Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Кішки – мишки »
Глядач, що прийшов на виставу, стане свідком того, як на протязі короткого часу одна з сестер з усією очевидністю зрозуміє, що жила вона в придуманому світі в оточенні брехні і таємниць. Відповідальність за це, на її думку, лежить на другий сестрі.
Який шлях обере героїня: помста за зіпсоване життя або беззастережне прощення сестри?
У 2009 році п’єса Олександра Марданя «Кішки-мишки» на міжнародному драматургічному конкурсі «Дійові особи» (Москва) увійшла до десятки кращих.
Головний герой Альфонсо завітав до кафе відсвяткувати день свого тріумфу. Він замовляє торішній сніг, філіжанку холодної кави та пригорілу яєшню. Чекаючи на замовлення, в його спогадах виникають учениці, кожна з краплинками його «неповторності». Хоча для нього вони просто ляльки. Однак ми не будемо забувати: якщо занадто довго гратися ляльками, то високою є ймовірність стати іграшкою в руках Когось… Замовлений Альфонсо торішній сніг йому так і не приносять, бо неможливо повернути те, що втрачене назавжди.
Тема еміграції болюча для нас. Чи не кожен українець, що має руки та мізки, хоча б раз замислювався поїхати з країни і віднайти своє щастя, хай навіть за океаном. Ми живемо у постсовковому просторі, ми прагнемо чогось нового, але чи готові ми до цього по справжньому? Це вистава про білоруського сантехніка Гєну, що потрапляє в Лондон, де серед слайдів туристичного путівника розуміє головні для себе речі. Цікаво, чим закінчиться його подорож?
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Життя непередбачуване — зараз ти сидиш за паперами, будуєш плани на майбутнє, а за мить… Приходить лист від тітки: «Приїзди. Я помираю». Ти мчиш до неї — прощатися і чекати на спадок, начхавши на заборони шефа. Відкриваєш двері і потрапляєш у дім, де зупинився час, а кожне твоє сьогодні – В ОЧІКУВАННІ завтра.
Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).
За плечима – Київський інститут культури і мистецтв імені Олександра Корнійчука, Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого, Школа-Студія МХАТ, де зокрема вивчав театральну біомеханіку Всеволода Мейєрхольда. На початку своєї театральної кар’єри працював актором, потім став режисером.
Мукачівський драматичний театр - творчий організм з багатою історією, цікавою трупою і репертуаром, власною позицією художнього стилю. Так склалося історично, що ми слідуємо естетиці психологічного театру, але не відмовляємося від експериментів.
На базі нашого театру створена акторська група, яка посилено займається театральною біомеханікою, здійснюючи ідею синтезу систем К. С. Станіславського і В. Е. Мейєрхольда. Метод біомеханіки, розроблений Всеволодом Мейєрхольдом, в наші дні викликає величезну зацікавленість у міжнародного театрального бомонду тому, що зараз, при інтенсивному пошуку нових театральних форм, зріс інтерес до тілесних і духовних можливостей актора. Навчаючі акторів театральній біомеханіці Всеволода Мейєрхольда, ми маємо намір удосконалювати акторську техніку, яка дозволить вільніше експериментувати в творчості, створюючи спектаклі з яскравими метафоричними формами, наповненими життям людського духу.
Театр постійно бере участь в міжнародному фестивальному русі, творчих форумах, майстер-класах, є творцем міжнародного театрального фестивалю «ЕТНО-ДІА-СФЕРА», театрального фестивалю прем'єр «ЗІРКОВИЙ ЛИСТОПАД У ЗАКАРПАТТІ», відкритого фестивалю-лабораторії-конкурсу експериментальних вистав молодіжних театрів «Мукачівський ТеаТрон», які проводяться на базі театру щороку.
Мукачівський драматичний театр – це театр нової театральної естетики, яка об’єднує у собі яскраву метафоричну форму наповнену психологічним змістом, що динамічно розвивається у просторі та часі разом з цілеспрямованою дією всемогутніх акторів, тілесні та духовні можливості яких готові до виконання любого завдання.
« Кішки – мишки »
