Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Класичну «жіночу» монодраму створено чоловіком – всесвітньо відомим шведським драматургом Йоханом-Августом Стріндбергом. У виконанні театру Маскам Рад «звучить» дещо не класично: додано нових персонажів та по-іншому розставлено акценти.
Картинка, яка оживає та виходить до глядачів з малюнків Тулуз-Лотрека.
Виставу було показано на Міжнародному молодіжному театральному фестивалі в м. Альба Юлія, Румунія.
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Поговоримо про Любов, добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...
Трагічна історія «Медеї ХХ століття» у комфортабельній європейській квартирі, у якій спочивають тлінні останки її кохання - символічна і водночас актуальна - відображає духовні проблеми сучасної людини, її взаємини зі світом, з його такими вічними базисними категоріями як честь, гідність, вірність (вірність своєму слову, собі) та відповідальність перед собою, своїми близькими і не близькими, що врешті і є відповідальністю перед навколишнім світом.
Невеличкий готель на півдні Сполучених Штатів, за дивним збігом обставин об'єднав шість історій кохання. Кожна унікальна та не схожа на іншу. Кожна близька й зрозуміла. Тут і коханці, що тікають від буденності подружнього життя. Брат з сестрою, які намагаються здолати заборонену пристрасть. Заміжня жінка, яку захопив адюльтер з юнаком, і самотня жінка – жертва кохання до професора, що довгі роки проводить експерименти над нею в пошуках еліксиру вічного кохання. Тут і любовна драма зрадженої адміністраторки готелю, і буденна історія покоївки, що заблукала у стосунках з одруженими чоловіками. Смішні й драматичні водночас, ці історії занурять вас у вир любовних пристрастей. Молоді актори та режисери створили щемливе, просякнуте еротизмом дійство за мотивами оповідань Реймонда Карвера, Джерома Д. Селінджера, Рея Бредбері та Доріс Деррі. *Фенілетиламін – хімічна сполука, що виникає у мигдалеподібному тілі мозку закоханої людини та стимулює сексуальне збудження.
Пристрасть. Нестримна. Незгасима. Невмолима. Та, що вибиває з соціального, майнового, сімейного стану. Та, що випалює всі інші фарби життя. Та, з котрої може вирости велике життєдайне кохання… Та, що може зачинити всі двері… Хто б міг подумати, що саме така пристрасть поселилась у серці, здавалося б, скромної шекспірівської героїні «другого плану» – Леді Капулетті?.. Це – історія мовчання… Після Життя… «Вишукана, стильна, глибока трагедія-аскеза, екстремальна енергія статики, працюють тільки руки, пальці, стриманий мімічний «сюжет», несентиментальна сльоза… Естетика статики…» Неллі Корнієнко.
Акторка, режисерка, драматургиня, письменниця, театральна і громадська діячка. З 2011 р. очолює незалежний театр «Маскам Рад». З 2013 – голова Ради ГО «Спільнобачення» і координаторка проектів «Джойфест», куди входять Міжнародний театральний фестиваль «Джойфест» (з 2013), Фестиваль дитячих театрів «Джойфест-діти» (з 2015), МФ історичного кіно «Поза часом» (з 2014), Фестиваль української класичної музики «Смальта» (з 2015). У 2014-му очолила Благодійний фонд «Обрій» (допомога ВС України на сході України). З 2018 – член ради ГО «Спілка «Гільдія незалежних театрів України». У 2019 засновує і координує проект «Міжнародний театральний фестиваль монодрам Solo Plays Fest». Член Незалежної медіа-профспілки України. Авторка оповідань, повістей, романів, есе, статей, 9 п’єс і 7 інсценізацій (твори Гоголя, Сент-Екзюпері, Мопассана, О’Генрі, Брюсова). Поставила 15 вистав, зокрема «Ніч перед Різдвом» Гоголя (2012) (покази на міжнародних театральних фестивалях у Болгарії та Польщі), «Дні Турбіних» Булгакова (2016), «Маленький принц» Сент-Екзюпері (2016) (показ на МТФ у Болгарії, 2017), «Free Love», «Про шкоду тютюну» Чехова (2018) (участь у 3-х МТФ у Румунії та Албанії), «Пампушка» Мопассана, «Камінний гість» Пушкіна, а також експериментальні «синтетичні» вистави «Життя в ритмі танго. П’яццолла – нотний портрет» і «Рудий коханець. Вівальді – нотний портрет». Зіграла Олену Попову у «Ведмеді» Чехова (реж. Ахмед Есмурзієв), Матільду в «Намисті» Мопассана (реж. Валерія Дємченко), Голубку в «Біля ковчегу о 8» Ульриха Хуба (реж. Алєся Ліфантій), Солоху й Імператрицю у «Ночі перед Різдвом» Гоголя, Баронесу фон Мюнхгаузен в «Тому самому Мюнхгаузені» Горіна (обидві – реж. Інна Гончарова). Авторка документальний фільмів «Той самий Мюнхаузен» (про перебування барона Мюнхгаузена в Київській фортеці під час російсько-турецької кампанії, 2016) та «Легенди Київської фортеці. Вбивство Столипіна» (2018), ігрового к/м фільму «Чудний епізод» за оповіданням Винниченка. Участь як оператора у фільмі «Зима у вогні» Євгена Афінеєвського.
Як відомо, театр починається з вішалки. Але не в нашому випадку ... Театр «Маскам Рад» почався з ідеї ... Ідеї об'єднати людей небайдужих, які прагнуть до розвитку, відданих Театру як явищу, а не тільки як професії, які люблять Театр у собі, а не себе в театрі. Можна сказати, що наш театр є, певним чином, Клубом, чимось схожим на клуб англійських джентльменів. В цей Клуб вхід відкрито далеко не для всіх. Участь в ньому є престижною та дуже дорого коштує. Ще б пак! Адже внеском кожного учасника є його душа, дорогоцінний час і весь життєвий досвід. А учасники одержують унікальну можливість для багатогранного творчого розвитку і особистісного зростання.
Прем'єра першої вистави Театру – сучасної притчі «Шабаш на двох» – відбулася в рамках театрального майданчика Міжнародного етно-культурного фестивалю «Трипільське коло» 02 липня 2011 року. Три дні безперервно йшла злива, і дістатися до сцени було нелегко як акторам, так і глядачам. Протягом 45 хвилин (час вистави) наші вдячні глядачі стояли по коліно в багнюці під проливним дощем – з парасольками або без. Не пішла жодна людина! І тоді ми остаточно усвідомили, що затіяли потрібну справу і що нам є, про що сказати людям.
Наступною нашою виставою стала вистава «Безіменна зірка» за знаменитою п'єсою румунського драматурга Міхая Себастіана. На другій прем'єрі були присутні представники Посольства Румунії, і з їх легкої руки ми поїхали з виставою «Безіменна зірка» на наш перший міжнародний театральний фестиваль в місто Лугож, в якому на початку 19-го століття почався весь театральний рух в Румунії. Ми виступали на сцені старовинного «Нового» театру, якому більше ста років, а «Старому» лугозькому театру – більше 150-ти! На наш виступ прийшли представники української діаспори, яка, як виявилося, в Лугож за чисельністю найбільша в Румунії. Також ми пообіцяли нашим румунським колегам, що запросимо їх алаверди на міжнародний театральний фестиваль до Києва – з їх «Безіменною зіркою». Таким був початок Джойфесту.
Перший міжнародний театральний фестиваль JoyFest відбувся в жовтні 2013 року в Києві. На нього приїхали колективи з різних міст України, також з Грузії, Італії та Румунії. У вересні 2019 року відбувся вже 7-й міжнародний театральний фестиваль JoyFest.
Організація і проведення власного фестивалю з новою силою позначили ще одну унікальну і дуже важливу складову Театру «Маскам Рад» і Міжнародного соціально-культурного проекту «Джойфест»: просвітництво. Ми поставили перед собою нелегке завдання: залучити до театрального руху якомога більше адептів, перетворити пасивних глядачів на активних учасників творчого процесу. З цією метою були організовані кілька проєктів: Театральні суботи та Театральні дні в Київській Фортеці, Театральний салон на Московській і Театральна вітальня в Музеї культурної спадщини (нині – Музей Української діаспори).
Театр «Маскам Рад» намагається щороку виїжджати на різні міжнародні театральні фестивалі – принаймні 1-2 рази на рік, щоб переймати досвід з їх організації та проведення, відстежувати тенденції в розвитку театрального мистецтва в світі.
У травні 2015 року в Київській Фортеці вперше було проведено театральний фестиваль JoyFest Діти. У травні 2019 року відбувся вже IV фестиваль дитячих театрів. Також у травні 2019 року ми започаткували ще один міжнародний театральний фестиваль: фестиваль монодрам Solo Plays Fest.
Всі три театральних фестивалі мають відзнаки Європейської фестивальної асоціації EFE.
Театр Маскам Рад – репертуарний театр. Сьогодні в репертуарі Театру більш ніж 30 різнопланових вистав у різних жанрах (від трагедії до комедії та мелодрами), серед яких 12 монодрам як класичних, так і сучасних авторських.
Театр Маскам Рад – фактично є ангажементним театром. В трупі театру майже всі актори (близько 30 осіб) грають також в інших театрах та беруть участь в різноманітних театральних та кіно проектах.