Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Кайдашева сім'я »
За визначенням І. Франка, повість «Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького «з погляду на артистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства». Цей театр, повністю поділяючи цю думку, вирішив перекласти прозаїчний матеріал мовою театру і запропонувати, Вам, шановний глядачу, зазирнути у подвір’я типової української сім’ї 19-го століття, що у селі Семигори, біля річки Росі. Багато води утекло з тих пір, проте й сьогодні так само важко уживаються кілька хазяйок під одним дахом, і сьогодні часто-густо можна почути на солідній відстані «інтелігентні дискусії» сучасних сусідів-Кайдашів. Чи не так? Проблема сім’ї – проблема суспільства. Можливо, Кайдашева сім’я є уособленням взагалі усього людства на планеті, яке постійно не може щось поділити між собою?
На вас чекають сміх крізь сльози, народні пісні на чотири голоси, справжній весільний обряд, адже режисер вистави сама родом з Черкащини, де і відбуваються події. Щире бажання Марусі Кайдашихи вдало одружити своїх захвалених синів та поділитися своїм життєвим досвідом із невістками не здійснюється: Мотря, дружина старшого сина Карпа, вивались такою брикливою, що палець до рота не клади. Молодша невістка Мелашка, не вміє нічого робити… як тісто замісить «хоч коники з нього ліпи…» Усі сварки і незгоди у сімейних стосунках досягають свого апогею у фіналі, коли голова сімейства, Омелько Кайдаш, спивається і гине, а груша у дворі, яка рясно родила, на жаль, всихає…
У 2015 році вистава була показана за кордоном у Празі (Чехія) та Зеленій Гурі (Польща).
Щоб не належати до «другосортного народу», Мина Мазайло намагається змінити своє українське прізвище на російське, співзвучне прізвищу Єсенін. У родині розігралася справжня трагедія. Син Мини - свідомий українець Мокій - засуджує батьків вчинок. На допомогу приїхала тітка Мотя. От вона якраз вважає, що краще бути десять разів згвалтованою, ніж один раз українізованою.
За мотивами творів Івана Нечуя-Левицького. Жив-був собі на світі Омелько Кайдаш. Про життя говорив розумно, пив собі гірку та колеса для возів лагодив. І була в нього сварлива дружина та двоє задиркуватих синів. Привели сини у хату невісток – і почалося: зранку сварка, а надвечір – бійка. І так день у день. Та й годі сподіватися на мир, коли перед нами справжнісінька Кайдашева сім’я.
Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)
Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.
Навряд чи знайдеться людина, яка не посміхнеться, почувши назву "Шельменко-денщик". Ця класична комедія-водевіль протягом багатьох десятиліть не полишає сцени театрів. І цілком закономірно - адже тут присутні усі складові успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете бувалий в багатьох бувальцях Шельменко, прагнучи з`єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки - патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється. Усе це, помножене на акторський кураж та багатобарвність театральних засобів, породжує веселе, дотепне не без моралі дійство. Фото та анотації надано театром.
Народилася 14.06.1939 в сім’ї військовослужбовця. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (клас професора М. Крушельницького) з відзнакою (1962). Уся юність пройшла у с. Макіївка Смілянського р-ну Черкаської області.
У 1962 р. разом із першим чоловіком Шевченком Володимиром Павловичем у трупі Дніпропетровського театру ім. Т. Шевченка. Нагороджена орденом «Знак пошани» (1971), «Народна артистка України», 1979. Лауреат театральної премії ім. Марії Заньковецької (2005). Орден «Княгині Ольги» ІІІ ступ. (2009). Лауреат міської іменної премії ім. З. Хрукалової (2013). «Орден Святої великомучениці Варвари» ІІ ступ., 2014.
1987 року виховала курс акторів у Дніпропетровському театральному училищі. Депутат Дніпропетровської обласної ради п’яти скликань (1969-1979). Багатьом колегам допомогла отримати квартири.
Викладала сценічну мову акторам 1991 року випуску.
Лідія Кушкова, знана в Україні і за її межами, 60 років самовіддано працювала на сцені українського театру, була справжнім патріотом своєї держави, талановито створюючи магічні жіночі образи, наділені глибоким ліризмом і психологізмом. Критики високо цінили її роботи. У 2015 році її вистави були представлені у Чехії та Польщі, а у 2019 році захоплено сприяняли канадські глядачі.
Разом із другим чоловіком нар. арт. України Ковтуненком В. І. створила театр-студія «Воля» (1990), що відкрився виставою «Маруся Чурай» за однойменним твором Л. Костенко. У 1991 запрошена на посаду головного режисера творчого об’єднання «Воля» на Дніпропетровській державній телерадіокомпанії. Більше десяти телефільмів і телепередач (автор сценарію, режисер і актриса) були показані на 1-му каналі українського телебачення і отримали позитивну оцінку глядачів і критиків.
З 1993 по 1997 служила головним режисером Дніпропетровському театру юного глядача, в якому здійснила постановку семи вистав українською мовою: «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Гидке каченя» Г.-Х. Андерсена, «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Маленький принц» А. Сент-Екзюпері, «Пригоди Гекльберрі Фінна» за М. Твеном, «Білий Медвідь та Чорна Пантера» В. Винниченка, «Принцеса на горошині» Г.-Х. Андерсена.
Із 1997 року режисер і артистка Дніпровського театру ім. Т.Шевченка.
Прекрасний читець літературних творів. У сімдесятих роках за участь у конкурсах, присвячених Тарасу Шевченку (м. Дніпропетровськ) та Івану Франку (м. Львів), була нагороджена творчими відрядженнями до міст Москви та Ленінграда (Петербурга). У 1981 році отримала диплом другого ступеня на конкурсі гумору в Києві. У 1998 році стала лауреатом фестивалю «Ялтинська осінь», присвяченого творчості Лесі Українки. Лауреат престижного всеукраїнського конкурсу «Сучасна українська драматургія»-2000, (м. Біла Церква). Лауреат Всеукраїнського фестивалю гумору «Вишневі усмішки»-2001, м. Київ. Того ж року здійснила постановку драми «Назар Стодоля» Т.Шевченка, з якою театр гастролював у Києві на сцені музично-драматичного театру ім. І.Франка. На виставі був присутній Президент України.
У 2001 році отримала ґран-прі щорічного регіонального театрального фестивалю «Січеславна» за авторську моновиставу «Кайдашиха» за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
У 2006 році написала і здійснила постановку вистави-концерту «Бал», присвяченої життю і творчості Т.Шевченка. У 2008 р. казка «Коза-Дереза», написана і поставлена Л. Кушковою, нагороджена дипломом управління культури та мистецтв міської ради. Навесні 2013 року на Фестивалі української казки (м. Дніпропетровськ) Л. Кушкова за свою музичну казку за народними мотивами «Коза-Дереза» була нагороджена двома дипломами у номінаціях «Кращий автор п’єси» і «Краща драматична вистава».
У листопаді 2013 року до 95-річчя з дня створення театру здійснила постановку історичної драми сучасника В.Веретенникова «Шалене кохання гетьмана», в якій блискуче зіграла роль Софії, дружини Б.Хмельницького.
Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України.
У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні.
У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші.
Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті.
У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок.
Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика.
У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців.
Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової.
Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області.
Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню.
2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів.
23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах.
29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика.
У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза».
У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».
« Кайдашева сім'я »
