Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
За оповіданнями «Гагарін та Барселона», Руслана Горового; «Тато, Ваш син - вегетаріанець», Любко Дереша; «Територіальні води її ванни», Сергія Жадана; «Ще один гарний день», Юрія Винничука; «Поцілунок у сідниці», «Два квитки до опери» Євгенії Кононенко.
За кожним вікном прихований свій власний космос.
…Щоб Гагарін та Барселона хоча б на мить стали щасливими в реальності, а не лише в мріях, йому доведеться викрасти літак…
…Щоб зрозуміти наскільки він любить свого сина, Брохоль зречеться власних принципів. В цій справі не обійдеться без котлет, відбивних та бабусі…
…Щоб з’ясувати, кого Анна-Марія з них двох кохає насправді, вона запросить Аліка та Друга до себе у ванну…
…Щоб стати раз і назавжди справжнім чоловіком, Олюсь зіштовхнеться з потойбічним. Наречена викраде того, хто за наказом тамади, мав викрасти її…
…Щоб нарешті пробачити своїй мамі та довірити їй свою дитину, донці доведеться почути, що ніяка вона не художниця, а звичайна шльондра…
…Щоб дістатися до найвищого піку насолоди, Ірюся піде на все. Навіть якщо буде змушена відправити своїх тьотю та дядю до…
Так голосно в цьому будинку давно не було. Вікна відчиняються.
У виставі використані пісні українського інді-рок-гурту «Viviénne Mort».
Лікар Бомгарт читає щоденник свого товариша лікаря Полякова, в якому той описує муки людини, що потрапила у полон наркотиків. Сергій Поляков – людина тонкого душевного складу, він хороший лікар, який не зумів перемогти власний біль. Від нього пішла кохана дружина, і тепер життя його сповнене лише примарними спогадами про неї. Втікаючи від реальності, Поляков поринає у світ наркотиків. Та чи є в тому світі єдиноможлива реальність? Чи пам’ятає людина про невідворотність розплати за наркотичні ілюзії?
«Тату, ми всі в тумані» – драматична вистава на 2 дії за романом К. Кізі «Над зозулиним гніздом». Хто ми, вовки чи зайці? Вільні чи залежні? Ми зможемо це зрозуміти, тільки зустрівшись з цим божевільни-божевільним-божевільним світом.
П'єса Ксенії Школьнікової, за мотивами п’єси «Мишоловка» Агати Крісті. Як часто Ви звертаєте увагу на тих хто оточує Вас? Сім дивакуватих персонажів за загадкових обставин зупинилися в одному пансіоні. Опинившись у пастці через негоду, вони лишились сам на сам зі своїми скелетами у шафі. А головне - один з них вбивця. Під підозрою опиняється кожен, адже ніхто не впевнений в чесності один одного. Головне вчасно зупинити вбивцю… Поки не буде пізно.
На безлюдний острів у крижаному норвезькому морі, де останні 15 років відлюдником мешкає відомий письменник, приїздить журналіст з маленької провінційної газети, аби взяти інтерв’ю. Чому нобелевський лауреат погоджується на це, адже він ненавидить журналістів? А можливо, це зовсім і не журналіст? Тоді для чого він приїхав? Вони розмовляють про якусь жінку. Хто вона? Ця надзвичайна детективна історія з багатьма пострілами, що була написана видатним драматургом Е.-Е. Шміттом спеціально для бенефісу зірки французького кінематографа Алена Делона, занурить Вас у вир шалених пристрастей, несподіваних сюжетних поворотів, чуттєвих любовних історій та неповторного французького гумору.
Вистава «Стусанина» інспірована та поставлена за віршами Василя Стуса.У виставі «Стусанина» використовуються: - вірші Василя Стуса («Мені здається, що живу не я», «Звіром вити, горілку пити», «То все не так», «В мені уже народжується Бог», «Чого ти ждеш», «Із літопису Самовидці» та інші - музика гуртів Rammstein та Bohren & der Club of Gore - українська народна пісня та сибірський рок - підвал центру Леся Курбаса…Це вистава про відчуття ліктя товариша і про відчуття ліктя під ребрами... Про те, якими ми могли би бути, і про те, якими ми є...8 чоловіків, 19 текстів, 1 сцена «Стусанина» неминуча...
Прав был классик, когда писал что "Все счастливые семьи счастливы одинаково, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему..." В спектакле шесть сюжетных линий, каждая из них разная, но такая жизненная... Каждый фрагмент занимает 20-30 минут, но этого времени вполне достаточно чтобы донести суть. Многим героям сопереживаешь и сочувствуешь. Не смотря на серьезность спектакля, в нем присутствует юмор. После спектакля есть о чем подумать....
У виставі я побачила реалії нашого сучасного життя. Кожна історія знайома багатьом. Щоб бути щасливими разом не варто йти на приступні кроки, треба працювати над здійсненням мрій належним чином, коли в тебе є ти і кохана-вам нічого не завадить! Нажаль, я не пішла б на виставу щє раз. Вона не надихнула, а занурила в думки о сьогоденні з негативної сторони, зі смутком дивилась те, що приховують «вікна» жилих будинків. Але був і гумор, сміялась вся зала, але знов таки-сміх над реаліями не безтурботного життя. Як завжди у захваті від гри акторів! Браво! Але хочеться вийти з театру з чудовим настроєм, бо в житті хватає халеп, нажаль, і не має бажання щє й дивиться на них з глядацького залу. Ось так!
Режисер Київського Академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра з 2003 року.
Викладач режисури та акторської майстерності Київського Національного університету театру імені Івана Карпенка-Карого з 2005 року.
Художній керівник театру «Театральна майстерня Андрія Білоуса» (А. Бетка) з 2009 року. З 2012 року — Художній керівник Київського академічного Молодого театру.
Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка (2004).
Народилась 17 липня 1995 року. Закінчила КНУТКіТ ім.Карпенко-Карого за спеціальністю «Режисер драматичного театру».
Життєве кредо: «Вони не знають, що ми знаємо, що вони знають, що ми знаємо!»
Орлов Борис Анатолійович – український театральний художник-постановник, сценограф, актор.
У 2003 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, курс Висоцького Юрія Пилиповича.
З 2003 року – актор київського театру юного глядача на Липках.
З 2010 року – актор нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – сценограф, художник-постановник, актор київського академічного Молодого театру.
У дитинстві жив у місті Охтирці Сумської області. Після закінчення школи грав у Охтирському Народному театрі, співав у чоловічій хоровій капелі.
У 1967 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Актор Київського молодого театру.
Марина Кошкіна народилася 21 травня 1993 року в місті Кремінна Кремінського району Луганської області України.
З 2000 по 2011 рр.. здобуває загальну середню освіту у Кремінській ЗОШ №3. Протягом навчання у школі є учасницею народного театру гумору та сатири та народного театру ім. Т. Г. Шевченка Кремінського районного Будинока культури. Після закінчення школи переїздить до Київа. Закінчила навчання у КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого, на факультеті театрального мистецтва, під керівництвом народного артиста України, професора Б. М. Бенюка.
З 2017 року грає у Київському академічному Молодому театрі у виставі «Гагарін та Барселона». З 2018 року працює у НАДТ ім. І. Франка .
У 2006 році зайняла ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі професійних читців імені Романа Черкашина в Харкові та ІІІ місце на Всеукраїнському студентському конкурсі читців на найкраще виконання творів Івана Франка у Львові.
З 2007 року Іванна Бжезінська акторка Київського академічного Молодого театру.
Зніматися почала у кіно почала після закінчення університету. У 2007 році знялась у телесеріалі «Повернення Мухтара-4».
Була в складі дівочого квартету «Три сестри», який гастролював з концертами в Польщі, у Львові та Львівській області.
Народився 14 липня 1962 р.
У 1988 р. закінчив Київський державний театральний інститут ім. І.К. Карпенка-Карого.
До складу Молодого театру був зарахований в 1998 році.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Мрія
– Яку роль мрієте зіграти?
Сава Чалий
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Лего еспресс - ведучий
– Чим любите займатися у вільний час?
Рибалка
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Граю вистави
В Молодому театрі працює з 2005 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Цікавило закулісся
– Яку роль мрієте зіграти?
Гамлет
– Чим любите займатися у вільний час?
Музика
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Люблю пармезан
Представниця однієї з найбільш іменитих театральних династій України. Її бабуся — Катерина Юровська, колись була найпопулярнішою виконавицею циганських і російських романсів, за нею упадали сотні шанувальників, вона царювала на найкращих концертних майданчиках України і Росії. Мама Тетяни Володимирівни, Ольга Юровська, практично чверть століття була королевою в Київському театрі оперети: Маріца, Сильва, Принцеса цирку — це її репертуар. Далі. Тітка нашої героїні, відома співачка Ганна Юровська, зачаровувала своїм драматичним сопрано слухачів Львова, Новосибірська, багатьох інших міст. А Тетянин тато — Володимир Стебловський — один з найіменитіших театральних діячів України: він працював із Михайлом Романовим, Гнатом Юрою, очолював театри ім. Івана Франка, ім. Лесі Українки.
Стати акторкою мріяла з дитинства. Вступила до театрального інституту на курс до Миколи Рушковського. І після закінчення, незважаючи на те, що тато працював директором в театрі і був у складі розподільної комісії, в Києві не залишилася. Вибрала Миколаїв, потім Дніпропетровськ, потім Самарканд. Хотілося чогось досягти самостійно. Заміж вийшла за студента, який потім виріс до відомого режисера музичного театру, а в 70-і роки став головним режисером Театру оперети – Володимира Бегму.
У 1967 році закінчила акторський курс Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
З 1996 працює в Київському академічному Молодому театрі.
Паралельно працює в Українському малому драматичному театрі, де зіграла головні ролі у виставах за п’єсами Тетяни Іващенко: «Замовляю любов», «Втеча з реальності».
Працювала в Брянському театрі юного глядача, Київському театрі-студії «Дзеркало», Київському театрі «Кін», Малому драматичному театрі.
Брала участь в у вуличних театральних проектах Експериментального театру.
З 1993 року– актриса Київського Молодого театру.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
В дитинстві мені пощастило познайомитися з театром у театр-студії «Саквояж». Саме там я закохалася у ці відчуття і процес творення.
– Яку роль мрієте зіграти?
Роль, яка комусь допоможе знайти відповіді на свої питання.
– Чим любите займатися у вільний час?
Дивитись хороше кіно, займатись йогою, вчитись чомусь новому
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Думаю, що мистецтво взагалі і театр зокрема – це найкращий спосіб говорити з людьми і ділитися з ними емоціями, які можуть змінити щось у їхньому житті.
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Ідіть у театр!)
Після дев'ятого класу подруга запропонувала Марії вступити в міське училище культури на режисуру театралізованих масових свят і обрядів. Вона вступила, а пізніше подала документи в Університет ім. Карпенко-Карого. Але провалилася.
Мама вирішила, що донька піде в іншу сферу, але коли прийшов час знову подавати документи, Марія повторила спробу і вступила на бюджет. Ось так і розпочалася її кар'єра актриси.
У 2006 році вступила до факультету психології і провчилася там два роки. У 2008 році вступила до Київського національного університету ім.І.К.Карпенка-Карого, на курс до Олега Микитовича Шаварського.
По закінченню театрального університета, з 2013 року – актриса Київського Національного академічного Молодого театру.
У кіно дебютував епізодичною роллю у фільмі «Про любов» (2009).
Знімається на телебаченні, в кіно та рекламі.
Народилася 2 червня
У 1976р. закінчила кінофакультет КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого, курс Б.Ставицького
Український актор театру і кіно, Народний артист України.
1976 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, курс Бориса Ставицького.
Деякий час працював у Львівському ТЮГу.
У 1979 році, після конкурсного набору, був зарахований до трупи Молодого (тоді Молодіжного) театру. Він був одним «з тих 26-ти» акторів, які започаткували театр.
У 1982 році Ярослав — один з перших, після відкриття Молодіжки, отримав почесне звання Заслуженого артиста України.
За час роботи зіграв близько 25 ролей, з яких найвизначніші: Антон, Петряков — «Піти й не повернутись», Голохвостий — «За двома зайцями», Поприщін — «Записки божевільного», Вовчанський — «Пригвождені», Маркіз де Сад — «Марат-Сад», Подкольосін — «Одруження».
У 1979 році закінчила акторський факультет Челябінського музичного училища.
У 1979-1981 рр. працювала в Челябінському Академічному драматичному театрі імені Цвелінга.
У 1981-1995 рр. – в Донецькому обласному російською драматичному театрі (м. Маріуполь).
З 1996 року – актриса Молодого театру. З 1997 року службу в театрі успішно поєднує з діяльністю концертного адміністратора і асистента режисера в команді «Балкашинов і К» (однієї з провідних фірм у світі шоу-бізнесу сучасної України).
З 1981 року по теперішній час – актриса Київського академічного Молодого театру.
Працювала в Одеському ТЮГу, в Київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!