Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Як не стати порохом »
На сцені «Золотих воріт» – один незвичайний день з життя звичайної сім'ї, протягом якого кожен може дізнатися, що саме потрібно робити, щоб не стати ПОРОХОМ.
Незважаючи на всю розруху, герої вистави сповнені гумору – вони готові сміятися над собою. А ми готові?
На глядачів точно чекає карколомна сімейна історія про нові можливості і старі катастрофи... але, що саме оберуть герої цієї історії і чому…
« Ніч для двох »
Комедія
« До і потім »
Жіноча сповідь
« Танго втрьох?.. На Монмартрі »
Комедія
« Поверхи »
« THE BEST »
Це лайно, але це наше рідне і любе лайно - такий світогляд у головних героїв вистави. Знайдіть силу зізнатися – не тільки в них. Вийти назустріч новому життю із зони комфорту часто не так вже й просто (навіть якщо «комфортом» це можна назвати ну з дуууже великою натяжкою). Після років поневірянь та злиднів, коли доля нарешті всміхнулася і до омріяного щастя залишається лише крок, герої вистави вирішують вчепитися за вбогість свого існування – щоб хоча би не стало гірше. Безробіття, борги, заробітчанство – позаду в них стільки горя, що можливість бути щасливими вже давно атрофована. Вбогі декорації з радянського минулого, діряві шкарпетки, банка югославського какао на спогад про щасливе дитинство - все це занурює у до огиди знайомі дев’яності. Провідниками по ним стають Дмитро Олійник та Інна Скорина-Колаба – молоді актори, що передають кризу середнього віку так талановито, що забуваєш про те, що самим їм до цих літ ще дуже і дуже далеко. Неймовірна гра, що робить таку сумну за змістом виставу такою веселою за формою. Дивишся і думаєш – таке життя і такі жахливі парадокси можливі тільки в нашій нещасній країні. Але виявляється, що п’єсу написав драматург з Європи - тієї самої, на яку часто рівняється Україна. Європи, люди якої, схоже, переживають ті ж кризи відчаю та зневіри, що й ми. Тягар попередніх розчарувань може бути настільки великим, що ти вже не віриш у щастя, не віриш близьким, не віриш самому собі. Сидячі у глядацькій залі ти смієшся з панічного страху головних героїв зробити крок назустріч змінам. Та цей сміх швидко змінюється на сум, коли на виході з театру, згадуєш скільки разів ти сам не ризикнув змінитися на краще.
Середню освіту здобув у місцевій середній школі №2 з 1994 по 2005 роки. Паралельно навчався у Косівській дитячій школі мистецтв (по класу хореографії, та фортепіано).
У період з 2005 по 2010 роки – студент кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (курс О. Добряка).
У 2008-2009 роках, паралельно з навчанням, працює артистом драми Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича. На сцені цього театру відбулася дипломна вистава «На полі крові» (за мотивами творів Лесі Українки «На полі крові» та «Одержима»).
У Хмельницькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. Михайла Старицького працює артистом драми (2009-2010), згодом– режисером-постановником (2010-2011), і головним режисером (2011-2012). У театрі втілив низку постановок,та ролей. Так, вистава «Ревізор» за Гоголем була відмічена і критикою, і фестивальними дипломами.
З 2012 по 2018 режисер-постановник Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка.
У період з 2012 по 2017 роки – викладач майстерності актора на кафедрі театрального і хореографічного мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.[2]
З 2018 року – актор київського театру «Золоті ворота».
Творчий доробок складає понад двадцять ролей,постановок у жанрах комедії, трагедії, філософської притчі; акторські роботи у кіно. В якості хоббі спроби в літературі – понад 50 оповідань та новел, збірка «Квіти на смітизвалищі» (2010 р.). Друкувався в літературних часописах «Перевал», «Прообраз», «Чума»,«Склянка часу» та інших. З оповіданням «Покидьок» став дипломантом міжнародного конкурсу на найкраще коротке оповідання «Zeitglas-2013».
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Випадково потрапив у сільську самодіяльність. Сподобалось. Одне за другим і закрутилось.
– Яку роль мрієте зіграти?
Конкретної немає.
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Одного разу був експертом на «Говорить Україна». Більше досвіду не мав.
– Чим любите займатися у вільний час?
Варю пиво
–
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.
« Як не стати порохом »
