Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Кайдаші »
За мотивами творів Івана Нечуя-Левицького.
Жив-був собі на світі Омелько Кайдаш. Про життя говорив розумно, пив собі гірку та колеса для возів лагодив. І була в нього сварлива дружина та двоє задиркуватих синів. Привели сини у хату невісток – і почалося: зранку сварка, а надвечір – бійка. І так день у день. Та й годі сподіватися на мир, коли перед нами справжнісінька Кайдашева сім’я.
Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.
Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.
«Дорогий, Боже, мене звати Оскар, мені 10 років. Я підпалив кота, будинок, здається, навіть підсмажив червоних рибок. Це мій перший лист до тебе, бо раніше у мене не було часу через навчання». Таким листом починається філософська вистава «Оскар». На вас чекають 12 щемливих, щирих, кумедних листів десятирічного невиліковно хворого хлопчика на ім'я Оскар. Кожен з листів це звернення до Творця, просякнуте щирістю, іноді відчаєм, але більше – радістю відкриття цього неймовірного світу. У цих листах десятирічний хлопчик проживе ціле життя, наповнене ейфорією дорослішання, стриманністю зрілості та мудрістю старіння людини. Свої останні 12 днів життя Оскар проведе у товаристві доволі непересічної пані – Рожевої Пані, котра і вигадала для хлопчика таку гру, аби він відчув усю повноту цього чудового дару – життя. Адже неважливо, скільки днів у твоєму житті, важливо, скільки життя у твоїх днях.
Це психологічно віртуозна вистава про загибель кохання і надій, про примарність людського щастя. Шанувальникам творчості А. Чехова, які тонко відчувають атмосферу його творів і не з чуток знайомі з його персонажами, буде особливо затишно на виставі «Дядя Ваня». Вона одна з небагатьох на сьогоднішній день, хто зберіг первозданність світу драми, створеного автором за законами безсмертя, ім'я якому кохання. Премія «Київська Пектораль» – 2003-2004 у номінаціях: За кращу драматичну виставу Сценографія (спеціальний диплом – А. Лобанов) За кращу режисуру За кращий акторський дебют (Олена Свірська) За кращу чоловічу роль (Сергій Бойко)
«Я вірю, що ніщо не проходить безслідно, і що кожен найменший крок наш має значення для теперішнього та майбутнього життя» (А. Чехов) Що ще можна додати до слів «оповідання Чехова»? Хіба тільки те, що експеримент більше, ніж вдалий. П'ять ранніх оповідань: «Пересолив», «Зловмисник», «Дочка Альбіону», «Ванька» і драматичний етюд «Лебедина пісня» в іронічній манері Чехова нагадують нам про те, що свою долю ми визначаємо самі, саме ми відповідаємо за те, що буде в нашому житті. І доля кожного покоління, кожної людини – заново відкривати для себе призначення життя. Ось чому чеховські уроки моральності потрібні нам завжди. Цій виставі вже 10 років, і вона завжди у попиті у глядачів. Чи варто говорити про те, скільки нагород зібрала вона за цей час?! .. Крім того, оповідання, використані у виставі – програмні твори, які вивчаються в школі. Прекрасний привід в манері аж ніяк не повчальною дати дітям урок по Чехову.
«П’ятикласником я пішов на екскурсію Львівським палацом піонерів і заблудився. Став навпроти дверей з написом «Піонерський театр «Ровесник», зайшов туди і сказав: «Я хочу бути артистом цього театру».
З 1982 року вирішив зайнятися режисурою, і вже з 1989 року на сцену більше не виходив. Потім він поїхав на стажування в Москву в театр імені Вахтангова до свого колишнього вчителя ще з Палацу піонерів Романа Віктюка.
Після стажування в Москві, переїхав до Харкова, де працював режисером 14 років. По тому його «переманили» в Київ.
8 років працював в Київському університеті імені Карпенка-Карого, прослуховував акторів на курс.
У дитинстві жив у місті Охтирці Сумської області. Після закінчення школи грав у Охтирському Народному театрі, співав у чоловічій хоровій капелі.
У 1967 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Актор Київського молодого театру.
Українська артистка театру і кіно, літератор, педагог, Заслужена артистка України.
29 жовтня 1954 – народилася в місті Дніпропетровськ (нині Дніпро).
1970 – закінчила Ігренську восьмирічну музичну школу Дніпропетровської області по класу скрипки.
1974 - 1976 – навчання в навчально-театральної студії при Львівському академічному театрі імені М.Заньковецької (курс С. В. Данченко).
1989 – закінчила театрознавчий факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (курс І. Д. Безгина).
1976 – закінчення навчально-театральної студії, початок роботи в театрах Ужгорода, Херсона, Київському театрі поезії.
з 1986 – провідний майстер сцени Київського академічного Молодого театру.
1993 – удостоєна звання Заслужена артистка України.
2007 – закінчила режисерський факультет Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Чоловік – Калашніков Вадим Федорович – режисер, сценарист, театрознавець і педагог. Кандидат мистецтвознавства, доцент, професор. Лауреат всесоюзних та всеукраїнських конкурсів режисерів і сценаристів. Здійснив постановку 300 вистав і шоу-програм. Автор книг, п'єс, сценаріїв, наукових видань.
Український актор театру, кіно та дубляжу, бард, Заслужений артист України.
Навчався в кількох школах, потім в ПТУ, в якому отримав спеціальність фрезерувальника третього розряду.
Деякий час працював на «Авіазаводі».
З 15-ти років захопився бардівської піснею, навчився грі на гітарі. Його кумиром був Володимир Висоцький, чиї пісні він співав під гітару. Також йому імпонував Олександр Розенбаум.
У 1985-му році познайомився з київськими бардами, став учасником клубу «Вогнище», яким керував Леонід Духовний. Служив у військах ППО Московського військового округу.
Після демобілізації в 1989 році вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. У 1993 році закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, курс Валентини Зимньої.
Після закінчення театрального інституту був прийнятий в трупу київського Молодого театру.
Дублює і озвучує на всіх студіях дубляжу українською та російською мовами.
Один із провідних артистів українського кінодубляжу 2000-их років. Грає у Київському академічному Молодому театрі.
У актора складний за красою тембру голос, драматичний темперамент, вільно володіє кількома музичними інструментами, при своїй фактурі досить пластичний - актор для виконання характерних ролей: злодіїв, хуліганів, героїв другого плану.
У роботі активний, творчий, у ролях щирий, безпосередній, органічний, може працювати в різних жанрах, Вільно володіє пером, музично обдарований, незмінний учасник - автор і виконавець капусників, молодіжний бард. Жоден творчий вечір, благодійна акція не проходить без його участі. Борис також має свій вокальний концертний репертуар.
Був брейд-войсом телеканалу «2+2» і радіостанції «Super Radio».
В Молодому театрі працює з 2005 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Цікавило закулісся
– Яку роль мрієте зіграти?
Гамлет
– Чим любите займатися у вільний час?
Музика
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Люблю пармезан
Народився 11 жовтня 1984р.
У 2001 році вступив на акторський факультет у Львівський Національний університет ім. І. Франка, курс Володимира Кучинського.
У 2003 році перевівся на акторський курс у Київський національний театру, кіно та телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, курс Валентини Зимньої, який закінчив у 2005 році.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс С. Мойсеєва).
Працює у Київському Молодому театрі.
Після дев'ятого класу подруга запропонувала Марії вступити в міське училище культури на режисуру театралізованих масових свят і обрядів. Вона вступила, а пізніше подала документи в Університет ім. Карпенко-Карого. Але провалилася.
Мама вирішила, що донька піде в іншу сферу, але коли прийшов час знову подавати документи, Марія повторила спробу і вступила на бюджет. Ось так і розпочалася її кар'єра актриси.
Лілія росла допитливою і цілеспрямованою дитиною. У п'ятирічному віці дівчинка почала займатися художньою гімнастикою (згодом стала майстром спорту), вивчати іноземні мови (крім володіння рідними українською та російською мовами, актриса вільно говорить англійською, французькою, румунською і польською), закінчила музичну школу за класом «фортепіано».
Але своїм покликанням Ребрик вважала саме сценічне мистецтво, і, не піддавшись на вмовляння рідних, які пророкували Лілії медичну кар'єру, в 1996 році дівчина переїхала до столиці і вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де і до цього дня працює викладачем хореографії.
Після закінчення інституту Лілію прийняли в трупу Київського академічного Молодого театру.
У 2004 році Лілія стала поєднувати гру на театральних підмостках з роботою на українському телебаченні. У 2006 році вона почала вести «Прогноз погоди», а після виходу на екрани успішних, рейтингових серіалів за участю актриси Ребрик вибрали ведучою популярного телепроекту «Танцюють всі!», а в 2009 році – ведучою шоу «Неймовірні історії кохання».
У 2011 році Ребрик взяла участь в популярному шоу «Танці з зірками», де виступала в творчому тандемі з відомим українським хореографом Андрієм Диким. Робочі відносини незабаром перетворилися в романтичні, і в тому ж році Андрій і Лілія одружилися. У 2012 році у пари народилася дочка Діана, а у 2018 – друга донька.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
В дитинстві мені пощастило познайомитися з театром у театр-студії «Саквояж». Саме там я закохалася у ці відчуття і процес творення.
– Яку роль мрієте зіграти?
Роль, яка комусь допоможе знайти відповіді на свої питання.
– Чим любите займатися у вільний час?
Дивитись хороше кіно, займатись йогою, вчитись чомусь новому
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Думаю, що мистецтво взагалі і театр зокрема – це найкращий спосіб говорити з людьми і ділитися з ними емоціями, які можуть змінити щось у їхньому житті.
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Ідіть у театр!)
У 2006 році зайняла ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі професійних читців імені Романа Черкашина в Харкові та ІІІ місце на Всеукраїнському студентському конкурсі читців на найкраще виконання творів Івана Франка у Львові.
З 2007 року Іванна Бжезінська акторка Київського академічного Молодого театру.
Зніматися почала у кіно почала після закінчення університету. У 2007 році знялась у телесеріалі «Повернення Мухтара-4».
Була в складі дівочого квартету «Три сестри», який гастролював з концертами в Польщі, у Львові та Львівській області.
З 1981 року по теперішній час – актриса Київського академічного Молодого театру.
Працювала в Одеському ТЮГу, в Київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
Працювала в Брянському театрі юного глядача, Київському театрі-студії «Дзеркало», Київському театрі «Кін», Малому драматичному театрі.
Брала участь в у вуличних театральних проектах Експериментального театру.
З 1993 року– актриса Київського Молодого театру.
Закінчив в 1977 році акторський факультет Київського державного театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (курс В.Біковца).
Працював в Київському театрі оперети і в армійському ансамблі.
З 1981 року – актор Молодого театру.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Мрія
– Яку роль мрієте зіграти?
Сава Чалий
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Лего еспресс - ведучий
– Чим любите займатися у вільний час?
Рибалка
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Граю вистави
Народився 14 липня 1962 р.
У 1988 р. закінчив Київський державний театральний інститут ім. І.К. Карпенка-Карого.
До складу Молодого театру був зарахований в 1998 році.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
« Кайдаші »
