Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Гроші (Сто тисяч) »
Твори Івана Карпенка-Карого (1845-1907) належать до кращих зразків української класичної драматичної літератури, а комедія „Сто тисяч”, що має першоназву „Гроші”, є однією з вершин творчої спадщини письменника.
Автори вистави поглянули на п'єсу свіжими очима й „переказали” її мовою сучасного театру. Режисерська концепція та гра акторів не викликають бажання навіть згадувати про те, що головний герой – „суцільний експлуататор”. Більшість персонажів вистави шукають різних шляхів до збагачення. Заможний селянин Калитка намагається по-крупному заробити на купівлі фальшивих грошей, а його син знаходить щастя в коханні. У виставі – модерній за формою та актуальній за змістом –увагу глядачів привернуть її стилізовані українські народні танці, пісні, а також дотепи.
Вистава „Гроші (Сто тисяч)” – двічі лауреат Міжнародного театрального фестивалю у Львові „Золотий лев”.
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
Заснована на п'єсою Миколи Васильовича Гоголя постановка «Женихи» являє собою (за словами великого автора) «абсолютно неймовірна подія». І ти маєш бути його безпосередніми свідками. А це вже обіцяє море посмішок, феєрверк яскравих емоцій і незабутні враження. Всі події вистави розгортаються на тлі сватання п'ятеро вельми колоритних женихів до Агафії Петрівни, яка є ні багато ні мало, - купецької дочкою. Але знатна наречена аж ніяк не проявляє прихильності до женихам: її хвилює один єдиний, якому Агафія віддасть не тільки серце ... Героїв вистави оточують знакові сни, мрії і передчуття. Підсвідомість малює химерні картини ... А яка ж реальність? І якою буде відповідь «єдиного» на щире жіноче визнання? Приходьте і дивіться.
Люди сьогодні, як, втім, і раніше, поділяються всього лише на дві категорії: тих, у кого гроші є і, зрозуміло, тих, у кого вони відсутні. Останніх завжди більше. Для набуття заповітних «капіталів» було винайдено безліч способів, причому «праця» в цьому списку аж ніяк не на першому місці. Залишається дрібничка: визначити, який із шляхів збагачення тобі під силу і що головне - по совісті. Хоча зайво церемонитися не варто - адже нині за гроші можна придбати все. А отже, і любов, і порядність, і невинність цілком можуть стати чудовими товарами для заможного купця...
Музична комедія за п'єсою А. Цагарелі «Ханума». Вистава «Весілля в Авлабарі» п’янка, немов грузинське вино; чиста, немов грузинська гірська вода; пристрасна, немов грузинський танець; весела, немов грузинський анекдот; щедра, як грузинська гостинність; відкрита, як грузинські серця; горда, як грузинський характер; лірична мов пісня та пряна , як кохання жінок.
Хочете отримувати мільярди від ЄС? Як? Запитайте у крюшонцев? Бананові плантації, численні стада великої та дрібної худоби, успішна боротьба зі злочинністю і повна ліквідація безграмотності, молодим – дорогу, ветеранам – шана! Ви не знаєте, хто такі крюшонци і де знаходиться диво-місто Крюшон? Відкриємо секрет – в штаб-квартирі Європейського Союзу цього теж не знають ... Глядачів комедії «Великий переполох в маленькому місті» чекає справжній майстер-клас по залученню величезних капіталів, розробці грантових програм та створення неймовірних проектів за рахунок Євросоюзу. У складі коуч-команди: спритний і винахідливий мер крюшону (улюбленець публіки - Володимир Горянський), незамінна секретарка Клотільда – реалізатор економічних фантазій мера (чарівна Руслана Писанка), людина без віку, соціальних статусів і просто родич Андре (Юрій Феліпенко). А іспит здавати їм доведеться інспектору з Брюсселя – суворому, цинічного, непідкупному чиновнику флап (Макс Максимюк). Іспит на виживання !! Адже за кожен цент від Євросоюзу потрібно боротися не на життя, а на смерть. Обіцяємо гарний настрій, багато гумору, ну і пару фінансових Лайфхак.
«П’ятикласником я пішов на екскурсію Львівським палацом піонерів і заблудився. Став навпроти дверей з написом «Піонерський театр «Ровесник», зайшов туди і сказав: «Я хочу бути артистом цього театру».
З 1982 року вирішив зайнятися режисурою, і вже з 1989 року на сцену більше не виходив. Потім він поїхав на стажування в Москву в театр імені Вахтангова до свого колишнього вчителя ще з Палацу піонерів Романа Віктюка.
Після стажування в Москві, переїхав до Харкова, де працював режисером 14 років. По тому його «переманили» в Київ.
8 років працював в Київському університеті імені Карпенка-Карого, прослуховував акторів на курс.
Заслужений працівник культури України, начальник художньо-освітлювального цеху Харківського академічного театру імені Тараса Шевченка «Березіль». Викладав у Харківській державній академії культури.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру.
Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори.
На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова.
У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша.
Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР.
1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру.
Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року.
У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років.
З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка.
Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін.
У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак.
У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів.
З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік.
З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали.
У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією.
У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали.
З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.
« Гроші (Сто тисяч) »
