Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
На сцені веселий ярмарок! Тут і дід з бабою, і пані з паном, і дівки з парубками, і тітка зі сметаною, а також веселощі, пісні, танці, кумедні ситуації та повчальні історії. Чарівний птах, якого піймав Птахолов, дасть героям вистави та глядачам три мудрі поради, які не лише будуть основою трьох історій, що розповідаються у виставі, але й обов'язково стануть у нагоді в повсякденному житті. Їх варто запам'ятати!!!
Маленькому глядачеві театр подарує яскраве та веселе свято, де доброта, дружба, взаємодопомога перемогатимуть усі негаразди та проблеми. Казка ця про те, як важливо мати справжніх друзів і ніколи не відмовляти в допомозі тому, хто її потребує. Адже друзі пізнаються в біді...
Це продовження історії родів Котигорошка, Вернидуба, Вернигори, Крутивуса та інших мешканців казкового села. Ця казка сповнена українського гумору, гострої самоіронії, глибокої символіки та життєвої мудрості. Яскраві персонажі творять динамічне ярмаркове дійство, яке закручує у своєму вирі й дорослих, і дітей. Варіації на теми давніх піснеспівів у живому виконанні заслуженої артистки України Алли Опейди та солістки дитячого фольклорного гурту «Вервечка» Ольги Ткаченко сакралізовують простір гри і вкорінююються у підсвідоме. Незвідано-містичне та глибокосакральне вступає в боротьбу з ницобуденним та профанованим. І тоді кожен, хто ладен думати, пробує зрозуміти — що ж то за лихий Змій? Звідкіля він взявся? І хто наважиться вступити із ним у боротьбу?
За час свого існування вистава «Український вертеп» у виконанні Володимира Завальнюка була зіграна більш ніж 2000 раз. Їй аплодували зокрема у таких містах: Цюріх, Берлін, Халлє, Мюнхєн, Дортмунд, Краків, Лозанна, Берн, Софія, Вроцлав, Будапешт, Бургас, Вільнюс, Клайпеда, Мінськ, Кишинів, Москва, Ботошани, Київ, Львів, Луцьк, Ужгород, Севастополь, Керч... Ця вистава є учасником і лауреатом багатьох міжнародних театральних фестивалів. Український вертеп – це не тільки золота сторінка в літописі історії української культури, а й один з могутніх каменів, закладених у фундамент українського національного театру. Це той рідкісний випадок, коли не лише високочоле журі міжнародних театральних фестивалів, але й звичайний глядач з різних країн, різного віку і культурного рівня, дихає в унісон з дивовижним витвором народного генія. Філігранна майстерність і натхненні перевтілення Вертепника дозволяють йому створювати цілу галерею яскравих, високохудожніх образів.
До безсмертних текстів Лопе де Вега не було додано жодного слова, але дещо змінена фабула, збагачено і виведено на перший план роль Арнарди, а деяких інших персонажів навпаки скорочено, як і п’єсу в цілому. Музичне рішення вистави складається із двох частин – з одного боку це фонограма, що скомпонована з шедеврів іспанської класичної гітари, ідея якої належить Катаріні, а з іншого – жива гітара і пісні, що спеціально для цієї вистави склав і виконує Віктор. Цікавою режисерською знахідкою було зробити листи кохання, з яких починається інтрига, червоного кольору і їх дуже багато, а наприкінці вони заповнюють собою майже всю сцену. Так само червоним стало все, до чого торкаються закохані. Інший режисерській хід, що так сподобався багатьом глядачам – три наречені в одному домі з одним коханням на трьох та одна жінка у трьох іпостасях, коли текст однієї героїні звучить відлунням з вуст двох інших. А райські пташки, що символізують надію кожного з героїв, у фіналі опиняються в одному гнізді у невеликій скрині, де б мали бути папери на графський спадок. Таким чином у фіналі вистави стверджується думка, що найцінніше – це коли «душа може здійснити свою надію», а справжнє кохання – здатність допомогти людині її здійснити.
До свого племінника Чічілло, невдахи-студента медуніверситету, який заради гри в карти покинув навчання, приїздить мільйонер Феліче Шашамока з Роккасєка. Племіш для того, щоб розрахуватися з боргами вдається до брехні: своєму заможному дядечку він видає бажане за дійсне, що мовляв, диплом лікаря - психіатра у нього в кишені, а в Неаполі він відкрив психіатричну лікарню і з успіхом лікує пацієнтів. Дядечко щедро фінансує свого родича. За лікарню Чічілло видає дешевий хостел в якому мешкають оригінальні персонажі: тричі контужений майор-пехотинець, невизнаний скрипаль, актор-аматор, мама-одиначка... І саме зараз настає час, коли небіж має продемонструвати свої успіхи та відзвітувати за надані дядьком дотації. І тут почалося..!
Син сказав, що вистава сподобалась тім, що повчальна, уважно дивився її. У театрі багато місця для очікування вистави. Гарний буфет-замок. Вистава дуже цікава, яскрава. Раджу йти всією родиною, впевнена сподобається усім.
З 1978 по 1984 рік працював у Київському державному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де брав участь у постановках 6 вистав. У цей же період здійснював постановки у Черкаському, Волинському та Могильовському драматичних театрах.
У 1984 році був запрошений до Київського театру юного глядача на постановку вистави «Лісова пісня» Лесі Українки, яка на ІІ Республіканському фестивалі театрів для дітей та молоді у місті Сумах здобула ІІІ премію. З цього часу плідно працює у ТЮГу як черговий режисер, створюючи вистави для дітей і для дорослих. У виставах для дорослих режисер тяжів до актуальних гострих тем («Фатальна помилка» М. Рощіна, «Еквус» П. Шеффера).
У липні 1991 році Віктор Гирич був призначений головним режисером театру, а у листопаді цього року рішенням колективу він був обраний художнім керівником Київського державного театру юного глядача. На цій посаді він активно співпрацює з талановитими та високопрофесійними художниками, композиторами, балетмейстерами; насичує репертуар творчого колективу постановками за класичною та сучасною літературою.
Нині В. С. Гирич є провідним фахівцем постановок для дітей, режисером, чиї вистави мають тривале сценічне життя й популярні у глядачів: «Король Дроздобород» (рік прем'єри — 1986), «Троє поросят» (1989), «Людвігу XIV — УРА!» (1991), «Різдвяна ніч» (1993), «Ша–ша–ша–ша–ша» (1994), «Серце П'єро» (1996), «Чарівна Пеппі» (1998) дотепер присутні в репертуарній афіші. Режисер звертається до класики дитячої літератури (брати Грімм, Андерсен, Ліндгрен), до класичної драматургії: вистави («Різдвяна ніч» М. Гоголя, «Фігаро» П.-О. Бомарше, «Чайка» А. Чехова, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра) відображають пошук нового способу спілкування з глядачем через асоціативно-метафоричний ряд. Загалом на сцені Київського театру юного глядача на Липках режисер здійснив понад 20 постановок.
Гирич — режисер, якому притаманні фантазія, здатність до філософського узагальнення, прагнення глибоко розкрити авторський задум, осучаснивши та втіливши його в яскравій сценічній формі. У виставі «Ярмарковий гармидер» І. та Я. Златопольських (2005) Гирич виступав як послідовник театру Леся Курбаса.
Закінчила Київське державне хореографічне училище, Державний інститут театрального мистецтва (ГИТИС), факультет театрознавства, курс Миколи Ельяша, м.Москва, Санкт-Петербургську (Ленінградську) державну консерваторію, факультет музичної режисури, режисура балету, курс Микити Долгушина.
Працювала артисткою балету в Одеському й Київському театрах опери й балету.
Як Головний балетмейстер працювала в Київському державному мюзік-холі й Київському театрі естради, у Державному музичному театрі для дітей й юнацтва.
У 1990—1996 р. — Головний балетмейстер Київського єврейського театру «МАЗЛТОВ», де заснувала вперше у світі професійний «Єврейський балет», що сповідує культуру Діаспори. В 1995 році на фестивалі в Лос-Анжелісі «Єврейський балет» одержав почесний приз «Зірка Голівуду».
Член журі багатьох міжнародних конкурсів: «Сержа Лифаря» Україна, Київ; Сучасної хореографії «Сергія Дягілєва» Гдиня, Польща; «XXI століття» Україна, Київ.
У 2010 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтва (майстерня Ю. Муравицького).
У 2011 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (творча майстерня народного артиста України, народного артиста Росії Е.М. Митницького).
У театрі на Липках з 2011 року.
Українська акторка театру і кіно.
Провідна майстриня сцени театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках».
Дружина відомого театрального режисера Віктора Гирича.
Від 1995 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2003р. закінчила КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Ю. Висоцького)
З 2003р. - актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Інна Бєлікова – голос Кіри Найтлі в офіційному українському дубляжі для кінотеатрів.
Упродовж 1982-1984 р. актор Миколаївського українського театру драми та музичної комедії.
З 1990-1992 р. – актор Сумського обласного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.
1992-1994 р. – актор Вінницького академічного музично-драматичного театру імені М. Садовського.
1994-1995 рр. – працював у Театрі Збройних Сил України (м. Київ).
Від 1995 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
у 1965 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. Майстерня Володимира Олександровича Неллі.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1970 року.
У 1999 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого (майстерня Н.Н.Рушковского).
У 1999-2008 роках працював в Новому драматичному театрі на Печерську.
З 2008 року – актор Театру юного глядача на Липках.
У 1995 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (творча майстерня народного артиста України, професора Н.М.Рушковского).
У Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1999 року.
Українська актриса, відомість якій принесли ролі в серіалах «Подробиці тижня» (2010), «Острів непотрібних людей» (2011), «Офіцерські дружини» (2015), «Провідниця» (2017) та ін.
З дитячих років акторка вона займалася хореографією і вокалом в ансамблі народного танцю «Барвінок», грала на скрипці, співала сольно і в хорі.
Мати і батько акторки – інженери-технологи, але мама Людмили обожнювала театр: вона почала брати дочка на дорослі вистави, коли тій виповнилося 3 роки. Саме в цьому віці Загорська вирішила для себе, що неодмінно стане актрисою.
Хоча Людмила вважає себе скромним і замкнутою людиною, на сцені вона завжди відчувала себе вільно, тому після 11 класу вона без роздумів подала документи в Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Дипломованою актрисою вона стала в 1994 році.
В кінці 90-х років Людмила була прийнята в трупу Київського Академічного театру на Липках – там актриса працює і донині. Також актриса виходила на сцену театру «Сузір'я» в комедійній виставі «Те, що приховують французи».
Вперше на знімальному майданчику Людмила виявилася в 2001 році, знявшись в епізоді українського детективного серіалу «Слід перевертня» з Валерієм Баринова та Олексієм Горбуновим. Потім послідувала низка невеликих ролей в російських і українських серіалах і фільмах – в їх числі чотири сезони серіалу «Повернення Мухтара», в яких актриса зіграла в цілому п'ять різних епізодичних ролей.
У 2006 році 33-річна Загорська отримала першу головну роль у мелодрамі «Стара подруга».
За останні 2 роки відома як «Зося» з міні-серіалу «Століття Якова».
В 2018 році номінована на премію «Телетріумф», як краща акторка за роль у серіалі «Тато — Ден».
Народилася в Харкові 1 лютого 1984 року.Вокалом почала займатися з 14 років.Навчалася в Харьківській художній школі ім.Рєпіна.У 2005 році закінчила театральний факультет за спеціальністю актор театру драми і кіно Харківського державного університету мистецтв ім.Котляревского (майстер мистецької студії Литко А.Я.).З 2003 року по 2009 рік працювала акторкою в Харківському театрі юного глядача та одночасно з 2006 року солісткою-вокалісткою в Харківському театрі музичної комедії.З 2010 року працювала в муніципальному театрі м.Києва.З 2011 року працюю в Київському академічному театрі юного глядача на Липках.З 2017 року співпрацюю з Jazz Band Олександра Меламуда ім. Джульєтти Капулетті таз 2018 року - театром Олександра Меламуда.
Працювала з 1998 року в Театрі на Липках.
У театрі КХАТ працює з 2017 року. Актриса, заступник директора і завтрупою театру.
1998 року закінчила Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж (майстерня В. Ковалевського, Г. Богомаз-Бабій), працювала у Херсонському обласному українському музично-драматичному театрі.
Від 1998 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2003 році вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого, який закінчила в 2007 році. У рік закінчення вузу стала актрисою Київського театру на Липках. Її найбільш відомі театральні роботи: «Поліанна» – роль Поліанни (режисер В. Гирич) і «Привид замку Кентервіль» – роль Вірджинії (режисер А. Артіменьєв). З 2009 року Марина Кукліна знімалася в кіно. Найбільш популярні картини: «Повернення Мухтара - 5», «Пес», «Анна Герман», «Жіночий лікар». У 2019 році Марина Кукліна знялася в багатосерійних фільмах, серед яких «Інша» і «Хованки». Вихід заплановано на телеканалі «Україна». Чоловік актриси – український режисер Андрій Май. Після весілля вона носила подвійне прізвище - Май-Кукліна. У пари є син.
У 2004 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (майстерня В.Судьїна).
З 2003 року грає на сцені Київського театру юного глядача на Липках.
У 1991 закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня М.Рушковський)
З 1991 року актор Київського єврейського театру "Мазлтов". З 1999 року - актор Київського ТЮГу на Липках.
Виступав як кінокаскадера.
Діамантовий голос України, найвпізнаваніший дикторський голос в країні
1998 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені I. Карпенка-Карого (майстерня н. а. СРСР Юрія Мажуги).
Від 1998 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2008 році закінчив Запорізький національний університет (Кафедра акторської майстерності, курс Г.В.Фортуса).
У 2004-2009 рр. працював в Запорізькому театрі юного глядача.
З 2009 року – актор Київського театру юного глядача.
Упродовж 2007-2009 р. актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Від 2011 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.