Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Каліка з Ірландії. Історія однієї мрії »
Уявіть,що Ви живете на забутому богом ірландському острові. Тут усі один одного знають,люблять і ненавидять по-особливому. І живуть так день у день…з року в рік…мріючи назавжди вибратися з цієї діри… Аж раптом…«ГОЛІВУД»!
На сусідньому острові знімають кіно. Воно коштує більше 1 000 000 $! Звісно, це Ваш шанс змінити життя назавжди! Саме цього й прагне головний герой – каліка Біллі. Але
чи вдасться йому здійснити свою мрію, і яку ціну він за це заплатить?
Неймовірно, але факт: вистава «Генерали в спідницях» прикрашає афішу театру вже 25 років і кожного разу постановка Ірини Кліщевської проходить у переповненій залі «Колеса»! В основі сюжету п'єси Жан Ануй лежить історія старогрецького комедіографа Арістофана «Лісістрата». У Києві прем'єра «Генералів у спідницях» відбулася в березні 1990 року. З цією виставою театр «Колесо» брав участь в україно-американському проекті «Обмін класикою»; був із успіхом представлений у м. Ашвіл (США); також вистава побувала на гастролях у Польщі. За сюжетом п'єси в першій дії головний герой Леон де Сен Пе (цю роль грає Олег Лепенець) стоїть прив'язаним до стовпа. Якщо порахувати, скільки часу актор простояв біля стовпа, то вийде цікава цифра – майже 30 діб! Інтригуючий сюжет, несподівані повороти, комічність ситуації, викликаної феміністичними настроями суспільства – актуальні сьогодні як ніколи. Більше 20 років вистава викликає щирий, невтримний сміх у глядачів не тільки України, але й США, Польщі та інших країн. Вистава нагороджена дипломом «За кращий акторський ансамбль».
«Це коротка, наповнена гумором та ‘гегами’ драма про двох симпатичних персонажів, які під впливом невідомого імпульсу, відправляються у незапланований квест Польщею. Квест сповнений комічними пригодами, які з часом перестають бути смішними, перетворюючись на трагічні. Публіка повинна прийняти той факт, що п'єса не є настільки легковажною, як це може видатись на перший погляд. Її персонажі не представляють позитивні соціальні чи психологічні моделі, і цей квест не повинен бути життєвим квестом для всіх. Навіть навпаки» (Дорота Масловська).
Вистава про сьогоднішній день. Хто рухає «колесо історії»: люди, які вміють робити гроші або ж інтелігенція, праця якої оплачується мінімально? Відповідь на це питання Ви будете шукати разом з персонажами п'єси, сміючись крізь сльози.
На машині без гальм дві чарівні дами мчать ... на цвинтар! Щоб відзначити День пам'яті чоловіка одне з них. Але! Коли вони приїжджають, то бачать – біля пам'ятника вже лежать квіти. Ви думаєте, що події розгортатимуться в цьому напрямку? Частково – так. Але тільки частково! Парадоксальність комедії «Дура, це любов!» – в самих дам. У їхньому житті було все, і печаль теж, але про неї в спектаклі – побіжно, тільки щоб зрозуміліше стали характери героїв, їх відчайдушність, відвага і невичерпне почуття гумору. Вражаюча любовна історія ... Детектив ... Призводять до здивування герої ... Приголомшливий гумор ... Чого тільки немає в цій комедії!
Вистава створена за текстами сучасних авторів та блогерів Татуся Бо та Ruslan Gorovyi. Багато гумору, табуйованих тем, провокацій і суржику – в усю цю реальність, що нас оточує, занурені чисті, добрі, відкриті люди, які, звичайно, вже все знають і все бачили. Тому вони із задоволенням повчать інших жити, як годиться, щоб взяти усе і навіть більше саме тут і саме зараз. Суржик нашого життя в образах і мислеформах. Чиста енергія незаплямованого розуму. Біль від сміху та сміх від болю.
Були досить різні емоції під час вистави: було смішно, страшно, бридно і сумно. Ірландії, країна , де всі п'ють, їдять горох, дуже матюкаються і б'ються курачими яйцями. Для мене вона так після перегляду. Величезний плюс вистава, що вас перед початком на годують і на поють. Заходите в приміщенні і йдить на звуки ірландської музики. Яка буде лунати постійно. Вистава про маленьке містечко в Ірландії і про одного особливого хлопця на ім'я Біллі. Сподобалося , що в кожного героя була своя історія, яка була пов'язана з таємницею сироти. Спочатку з'являється дуже багато запитань. Хто такий Біллі? Хто йому ці жінки? Чому всі над них так знущаються? Чому він каліка? Що сталось насправді з батьками? Відповіді я отримала на всі запитання. Вистава в собі змішала героїв , над якими можно посміятися, яких можно пожалиті, були герої , яких я трохи побоювалась, і були такі які робили дуже бридкі речі. Насмішили, заінтригували, дали можливість задуматись і по сумивати. Більше двох годин ви не залі малого Оперного театру...ні..ні.. ви в Ірландії і сюди приїхали знімати кино. Актори мені сподобались. Їм вдалось переконати , що перед нами справжні ірландці. Я навіть не можу нікого конкретно виділити. Кожний актор був особливий. Найбільше сподобався Малий Бобі і скажена Руда, ну звичайно молодець Каліка Біллі , йому було найважче, всю виставу в такій не зручній позі. Я розраховувала посміятися, але вистава просто мене вразила. Все було на грані . Так було смішно, так було страшно, навіть моментами бридко, я заплющувала очі, і так було сумно. Досить старе приміщення в минулому воно належало тролейбусному депо, глядачів чекали на другому поверсі. В залі було досить холодно. Зовсім не зручно сидіти в кінці , погано видно.
Три години в Ірландії Танцювальні ірландські ритми зустрічають та супроводжують на виставі і в антракті та проводжають після закічення Молодий дух підхоплює, заповнює сцену і весь зал Молодь заповнює весь зал, миттєво реагує на гумор, дружно ритмічно плескає за хорошу сцену, репліку, цікаві рухи На сцені драма перемішана з комедією Вистава для 16+, бо матюків багато. Так розмовляють сільські жителі. Але матюки не ріжуть слух, бо органічно вплетені у мову тільки посилюючи відчуття реальності. Герої живуть дуже бідно на маленькому ірландському острові Інішмаан. Вони емоційно відкриті: сумують до божевілля. Надсміхаються один над одним. Б’ють по пиці, голові, тілу, але руками іноді навіть смішно У магазині торгують консервованим горохом у металевих банках, льодяниками та яйцями. Грошей в усіх немає, за товар і послуги розраховують здебільшого поцілунками, “новинами”, правда застарілими, але ж інших немає Доля каліки усюди незавидна, а в обмеженому середовищі жахлива. Та питливий розум Каліки Біллі харчується читанням старих книжок, спогляданням годинами корів, мріями вирватися звідси. І ось можливість знятися у голлівудському фільмі. На сусідньому острові – відбір артистів на роль каліки. Обдуривши Малюка Боббі, що в нього туберкульоз (а в Боббі жінка померла від нього) Каліка Біллі попадає в Америку для проб. Тітка Кейт, що виростила врятованого Каліку Віллі, розмовляє з каменем в очікуванні його повернення. Нажаль Біллі не справився з роллю і вимушений повернутися додому, де помирає таки від туберкульозу. Вражає гра усіх авторів, бо усі ролі характерні. Особливо сподобалася гра Марії Моторної. Шалена Хелен носиться по сцені, заскакує на стіл, говорить швидко-швидко, емоції зашкалюють. Якщо бажаєте побувати в Ірландії в оточенні молоді, відвідайте цю виставу
Дар'я Легейда народилась 1993 році.
Ще до навчання у 5-річному віці почала займалася в Одеській хореографічній школі. П'ять років виступала в танцювальному колективі «Браво». Освоїла класичний, народний, акробатичний, ірландський танці, а також степ. Потім три роки навчалася в Київській балетній академії, курс сучасного танцю (контемп, модерн, хіп-хоп). Крім цього, професійно займалася народним, джазовим та естрадним вокалом.
Вона навіть виступала під псевдонімом Даша Доріс. Зайняла призові місця на конкурсах «Сергєєвські зорі», «Діти Сонця», «Світові таланти».
Брала участь у телевізійному конкурсі Фабрика зірок-4, що проходив восени 2011 року.
У 2012 році закінчила Одеську загальноосвітню школу та вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Навчалася за спеціальністю «акторське мистецтво драматичного театру і кіно»під керівництвом курсу Станіслава Мойсеєва.
У кіно Дар'я Легейда почала зніматися у 22-річному віці у фільмі Безсмертник (2015). Наступного року було три ролі. А вже у 2017 році їй чотири рази довірили головну роль у «Було у батька два сини», Артистка та двох частинах серіалу «Спокуса». Загалом знялась у двох десятках картин.
Після закінчення вишу почала грати в трупі Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Народилася в 1995 році.
У Кременчуці Марія навчалася в 26-й школі, займалася народними танцями в ПК «Нафтохімік».
Зараз грає в «Театр GoDo», Українському малому драматичному театрі, театрі ім. Івана Франка, Малому театрі. Працює з 1+1 media, Filmstream та Паноптикумом.
В 2012 році закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого, а вже в 2017 році закінчив Київський університет театру,кіно і телебачення ім.Карпенка-Карого (майстерня С.А. Мойсеєва).
Працює актором в театрі Godo, театрі ім. Івана Франка та в Молодіжному Драматичному Театрі.
Студія-театр GODO була заснована у 2012 році в місті Харків і початково позиціонувала себе як студія, яка включає напрямок не тільки театрального мистецтва, але й відео/фото продакшин, арт-перформанси, звукорежисуру.
У 2017 році студія-театр Godo переїхала у Київ. На чолі з одним із засновників і художнім керівником Богданом Адаменком, театр GODO, на базі студентів акторського курсу КНУТКІТ ім. І. К. Карпенка-Карого, зосередився лише на одному напрямку – театральне мистецтво.
Театр GODO націлений на відкритий діалог із глядачем – театр компілює різні сфери мистецтва, спираючись на традиційні театральні школи та новітні європейські тенденції. Вибір майданчику залежить від того, якого простору та атмосфери потребує кожна окрема вистава. Театр займає активну позицію у залученні молодих
акторів та підтримує відкриту форму роботи з іншими режисерами.
« Каліка з Ірландії. Історія однієї мрії »
