Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Як не стати порохом »
На сцені «Золотих воріт» – один незвичайний день з життя звичайної сім'ї, протягом якого кожен може дізнатися, що саме потрібно робити, щоб не стати ПОРОХОМ.
Незважаючи на всю розруху, герої вистави сповнені гумору – вони готові сміятися над собою. А ми готові?
На глядачів точно чекає карколомна сімейна історія про нові можливості і старі катастрофи... але, що саме оберуть герої цієї історії і чому…
Актуальна п'єса німецького драматурга Серґія Ґьоснера «Каліки» буквально за кілька років здобула популярність у Німеччині. Стас Жирков, художній керівник театру, запропонує свою версію цього тексту. Це історія про двох хлопців, які заприятелювали… у реабілітаційній клініці. Обоє вони за нашими сумнівними стандартами «каліки». Налаштувалися на невеселі скорботні історії? Запаслися хустинками, аби витирати сльози? Даремно! Це історія передусім про підлітків, а не про їхні хвороби. Розповідь про двох крутих пацанів, які звісно ж бачать себе дорослими… А про що ж іще можуть розмовляти двоє дорослих хлопців, як не про дівчат та про майбутнє, у якому не буде клініки… А навіть якщо залишиться клініка, так що тепер не жити? Не закохуватися? Не думати про майбутнє? Не жартувати і не дружити, навіть якщо лікарі не говорять нічого обнадійливого… Зрештою, завжди варто пам'ятати: безглуздо марнувати життя, намагаючись змінити те, що не в змозі. Краще витратити ці зусилля, аби зробити когось щасливим. Бодай на мить. Дуже скоро двоє героїв Ікар та його друг Френсіс відкриють для себе саме цю просту істину…
Комедія «Танго втрьох? На Монмартрі» – невимушена й весела, по-французьки легка розповідь про один день життя поважного паризького нотаріуса. У цей день йому виконалось 50 років. Саме в день ювілею з ними сталися надзвичайні події, які змусили його замислитися про все його життя і, насамперед, про взаємовідносин з найближчими йому людьми. Звичайно ж вистава про Кохання. Адже це – Париж і Монмартр. І як завжди в комедіях, все буде добре! Вистава «Танго втрьох? .. На Монмартрі» – чудова нагода для сімейного відпочинку. Комедія, незважаючи на легкість викладення, піднімає актуальні питання людських взаємовідносин і змушує кожного глядача хоча б на хвилиночку замислитися про своє власне життя і про відносини з близькими та рідними людьми. Творці вистави гарантують гарний настрій кожному глядачеві.
Моновистава «Різдвяний сон кобили вороної» – спільний проєкт Театр SOLO та Центру Курбаса. Цією виставою відзначаємо 130-ліття Остапа Вишні та 200-ліття Пантелеймона Куліша. Режисер Людмила Колосович поставила синтетичну виставу, де ритм дії задає виключно літературний текст. «Різдвяний сон кобили вороної» – це гостра сатира не тільки на тогочасно-сучасне українське село, що знаходиться у віковічних злиднях, а й на Україну загалом. Події відбуваються різдвяної ночі. То ж цілком логічно в сумно-іронічний сміх оповідання О. Вишні вплітається виконання старовинного «Вертепу» Пантелеймона Куліша в класичній літературній обробці XIX ст. та автентичні колядки Полтавської та Донецької областей. Вертеп, схожий на телевізор, стає власним адом Ірода-Путіна та його оточення із російських та українських пропагандистів, бізнесменів та чиновників, що відчувають жах від скорого Народження Спасителя. Акторці Тетяні Тушич необхідно перевтілюватися у всіх персонажів-архетипів виключно за допомогою голосу. В монолозі Кобили персоніфікується сучасна Україна – немолода, ірраціональна жінка у вишитій спідній сорочці під чорним пальто, з забинтованою рукою, у військових берцях, з намистом із дзвіночків на шиї – олігархичним хомутом… Приходьте на виставу за текстами багатостраждального, але не сумуючого Остапа Вишні!
Між Ним і Нею існує вічний зв'язок, який, мов магічне коло, ніколи не переривається. Іноді нам здається, що все вже скінчилося, та ми чекаємо і сподіваємося зустріти справжнє кохання. Життя дарує кожному з нас новий шанс...
«...На вулиці до молодого чоловіка, який поспішає на ділову зустріч, раптом з проханням про допомогу звертається незнайома жінка. Вона пропонує йому гроші, але не каже прямо, яка послуга їй необхідна. Згодом з'ясовується, що їй потрібна... «суща дрібниця»... Яка?.. Про це глядач дізнається, відвідавши нашу виставу, під час якої відбудеться багато цікавого і несподіваного». (Д. Морозов) «Ненормальна» - це жорстка історія, часом трагічного, часом комічного змісту, що тримає глядача в напрузі до останньої репліки. Недарма кажуть: якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Жінці і справді нічого не може завадити... окрім любові.
Це лайно, але це наше рідне і любе лайно - такий світогляд у головних героїв вистави. Знайдіть силу зізнатися – не тільки в них. Вийти назустріч новому життю із зони комфорту часто не так вже й просто (навіть якщо «комфортом» це можна назвати ну з дуууже великою натяжкою). Після років поневірянь та злиднів, коли доля нарешті всміхнулася і до омріяного щастя залишається лише крок, герої вистави вирішують вчепитися за вбогість свого існування – щоб хоча би не стало гірше. Безробіття, борги, заробітчанство – позаду в них стільки горя, що можливість бути щасливими вже давно атрофована. Вбогі декорації з радянського минулого, діряві шкарпетки, банка югославського какао на спогад про щасливе дитинство - все це занурює у до огиди знайомі дев’яності. Провідниками по ним стають Дмитро Олійник та Інна Скорина-Колаба – молоді актори, що передають кризу середнього віку так талановито, що забуваєш про те, що самим їм до цих літ ще дуже і дуже далеко. Неймовірна гра, що робить таку сумну за змістом виставу такою веселою за формою. Дивишся і думаєш – таке життя і такі жахливі парадокси можливі тільки в нашій нещасній країні. Але виявляється, що п’єсу написав драматург з Європи - тієї самої, на яку часто рівняється Україна. Європи, люди якої, схоже, переживають ті ж кризи відчаю та зневіри, що й ми. Тягар попередніх розчарувань може бути настільки великим, що ти вже не віриш у щастя, не віриш близьким, не віриш самому собі. Сидячі у глядацькій залі ти смієшся з панічного страху головних героїв зробити крок назустріч змінам. Та цей сміх швидко змінюється на сум, коли на виході з театру, згадуєш скільки разів ти сам не ризикнув змінитися на краще.
Середню освіту здобув у місцевій середній школі №2 з 1994 по 2005 роки. Паралельно навчався у Косівській дитячій школі мистецтв (по класу хореографії, та фортепіано).
У період з 2005 по 2010 роки – студент кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (курс О. Добряка).
У 2008-2009 роках, паралельно з навчанням, працює артистом драми Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича. На сцені цього театру відбулася дипломна вистава «На полі крові» (за мотивами творів Лесі Українки «На полі крові» та «Одержима»).
У Хмельницькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. Михайла Старицького працює артистом драми (2009-2010), згодом– режисером-постановником (2010-2011), і головним режисером (2011-2012). У театрі втілив низку постановок,та ролей. Так, вистава «Ревізор» за Гоголем була відмічена і критикою, і фестивальними дипломами.
З 2012 по 2018 режисер-постановник Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка.
У період з 2012 по 2017 роки – викладач майстерності актора на кафедрі театрального і хореографічного мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.[2]
З 2018 року – актор київського театру «Золоті ворота».
Творчий доробок складає понад двадцять ролей,постановок у жанрах комедії, трагедії, філософської притчі; акторські роботи у кіно. В якості хоббі спроби в літературі – понад 50 оповідань та новел, збірка «Квіти на смітизвалищі» (2010 р.). Друкувався в літературних часописах «Перевал», «Прообраз», «Чума»,«Склянка часу» та інших. З оповіданням «Покидьок» став дипломантом міжнародного конкурсу на найкраще коротке оповідання «Zeitglas-2013».
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Випадково потрапив у сільську самодіяльність. Сподобалось. Одне за другим і закрутилось.
– Яку роль мрієте зіграти?
Конкретної немає.
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Одного разу був експертом на «Говорить Україна». Більше досвіду не мав.
– Чим любите займатися у вільний час?
Варю пиво
–
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.
« Як не стати порохом »
