Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Кефір, зефір і кашемір »
А ви вже думали про свої плани на наступне життя?.. З ким би ви хотіли зустрітися знову? А з ким жити разом? Нашим героям вже давно за…, і це серйозний привід задуматись про майбутнє. Адже все потрібно спланувати завчасно, щоб не помилитися удруге, бо ж звідки ми знаємо, скільки ще буде тих життів!
Кумедна історія двох «закоханих», які не мають наміру здаватися! Але як зробити вибір, про який не доведеться жалкувати? Не знаєте?.. Якщо чесно, герої нашої вистави теж не знають… Єдиний рецепт який вони можуть порадити – взяти дві склянки кефіру, або какао, або гарного коньяку, сісти поруч з коханою людиною і… насолоджуватися теперішнім життям, а не шукати відповіді на дурні запитання!
Отже, чекаємо Вас на іронічній комедії про кефір, зефір і кашемір!
Буде весело до сліз, гірко до сміху та солодко до...
Люди живуть у наших душах і серцях, доки ми про них пам'ятаємо! У кожного з нас є іскра, запалена нашими предками, нашим родом... Вони жили в інший час, носили інший одяг, ходили іншими дорогами... Але жили і кохали не менш пристрасно та захоплено, ніж ми .... і навіть якщо ми не пам'ятаємо і не знаємо, якими вони були, вони продовжують жити в нас і наших дітях .... ми присвячуємо цю виставу нашим бабусям і дідусям, нашим батькам!!! З Любов'ю та Подякою!
Часто іронія долі полягає в тому, що найбажаніше приходить до людини тоді, коли вона вже залишила всіляку надію і, як їй здається, дійшла до останньої межі. Чого ще чекати 82-літньому старому, який пережив трьох дружин і поховав дітей? Перебирати старі фото, жувати вівсянку та згадувати свої донжуанські грішки... Але, ні! На заході життя Господь посилає йому останнє кохання – найпрекрасніше і найсумніше з усіх попередніх. Герой в подиві від такого подарунка – Навіщо мені це ? Щоб раптово розбудити мене? Невже я недостатньо покараний за свої гріхи? – Ні-ні, це знак Його милості. Це прощення гріхів... Можливо, справжня любов приходить тільки тоді, коли людина може її оцінити по-справжньому ... Але нехай глядач робить висновки сам. Тим більше, що тем для роздумів у виставі достатньо. Достатньо в ній і гумору, і смутку спогадів, і гіркоти самотності. Втім, світла все одно більше: адже останні дні героя будуть зігріті крихкою надією втілити мрію коханої, дивлячись на вечірній Париж з Ейфелевої вежі...
Одвічна історія людських пристрастей з тонким гумором від Чехова та яскравими сценами з елементами американського вестерну. Запальні, нестримані, заклопотані, допитливі, розгнівані герої, що потрапили у полон своїх амбіцій і бажань. Де кожен жадає перемогти, але для цього хтось повинен поступитись. А цього ніколи ніхто не зможе.
Гостросімейна трагікомедія з одним-єдиним актом! Уявіть собі ситуацію: жінка хоче, чоловік – не дуже. Неправдоподібно? Тоді уточнимо, що одружені вони вісім років – і все встане на свої місця. Хоча ні, не все. Тому що тепер потрібно розібратися з двома сакральними питаннями: хто винен і що тепер робити! Історія, підглянута в одній родині, історія що починається як побутова комедія, а закінчується… Втім, ніяких спойлерів. Прийдіть самі і ви дізнаєтесь: Чим звичайне сімейне життя відрізніється від «Гри Престолів»! Чому декабристи – погані чоловіки! Як не треба реєструватися на сайті знайомств! Значення слова «жиголетта» Як любити так, щоб не зробити боляче… Неймовірно смішно, до мозку кісток і вкрай відверто!
Вас чекає неймовірна театральна постановка з нестримною італійською пристрастю, чітко упізнаваним смаком інтриги, ноткою хитрощів і таким приємним післясмаком щирого сміху – звичайно, цим варто насолодитися! Непередбачуваний сюжет розгортається навколо чарівної журналістки Паоли (Л. Ребрик). Відомий політик Леоне (Л. Задніпровський) з першого погляду закохується в неї. Любов настільки затьмарює йому розум, що, не дивлячись на свій поважний вік, він потрапляє в дуже цікаву авантюру, яку придумав його новий приятель – драматург П'єро (К. Костишин). А що далі? Це варто побачити!
Кумедна історія двох «закоханих», які не мають наміру здаватися. Про те як зробити вибір, про який не доведеться жалкувати. Але актори також цього не знають, тому залишається насолоджуватися тепердніми моментами.Було цікаво і дещо нагадувало те як насправді люди поводяться коли закохуються. Раджу сходити з друзями.
Дуже добра і легка вистава, з елементами гумору. Доволі передбачуваний сюжет. Але акторське виконання гарне. На виставу можна настроїтись ще до її початку. Перед початком всіх глядачів пригощають зефіром під романтичні пісні різних виконавцівє. дратували глядачі, які знімали виставу в прямому ефірі інстаграм. Це історія нерішучого кохання жінки, але наполегливого кохання чоловіка. Романтика двох літніх людей, яким судилося бути разом. Які наново пізнають життя у домі пристарілих, з втіхами по їх віку. Для мене це приклад, як знайти позитив у всьому. Персонажі грають у гру, як знайти позитивне в негативному, і до всього підходити з гумором. Така історія може бути цікавою закоханим, та людям 50+. Незважаючи на молодість акторів, їм вдалося передати вік і характер свого персонажу. У них не було ніяких меж, я повірила, що їм по 80 і до кінця життя залишилося лише пара жартів.Вистава, яка не напрягає. Дивишся на одному диханні в гарному гуморі, навіть коли персонажі помирають, залишається позитивний настрій, бо розумієш, що вони виконали свою місію, розповіли свою історію до кінця. Ця історія не про смерть і останні дні, а про життя. Що не треба нічого боятися, іноді треба ризикувати і обов'язково прислухатися до себе. У театру унікальна система розсадки глядачів, бо маленька зала. Але краще оцінювати глядачів по габаритах.Бо іноді за слоном садять моську.Стара та затишна студія. Доволі незручно, що туалет знаходиться у глядацькій залі. Пандуса немає, але є невисока сходинка на вході і в самому театрі.
Вистава відбувалася у невеличкому приміщенні. Людей було досить багато, я сиділа у перед останньому ряду але все було добре видно. Місця для сидіння ( звичайні стільці) - доволі зручні. Перед початком вистави можна було купити напої та солодощі у буфеті. Також в залах для очікування є два акваріуми, що привертають увагу відвідувачів. Сама вистава була на одну дію, без антракту. Сюжет відбувався у будинку пристарілих. Головними героями були бабуся та дідусь у віці 80 років. Їх грали хлопець і дівчина приблизно років 20. Гра вийшла на диво правдоподібною. Основною темою було кохання двох людей впродовж років, які так і не були разом. Місцями хотілося плакати від їхніх історій, місцями сміятися над їхніми "іграми". Загалом спектакль викликав цілий спектр емоцій.
Іронічна комедія «Кефір, зефір і кашемір» за п’єсою «Б’ютіфул лайф»М.Смілянець - це історія життя двох людей, які кохали одне одного, але не мали можливості бути разом. На схилі літ доля дарує їм останню зустріч Вони розуміють, що наче й прожили життя правильно, але щасливими так і не були. На невеличкій камерній сцени молоді талановиті актори розвертають перед глядачами кумедну історію двох закоханих.Вічна тема -- бути поруч з коханими людьми попри всі обставини,як можна довше, частіше ... Талановита гра акторів примушує співчувати, інколи замислитись, інколи посміятись над їх"іграми", а інколи і змахнути сльозу.
Гарна ідея, але затягнуто
Загалом,більше сподобалось,ніж не сподобалось,але місцями було досить нудно та затянутий такий простий сюжет
Немного затянуто, хотелось больше места на сцене для актеров. Отличная игра актеров.
Было затянутое начало, первых часа пол. Потом очень интересно, сама история и подача эмоций актёрами особенно мужская роль
Народилася у місті Києві. Закінчила середню загальну школу №224. Також отримала позашкільну освіту (7 класів) у школі мистецтв №3 (акторське відділення).
У 2008—2012 роках навчалася у київському коледжі «Театру і кіно» за спеціальністю актриса драматичного театру (майстерня В. А. Кіно)
У 2012-2018 навчалася КНУТКіТ ім. Карпенко-Карого (за спеціальністю драматург кіно і телебачення), отримала ступінь бакалавра та магістра.
З 2013 року – член Національної спілки театральних діячів України.
2015 — Перша премія літературного конкурсу Коронація слова за п'єсу для дітей «Країна серйозних»
2015 та 2017 – учасник фестивалю «Тиждень актуальної п'єси» з п'єсами «16+», «Як перетворитися на собаку»
2018 – Перша премія літературного конкурсу Коронація слова у номінації «П'єси» за твір «Собача будка»
З 2018 року працює заступником директора у Центрі мистецтв Новий український театр (Театр на Михайлівській)
Автор статей та публікацій про театр і кіно («Дзеркало тижня», «Yabl», «Театрально-концертний Київ»)
День народження – 21 липня.
У Новому українському Театрі з 2009 року.
Освіта – Київський Коледж театру і кіно (2011 рік, Майстерня Віталія Кіно).
Університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (2014 рік, Майстерня Леоніда Попова). Магістратура Університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (2017 рік, Режисерська майстерня Олексія Кужельного).
Віта́лій Анато́лійович Кіно́ — український театральний режисер, актор, викладач, директор-художній керівник Центру мистецтв «Новий український театр», (м. Київ).
В 1988 році закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища (курс Олександри Іванівни Самохвалової)
З 1988 по 1990 роки служив у радянській армії.
В 1994 році вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, на курс народного артиста України, професора Митницького Едуарда Марковича, і в 1999 році отримав диплом інституту за спеціальністю «Режисер драматичного театру».
В 2002 році закінчив курс навчання в аспірантурі (асистентурі-стажуванні) КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого, під керівництвом професора Судьїна Володимира Миколайовича. Здобув кваліфікацію «Викладач вищих навчальних закладів мистецтва».
В 1998 році разом з друзями та однодумцями заснував Центр мистецтв «Новий український театр».
Має велику педагогічну практику. З 1999 по 2005 роки викладав майстерність актора та режисуру в КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого, на акторських та режисерських курсах факультету театрального мистецтва та на режисерському курсі факультету кіномистецтва.
З 1997 по 2005 роки викладав майстерність актора, сценічну мову та історію мистецтв на театральному відділі Київської школи мистецтв ім. М. Вериківського.
З 2006 по 2013 роки викладав майстерність актора, сценічну мову та основи режисури в Київському Коледжі театру і кіно. Був художнім керівником кількох акторських курсів.
З 2008 року — голова Предметної комісії з акторської майстерності Коледжу театру і кіно.
В 2009 році випустив акторський курс, більшість випускників якого і склали оновлену трупу «НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ».
З 2013 по 2016 роки викладав в Київському Інституті екранних мистецтв на акторських та режисерських курсах.
З 2015 року викладає акторську майстерність в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтва.
У 2001-2002 рр. працював артистом балету в театрі ім. І. Франка.
2000-2002 рр. – Задіяний як один з трьох героïв в постановці Н. Осипенко “Їï величність Любов” за сонетами В. Шекспіра – на камерній сцені театру Франка та сцені Будинку актора.
2005 р. – Молодий театр, м.Киïв – “Золоте курча” В. Орлова (поновлення вистави).
2006 р. – Киïвський обласний украïнський музично-драматичний театр ім. П.Саксаганського – “Фізкультура для Баби Яги” Н. Уваровоï.
Одружений, дружина – Наталя Уварова. Маємо двох синів, Борислава та Олексія.
Викладає у Коледжі культури і мистецтв.
У Новому Українському Театрі з 2007 року.
Освіта: Київський коледж театру і кіно (2009 рік, Майстерня Віталія Кіно), та Харківський державний Університет мистецтв ім. І.П.Котляревського (2013 рік, Майстерня Юрія Євсюкова)
День народження – 9 червня.
Центр мистецтв «Театр на Михайлівській» – незалежний київський театр, створений 1998 року. З моменту заснування і дотепер театр очолює художній керівник-директор Віталій Кіно.
1998 року Віталій Кіно, випускник «режисерської школи» Едуарда Митницького, разом із командою однодумців заснували центр мистецтв «Театр на Михайлівській» – один з перших недержавних театрів України. Започатковані театром видавничі проекти – газета «Антракт» та серія буклетів «Акторські портрети» – отримали схвальні відгуки. А створений того ж року Театр для всієї родини «Сонечко» сьогодні є одним з найпопулярніших дитячих театрів Києва. Його перша вистава «Подорож на чарівний острів» за С. Тейлором вже дев'ятнадцять років прикрашає афішу НУТу.
Багато років театр не мав власної сцени, а тому працював на різних майданчиках. 2009 року театр нарешті відкрив власну сцену в Києві, у будинку XIX сторіччя по вулиці Михайлівській, 24ж.
Центр мистецтв «Театр на Михайлівській» з перших днів свого існування позиціювався як театр для всієї родини, і продовжує впевнено займати театральну нішу сімейного відпочинку. Серед проектів Центру наявні:
- родинне свято «День народження в театрі», під час якого гості можуть спробувати себе як акторів, взявши участь у інтерактивних виставах;
- студії з акторської майстерності для дітей та дорослих, де можна отримати початкові акторські навички;
- щорічний фестиваль театральних студій «Чудасія»;
- літній табір театру і кіно, де діти не тільки відпочивають, а і ставлять вистави, знімають кіно;
- щомісячний сімейний театральний клуб, де на одній сцені батьки дивляться виставу, відпочивають, спілкуються з новими друзями, а на іншій сцені малюки грають з Сонечком, дивляться казку, здобувають корисні навички на різноманітних майстер-класах.
« Кефір, зефір і кашемір »
