Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
А якби Кайдаші жили сьогодні? Чи сварилися б вони між собою? Як би обирали дружин і вирішували спірні питання про грушу?
Чи може цього б всього не було?
Дикий театр відправився на пошуки істини у звичайне українське село, і достеменно дослідив, як би та історія виглядала сьогодні.
Він хотів змінити систему, але сільрада не вкрутила лампочки в ліхтарі. Йшов вулицею, впав, розсердився і забив на революцію.
Син його хотів врятувати батька від зеленого змія, щоб матір нарешті зажила щасливо – але забухав.
Інший син хотів пристрасті, але пішов її шукати в АТО.
Сусідка хотіла великої любові, але з цього виходили тільки діти
Там ще багато хто чого хотів. І все то Правда. Чиста, щира та сорокоградусна...
У театральному буриме «Вернісаж на Андріївському» ми намагаємося досліджувати нову і не зовсім звичайну для «солідного» академічного театру форму і метод спілкування з глядачем – форму популярного зараз «флеш-моба». Тобто форму спілкування, що ще більш наближає глядача до актора, форму супер-камерного «інтимного» театру. Теми для вистави черпалися, в першу чергу, з енергетичної аури улюбленого нами усіма Андріївського узвозу. І хоча у виставі трохи історії (дуже небагато), в «екскурсійному» сенсі цього слова, сподіваємося, що факти розказані акторами, відкриють глядачам, щось нове у добре відомому. Ми відібрали для вистави персонажів, які не виблискують оригінальністю і новизною, але сподіваємося, що Ви впізнаєте їх, якщо хоча б раз пройшли від «низу» Андріївського до його «верху».
Знаменитий роман Панаса Мирного для багатьох лишився однією із обов'язкових книжок шкільної програми. Та ми певні, що у ньому ставляться питання на які суспільство досі не знайшло відповідь. Щоб підібратися до цього поближче, ми перенесемо колізії роману на буденне життя тих, від кого відвернувся соціум, на молодих юнаків, які скоїли злочин і тепер знаходяться у місцях позбавлення свободи. Хто, як не вони, знають відповідь на питання: «Чому сміливі, чесні, і відверті люди стають грабіжниками і вбивцями?» Ой з-за гори чорна хмара Як хвиля іде! Чом на світі так багато Поганих людей? І справді чому? Невже так звана «неблагонадійність» вроджена і передається від батьків до дітей? Вистава поставить це питання перед Вами. У виставі звучать авторські пісні у виконанні рок-джаз бенду театру на Подолі.
Не класичний погляд на класичну історію. Портрет Доріана – це портрет кожного, хто відчував в собі боротьбу між природнім інстинктом та прийнятною в суспільстві поведінкою. В нашому випадку цей портрет написаний фарбами музики та руху. Не чекайте побачити денді вікторіанської епохи. Дія вистави перенесена в антиутопічний футуристичний світ, де споконвічний конфлікт природи та культури загострений до межі. Не чекайте послідовного сюжету, знайомого ще зі школи. Історія вистави розгортається в двох пластах – реальному та трансцендентному, зовнішньому та внутрішньому. Не чекайте. Будьте тут і зараз. Дозвольте собі спілкуватися зі світом без упереджень. Можливо, в цьому і ховається відповідь, яку шукають герої вистави.
Я був народжений в системі. Купуючи ярлик за ярликом, помилкові цінності, слідуючи програмами «ззовні» – я поступово ставав її частиною. Система сформувала мене таким, як потрібно їй, а не таким, яким хотів бути я сам. Мій індивідуалізм – самообман. Я вів безглузде життя, не розуміючи, навіщо мені моя робота, будинок, речі – всі ці атрибути помилкової успішності. Все почалося з Тайлера. Тайлер – моя протилежність. Він допоміг мені знайти сенс. Спільна справа пробудила в мені сильні переживання, заради яких я захотів жити. Сила, свобода, відчуття повноти життя – Тайлер дав мені все, чого я раніше не знав. Але насправді, все почалося з Марли. І якщо чесно, це – історія про кохання У виставі присутні сцени насилля, тютюнокуріння, бійки.
Мавка – центральный персонаж цієї драми і саме про лісову красуню з багатою душею і чутливим серцем, сповненим любові й надії, ми розповімо у стінах нашої студії. На вас чекає вистава, де герої насичені волелюбністю та природньою красою, де палає вічне полум’я любові і жаги до життя. «Мавка» це – експериментально-тіньова феєрія про кохання на одну дію. Вистава була вперше показана на фестивалі «Київська пектораль 2018», де отримала гран-прі конкурсу.
З першої ж хвилини не могла відірватись від перегляду. Вистава змушує задуматись над серйозними питаннями, але при цьому сповнена доречним гумором. Вистава «Кайдаші 2.0» була поставлена на основі п’єси Наталки Ворожбит за мотивами «Кайдашевої сім'ї» Нечуя-Левицького. На перший погляд може здатися, що від першоджерела майже нічого не залишилося. Але насправді це не так. Хоч твір і осучасненний, але порушує «вічні» проблеми, які описував автор більше 150 років тому і які присутні у побуті українців і зараз: сварки через відсутність прагнення взаєморозуміння, заздрість з боку рідних, пошук справжнього кохання і не завжди щасливі сімейні відносини. У творі тонко прослідковуються деякі риси менталітету нашого народу. Актори дуже талановиті. Щоб точніше відтворити образ типових українців, актори «Дикого» відправились в село поблизу Жашкова. (Про це повідомляють глядачам перед виставою). Вони там жили і репетирували, а у вільний час спілкувались с місцевими мешканцями. Тому їх образи вийшли надзвичайно реалістичними.
в дечких моментах смішно. вистава не сильно тримає глядача. Здивування від того, як слабкі п'єси Ворожбіт потрапляють на театральні сцени. Дуже переоцінений автор (Кіборгів не рахую). Не сподобалась відсутність драматургії. Але Гра акторів чудова. Було цікаво спостерігати за майстерною грою акторів було цікаво, але навіть М.Голенко не зміг режисурою покращити слабку драматургію. Майже всі актори були переконливі у своїх ролях. Дуже Професійна робота.
Вистава змушує задуматись над серйозними питаннями, але при цьому сповнена доречним гумором. Вистава «Кайдаші 2.0» була поставлена на основі п’єси Наталки Ворожбит за мотивами «Кайдашевої сім'ї» Нечуя-Левицького. На перший погляд може здатися, що від першоджерела майже нічого не залишилося. Але насправді це не так. Хоч твір і осучасненний, але порушує «вічні» проблеми, які описував автор більше 150 років тому і які присутні у побуті українців і зараз: сварки через відсутність прагнення взаєморозуміння, заздрість з боку рідних, пошук справжнього кохання і не завжди щасливі сімейні відносини. У творі тонко прослідковуються деякі риси менталітету нашого народу. Щоб точніше відтворити образ типових українців, актори «Дикого» відправились в село поблизу Жашкова. (Про це повідомляють глядачам перед виставою). Вони там жили і репетирували, а у вільний час спілкувались с місцевими мешканцями. Тому їх образи вийшли надзвичайно реалістичними. Недивлячись на те, що у виставі немало трагічних моментів, вона багата на гумор, місцями сатиричний. Якщо ви хочете посміятися від душі і при цьому поринути у роздуми над серйозними питаннями, то ця вистава для вас. Вона не залишить байдужими тих до готовий до нестандартної інтерпретації класичного твору. Мені сподобалось! Раджу всім, кому є 16+! Актори дуже талановиті. Багато з них грають в серіалах на телебаченні. Щоб точніше відтворити образ типових українців, актори «Дикого» відправились в село поблизу Жашкова. (Про це повідомляють глядачам перед виставою). Вони там жили і репетирували, а у вільний час спілкувались с місцевими мешканцями. Тому їх образи вийшли надзвичайно реалістичними. Раджу тим, хто хоче побачити щось близьке до сучасного життя та всім, хто любить нестандартні інтерпретації класичних творів.
Вистава розповідає про всі проблеми життя українців,але з прекрасними гумороом. На всі 100%повірила в гру акторів. Раджу для молоді та їх батьків. Загалом Компактно,тепло,є ліфт, охорона,кав*ярня, але незвично що сцена була в умовній низині, а сидіння для глядачів на підвищеннях,сцен.мова була своєрідним діалектом української, ефектні спецефектии.
Максим Голенко – один із найрезонансніших режисерів України, майстер театрального трешу та епатажу.
З 2006 по 2021 рік створив 45 вистав у професійних державних та недержавних театрах в різних містах України: Миколаїві, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Луганську, Києві, Харкові та Одесі. А також був запрошений на резиденцію у Theater Magdeburg (Німеччина), де у 2016 році поставив виставу «Вій» за п’єсою Наталії Ворожбит у рамках проєкту «Дикий схід».
З 2016 і донині — головний режисер незалежного «Дикого театру».
Вистави брали участь у фестивалях Гогольфест, «Мельпомена Таврії», «Тернопільські театральні вечори», Фестивалю Молодої режисури, Kiev Theatre Showcase (ETC), «Wild Osten – 2016» (Німеччина), Festival divadiel strednej Európy у Словаччині та отримували відзнаки.
Ворожби́т Ната́лія Анато́ліївна — український драматург, режисер, сценаристка, кураторка. Пише українською і російською мовою. Належить до напрямку «нова драма».
Народилася в Києві. 2000 року закінчила Літературний інститут ім. Горького в Москві, факультет драматургії (майстерня Інни Вишневської). З 2000 по 2010 десять років жила та працювала в Москві. На початку своєї кар'єри у Москві, написала кіносценарій до скандального російського серіалу «Школа».
Була заміжня за драматургом Максимом Курочкіним. Працювала головним редактором на каналі СТБ.
Разом з німецьким режисером Георгом Жено заснувала «Театр Переселенця», в якому переселенці з Донбасу розказують реальні історії свого життя.
Кураторка фестивалів «Донкульт» та «ГОГОЛЬFEST», одна з засновників фестивалю «Тиждень актуальної п'єси».
П'єси Ворожбит ставилися в театрах України, Росії, Великої Британії, Польщі, США та Латвії.
У червні 2018 під час кінопоказу фільму «Кіборги» у Канаді виступила на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова. Підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист Сенцова й інших політв'язнів.
Я народилася 28 липня в м. Кривий Ріг в сім'ї працівників Інгулецького гірничозбагачувального комбінату. Мама – чергова по станції, тато – електрик – сім'я (а ще є сестра і брат) – дружна і дуже весела, але з творчістю ніяк не пов'язана. Хоча в сімейному колі за святковим столом жіноча частина моєї родини співала народні пісні, а брат грав на гітарі. З 7 років я пішла в загальноосвітню школу № 59 в тому ж Кривому Розі. Перша вчителька моя (спасибі їй!) відвела нас класом на гурток народного танцю і на плавання. З тих пір я полюбила сцену – самостійно обирала собі гуртки і студії і з задоволенням відвідувала їх, була і студія сучасного танцю, а з 11 років я пішла на вокал.
У шкільні часи постійно брала участь в оглядах художньої самодіяльності, різних шкільних заходах і дуже часто була організатором цих святкувань, іноді сама писала сценарії, виступала в ролі ведучої, була навіть хореографом-постановником.
По закінченню 11 класу я точно знала, що хочу бути ... співачкою. Я мріяла підкорити український шоу-біз. Натхненна надією, я поїхала вступати до Києва в Університет культури на кафедру естрадного вокалу – і ура – я вступила !!! Провчилася рівно рік і зрозуміла, що цього для мене мало, тому що я ще вміла і танцювати, і красиво говорити текст на сцені. Було прийнято рішення перевестися на кафедру акторської майстерності. Пройшла вступні, здала академрізницю – і з натхненням стала вчиться на курсі Петра Ільченка та Катерини Пивоваровой.
На 4 курсі ми з кількома одногрупниками пройшли кастинг в театр «Колесо» і захищали свої акторські роботи вже на професійній сцені. В цьому ж році після випуску студентська команда на чолі з Ксенією Ромашенко організовує незалежний театр «Відкритий погляд», де я грала в «Весіллі?!» М. Гоголя, «Гуппі» В. Сигарева, «Сім'я. Сцени »А. Яблонської та інших. А в 2013 році в Київському академічному Молодому театрі була випущена вистава «Любов людей» Д. Богославського. З 2014 року увійшла в команду театру «Золоті ворота» під керівництвом художнього керівника Стаса Жиркова – спасибі йому велике, до цього дня вважаю його моїм учителем і натхненником – він мій улюблений режисер і великий приклад невичерпного таланту, енергії і працьовитості.
Народилася 7 серпня 1991 року в селі Рашівка, Гадяцького району Полтавської області. Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв у 2014 році, акторський курс Нінель Антонівни Биченко.
З 2015 року Наталка Кобізька грає у виставах театрального колективу «Чесний театр» (режисерка — Катерина Чепура), а з 2016 року — в українському незалежному театрі «Дикий Театр». У виставі «Афродизіак» режисера Максима Голенко з 2016 року виконує роль Аврори. Зніматися в кіно почала ще в студентські роки. Перша роль — Ганна Сомко у фільмі «Гетьман», що вийшов в широкий прокат в 2015 році. В 2017 році знялась в ролі Данусі у фільмі режисера Альони Дем'яненко «Гуцулка Ксенія».
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (2009, майстер – Гулякіна Е.О.). Актор Київського академічного театру на Липках та Дикого театру.
Закінчив у 2013 році Луганський державний інститут культури і мистецтв, курс В.Ю. Московченко.
З 2013 - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого за фахом «Режисура драми», курс К.М. Дубініна.
2008 - 2011 - артист Донецького обласного російського театру юного глядача (м.Макіївка).
2011 - 2015 - артист Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2015 року.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, курс Леоніда Бенедиктовича Остропольского.
Працює у театральному бюро «Промінь». З 2019 року співпрацює з Диким театром.
Народилась 23 січня 1982 року. Закінчила Київський університет культури за спеціальністю «Сценічна майстерність».
Лауреат конкурсу читців ім. Т.Г. Шевченка (м. Київ, 2001). Лауреат премії ім. М. Аркаса за роль Мурусі Чурай у виставі «Маруся Чурай», реж. С. Павлюк.
Має Відзнаку Миколаївської обласної ради 2-го ступеня, а також Пам’ятну медаль «З театром в серці» Миколаївського національного академічного українського театру драми та музичної комедії .
Житєве кредо – «Тут і зараз»!
Українська актриса, театральний режисер.
Викладач Київського національного університету культури і мистецтв (факультет – кінотелемистецтва, спеціальність – актор театру, кіно і телебачення).
В 2014 році навчався у Прилуцькій музичній школі ім. Левка Ревуцького
В 2016 році навчався у Прилуцька гімназія №1 ім. Георгія Вороного
В січні 2019 року приймав участь у "Трамвай Бажань" Теннесси Уільямс. Курс О.М.Шаварского
«Дикий театр» – один з найпопулярніших незалежних театрів в Україні, заснований у лютому 2016 року. Він створює гостро-соціальні вистави за п'єсами сучасних драматургів, а також різні незалежні театральні проекти, мюзикли і т.д.
Провокація, видовищність і шок як основні інструменти взаємодії з публікою. Театр вже реалізував понад 20 проектів, зібравши понад 120 акторів з різних театрів до своєї команди і охопивши аудиторію в більш ніж 60 тисяч чоловік. Вистави проводяться на різних локаціях, не тільки на театральних майданчиках, а й в таких місцях, як зоопарки чи нічні клуби, у театру немає постійної трупи. Дикий – переможець численних фестивалів і театральних нагород, серед яких Київська пектораль, програма Британської Ради «Taking the Stage», Гран-прі фестивалю «Східний експрес», фестиваль «Мельпомена Таврія» та ін.
Продюсерка і засновниця – Ярослава Кравченко. Художній керівник – Максим Голенко.
Місія – трансформація свідомості.
Дикий зосереджений на провокаціях і відвертому спілкуванні з глядачем. Головний вектор – пошук актуальних сенсів завдяки формату радикального та імерсивного театру. Дикий театр – для творчої, свідомої аудиторії.
Дикий театр може травмувати, обуювати та викликати залежність. Не рекомендується до перегляду людей з хиткою психікою.