« Хамелеон »

14 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.8

Ця історія заснована на реальних подіях, вони відбулися в Америці у 90-х.

Головні герої – двоє хлопців: одного з них востаннє бачили у 1994 році на баскетбольному майданчику у місті Сан-Антоніо, штат Техас, а інший мав дуже дивне хобі – він видавав себе за зниклих безвісти дітей. 36 разів йому вдалося це зробити, поки Інтерпол нарешті його не розшукав.

Ці дві долі одного разу перетнулися і змінили життя багатьох.

Жанр: драма
Тривалість: 2 години
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Білоксі-блюз
Ми, Майдан
Got to Be Free, aбо Маєш Бути Вільним
Вона+війна
Козацька слава
Відгуки
Діана

13 червня 1994 року у місті Сан-Антоніо, штат Техас, зник 13-річний Ніколас Барклі_ З проекції цього надпису на стіні почалась історія ДВОХ хлопчаків. Одного – Ніколаса Барклі, зниклого безвісті, справа якого нерозкрита і нині. Другого — Фредеріка Бурдена, дорослого чоловіка, який через відсутність дитинства прикидався підлітками, зниклими безвісти, до 30 років; чоловік, який все життя намагався відшукати свою особистість, яку він мав би отримати хлопчаком. Тож всю постановку ви співпереживаєте історії цих двох людей. Так, не персонажів. «Хамелеон» — це історія, основана на реальних подіях. Ітак. Фредерік Бурден, чоловік, який не мав своєї родини, був знищений нею морально, примірює маски інших підлітків, викрадаючи їхні особистості. Так він намагався стати Ніколасом Барклі. Попри те, що вони були не схожі. І з цього моменту відгалужується ще один конфлікт. Родина занала, що хлопець, який видає себе за Ніколаса — НЕ Ніколас, але вона прийняла його в родину. Чому? Це запитання поставила журналістка, яка готувала матеріали про цю історію. А ось режисерка постановки ставить перед нами інше запитання, яке стає мотивом діалогу між глядачем і самою історією, яку майстерно показала труппа: «Що ми такого робимо, щоб наші діти зникали як морально, так і фізично?». Тих глядачів, які слухали, не оминули внутрішні зміни після такого питання в лоб. На мою думку, такий режисерський підхід наповнив цю історію новими сенсами, правильними акцентами. Переживаючи історію, я весь час думала, чому ж Фредеріку Барклі приділяється мало уваги, чому не розкривається передумови його внутрішнього конфлікту… Та це і не потрібно було. Режисерка обрала інший кут подачі. Вона показала паралельно дві історії, історію хлопця, який зник фізично, і хлопця, який зник морально. За першого промовляла сама постановка і блукаюча фігура зниклого хлопця. За другого промовляв сам Фредерік. Він весь час тільки і робив, що розповідав, як уміло викрав особистість Ніколаса, тим самим відкривши власну пустоту душі — він шукав родину, він шукав нового себе, у якого буде родина. І, як підказала згодом режисерка, він знайшов її у своїх дітях. Повторюсь, Фредерік Бурден реальна людина, можете почитати його дописи у Фейсбуці. Хочу поділитися ще одним своїм враженням. На хамелеонів можна дивитися з двох боків. З одного на самого хамелеона і його внутрішній світ, шукаючи питання чому він став хамелеоном. По правді, я очікувала саме такий хід п’єси. З другого боку на середовище, яке відображає хамелеон, змінюючись. Цим шляхом пішла режисерка зі своєю командою. За що я їй щиро вдячна. Такий шлях додав глибини постановці. Хочу відзначити ще формат театральної студії. Спочатку нас попередили, що актори – непрофесійні, що вони крадуть час зі свого життя, щоб витратити його на творчість. І після постановки ми (глядачі) можемо залишитись, щоб поговорити про проблематику вистави. І це чудова ідея. Обговорення допомогло нам зрозуміти, що ми самі відчували протягом постановки, і що бачила команди, показуючи цю історію. Насправді писати можна довго: про методи завоювання довіри журналістки, про візуальні образи, про художні рішення самої постановки, про яскравих іспанських поліцейських (хоча я вважаю їхні образи упередженними, так глядачів повеселила пародія на поліцейських (мачо з глянцевого журналу у спідниці і сексуальна дівчина на каблах), та обмежусь простим висновком: переживіть цю історію, яка стане щепленням проти катастрофічної помилки у майбутньому — моральної або фізичної руйнації вашої дитини.

Володимир

Це вже моє друге знайомство з театром - студією 11. З самого початку йшов за чимось видатним, бо гра акторів дійсно відповідає словам режисерки цього театру, що це для них не робота, а улюблена справа! Акторській грі та акторським здібностям думаю можуть позаздрити професійні актори та театри. Окремо вдячність режисеру за креативність, бажання братися за незвичний, іноді навіть складний матеріал. Вистава «Хамелеон» піднімає важке питання зниклих дітей і це дуже потужно привертає увагу до цієї проблеми. Тільки найщиріші рекомендації до відвідування. Окрема подяка центру Леся Курбаса за можливість приймати у своїх стінах чудові молоді перспективні колективи.

Максим

Це було щось неймовірне! Вистава основана на реальних подіях! Спостерігаючи за грою акторів іноді я забував що я глядач, актори не грали, вони просто жили на сцені! Даючи чудові емоції , тримаючи глядача на протязі всієї вистави! Я отримав шалене задоволення! Я можу твердо сказати, що ця вистава і актори які грали доторкнулися до моєї душі! Дякую велике за таку можливість доторкнутися прекрасного! Дякую за можливість ще раз подивитися на деякі речі іншими главами! Успіхів!

Ольга І.

С початку і до кінця загадка , куди подівся підліток, хто винен, скільки причетних. Вистава на реальних подіях. У 1998 році зникає підліток, іншій хлопець видає себе за зниклого, все покрито таємницію . Чарлі Паркер, відома журналістка береться за розслідування.З 14.00.до 15.00. вона спілкується з укладеним у в‘язниці, намагається побудувати ланцюжок розшарування . На мій погляд з таким ярким сюжетом і темою , можливо було цікавіше піднести глядачу, в деякіх місцях було нуднувато. Десять разів різні актори промовляли слово-,, херово‘‘, це було смішно, тому що не вписивалось , брутальними американцями вони не виглядали. Сподобалась музика , яка супроводжувала дії акторів. Цікава задумка-мікрофон на сцені, в який доносили основну думку деякі актори. Достойно виконала всі спортивні вправи журналістка за в‘ язнем , бажаючи визвати у нього довіру. Тема дуже жаліслива , але актори не достатньо затронули струни душі, але це точка зору режіссера і кожен спроможний по своєму бачити ту чи іншу річ.

Юлия

Все спектакли молодого и очень талантивого режиссера Влады Белозеренко - это всегда попадание в точку. В точку эмоций, душевности, растерянности, длительного послесловия... Спектакль театра-студии 11 "" Хамелеон"" не стал исключением. С первой и до последней сцены ваше внимание держит каждый актер, каждый жест, музыка, свет... И, как всегда, этот спектакль оставил долгое послевкусие и мысли внутри себя. Учитывая факт, что это аматорский театр, игра актеров и сама постановка режиссера вызывает восхищение профессионализмом, а темы актуальностью, глубиной и многогранностью. О сюжете. Можно ли быть успешным самозванцем в век интернета, всеобщего контроля и бюрократии? Почти невозможным. Но француз-самозванец Фредерик Бурден по кличке Хамелеон умудрился убедить людей в разных странах на разных континентах, что он — не просто некто другой, а некто, кого эти люди давно знают, любят и ждут. Так, во всяком случае показалось ему и всем. Не вдаваясь в детали сюжета, построенного на реальных событиях, аферист проделывал все свои истории с одной единственной целью – хотел любви и внимания, которых не получил в детстве. Постановка прошла все этапы драмы, смогла раскрыть не только историю вечного подростка Фредерика Бурдена под видом пропавшего без вести ребёнка, исколесившего пол Европы и даже пересекшего океан, а также показать историю каждого участника спектакля, раскрыть их характеры, эмоции, объеденить все эти истории в одний большой поток драмы, который накрывает эмоциями с головой. Браво!!!

Анна

Прекрасную локацию имеет центр театрального искусства им. Леся Курбаса-самое сердце Киева,в шаговой доступности от нескольких станций метро и других видов транспорта,рядом знаковые,исторические красоты,пока дойдешь,прекрасно прогуляешься!сам центр сильно видоизменился за последние годы,превратившись в культовое место так любимое настоящими ценителями театрального искусства и не только!но необходимо отметить,что на третий этаж никто и никогда на коляске не поднимится,в зале душно(впрочем как и во многих театральных пространствах города),а самое главное-невыносимо неудобные лавки для зрителей,длительный спектакль высидеть нелегко!вчера был именно такой- длинный,непростой,довольно сложный для сцены(какой-то кинематографичный в большей степени)!Но молодая,прекрасная умница и красавица(что немаловажно),интелектуалка и одна из самых талантливых молодых режиссеров наших дней Влада Белозоренко,рискнула и в 2018 воплотила на киевской сцене одну из самых резонансных и нераскрытых до конца историй исчезновений детей в США в 20 ст.История основана на реальных событиях,началась в 1994 году,главный фигурант жив и вполне себе счастлив,есть документальный фильм,который и сподвиг Владу на постановку.Главным вопросом,которым задается режиссер,является даже не расследование где,как,почему,зачем и не причастна ли сама семья к исчезновению и смерти(ну так я думаю)подростка,ведь судьба его неизвестна до сих пор,даже не к поведению другого молодого мужчины,который попытался взять на себя роль пропавшего и явившись через несколько лет перед обществом под именем пропавшего подростка,заявить о родстве искать любви и понимания!вопросом,которым задается режиссер остается роль семьи и близких,почему происходит исчезновение детей не только физически,а и ментально!как к этому относиться и как этого избежать,если такое вообще возможно! Следует отметить,что Влада конечно шла на определенный риск,предложив эту работу аматорскому коллективу.Театр-студия 11,которым руководит Влада,не является профессиональным,хотя потенциал,желание творить и самовыражаться на сцене весьма похвален,некоторые даже идут в профильные ВУЗы,чтобы стать дипломированными артистами!можно сказать,что с режиссерской задачей справились все,хорошо подобранная музыка передавала настроение,я оценила игру-конструктор в виде ящиков,мне очень понравился баскетбольный мяч как неотъемлемый персонаж и участник событий,выполнявший огромную роль,но мне очень НЕ понравилось,что финальные титры пустили на задник и я просто не смогла прочитать текст!так ,после двух часов внимательного просмотра я просто не знаю самого главного,самого важного и самого интересного!придется смотреть фильм,но это большое упущение,непростительное,у меня украли финал и это просто возмутительно,я с таким сталкив!аюсь впервые и как на подобное реагировать не знаю

Катерина

Особливо відзначимо - режисуру. Вистава театру 11 "Хамелеон" – це авторський погляд на (реальну!) історію людини, яка за своє життя 40 разів видавала себе за інших – підлітків, які зникли безвісти. Безумовно інтригуючи історія постає перед нами як драма, що завдяки режисерським знахідкам постійно тримає емоційний тон і затягує у глибокий рівень співпереживання. Глядач, за допомогою журналістки (єдиний вигаданий персонаж у цій історії) намагається прослідкувати як в Іспанії французький хлопець 23 років видає себе за 16-річного американця. Завдяки акторському таланту і тонкому знанню психології йому вдається ошукати представників влади і отримати паспорт США, де на нього чекає “возз’єднання” з родиною. Там його – не дуже схожого зовнішньо – щиро приймають у люблячу родину. Що їх змушує не бачити очевидне? Віра в дива? Безмежність любові? Відчайдушне несприйняття втрати? Чи?..

Анна В.

Мені сподобалась вистава. Дуже добра гра акторів, цікава історія і ії інтерпретація. Після вистави виходиш з багатьма думками. Вистава змушує замислитися над собою, людьми, та проблемами, які повинні хвилювати суспільство. Коли дивишся на гру акторів, то неможливо відірватися (навіть на антракт не хотілося виходити). Сподобалась затишна атмосфера, яку створювали актори та режисер. Спілкування до та після вистави доповнювати атмосферу. Було цікаво почути думки глядача та погляд акторів та режисера, їх почуття, які вони переживають на сцені та до своїх героїв.

Виктория

Идея на спектакль Влады Белозоренко, я понимала, что будет нетипично и волнующе, однако "Хамелеон" прямо скажу потряс. Тема острая, социальная, однако не обсуждаемая, такая, при упоминании которой, многие отводят взгляд либо переключают тему разговора. Пропавшие без вести дети. Это страшно. Никто не знает, что чувствуют родители, что предпринимают, каково это. Но, спектакль не о том. Он о том, что все происходит рядом с нами, все человеческие трагедии, они среди нас всех, стоит только обращать внимание. Сюжет про сломанные судьбы, про хаос в головах, про веру и обман. И то, что этот весь ужас основан на реальных событиях, с реальными людьми живущими ныне, это шокирует. Очень эмоционально было; очень удачно подобранный музыкальный ряд, который добавлял и усиливал трагизм некоторых сцен. Смотреть! Особо хочу отметить тот факт, что режиссер вместе с актерами попросили остаться зрителя и обсудить спектакль, получить обратную связь, считаю это очень современно.

Ольга

Вистава видалася надзвичайно ефектною, емоційною та насищеною. Явна та прихована символіка, мімічно-жестикуляційна кореляція, виразність та бляклість, історичний хронос-відсилання крізь експозиційну призму сучасних образів -все це в рамі глибоко-ліричної та трагічної поетики розбитих життів дітей 21 століття. І все в одній п'єсі, в одному просторову виміру і на одній сцені. Надзвичайно сподобалася плеяда символів: м'яча-світу, бісового кола одвічних помилок дітей та батьків, батьків та дітей, всього суспільства і т.д., фігура-образ Ніколаса Берклі - туги, невідомості, страждання, недомовленості, "стражів правопорядка" та, звичайно, головних героїв: "шукачки істин" - Чарлі Паркер, пройдисвіта з глибокою душевною драмою й психологічною трагедією недолюбленої та духовно вбитої дитини - власне, Бурдена, його штучної "щасливої" американської родини, тощо... Надзвичайно!!! Дякую Вам...