Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Каліка з Інішмаану »
Мартін Макдонах – один з найрепертуарніших сучасних драматургів світу. Володар найпрестижніших премій у сфері театру і кіно: «Тоні», «Золотий глобус», «BAFTA», навіть «Оскар» за «найкращий короткометражний ігровий фільм» є серед здобутків 50-літнього автора. Хоча сам Макдонах наголошував, що його кар’єра в Голлівуді не цікавить, але життя його описується як «американська мрія». Історія про ірландського хлопця-емігранта у Лондоні, який всього домігся сам – працею та талантом. Батько робітник-будівельник і мати прибиральниця, незакінчена середня освіта, проживання на «виплату по безробіттю» та одночасна надзвичайна заповзятість у літературній праці, яка була щасливо винагороджена долею.
Герої п’єси «Каліка з острова Інішмаан» – місцеві рибалки, гендлярі, п’яниці – звичайні маленькі люди, зі своїми земними гріхами, страхами та дрібними радощами у вигляді хоча б імпортних цукерок у магазині старих тітоньок. Вони живуть безнадійно злиденно, але це не вбиває людяність у їхньому ставленні одне до одного, яка приховується за «зашкарублістю» почуттів у загартованих самотністю серцях. Головний герой – хлопець-підліток «каліка» Біллі, якому вдається не впускати у себе жорстокість цього світу – видається нормальною людиною на загальному тлі, на перший погляд, – диваків. Своїм дитинно-добрим світосприйняттям він провокує оточення до прояву кращих духовних якостей, вивищуючи тим самим їх над звульгаризованою буденністю. Біллі мрійник і чекає на свій шанс вирватися із цього замкненого простору, й врешті його отримує – їде до Голлівуду на зйомки фільму.
«НОВЕЧЕНТО (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко - це легка, захоплива, бентежлива, щира історія музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег. Розглядаючи мінливі обличчя пасажирів, він з’єднався з життям цілого світу, налагодив діалог з усім людством і переклав це на мову музики. Мову надлюдську і правічну. Знаково, що «НОВЕЧЕНТО (1900-й)» – вперше за існування нашого театру - грається у вітальні мікросцени, де зазвичай глядачі відпочивають в очікуванні початку театрального дійства. У виставі цей простір перетворюється то на музичний салон корабля, то на мистецьку галерею. У виставі звучить жива музика і, здається, майже відчутно запах моря. На стінах зали проступають обличчя відомих акторів і режисерів. Молодий актор Станіслав Мельник знаходиться у діалозі з цими метрами, вписуючи власне існування у багату традицію Театру, що так само, як і музика для його героя, перетворюється для нього на саме життя.
Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку… Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?
Вистава-перформанс «Вибір за Тобою», створена за участі акторів, хореографів та вокалістів! Людина може жити або ж існувати в нашому світі навіть не задумуючись, що вона піддається впливу соціуму, або ж нав'язаних думок, котрі заставляють виконувати правила придумані не Вами! Страх – то є один із чинників, котрі допомагають нам вижити... Так, саме вижити, а не жити! Обираючи свій наступний крок в житті, подумайте, хто являється його причиною. Історія молодого хлопця, котрий мріяв про щастя, любов та доброту, а ще хотів втілювати свої дитячі мрії. Він влаштувався на роботу, закохався в дівчину і почав працювати, та все пішло шкереберть, коли він спробував побороти систему. Що з ним сталося? Це можно буде побачити під час перегляду. В виставі-перформансу використовується кавер версії відомих хітів: Marilyn Manson, Sia та інших сучасних виконавців живий супровід відомих хітів дозволить вам зануритись в сучасне життя і зазирнути в ті потаємні місця, куди Вас не пускають.
У цей непростий для нашої країни час особливо важливою місією є примирення – і не лише непримиренних світоглядів сучасних громадян, але, передовсім, загоєння давніх ран, які лежать в основі будь-якого конфлікту. Саме тому два успішні колективи – столичний театр «Золоті ворота» та Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка – вирішили об'єднати свої зусилля для роботи над виставою за п'єсою популярного молодого українського драматурга, який живе між Львовом та Берліном, Павла Ар'є. В основі сюжету драми «Слава героям» лежить сучасна історія двох ветеранів – УПА та Великої вітчизняної війни, – яких доля зводить в одній лікарняній палаті… Копродукція Театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка
Сюжет, що спопеляє думки своєю відвертістю. Розриває на шматки серця та змушує захлинатися від сміху. Історія, що проллє правду на наші владні натури. Примхою долі, два кандидати в мери міста – завзяті конкуренти на політичній арені – є дуже близькими друзями в особистому житті. Кожен з них вже підраховує потенційні голоси виборців і готовий святкувати перемогу. Але ДЕНЬ ТИШІ приносить з собою несподіванку. Дивним чином, з міста зникають усі його жителі. А можливо, і не тільки з міста… Що це? Містичне знищення людського роду, чи терористична операція? А, може, підступна витівка одного з кандидатів? Для народних обранців це значить лише одне: тепер немає ні кому голосувати, ні ким керувати. Тож, вони зі своїми дружинами шукають відповіді: чи самі вони лишилися в цьому світі? Хто ж все-таки стане мером? Як їм бути тепер? Аж поки їхні роздуми не перериває спокійний дзвінок у двері… Підкуп, шантаж, погрози і спокусливі пропозиції. Брудна гра з використанням усіх можливих і неможливих засобів впливу. Порожні обіцянки і гучні звинувачення. А ще літри крові на вівтар могутності і слави. Гумор, що не залишить жодного живого місця від величних можновладців. Таке можливо тільки в «День тиші»! Тож нехай почнеться гра!
Історія хлопця з обмеженими фізичними та безмежними душевними можливостями. Провина батьків чи неспроможність оцінити самопожертву дітьми? Чию самопожертву? Вибір приспускати завісу перед гіркою правдою. Свобода вибору бути щасливим. Пророчі слова, випущені у простір ненароком. Головний герой втікає від соціуму, який, здавалося б його відштовхує, але це все небажання виявляти відкрито любов до ближнього. Втеча та повернення до своєї Утопії. Ще жодна вистава не залишила такий емоційний осад, як ця. При повноті гумористичного настрою сльози емпатії до головного персонажа. Інтрига його сходження на кволі ноги. Такий собі "знайденець" чи то "залишенець". Усе це тримає в напрузі до останнього. Заньківчани завжди на висоті! Вражаюче до останньої овації.
Вистава мене вразила... Моментами було смішно, а іноді хотілося плакати... Дивилась на одному подиху... Я співчувала кожному з персонажів... Перш за все неповносправним Біллі і Бартлі, які терпіли знущання від оточуючих. Вони ж і показали те, які насправді розумні, щирі, амбітні, цілеспрямовані та наполегливі бувають люди з вадами. Біллі дуже хотів потрапити в Голлівудське кіно і от, йому трапилась така нагода він зробив для цього все можливе. Мене дратувала Хелен, яка лише лається і знущається з бідолашних хлопців-калік. Джонні Пустодзвін — типовий журналіст жовтої преси, який здатен на все, аби отримати найцікавіші, найскандальніші новини та якнайбільше за них заробити. Були цікавими повороти долі Біллі — історія його батьків, зйомки у Голлівуді. Я раділа за нього, а його оточення навпаки, не надто тішилися досягненням Біллі. Тітки-опікунки Кейт та Айлін викликали і позитивні, і співчутливі емоції. Кейт, мені здалося, також ніби має якісь проблеми, але більш психічного характеру. Кінець вистави був неочікуваний і сумний. Довго відходила від переглянутого...
Народився Орест Огородник 28 квітня 1973 року в Львові.
Закінчив Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, за спеціальністю — актор музично-драматичного театру та кіно, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна та Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна.
Актор та режисер-постановник Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Народився у родині скульптора.
У 1988 р. закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв). Працював художником Львівської обласної державної телерадіокомпанії, головним художником Львівського обласного драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. Протягом тридцяти років співпрацював з театрами України (Львів, Луцьк, Мукачево), Росії (Оренбург), Польщі (Плоцьк), Чехії (Чеський Чешин і Оломоуц).
Один з ініціаторів і учасників спільного проекту Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України та Федерації польських організацій в Україні — «Сцени-студії ГАЛІЦІАНА» (Львів) — експериментальної сцени, покликаної в умовах польсько-українського пограниччя працювати на мовах обох культур.
Працює в сфері сакрального мистецтва (скульптура, вітраж, сакральний дизайн): Римсько-католицькі храми України (Львів та Львівська Єпархія), Росії (Ростов-на-Дону, Костел Останньої Вечері).
Протягом п'яти років є учасником Міжнародної наукової конференції САКРОЕКСПО (Кельце, Польща).
Автор поетичної збірки EPISTULAE AD PROXIMUM (Листи до Сусіда), натхненного творчістю Збігнева Герберта (Видавництво AULA, Варшава 2013 р.)
Міжнародний фестиваль «Золотий Лев» (1994, Львів) — Найкраща сценографія.
Заслужений діяч культури Польщі (2009 р.)
1982 — закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Б. Козак).
1990 — заочно закінчила Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (викладач А. Поляков).
Є провідною актрисою Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львів).
2015 року їй присвоєно звання народної артистки України.
Народилася в сім'ї переселенців з Росії: мама приїхала з-під Ленінграда, тато — із Куйбишева. Батьки разом працювали на львівському автобусному заводі.
Кілька разів пробувала вступати у театральні інститути у Москві і Ленінграді, але врешті-решт вступила до Львівської театральної студії при театрі імені Марії Заньковецької. Після закінчення (у 1976) стала актрисою цього театру. Творчий шлях у театрі починала як лірико-драматична актриса, але згодом з'явилися і характерні ролі, і комедійні, і трагічні.
У 1986 році закінчила театрознавчий факультет Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого.
У творчому доробку актриси — близько дев'яноста ролей у кіно і в театрі. В Олега Бійми знімалася в багатьох епізодах: «Крадіжка», «Злочин з багатьма невідомими». Ярослав Лупій зняв фільм «Партитура на могильному камені», де Давидова — у ролі старшої медсестри у будинку божевільних. Знялася в епізодах білоруського фільму «Червона лінія». У Тараса Жирка знялася у головній ролі у фільмі «Гітарист».
Народилася у Львові.
1980 закінчила акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Б. Ставицького).
У 1980—1989 рр. працювала у ТЮГу ім. М. Горького (м. Львів). Із 1990 — у Національному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької.
Дружина Глови Степана Івановича.
Народилася 14 березня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Михайла Юрійовича Резніковича, Володимира Сергійовича Лізогуба.
Серед нагород – Премія імені Віри Левицької (Національна спілка театральних діячів України), 2005 рік.
У 1976—1978 роках навчався в навчально-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі ім. М. Заньковецької; закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка.
2005 р. – Обласна премія в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури в номінації «Театральне мистецтво» імені Бориса Романицького – за творчий доробок останніх років, створення сценічних образів вітчизняного театрального мистецтва.
2010 роком в Луцьку був серед презентантів акції «Родина Певних. Повернення з небуття.» про зумисне «забуту» за радянських часів акторку Антоніну Певну.
У вересні 2013 року разом з заньківчанами, зокрема, Юрій Хвостенко в ролі козака Василя, презентували сценічне прочитання повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота» за сценарієм Івана Драча.
2017 р. - Лаурет премії ім. П. Саксаганського
Голова профкому театру імені Марії Заньковецької.
У 1975—1978 навчався в навчально-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі ім. М. Заньковецької.
В 1995 році знявся у фільмі «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю загонів УПА. У 2000 році — у фiльмі «Нескорений». В обох фільмах зіграв Степана Бандеру.
Народився 8 листопада.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Актор Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Народився 1 грудня 1986 року у м. Львів. 1992-1998 – СЗШ м. Львова №11. 1998-2003 – приватний ліцей ім. Климентія Шептицького.
У 2003 році вступив у Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра театрознавства та акторської майстерності, керівник курсу н.а. України Богдан Козак. Закінчив університет у 2007 році та отримав кваліфікацію «Актор драматичного театру та кіно».
Один місяць працює актором драми в театрі ЗахОк і йде в армію (2007-2008 рр.). Після повернення з армії повертається в цей же театр на посаду актора (2008-2010 роки). У зв’язку з складною ситуацією в театрі, зокрема, зміною керівництва, змушений звільнитися з театру. Відтак, з 2010 по 2014, працює актором у Першому українському драматичному театрі для дітей та юнацтва. Не допрацювавши театральний сезон 2014/2015 років покидає Перший український театр для дітей та юнацтва. Натомість, починає займається соціальною діяльністю (соціальний працівник ЛОВ ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ») з 2015 по 2016 роки.
З квітня 2015 року по липень 2016 – мобілізований в ЗСУ.
З листопада 2017 року актор драми Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Член Національної спілки театральних діячів України, керівник громадської організації «Майстерня Мистецький Простір». Цікавиться туризмом, альпінізмом, велоспортом, волейболом, кіно та гітарою.
У 2020 на екрани вийшов фільм «Екс» за його участі.
Народився 12 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Народився 27 вересня 1978 року в смт. Верховина Івано-Франківської області.
У 2000 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
У НАУД театрі імені М. Заньковецької працює з 2002 року. У доробку актора понад 50 ролей, серед пам’ятних робіт актор називає свою першу велику роль Анатоля («Анатоль» А. Сніцлера) у режисерському прочитанні з. д. м. України Галини Воловецької.
Також Василь Коржук – автор ідеї та сценарію короткометражного фільму: «Гамбіт» (2018 р., режисери: А. Сніцарчук, Р. Мартин).
Народилася 17 травня.
Освіта – Львівський Національний Університет ім. Івана Франка, факультет культури і мистецтв, спеціальність: «Актор драматичного театру та кіно».
2013-2017 – керівник курсу – Ю. Мисак, диплом Бакалавра з відзнакою.
2017-2019 – керівник курсу – Г. Воловецька, диплом Магістра з відзнакою.
Викладач сценічної мови – з. а. України О. Баша.
За основним місцем праці в ЦДЮТ Залізничного району, у зразковій творчій майстерні «Соняшник», викладач акторської майстерності.
З 2019 р. за сумісництвом працює в театрі ім. М. Заньковецької.
Народилася 18 жовтня 1981 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
2006-2008 роки – асистент акторський майстерності драматичного театру на ляльковому відділенні ЛНУ імені Івана Франка, 2010-2013 роки – на факультеті культури і мистецтв.
Участь у фестивалях:
2011 рік – VІІІ Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької в Ніжині, вистава «Блакитна троянда» Лесі Українки, режисер Таїсія Литвиненко;
2013 рік – ХІ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільсікі театральні вечори. Дебют», вистава «Катерина» Т. Шевченка режисера Богдана Ревкевича була відзначена в чотирьох номінаціях, серед яких «музичне оформлення» Мирослави Солук та «акторський ансамбль»;
2013 рік – Х Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької, вистава «Дама з собачкою» А. Чехова, режисер Таїсія Литвиненко;
2013 рік – XIV Міжнародний фестиваль етнічних театрів національних меншин України, країн СНД та єврорегіону «Етно-Діа-Сфера», вистава «Дама з собачкою» А. Чехова, режисер Таїсія Литвиненко;
2014 рік – XV міжнародний театральний фестиваль етнічних театрів держав СНД і єврорегіону «Етно-Діа-Сфера»Мукачево, вистава «Картка любові» Р. Горака, режисер Григорій Шумейко.
Народилася 12 серпня 1987 року у Львові.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Участь у фестивалях:
«Мелехівська весна 2010» (м. Мелехово, Росія)
«Золотий витязь» (м. Москва, Росія)
1984 — закінчив студію при Львівському українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас Богдана Козака, Любові Каганової).
1995 — закінчив факультет української філології Львівського університету.
З 1984 — артист Національного академічного українського драмтеатру імені Марії Заньковецької.
Водночас з 1991 працює на радіо «Воскресіння»: ведучим програм, режисером рубрики «Літературна книга», також озвучує тексти художніх книг та фільми: озвучив понад 60 аудіокниг, здійснив дубляж та озвучку близько 470 фільмів.
У Львівському університеті: доцент кафедри телебачення та радіомовлення факультету журналістики («Основи дикторської майстерності»), доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності (викладає сценічну мову).
З 2007 — Заслужений артист України.
З 2017 — Народний артист України.
Народився 15 лютого 1981 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки).
Музикант. Засновник і музичний керівник кавер-гурту «The Rohies» («РОГИ»).
Народився 2 жовтня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народної артистки України Ірини Олександрівни Молостової.
Учасник Фестивалю-конкурсу національних театрів «Москва – город мира» та Фестивалю «Мелехівська весна» (Меліхово, «День «Чайки»).
Народився 26 липня 1990 року у місті Калуш, Івано-Франківської області. В 2007 році закінчив Калуську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 з поглибленим вивченням англійської мови. З 2005 по 2007 роки був актором у народному театрі «Любарт» (керівник — Любов Василівна Липовська).
У 2007 році вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на спеціальність «Актор театру і кіно». У 2012 році закінчив навчання в університеті, отримав диплом спеціаліста з відзнакою.
З 2009 року працював актором у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва, паралельно був актором у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Згодом, звільнився з обох театрів та займався театральною діяльністю в незалежних театральних групах.
У 2009 році пройшов три курси навчання (освітлення в театрі, організація театрального процесу, система коучингу, створення і побудова соло та групових перформенсів) в голландській академії перформенсу під керівництвом Іде ван Хейнінгена (Moving Academy of Performing Arts, Ide van Heiningen).
З 2012 по 2014 роки знову працює актором у Першому театрі. У 2013—2014 актор Навчально-професійного театру Просценіум" та співпрацює з ТМ «Театром в кошику».
З 2015 року і до сьогодні є актором Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, а також асистентом кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв, Львівського національного університету імені Івана Франка.
У 2016 вступив до Київського національного університету імені Івана-Карпенка Карого на кафедру театрального мистецтва, спеціальність «Режисер драматичного театру», майстерня Вахтанга Чхаїдзе.
1976 — закінчила учбово-театральну студію підготовки акторських кадрів при Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладачі Сергій Данченко, Любов Каганова, Юрій Єременко).
1987 — закінчила Державний інститут театрального мистецтва імені А. Луначарського (ГИТИС) у Москві (курс Н. Д. Ковшова, С. Л. Собінової).
Працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів).
Дарія народилася у Львові в 1955 році в родині Івана та Софії Кошель. Дитячі роки провела на околиці Львова, куди перебралася їхня родина. Успішне навчання у школі супроводжувала участю в мистецьких студіях, зокрема, захоплювалася театром. Тому коли при львавській драмі, Сергій Данченко відкрив студію, Дарія була в числі перших їх відвідувачів-учениць.
В 1976 році закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Сергій Володимирович Данченка). Окрім того її викладачами були: народний артистт СРСР Василь Сергійович Яременко, народна артистка України Любов Яківна Каганова (курс сценічної мови).
1985 — закінчила факультет журналістики та редакторів в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова.
З 1976 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів). Актриса трагедій, пориву, рідкісної драматичної глибини, якій, водночас, притаманний певний ґротеск, комедійність та ліричність.
В 2018 році була нагороджена Орден княгині Ольги, 3-го ступеня.
І́гор Іва́нович Гаври́лів — український актор театру та кіно. Заслужений артист України (2014), актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1989 року член Спілки театральних діячів України (Національна спілка театральних діячів України).
Народився 1 серпня 1966 р. у м. Самбір Львівської області. Закінчив Самбірську середню школу № 9. Навчався у Самбірському училищі культури (1981—1983), після закінчення якого працював художнім керівником Будинку культури села Воютичі Самбірського району Львівської області. Протягом 1984—1986 рр. навчався у Студії при театрі імені Марії Заньковецької, курс заслуженого артиста України Ю. Єременка. Під час навчання у студії працював артистом розмовного жанру у Львівській обласній філармонії.
1986—1988 рр. — служив у армії. Після армії знову працював у Львівській філармонії у вокально-інструментальному ансамблі «Мальви». Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, курс Є. Бондаренка.
З 1989 р. — актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
25.09.2016 р. відбувся бенефіс до 50-річчя заслуженого артиста України Ігоря Гавриліва. У творчому доробку актора понад вісімдесят ролей, серед яких Фроггі у виставі «Гамлет у гострому соусі», Йосип Скорик у «Сватанні на Гончарівці», Барон Лясло Верецьки у романтичній опереті «Шаріка», Король у казці-притчі для дорослих «Голий король», Олекса Бабич у драмі «Украдене щастя» та низка інших. За роль у виставі «Анатоль» (А. Шніцлер) Ігоря Гавриліва було відзначено нагородою «За найкращу роль другого плану»; за роль німця-лікаря у виставі «Мотря» (за Б. Лепким) — «За найкращий епізод».
Український актор, Заслужений діяч мистецтв України (2013), помічник художнього керівника НАУД театру ім. М. Заньковецької.
1994—1998 — Юрій Чеков вступив на акторське відділення вокального факультету Львівського вищого державного музичного інституту ім. Миколи Лисенка (курс Богдана Козака) та Львівське державне культурно-освітнє училище (режисерський факультет). Від 1996 р. він очолив самодіяльний народний театр у м. Кам'янці-Бузькій, де організовує і режисирує свята і ставить вистави: «Мина Мазайло» і «Народний Малахій» М. Куліша, «Гайдамаки», «Посланіє», «Євангеліє від Тараса» за Т. Шевченком (власна інтерпретація), «Візит літньої пані» Ф. Дюрренматта, «Безсмертний дотик до душі» Л. Костенко, «Сни Марії, жінки з Магдали» Н. Давидовської, «Марія» (інсценівка роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева»), «Нестрашний суд» В. Герасимчука.
2002—2004 рр. — помічник режисера у НАУД театрі ім. М. Заньковецької, від 2004 р. — помічник художнього керівника театру. Від 2004 р. викладає акторську майстерність на кафедрі театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Як актор НАУД театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков дебютував у 2008 р. у ролі Іонича («Іонич», А. Чехов; режисер Алла Бабенко). Вистава отримала Гран-прі фестивалю «Чеховські сезони у Ялті» у 2008 р.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.
« Каліка з Інішмаану »
