Інсценізацію створено за відомою однойменною повістю І.Нечуя-Левицького.
Події вистави відбуваються у селі Семигори, що на Богуславщині.
Тут із своєю дружиною Марією і двома синами Карпом і Лавріном мешкає Омелько Кайдашенко.
І все здавалося б доладно у них у сім’ї, аж поки старший син не оженився і не привів у родину Мотрю – «дівчину з перцем».
Гордівлива Кайдашиха, «пані Економша», як її називали у селі, не давала спуску невістці, все повчала її, як що робити, і як у світі жити.
Та і Мотря із тих, що не змовчить. Так і поселилися у них у хаті сварки та лайки.
Аж допоки син не підняв руку на батька і тим зганьбив свій рід. Згодом одружується і молодший син Лаврін, приводить невісточку тиху та покірну.
Але й вона не вгодить Кайдашисі. Не знаходячи удома миру і затишку, поступово спивається і гине Омелько.
Поділ власності перетворює братів на ворогів, які не можуть і не хочуть знайти спільну мову.
Найменші дрібниці, та ж сама груша, призводять до бійки, тим самим знищуючи залишки людського у рідних по крові і духу людей.
Так досить часто буває поміж людей, що із дрібниці виростає глобальна проблема, яка призводить до ворожнечі, спустошення і руйнації.
У виставі багато музичних фрагментів, які відтворюють народний колорит у сучасному звучанні, оригінальна сценографія і костюми.
Вся вистава пронизана влучним українським гумором. Але це сміх крізь сльози.
Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Панаса Саксаганського у Білій Церкві, пройшовши шлях злетів і випробувань, розмінявши дев’ятий десяток свого віку, вступив у пору зрілості, яка опирається на досвід і дарує впевненість у майбутньому.
Саме в Білій Церкві відбулася визначна подія в житті не лише міста, а й усієї України – у липні 1920 року в театрі «Палас» було вперше українською мовою показано трагедію В. Шекспіра «Макбет», в якій головні ролі виконували Л. Курбас і Л. Гаккебуш.
29 грудня 1933 року Наркомат освіти УРСР ухвалив рішення про утворення в місті Біла Церква 4-го Київського обласного робітничо-колгоспного театру. Це був один із восьми пересувних театрів на Київщині на той час і єдиний, який вистояв у непростих умовах постійного гастрольного життя.
У 1937 році Радою Міністрів України театру було присвоєно ім’я П. К. Саксаганського за особистою згодою самого корифея української сцени.
З 1958 року театр іменується Київським обласним українським музично-драматичним театром ім. П. К. Саксаганського.
Зараз театр займає приміщення колишнього будинку офіцерів, яке у 2007 році було відремонтоване, однак повністю не відповідає вимогам сучасного театру.
В 1998 році театр стає міським і отримує фінансування із місцевого бюджету.
З 2006 року, з приходом на посаду генерального директора-художнього керівника В’ячеслава Ускова, спостерігаються значні позитивні перетворення в житті театру та стрімкий підйом. Важливою подією стає повернення йому статусу обласного.
У листопаді 2009 року сталася визначна подія – йому надано статус академічного.
Театр налагоджує міжнародні зв’язки: бере участь у програмі стратегічної співпраці Міжнародного університету «Всесвітній театральний досвід» (м. Лондон) з театрами України.
Керівництво та колектив театру докладають максимум зусиль, щоб кожна зустріч із театральним мистецтвом для глядачів була бажаною, комфортною та доступною. Для найменш забезпечених верств населення запроваджено проект «Соціальні вистави», завдяки якому студенти, пенсіонери, інваліди – усі категорії, які мають певні пільги, передбачені законодавством України, – можуть дозволити собі купити квиток за прийнятною ціною і долучитися до мистецтва театру.
Для керівників та учасників аматорських театральних колективів Київщини проводяться майстер-класи від режисерів театру. Організовуються творчі зустрічі з шанувальниками театрального мистецтва.
