За мотивами творів Івана Нечуя-Левицького.
Жив-був собі на світі Омелько Кайдаш. Про життя говорив розумно, пив собі гірку та колеса для возів лагодив. І була в нього сварлива дружина та двоє задиркуватих синів. Привели сини у хату невісток – і почалося: зранку сварка, а навечір – бійка. І так день у день.Та й годі сподіватися на мир, коли перед нами справжнісінька кайдашева сім’я.
У дитинстві жив у місті Охтирці Сумської області. Після закінчення школи грав у Охтирському Народному театрі, співав у чоловічій хоровій капелі.
У 1967 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Актор Київського молодого театру.
Навчався в кількох школах, потім в ПТУ, в якому отримав спеціальність фрезерувальника третього розряду.
Деякий час працював на «Авіазаводі».
З 15-ти років захопився бардівської піснею, навчився грі на гітарі. Його кумиром був Володимир Висоцький, чиї пісні він співав під гітару. Також йому імпонував Олександр Розенбаум.
У 1985-му році познайомився з київськими бардами, став учасником клубу «Вогнище», яким керував Леонід Духовний. Служив у військах ППО Московського військового округу.
Після демобілізації в 1989 році вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. У 1993 році закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, курс Валентини Зимової.
Після закінчення театрального інституту був прийнятий в трупу київського Молодого театру.
В Молодому театрі працює з 2005 року.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс С. Мойсеєва).
Працює у Київському Молодому театрі.
Лілія росла допитливою і цілеспрямованою дитиною. У п'ятирічному віці дівчинка почала займатися художньою гімнастикою (згодом стала майстром спорту), вивчати іноземні мови (крім володіння рідними українською та російською мовами, актриса вільно говорить англійською, французькою, румунською і польською), закінчила музичну школу за класом «фортепіано».
Але своїм покликанням Ребрик вважала саме сценічне мистецтво, і, не піддавшись на вмовляння рідних, які пророкували Лілії медичну кар'єру, в 1996 році дівчина переїхала до столиці і вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де і до цього дня працює викладачем хореографії.
Після закінчення інституту Лілію прийняли в трупу Київського академічного Молодого театру.
У 2004 році Лілія стала поєднувати гру на театральних підмостках з роботою на українському телебаченні. У 2006 році вона почала вести «Прогноз погоди», а після виходу на екрани успішних, рейтингових серіалів за участю актриси Ребрик вибрали ведучою популярного телепроекту «Танцюють всі!», а в 2009 році – ведучою шоу «Неймовірні історії кохання».
У 2011 році Ребрик взяла участь в популярному шоу «Танці з зірками», де виступала в творчому тандемі з відомим українським хореографом Андрієм Диким. Робочі відносини незабаром перетворилися в романтичні, і в тому ж році Андрій і Лілія одружилися. У 2012 році у пари народилася дочка Діана, а у 2018 – друга донька.
Після дев'ятого класу подруга запропонувала Марії вступити в міське училище культури на режисуру театралізованих масових свят і обрядів. Вона вступила, а пізніше подала документи в Університет ім. Карпенко-Карого. Але провалилася.
Мама вирішила, що донька піде в іншу сферу, але коли прийшов час знову подавати документи, Марія повторила спробу і вступила на бюджет. Ось так і розпочалася її кар'єра актриси.
У 2006 році зайняла ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі професійних читців імені Романа Черкашина в Харкові та ІІІ місце на Всеукраїнському студентському конкурсі читців на найкраще виконання творів Івана Франка у Львові.
З 2007 року Іванна Бжезінська акторка Київського академічного Молодого театру.
Зніматися почала у кіно почала після закінчення університету. У 2007 році знялась у телесеріалі «Повернення Мухтара-4».
Була в складі дівочого квартету «Три сестри», який гастролював з концертами в Польщі, у Львові та Львівській області.
З 1981 року по теперішній час – актриса Київського академічного Молодого театру.
Працювала в Одеському ТЮГу, в Київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
До складу Молодого театру був зарахований в 1998 році.
«П’ятикласником я пішов на екскурсію Львівським палацом піонерів і заблудився. Став навпроти дверей з написом «Піонерський театр «Ровесник», зайшов туди і сказав: «Я хочу бути артистом цього театру».
З 1982 року вирішив зайнятися режисурою, і вже з 1989 року на сцену більше не виходив. Потім він поїхав на стажування в Москву в театр імені Вахтангова до свого колишнього вчителя ще з Палацу піонерів Романа Віктюка.
Після стажування в Москві, переїхав до Харкова, де працював режисером 14 років. По тому його «переманили» в Київ.
8 років працював в Київському університеті імені Карпенка-Карого, прослуховував акторів на курс.
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України «народився» 24 вересня 1917 року в місті Києві в будинку №17 по вулиці Прорізній.
У 1870 р. садибу, розташовану за цією адресою, придбав Микола Григорович-Барський «під спорудження мурованого будинку». Три роки потому з’явився проект двоповерхової будівлі, складений архітектором Федоровим. З роками під час реконструкцій було добудовано третій (у 1902 р.), а потім і четвертий (у 1913 р.) поверхи. До вересня 1917-го це був звичайний прибутковий будинок з декількома крамницями на 1-му поверсі. Силою обставин новостворений Молодий ненадовго затримався в цьому будинку. Після нього тут деякий час працював польський театр, пізніше тут знаходився Будинок Червоної армії та флоту, а в 1944-85 рр. – кінотеатр «Комсомолець України». До речі, це одна з небагатьох будівель на Прорізній, що вціліли після Другої світової війни.
У 1916 р. молоді актори створюють театральну студію. Приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила переїзд у 1919 р. до Харкова та злиття з трупою великого театру.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру.
Студійці, що стали видатними акторами, режисерами, продовжували пропагувати ідеали Молодого, сформульовані в маніфесті (до глядачів): «...бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання та популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!»
За наказом Мінкульта УРСР у 1979 р. створюється «Молодіжний театр». Вистава «…З весною я до тебе повернусь!» (1980 р.) – перша в новітній історії театру. 6 років потому Молодий – знову на Прорізній, 17, знову в переліку найпопулярніших театрів Києва! Історичну назву відновлено в 1995 р. завдяки Лесеві Танюку, який сприяв і поверненню театру до рідної домівки.
Керівників театру за 100 років його існування було багато. Особливе місце серед них посідає Віктор Шулаков: його вистави «За двома зайцями» та «Сватання на Гончарівці» стали візитівками Молодого. У 1996-2012 рр. театр очолює Станіслав Мойсеєв. Він опікується оновленням репертуару, запрошує закордонних режисерів, налагоджує зв'язок з театрами країн-сусідів. З 2012 р. художнім керівником театру став молодий режисер Андрій Білоус.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого. Найцікавіші вистави Києва – саме тут! Як і раніше, вони різні за тематикою, формою та стилем. Приєднання до Європейської театральної конвенції відкрило шляхи інтеграції театру у світовий культурний простір. Як і 100 років тому, сенс існування Молодого – пошук тем, що хвилюють людство в усі часи, та їх самобутнє відтворення сучасними засобами драматичного мистецтва.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
