«Гедда Ґаблер» (Hedda Gabler) – одна з найбільш визначних п'єс класичної європейської літератури, написана норвежцем Генріхом Ібсеном більше сотні років тому.
Але ця історія цілком могла трапитися в одному з приватних будинків Києва. Гедда вийшла заміж за Тесмана, якого ніколи й не кохала… Та несподівано до неї завітало її минуле – талановитий науковець Ейлерт Левборг… І ось вже перед нами така собі «зустріч випускників», на якій кожен хоче самоствердитися… А попереду – інтриги та одкровення, брехня та пристрасть, маніпуляції та неземна насолода від можливості тримати чиюсь долю у своїх руках…
На сцені театру «Золоті ворота» глядачі побачать сучасну виставу про аномалію людини, яка сьогодні намагається зберегти себе такою, якою її виховав батько-генерал. Гедда по-своєму дуже жорстоко мститься всьому світу за те, який він спотворений. Вона прагне жити на своїх умовах, не зраджуючи собі, прагне бути собою.
Гедда – жорстка зовні й ідеалістична всередині!
Гедда – не розкидається словами, вона є їхня суть!
…Так люди не роблять… А як???
У головній ролі – Ірина Ткаченко. «Іра – це той випадок, коли хороша, складна людина і якась невловима, витончена та загадкова жінка поєднуються і в сумі дають міцний коктейль. Вона п'янить, манить і лякає одночасно…» – режисер вистави Олена Щурська.
Доволі цікава трактовка відомого твору Ібсена. Сподобалися підбір акторів та їхня гра, особливо хотілося б відзначити головну героїню, її чоловіка та претендента у коханці - суддю. Інші, на мій погляд, були менш переконливими, хоча і намагалися компесувати це емоційністю, іноді навіть надмріною. Неабияке здивування викликав фінальний музичний вихід із піснею "Реве та стогне Дніпр широкий"....... До чого вона у німецьких сюжетних обставинах залишилося вище мого розуміння. Звичайно, абсурд не має меж, але тут він був недоречним. Якби не цій фінальний режисерський "фінт", вистава заслуговувала б на "майже відмінно". Рекомендую для перегляду всім, хто цікавиться разномаїттям людських почуттів та красивою картинкою.
У 2011-2013 роках працював в Київському театрі «Відкритий погляд».
В 2013-2015 – актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (м Київ).
З 2016 року працює актором Київського академічного театру «Золоті Ворота».
На сьогоднішній день грає в Національному Академічному театрі імені Івана Франка.
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи. Вдалі дебюти: Дмитро Олійник та його акторська робота у «Мітіне кохання. Щоденник» та режисер Іван Уривський з його «Олеся. Забута історія кохання».
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.
