« Хочу в Париж »

Дуже співчувається герою. Вистава про велику мрію. Вона хороша, можна сказати, навіть світла, але якась сумна. Спочатку я вболівала за героя, сподівалася, потім дуже раділа, ніби сама потрапила до Парижу. Справді відчувалося натхнення від подорожі!.... А потім.... Потім подив і дуже сумно від фіналу. Актор був дуже емоційний. І чудово транслював ці емоції глядачам. Ніби слухаєш розповідь про життя близької людини. Співчуваєш їй, радієш за неї. В актора чудова міміка та пластика, інтонації. Червона парасолька та берет запам'ятаються назавжди! Вони були ще одними акторами. Червоні акценти в майже монохромі – чудовий хід. Червоні шкарпетки та кишені... Ммммммм..... вони відображали мрію. Всю виставу було цікаво спостерігати за розвитком подій. Цікаво, що ж далі станеться і чи потрапить герой до Парижу. Коли буде той переломний момент. Вистава точно викликає бажання до подорожей загалом, а до Парижу особливо. Вивчати мови.

Дія відбувається за часів "залізного занавісу". Це той час, як що ти хочеш потрапити в капіталістичну країну потрібно було бути зразковим сім'янином, та громадянином. Це той час, коли в капіталістичну країну не можна було поїхати з родиною, їхав або чоловік, або дружина, оскільки державні мужі розуміли, що люди не захочуть повертатися до СРСР. Це той час, коли дитяча мрія, побачити Париж, "здійснилася" через пів століття. Віртуозна гра актора. Через вдалий грим та доречно підібраний одяг здавалося, що актор дорослішає та старіє разом зі своїм героєм. Червона стрічка перетворювалась в руках актора в "живий" іструмент - то в аксельбант, то в розу, то стрічку фокусника, то модну пов'язку, чи шарф. Досить все чітко продумано в декораціях, костюмах. Хотілося б побачити в руках актора на сцені концерту, таку ж саму, як у відображенні (дзеркалі). Спочатку було трохи нудно, але в процесі розвитку сюжету було все цікавіше і цікавіше і тріумф – непередбачувальний фінал.

Було цікаво, іноді смішно, іноді сумно, але зовсім не нудно! Навпаки, вистава викликала щирі емоції та бажання співчувати почуттям героя. Моновистава – це екзамен без права на помилку, і актор Володимир Голосняк впорався на відмінно, він був переконливий у всіх вікових категоріях, проживши на сцені 50 років життя за 90 хвилин. Головний герой дорослішав, втрачаючи життєвий оптимізм, але не втративши його до свого шансу останньої надії, тож глядачі можуть взяти це правило на озброєння й використовувати у власному житті. Вистава буде цікавою тим, хто пам'ятає життя в СРСР або тим, хто прагне дізнатися про нього більше.

Всесвітня столиця мистецтв і мод, смаків і розваг, слави і гастрономії, парфумерії та любові - о, далекий, що вабить, загадкова зірка, казковий Париж, зовсім не такий, як всі інші, звичайні і звичні, міста. Одного дня хлопчина захотів до Парижа. У п'ятому класі Дімка Кореньков подивився в кіно фільм "Три мушкетери". І все, пропав - закохався в столицю Франції. А жив він у радянські часи, часи коли майже неможливо було виїхати закордон. Але він дуже хотів, мріяв і жив Парижем. Вчив французьку мову і досконало вивчав Париж. Незважаючи на те, що ніколи там не бував, знав його як свої п'ять пальців. Перед глядачами відкрилося все життя людини народженої в радянському союзі. Сила духу і мрія. І ось нарешті – омріяний Париж? З самого початку вистава заворожує якимись дивовижними чарами і неможливо відірватися від перегляду. Сповнена ентузіазму, я ще довго насолоджувалася післясмаком залишеним переглядом. Це неймовірна моновистава, в якій майстерно зіграв заслужений артист України – Володимир Голосняк. Я зачарована силою акторської гри! Заслужені овації – акторська гра бездоганна! Хочу ще! В Париж! Вистава буде цікава мрійникам, людям, які народилися в радянському союзі та багатьом іншим людям, які хочуть надихнутися.

Спектакль викликав болючі спогади та жаль, що я (ціла країна ) жили в умовах, що взагалі привели до написання цього спектаклю, коли просте і природнє бажання людини до нового, до відкриття світу, до прекрасного, до смачної іжі та красивого одягу,або просто до відвідин іншого міста, іншої країни- є нездійсненним, неприйнятним, майже злочином. Вистава демонструє нам життя простого хлопця зі звичайного "сірого " провінційного містечка, який на своє нещастя закохався у Париж, французьку культуру та стиль життя. Перед очима глядачів проходить звичайне радянське життя: школа, ПТУ, армія, одруження, народження дітей, 40 років роботи на одному заводі- і все це просякнуте мрією, який не судилося збутися та насмішками над почуттями мрійника. Коли приходить розуміння, що життя минуло, а Париж так і залишився мрією, приходить туга та пияцтво. Проте спектакль має ориганальний фінал. Без спойлерів))) вистава дуже сподобалася, я б її назвала -трагікомедією. Через смішні речі, показана радянська дійсність, яка насправді не була аж такою смішною. Хоча в залі повсяк час лунав сміх,мені було сумно. Раджу всім, хто настольгуї за СРСР та вірить, що то був рай на землі, та для молоді, що вірить таким казочкам. Приміщення в самому центрі Києва, знайти неважко. Приміщення невелике, квитки без місця, тож можна зайняти будь-яке вільне місце.

Спочатку було смішно, весело і дуже цікаво... Потім було сумно.. Дуже співпереживала головному герою. Я залишилася вражена і захоплена виставою: "Хочу в Париж!". Вперше в житті бачу, щоб один актор, так геніально відіграв всю виставу... Важко було відвести погляд від сцени... Вистава почалася з того, що маленький хлопчик захопився "Трьома Мушкетерами" і, щоб втекти від холодної і неприємно реальності, створив світ фантазії, де він жив у Парижі... Він весь час віддавався своїм фантазіям, а, тим часом, у реальності у нього були суцільні двійки і тато, важким ременем, карав за надмірне мрійництво...Увляючи цього самотнього, замріяного хлопчика, спочатку було весело, а потім - сумно. Життя впевнено летіло вперед, закручувалося спіраллю життєвих подій, де Париж залишався великою мрією, прихистком, від всіх розчарувань і проблем... На сцені розгорталася важливість кожному, з нас, мріяти. Мріяти про свій Париж... Наближатися до нього, потім - втрачати, розчаровуватися, і знову знаходити... Знову кидатися в обійми своїх мрій і сподівань... Ця надзвичайно жива, енергійна, життєва вистава, сповнена радості і суму, мрій і розчарувань, хвилювань і задоволення - нікого не залишить байдужим. Щиро рекомендую! Вистава підіде людям старшого віку, які родом із радянського союзу. А також всім, хто любить мріяти.

проникливо, в деяких містах радісно і іноді сумно, но в цілому вистава добра та чуйна. Історія одного чоловіка та його дитячої мрії, його прагнення та бажання побувати в Парижі. У виставі показано як можно пронести мрію через роки, які перешкоди траплялись на життєвому шляху і якщо омріяне вже майже збилось на при кінці життя, але не сталося- жити далі. недуже велике приміщення зі одним входом у залу для виконавців та глядачів, але завдяки цьому є можливість взаємодії актора та глядача.

Было смешно, грустно, местами была ностальгия...Ребенком увидим фильм, мальчик стал мечтать о Париже. Ребенок вырос, пошел в ПТУ стал юношей мечту не изменил, потом в армию, женился, родились дети... Перед нами вся жизнь героя до 60 лет, когда его мечта осуществляется и он едет в Париж! Актер играл хорошо, реалистично. Советую романтикам, пожилым людям, семейным парам. спинки стульев очень твердые не выносимо начинает болеть спина(

Цікавий досвід моновиставу, вперше. Гарна гра єдиного актора, щира та цікава, зміна ємоцій та героїв, відображена однією людиною. Показано справжність життя та переживань людини. Цікавий нахил людини, вподобання, що супроводжує його все життя, як мрія, суть життя, що надає йому ,,крила". Шкода, що аж вкінці життя то лише здійснюється, а так не було на то часу та можливостей, і що за клопотами життя, ніхто не підтримав головного героя, щоб мрія стала його життям, професією, і жили щасливо, а не ,,тягнули лямку" звичайного, пересічного життя ,,сірої" людини. Раджу тим, кому цікаве життя. Маленьке приміщення. Досить камерно та по-домашньому.

Бажання в Париж буває різне. На хвилиночку і назавжди, на екскурсію і на годинку, службове і швидкоплинне, всерйоз і жартома: "Я знову хочу в Париж. - А що, ви там вже були? - Ні, я вже колись хотів". Моновистава за мотивами однойменного оповідання М. Веллера «Хочу в Париж» – це сповнена доброго гумору історія «пересічноїої» радянської людини, з провінційного містечка, котра впродовж всього життя мріяла і готувалась щоб побувати в Парижі. Всю виставу я знаходилась у захваті, не могла відірватися від перегляду. Настрій одночасно піднесений від гри актора, сумний від спогадів і радість за молодь, що вони цього не мали. Раджу виставу старшому поколінню, щоб згадати молодість. Молоді, варто подивитися цю виставу, краще з бабусями чи дідусями, які пояснять реальні факти. По-перше відчути «особливості» радянської дійсності організації туристичної поїздки за кордон: розподіл путівок тільки профсоюзним комітетом, співбесіда у КГБ (перевірка на лояльність до соціалізму та презирство до капіталізму), придбання одягу для поїздки в кредит, видача державою валюти лише на 40 рублів. Деякі речі молодим будуть не зрозумілі. Бо зараз немає проблеми поїхати за кордон хоч на день, хоч на рік, хоч незавжди.

Французькій шансон, французські фільми, уявленість про французську жіночість, присмак м‘якого круасану з запашною кавою... Коли перед початком вистави звучали пісні Джо Дассена, я наче поринула в дитинство. На сцені з‘явився Володимир Голосняк, його щира усмішка , блиск в очах, він наче розкрив свої обійми для всіх глядачів і з‘ явилось уявлення, наче ми всі добрі знайомі. Один актор за допомогою деякіх речей, туфель, підбитих металевою пластиною, стільця, намальованої карти з пам’яткой Парижу, якій він укриввся , спав на ній , катав туди-сюди автобус іграшку. Перед нашими очима пролетіло все життя провінційного жителя-Дмитра Коренкова. Школа, ПТУ, армія, женіть ба, народження дітей, їх свадьби... Одного разу він розуміє, що заощадженні гроші витрачені , роки минають, а мрія , так і не здійснилась. Він починає пиячити, але проходить час і він знов торкається до своєї мрії...та починає чекати. Неперевершена гра актора, яскраве перевтілення та переходи в різний вік.. Поспішайте до вистави, коли з‘явиться така можливість та отримуйте задоволення