященку, режисеру-постановнику Дмитру Богомазову, на курсі якого Сашко вчився та у якого зіграв в першій постановці після випуску, та художньому керівнику Театру на лівому березі Едуарду Митницькому.
З дитинства займається спортом. Має спортивний розряд з легкої атлетики. Поставив собі за ціль оволодіти бойовими мистецтвами.
Музично обдарований. Має хист до танців, вокалу, музики. Ще зі шкільних років самостійно почав навчатися грі на фортепіано, по мірі наявності вільного часу продовжує навчання. Нещодавно почав брати уроки гри на вірменському музичному інструменті дудуці. Вчиться грі на саксофоні. Для ролі Валерика у фільмі «Крути 1918» попросив партнера по фільму — актора Максима Донця навчити його грі на гітарі.
Співочий та танцюючий актор. Грає драматичні ролі, проте мріє про комедію.
З ранніх років почав зніматися в кіно, дебютувавши на екрані в 10-річному віці в серіалі «Серцю не накажеш».
Пізніше, в 14 років, він зіграв помітну роль – Макса – в спортивній драмі режисера Ахтема Сейтаблаєва «Чемпіони з підворіття».
Йому пропонували знятися в популярному проекті «День народження Буржуя» – світила роль сина головного героя (Буржуя), однак тоді, будучи підлітком, Макар відмовився: у нього були інші інтереси.
Після закінчення школи вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Грав на сцені Київського академічного Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра – був зайнятий у виставі «Дванадцята ніч». Знявся в картинах «Смерть шпигунам. Прихований ворог» (Юрій Корецький), «Лінія світла» (Лисий), «Коли мене полюбиш ти» (Гоша), «Киборги»(Мажор). Виконав одну з головних ролей в мелодрамі Романа Бровко «Квіти дощу».
Народився в 1988 року.
В 2011 році закінчив Київський національний університет культури та мистецтва.
В 2007-2011 роках - актор театру "Відкритий погляд".
З 2011 року грав в спектакляк театру "Колесо".
На даний час працює актором Київського театру на лівому березі Дніпра. Також служить в театрі "Актор" і в театральній майстерні Андрія Білоуса.
У 2009 році став випускником майстерні Віталія Кашперських при Полтавському музичному училищі.
У 2015 році закінчив Київський національний університет театру кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого, де вчився на курсі народного артиста України Дмитра Богомазова. Відразу ж отримав роботу в київському театрі «Золоті ворота». Незважаючи на юний вік, вже задіяний в декількох популярних постановках.
У 2014 році вперше знявся у фільмі «Особиста справа», роком пізніше отримав роль в «Офіцерських дружин».
У 2016 році зіграв одразу чотири ролі в чотирьох телевізійних проектах «Не зарікайся», «Центральна лікарня», «Лист надії», «Забудь і згадай».
У 2017 році отримав роль в «Танці метелика». Глядачі сприймають актора, як неймовірно талановитого представника сучасної артистичної молоді.
Владислав веде непублічний спосіб життя, він невибагливий в побуті і не любить розповідати про особисті переживання.
У 2011-2013 роках працював в Київському театрі «Відкритий погляд».
В 2013-2015 – актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (м Київ).
З 2016 року працює актором Київського академічного театру «Золоті Ворота».
У 2010 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, курс нар. артиста України, нар. артиста Росії, професора Е.М. Митницького.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2008 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Випадково потрапив у сільську самодіяльність. Сподобалось. Одне за другим і закрутилось.
– Яку роль мрієте зіграти?
Конкретної немає.
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Одного разу був експертом на «Говорить Україна». Більше досвіду не мав.
– Чим любите займатися у вільний час?
Варю пиво
–
Олег Гоцуляк закінчив Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого за фахом «Актор драматичного театру і кіно», майстерня Дмитра Михайловича Богомазова.
На даний момент Олег є резидентом Київського академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра. За рік служби в театрі Олег Гоцуляк встиг взяти участь у двох выставах. Перша – документальна постановка «Клас» режисера Станіслава Жиркова. Другою виставою для Олега став «ГолохвастOFF», де класична літературна історія розповідається на новий лад.
З 18 листопада 2019 року на Новому каналі стартував гостросоціальний серіал «Перші ластівки». Історія розповість про тіньову сторону життя сучасних підлітків: наркотики, суїцид, самотність, неадекватна поведінка. Булінг стане однією з ключових тем проєкту та висвітить його з усіх боків. Події розгортатимуться навколо смерті школяра та розкажуть про те, як до трагедії причетні учні його школи.
У серіалі «Перші ластівки» Олег Гоцуляк зіграв Максима, друга головного хулігана школи Нікіти Маслова. Він намагається в усьому наслідувати товаришеві й допомагати йому робити дрібні злодійства. Але в душі у Макса власний конфлікт і симпатія до глухонімої Каті Щасливої.
Український актор театру і кіно.
Олександр Соколов народився 1988 року в Києві.
У 2011 році він закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченко та отримав ступінь магістра економічних наук за спеціальністю «міжнародна економіка».
Також у 2010 році вступив на факультет театрального мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенко-Карого за спеціальністю «акторське мистецтво драматичного театру і кіно» та продовжив навчання у 2014 році в майстерні Дмитра Богомазова. У 2015 році здобув фах актора драматичного театру і кіно.
У 2000-2010 роках грав в спектаклях Національного академічного драматичного театру імені І. Франка.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2014 року.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.