Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Ранок Зілова, головного героя, зіпсовано перепоєм і тим, що його друг впевнений в тому, що Зілов мертвий!
Зілов, дрібний чиновник провінційної контори, загубленої на задвірках радянської імперії, прокидається після п'янки, присвяченої початку довгоочікуваного качиного полювання!
Він дізнається, що товариші вважають його мертвим. Тобто його, живого, збираються ховати як мертвого. А тут іще посильний приносить похоронний вінок «Від друзів і близьких»...
Так починається одна з найвідоміших п'єс «застійного» періоду.
Рятуючись від поганих новин і випивши порцію того, що «залишилося з учора», Зілов згадує події недалекого минулого, пов'язані з тими людьми, чиї підписи на вінку.
А це:
Саяпін - близький друг, який зрадив на першому ж слизькому повороті.
Віра - багаторічна коханка, що раптом забажала змінити свій статус.
Галина - дружина і вірний друг, яка виявилася не такою простою і поверхневою, як здавалося.
Ірина - 16 річна дівчина, «свята і чиста істота», як здавалося Зілову.
Кушак - зразковий сім'янин і безкомпромісний керівник, який потрапив у капкани законів Фрейда.
Кузаков - бродяга і шахіст - романтик і наївний лицар, якого гріх не обдурити.
І, нарешті, офіціант Діма - Санчо Панса, Сганарель і Фальстаф в одній особі, що пройшов геть усе, що точно оцінює оточуючих і безпристрасно «б'є вліт» тупих і слабких «сірих качок».
П'єса «Качине полювання» вперше була опублікована в 1970 році і, що дивно, опублікована без цензури.
Річард Ко, критик «Вашингтон пост» так описував п'єсу «Качине полювання» в своїй статті: «Вампілов пише в традиції Достоєвського про неспокійного героя, що шкодить сам собі, пригоди і характер якого представляються специфічно російськими» (1989).
У 1979 році за мотивами п'єси було знято фільм «Відпустка у вересні» з Олегом Далем в головній ролі.
Режисер Віталій Малахов поставив перед собою складне завдання - і блискуче впорався з ним: на сцені Freedom Hall досвідчені глядачі побачать сучасну постановку з чудовими акторами і театральними прийомами, що викликають WOW-ефект.
Насолоджуйтеся!
Пропонуємо вечерю за спеціальним театральним меню
Інтриги і кохання, розкіш та бідність, шахрайство і підступність – все те, що оточувало великого музиканта протягом життя. Незвичний погляд на генія. Жінки, які кохали і ненавиділи великого музиканта. Те чого не знав про себе Моцарт. Виставу створено за сприяння Австрійського культурного форуму (Україна, Київ) та Культур контакт (Австрія, Відень).
Казки Маріїнського парку – це прості комедійні історії з лави про звичайних киян – без претензій на менторство. Для всіх, хто любить Київ! Якщо ви хоча б один раз гуляли по старовинному Маріїнському парку, що розкинувся над Дніпром, то напевно зустрічали там дивакуватого чоловіка в старомодному капелюсі. Він або повільно ходить центральною алеєю парку, або сидить на лавочці недалеко від «черепашки». Його можна зустріти в парку в будь-яку погоду кожен день після сьомої вечора. Бачили? Ну, якщо побачите, то обов`язково підійдіть до нього і попросіть розповісти одну з чисельних історій, записаних в його Книзі Казок. Книга – завжди при ньому. Зазвичай, він у доброму гуморі і, напевно, не відмовить вам поділитися однією зі чарівно-звичайних історій. А може, і не однією, а відразу декількома ... Адже в казці – все як у житті, а в житті – все як у Казці. Якщо ж ви дуже-дуже захочете, то ваша Казка, про яку ви мрієте, збудеться!
Три шахрая, рятуючись від переслідування поліції, приходять в будинок до самотньої старенької - «божої кульбабки» Памели Кронки. Їм в голову приходить блискуча думка -застрахувати Памелу, влаштувати їй нещасний випадок і отримати гроші. Але Памела своєю чистотою, вірою в людей і любов'ю до них змушує шахраїв зрозуміти, що гроші в житті - не найголовніше.
Чому кастелянці з Патології встромили в одне місце шестидюймовий шприц і чому безслідно зникли кастелянки з Вухо-Горло-Носа та хірургії? Чому у лікара Бонні є дружина, про яку він нічого не знає? Чому свою коханку він називає то місіс Тейт, то місіс Лессі, а рідну матір кличе кицькою? Чому тут одні пацієнти воскресають з мертвих, а у інших навіть причину смерті зрозуміти не можна - то ДГЛ, то НЛО, то збив автобус? Чому на тлі якихось незрозумілих репетицій з'являється Дивний священик? Чому ім'я «Лессі» тут привласнюють всім видам живої природи - від істеричних дівчат до ідіотських песиків? І чому з'являється підозра, що все це - одна тепла компанія пройдисвітів?
За п’єсою «Дируватий камінь» Миколи Коляди Колишній скрипаль опиняється серед самотніх жінок і швидко зводить з розуму кожну з них, випускаючи на волю пристрасть, яку ці дами стримували занадто довго. Вони прагнуть кохання, вони жартують одна з одною, вони хочуть бути почутими! З цього моменту вони бажають жити тут і зараз. На те, щоб стати по-справжньому молодими, іноді не вистачає всього життя!
Віталій Малахов – відомий режисер, його ім'я знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Театральні критики пов'язують становлення сучасного українського театрального процесу з іменем Віталія Малахова. Він режисер-легенда, вистави в його постановці викликають незмінний інтерес публіки. Режисерські роботи Малахова відзначаються оригінальним стилем, високим професіоналізмом, буянням артистизму, метафоричністю, прекрасною грою акторського ансамблю. Народився він у Львові 19 червня 1954 року. З 1972-го по 1977-й навчався у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на факультеті режисури драми (художній керівник курсу – професор Володимир Неллі, акторська майстерність – професор Леонід Олійник). Творчу діяльність розпочав 1977 року на українському телебаченні. З травня 1978-го до вересня 1979-го року – у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки працював над постановкою своєї знаменитої вистави «Казка про Моніку».
З 1979 року очолив Київський державний Театр естради, в якому поставив «Я – Київ», «Ніч чудес», «Зоря і смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та ін. З 1985-го до 1987-го працював зі своєю трупою на базі Київського молодіжного театру.
У серпні 1987 року В. Малахов створює власний театр – Київський драматичний театр на Подолі. З 1987 року – художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У його доробку понад 60 вистав. Це «Ніч чудес» В. Шекспіра, «Вертеп» В. Шевчука, «Опера мафіозо» В. Станілова, «В степах України» О. Корнійчука, «Квартал небожителів» О. Коротко, «Фантазія для рояля в чотири руки» А. Ольмерт, «Фараони» О. Коломійця, «Дядя Ваня» А. Чехова, «Дивакуватий Журден», «Склади слово ВІЧНІСТЬ», «Щоденник молодого лікаря» М. Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» М. Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Звідки беруться діти?» А. Крима, «Антракт» О. Марданя та ін. Трупа Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України в Росії, США, Англії, Італії, Мексиці, Коста-Ріці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині, Єгипті.
Віталій Малахов – лауреат «Київської пекторалі – 98», як кращий режисер року за виставу «В степах України» О. Корнійчука, лауреат «Київської пекторалі – 2003» за виставу «Дядя Ваня» А. Чехова. За виставу «Моє століття» М. Лоранс у 2005 році Віталій Малахов став лауреатом «Київської пекторалі» за кращу виставу року.
Малахов – організатор і засновник Міжнародного театрального фестивалю «Київ Травневий», що здобув широке визнання публіки.
У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв. Відкриття відбулось 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.
У 2006 році започаткував фестиваль «Київ – територія миру» мистецькою акцією-колажем за участю театрів Києва.
У 2006 році театрові під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.
2008 року В. Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва.
До Дня незалежності України у серпні 2008 року Президент України нагородив Віталія Малахова званням «Народний артист України».
В сезоні 2011-2012 року театр на Подолі, а разом із ним і Віталій Малахов став тріумфатором найпрестижнішої театральної премії «Київська пектораль». Його вистави «Минулого літа в Чулимську» О. Вампілова та «На дні» М. Горького було визнано найкращими. Сам Віталій Юхимович став кращім режисером сезону.
Олександр Леонідович Меламуд (нар. 4 січня 1961 року, Кишинів) — російський і український бізнесмен. Співвласник ТРЦ «Dream Town», ФЦ «Акваріум», мережі ресторанів «Шахерезада», магазинів «Lee Cooper Jeans». Входить в 100 найбагатших людей України. Разом з партнерами заробляє більше за всіх власників нерухомості в Києві (за версією журналу Forbes). Поет, автор кількох поетичних збірок, блогер.
У 1984 году закінчив Московський залізничний інститут. До 1987 року працював на Московсько-Курській ділянці залізниці. З 1987 року почав займатися бізнесом - створив з колегами малу швейну майстерню з пошиття теплих спортивних штанів. З 1995 року займається бізнесом в Україні.
Одружений, має четверо дітей і двох онуків. Старша дочка — лікар-психіатр, середня дочка — режисер мультфільмів. Син — студент, а молодша донька — школярка.
Провідний актор Київського академічного драматичного театру.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
З малих років мріяла бути артисткою, але не знала, ким конкретно: співачкою, танцівницею, акторкою. В 4 роки мама віддала маленьку Анну до музичної школи. На навчання брали з 6, але її все-таки взяли в нульовий клас. До першого класу дівчинка вже грала програму за третій і в підсумку закінчила музичну школу в 10 років з червоним дипломом по класу фортепіано. Паралельно навчалася танцювати. А в 14 років зрозуміла, що буде акторкою, тому що ця професія поєднує в собі і гру на фортепіано, і танці, і вокал, і кінний спорт, і фехтування, і багато іншого.
У 2001 роцi вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого актриса театру, кіно та телебачення), який закінчила в 2006 роцi.
З 2006 року працює у Київському академічному драматичному театрі на Подолі.
Народилася в Харкові 1 лютого 1984 року.Вокалом почала займатися з 14 років.Навчалася в Харьківській художній школі ім.Рєпіна.У 2005 році закінчила театральний факультет за спеціальністю актор театру драми і кіно Харківського державного університету мистецтв ім.Котляревского (майстер мистецької студії Литко А.Я.).З 2003 року по 2009 рік працювала акторкою в Харківському театрі юного глядача та одночасно з 2006 року солісткою-вокалісткою в Харківському театрі музичної комедії.З 2010 року працювала в муніципальному театрі м.Києва.З 2011 року працюю в Київському академічному театрі юного глядача на Липках.З 2017 року співпрацюю з Jazz Band Олександра Меламуда ім. Джульєтти Капулетті таз 2018 року - театром Олександра Меламуда.
Я народився 28-го жовтня 1993 р. В самому доброму з міст — Київ-місті. Моє знайомство з цим світом минало в декораціях тихого і квіткового Дніпровського району, що на лівому березі Дніпра. Тут маленький Моцарт грав для мене свої перші симфонії, Гоголь розповідав страшні байки і водив гуляти на Невський. До того ж щороку, протягом тринадцяти літ, мене відправляли на все літо на заслання під Канів. Там шевченківські пленери, теж, начебто, берег Дніпра, але зовсім інший. Там картопля по сезону, корови з сумними очима, босоногий натовп дітей на саморобних великах, зірки, які охоче падали заради наших дитячих бажань, стрибки через багаття і маленькі безнасінні яблучка — райські. А потім я віришів осягнути акторське ремесло і ніяк не можу припинити.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, акторський курс Народного артиста України М. М. Рушковського. Роки навчання: 2011 - 2016 рр.
Театральну практику веду не тільки в рідній Майстерні, а і в театрі на Подолі.
Знімав зі своїми друзями Антоном Сьоміним і Юрою Катинським короткометражні фестивальні фільми «Богомол», «Ровер», «Маніяк», що отримали певні нагороди.
За весь час перебування в Майстерні паралельно приймаю пропозиції щодо участі в зйомках і театральних проектах.
– Зіграв ролі в серіалах: «Метелики», «Світло та тінь маяка», «Той, хто дивиться в далечінь», «Дорога додому» та інших кінострічках.
– Брав участь у зйомках повнометражних фільмів «Черкаси» і «Моя бабуся Фані Каплан».
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Сцена – єдине місце де я відчуваю право на вираження своїх думок.
– Яку роль мрієте зіграти?
Хочу зіграти БГ у старості)))))
– Чим любите займатися у вільний час?
Гітара, вино і вулиця)
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Хм... Співчуваю маршам легалізації та толерантності. І взагалі підтримую ідею
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Я з гордістю ношу звання актора театральної майстерні Миколи Рушковського.
Актор Театру на Подолі.
Працює в театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра з 2010 року.
Працює в Театрі на Подолі з 2018 року.
Учасник музичного гурту «КукаТаБанда» керівник Михайло Кукуюк. Гітарист, перкусіоніст, вокаліст, духовик, клавішник.
Учасник музичного гурту «Дичка» керівник Дмитро Бугайчук. Вокаліст, перкусіоніст.
Учасник музичного гурту «Swich on the light» керівник Валентин Бойко. Флейта, вокал.
Учасник музичного гурту «Furman band» керівник Олексей Великий. Акордеоніст, соліст.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого; спеціальність: організація театральної справи в 2008 році. Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого; спеціальність: актор драматичного театру (російський курс професора М.М. Рушковського) в 2011 році.
У театрі з 2011 року.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс Висоцький Ю.Ф.
У театрі з 2016 року.