цю виставу
Патрик - жорстокий і безжалісний вбивця, що тримає у страху всю Ірландію. Він не знає ні пощади, ні сентиментів. Як ураган він мчиться по країні, змітаючи все і всіх на своєму шляху. І є лише одна істота у цілому світі до якої Патрик має справжні почуття. Але з нею стається біда, і під приціл месника-м’ясника потрапляє цілий острів.
21 +, не рекомендована до перегляду людям з хиткою психікою, глибоко вагітним жінкам і любителям котиків
Містить сцени насилля, жорстокості, нецензурну лексику у великому об'ємі!
Чёрным - чёрным вечером в диком-диком театре проходила черная-пречерная комедия. Это очень откровенный, неожиданный, специфичный, экстра, эпатажный, провокационный спектакль. Сумасшедшая по накалу атмосфера, сумасшедшая игра актёров, при чем в постановке принимают участие актёры 10 театров.В сюжете немаловажную роль ещё играет и кицюня))), собственно с неё как раз всё и начинается. Для тех, кто любит чёрный юмор, стеб - к посещению обязательно!!! Честно говоря, в антракте наблюдала настроение и реакцию зрителей ( которые, кстати, были очень разновозрастные : от молодёжи до скажем так почтенной публики), так вот: у всех на устах играла сумасшедшая улыбка, а по эмоциям - восторг, удивление и масса тем для обсуждения. Это неоднозначный спектакль, он точно не оставит вас равнодушным, зацепит и даже если будет негативное впечатление, мне кажется, всё равно даже такое восприятие точно приведёт к обсуждению спектакля и в дальнейшем к осмыслению. Рекомендую. Ах, да!!! В спектакле будут коты, книги Донцовой, свадебное платье, оружие, выстрелы, аккордеон, кровь, велосипед и всё это взаимосвязано)))
Если честно я в шоке немного. Но в приятной. Представление хочется описать цитатой из него " мені шкода, що в тебе видався такий галімий день. Помер твій кіт і скоро помрешь і ти. " Очень и очень круто. Все так было по живому. Понравилось что перед началом представление можно было прочувствовать характер. Была фото зона. Столку немного сбивали выстрелы, очень громко. Просто супер ,что играли со зрителями и пели. Было несколько моментов, когда было по-настоящему страшно за актеров, им огромное спасибо не жалея себя играли на износ.
Вистава цікава! змістовна, подекуди жорстока, як завжди у дикому театрі, з безлічю матюків, але цього разу вони мені здалися незайвими! було місцями дуже смішно, але це перепліталось із жорстокістю, і особисто мені було незручно сміятись з таких речей, але вдавалось))) мені здається, що лейтмотив кожної вистави дикого театру, це те, що авторам цього театру болить за україну....насправді дуже неординарно, яскраво, сумно, весело !вистава, мені сподобалась!
Кицюня. Чуєш назву і уявляєш милу пухнасту тваринку? Чи виринають еротичні фантазії? Тоді ти просто не був у Дикому. Цікаво побачити ту людину яка придумала початок вистави. Дикий панк з підарською зачіскою викидає тіло щойно розчавленого Бандери. Це і є кицюня, а хазяїном їі є психопат. Який доречі любить Бандеру з 5 років. І тут понеслося. Абсурдно. Смішно. Не встигаєш думати та аналізувати. Сюжет розвивається швидко. Мати надають динамічності. Так ти проживаєш 2 години. І тут розв'язка. Розчавлена кицюня це не Бандера. Через те що Бандера блукав 2 дні померло стільки людей? Та ще й головна актриса засмутилася! Засмутилася.... Відчуття, що ще щось залишилося в цій виставі непоміченим. Хочеться передивитися спочатку
Народився в сім'ї спортсмена-футболіста і сам з дитинства займався футболом та баскетболом. Отримав звання кандидата в майстри спорту по баскетболу.
Другим захопленням юнака завжди була акторська майстерність.
Український актор та ведучий. У 1996 році став випускником Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, після чого був зарахований до театральної трупи.
З 2007 року є ведучим передачі «ВусоЛапоХвіст» на каналі СТБ.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2004 року.
Михайлик названий на честь Михайла Опанасовича Стельмаха, з яким дружив тато, дитинство проходило за лаштунками Житомирського театру.
Тато і мама обидва народні артисти Украіни, а мама до того була ще й орденоносною – Орден Дружби Народів, серйозна нагорода для того часу. А Михайлик, звісно, грав маленькі дитячі ролі. І в тій самій «Лісовій пісні» в тому числі. Хлопчика, який просить батька вистругати сопілку.
Після смерті батька у 1982 році на Мішу впливала мати, старший брат, музика і «Щоденник Куку Місі» – записи батька про Мішу, які він не встиг дописати. Але встиг залишити сину любов і свою пам’ять про нього. Антоніна Паламарчук виховувала синів чоловіками: в повазі до жінки і батьківщини.
З 1991 по 1995 навчався в Інституті Карпенка-Карого на російському курсі акторської майстерності у Рушковського. Згадує цей період неохоче. Після інституту грав в ТЮЗі, в 21 рік покинув театр, зайнявся бізнесом.
В 2002 Кукуюк організував свою групу, з якою виконував сороміцький диско-панк — національно-спрямовані пісні в стилі панк з пікантним гумором. Група розпалася через внутрішні негаразди. Зараз він зібрав нову групу «КукаТаБанда». Веде передачу «Віджеї» на телеканалі ТЕТ. Батько трирічної Марії.
Народився в 1988 року.
В 2011 році закінчив Київський національний університет культури та мистецтва.
В 2007-2011 роках - актор театру "Відкритий погляд".
З 2011 року грав в спектакляк театру "Колесо".
На даний час працює актором Київського театру на лівому березі Дніпра. Також служить в театрі "Актор" і в театральній майстерні Андрія Білоуса.
З 2006 по 2017 рік створив 22 вистави у професійних державних та недержавних театрах в різних містах України: Миколаїв, Рівне, Коломия, Івано-Франківськ, Луганськ, Київ.
В 2016 поставив «Вій» за п'єсою Наталії Ворожбит у Theater Magdeburg (Німеччина).
З 2016 – донині – головний режисер незалежного «Дикого театру».
Вистави брали участь у фестивалях Гогольфест, «Мельпомена Таврії», «Тернопільські театральні вечори», Фестивалю Молодої режисури, Kiev Theatre Showcase (ETC), «Wild Osten – 2016» (Німеччина), Festival divadiel strednej Európy у Словаччині та отримували відзнаки.
Дикий театр – сучасний незалежний театр, створений у 2016 році. Спрямований на провокацію і відвертий діалог з глядачем.
Головний вектор – пошук актуальних сенсів у формі гостросоціального, радикального, іммерсивного театру.
Вистави можуть психологічно травмувати, мають вікові обмеження. Більшість вистав за сучасною драматургією.
