Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
«Гедда Ґаблер» (Hedda Gabler) – одна з найбільш визначних п'єс класичної європейської літератури, написана норвежцем Генріхом Ібсеном більше сотні років тому.
Але ця історія цілком могла трапитися в одному з приватних будинків Києва. Гедда вийшла заміж за Тесмана, якого ніколи й не кохала… Та несподівано до неї завітало її минуле – талановитий науковець Ейлерт Левборг… І ось вже перед нами така собі «зустріч випускників», на якій кожен хоче самоствердитися… А попереду – інтриги та одкровення, брехня та пристрасть, маніпуляції та неземна насолода від можливості тримати чиюсь долю у своїх руках…
На сцені театру «Золоті ворота» глядачі побачать сучасну виставу про аномалію людини, яка сьогодні намагається зберегти себе такою, якою її виховав батько-генерал. Гедда по-своєму дуже жорстоко мститься всьому світу за те, який він спотворений. Вона прагне жити на своїх умовах, не зраджуючи собі, прагне бути собою.
Гедда – жорстка зовні й ідеалістична всередині!
Гедда – не розкидається словами, вона є їхня суть!
…Так люди не роблять… А як???
У головній ролі – Ірина Ткаченко. «Іра – це той випадок, коли хороша, складна людина і якась невловима, витончена та загадкова жінка поєднуються і в сумі дають міцний коктейль. Вона п'янить, манить і лякає одночасно…» – режисер вистави Олена Щурська.
Поетеса зламу століть. Так називають Лесю Українку, яка дуже тонко відчувала та описувала природу людських відносин. Нині перед вами – режисерська версія любовної божевільної драми у постановці Івана Уривського. У центрі сюжету спокусник Дон Жуан, егоїстична Донна Анна і камінний, консервативний командор дон Гонзаго де Мендоза. Дон Жуан у письменниці постає не таким, як його літературні прообрази авторства Гофмана, Мольєра, Моцарта, Байрона чи Пушкіна. Адже він тримається гордо, прагне волі і йде за щирим покликом свого серця! У цій любовній пригоді кожен прагне щастя… Та якою ціною? І чиї життєві принципи виявляться сильнішими?
19 березня 2012 року виставою «Увертюра, До побачення» відкрилася довгоочікувана Камерна сцена театру, яка носить ім’я Сергія Данченка. На сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах. Прийменник «до» навмисне написаний і вирішений режисером Андрієм Приходьком з великої літери – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій. Безкінечних надій на примарне щастя двох самотностей. Час, егоцентризм владні з’їсти почуття, але не душі. І бодай найменша надія, спроможна зробити неможливе можливим, жевріє в кожній людині, як маленька свічечка в долонях героя оповіді Масіно (Остап Ступка), освітлюючи шлях його колишнього кохання, Марії (Наталя Корпан). Фото та анотації надано театром.
Історія рухається по спіралі... Теми тисячолітньої давнини актуальні і сьогодні. Адже у нашому теперешньому житті ми щоденно використовуємо знання і досвід попередніх поколінь. Ми так само відчуваємо протиріччя між двома світами – Жінками і Чоловіками. Спостерігаємо, як вони протистоять один одному та намагаються перемогти. Історія Медеї – колхідської царівни давня та сучасна водночас. Вона його кохає, він її зраджує. Вона хоче боротися за свою любов, проте сил вистачає лише на помсту…
В кожну епоху людина вміщена в рамки правил, що визначають як він повинен думати, любити, жити. У світі, такому, як наш, де на перший план виставляються успіх, прагматизм, індивідуалізм, гроші, шлях до "щастя", поступово настає апатія душі, зникає бажання йти далі, народжуються важкі питання про сенс життя. Кождому з нас дана можливість любити, це той дар, який робить людину подібною Творцю. Як ми використовуємо цей дар? Яким є наш вибір: принести себе в жертву або прийняти жертву іншого? На 178 сторінках роману "Євгєній Онєгин" Пушкін розмірковує на подібні теми і ми, за ним, дослідимо рухи людської душі та її дара любити. Глядач стане частиною нашої вистави: гостями в будинку Ларіних, сусідами Онєгіна, друзями Лєнського та, можливо, відчуватиме себе одним з героїв роману. Наш сучасний погляд на вічні теми та геніальний роман у віршах О.С.Пушкина, ми назвали - "романтична неокласіка".
«У житті є тільки дві справжні трагедії. Одна – коли не отримуєш того, чого хочеш, а друга – коли отримуєш», – Оскар Вайлд. Хтива та розпусна. Вродлива, що очей не відведеш. Вона грає чужими долями, жонглює життями. Їй невідомий страх. Вона отримує все, чого забажає! Навіть, якщо це коштуватиме їй власного життя.
Доволі цікава трактовка відомого твору Ібсена. Сподобалися підбір акторів та їхня гра, особливо хотілося б відзначити головну героїню, її чоловіка та претендента у коханці - суддю. Інші, на мій погляд, були менш переконливими, хоча і намагалися компесувати це емоційністю, іноді навіть надмріною. Неабияке здивування викликав фінальний музичний вихід із піснею "Реве та стогне Дніпр широкий"....... До чого вона у німецьких сюжетних обставинах залишилося вище мого розуміння. Звичайно, абсурд не має меж, але тут він був недоречним. Якби не цій фінальний режисерський "фінт", вистава заслуговувала б на "майже відмінно". Рекомендую для перегляду всім, хто цікавиться разномаїттям людських почуттів та красивою картинкою.
Я народилася 28 липня в м. Кривий Ріг в сім'ї працівників Інгулецького гірничозбагачувального комбінату. Мама – чергова по станції, тато – електрик – сім'я (а ще є сестра і брат) – дружна і дуже весела, але з творчістю ніяк не пов'язана. Хоча в сімейному колі за святковим столом жіноча частина моєї родини співала народні пісні, а брат грав на гітарі. З 7 років я пішла в загальноосвітню школу № 59 в тому ж Кривому Розі. Перша вчителька моя (спасибі їй!) відвела нас класом на гурток народного танцю і на плавання. З тих пір я полюбила сцену – самостійно обирала собі гуртки і студії і з задоволенням відвідувала їх, була і студія сучасного танцю, а з 11 років я пішла на вокал.
У шкільні часи постійно брала участь в оглядах художньої самодіяльності, різних шкільних заходах і дуже часто була організатором цих святкувань, іноді сама писала сценарії, виступала в ролі ведучої, була навіть хореографом-постановником.
По закінченню 11 класу я точно знала, що хочу бути ... співачкою. Я мріяла підкорити український шоу-біз. Натхненна надією, я поїхала вступати до Києва в Університет культури на кафедру естрадного вокалу – і ура – я вступила !!! Провчилася рівно рік і зрозуміла, що цього для мене мало, тому що я ще вміла і танцювати, і красиво говорити текст на сцені. Було прийнято рішення перевестися на кафедру акторської майстерності. Пройшла вступні, здала академрізницю – і з натхненням стала вчиться на курсі Петра Ільченка та Катерини Пивоваровой.
На 4 курсі ми з кількома одногрупниками пройшли кастинг в театр «Колесо» і захищали свої акторські роботи вже на професійній сцені. В цьому ж році після випуску студентська команда на чолі з Ксенією Ромашенко організовує незалежний театр «Відкритий погляд», де я грала в «Весіллі?!» М. Гоголя, «Гуппі» В. Сигарева, «Сім'я. Сцени »А. Яблонської та інших. А в 2013 році в Київському академічному Молодому театрі була випущена вистава «Любов людей» Д. Богославського. З 2014 року увійшла в команду театру «Золоті ворота» під керівництвом художнього керівника Стаса Жиркова – спасибі йому велике, до цього дня вважаю його моїм учителем і натхненником – він мій улюблений режисер і великий приклад невичерпного таланту, енергії і працьовитості.
Середню освіту здобув у місцевій середній школі №2 з 1994 по 2005 роки. Паралельно навчався у Косівській дитячій школі мистецтв (по класу хореографії, та фортепіано).
У період з 2005 по 2010 роки – студент кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (курс О. Добряка).
У 2008-2009 роках, паралельно з навчанням, працює артистом драми Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича. На сцені цього театру відбулася дипломна вистава «На полі крові» (за мотивами творів Лесі Українки «На полі крові» та «Одержима»).
У Хмельницькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. Михайла Старицького працює артистом драми (2009-2010), згодом– режисером-постановником (2010-2011), і головним режисером (2011-2012). У театрі втілив низку постановок,та ролей. Так, вистава «Ревізор» за Гоголем була відмічена і критикою, і фестивальними дипломами.
З 2012 по 2018 режисер-постановник Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка.
У період з 2012 по 2017 роки – викладач майстерності актора на кафедрі театрального і хореографічного мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.[2]
З 2018 року – актор київського театру «Золоті ворота».
Творчий доробок складає понад двадцять ролей,постановок у жанрах комедії, трагедії, філософської притчі; акторські роботи у кіно. В якості хоббі спроби в літературі – понад 50 оповідань та новел, збірка «Квіти на смітизвалищі» (2010 р.). Друкувався в літературних часописах «Перевал», «Прообраз», «Чума»,«Склянка часу» та інших. З оповіданням «Покидьок» став дипломантом міжнародного конкурсу на найкраще коротке оповідання «Zeitglas-2013».
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Випадково потрапив у сільську самодіяльність. Сподобалось. Одне за другим і закрутилось.
– Яку роль мрієте зіграти?
Конкретної немає.
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Одного разу був експертом на «Говорить Україна». Більше досвіду не мав.
– Чим любите займатися у вільний час?
Варю пиво
–
У 2011-2013 роках працював в Київському театрі «Відкритий погляд».
В 2013-2015 – актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (м Київ).
З 2016 року працює актором Київського академічного театру «Золоті Ворота».
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.