Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Гримерка »
Театр і його лаштунки – такі, які вони є.
Всім акторам, режисерам і театралам присвячується!
Вже дуже скоро глядачі побачать нову ексклюзивну виставу Театру Маскам Рад ... про Театр – по іншу його сторону від завіси.
Гримерка – таємниче закулісся для глядачів, куди не пускають сторонніх.
Гримерка – рідний дім для акторів. Гримерка – зберігає безліч таємниць і одкровень, любовних історій, щасливих і не дуже. Гримерка – рясно зрошена слізьми радості від успіху і сльозами горя через провали і нереалізованості. Гримерка наповнена ароматом квітів, шампанського, косметики та парфумів, костюмами наївних пастушок і доблесних лицарів. Гримерка, де можна почути тільки відгомони оплесків, їх відлуння, і реальність набагато ближче, ніж в яскравих променях софітів на сцені.
Вистава дасть глядачам унікальну можливість відкрити для себе щільну завісу в святая святих Театру: в грімуборной або, як часто говорять, в гримерку.
Інтелігентна московська сім’я зовні має цілком благопристойний «фасад». Але близькі люди в ній вже давно стали чужими один одному. В цьому «благородному сімействі» назріває скандал: з’ясовується, що зовсім юна незаміжня дочка-піаністка чекає дитину. Протягує обірвані ниточки тепла і розуміння між батьками і дітьми бабуся – людина мудра і тонка, чия молодість пройшла в Петрограді епохи декадансу. Бабуся буквально шокує всіх розповідями про заборонені плоди богемного життя: кохання утрьох, куріння опіуму, оргазм. Загалом, про таку бабусю можна лише мріяти! Вона перетворить цей манірний дім на веселу божевільню, викине декілька запаморочливих фортелів і врешті-решт зробить все, щоб з’єднати люблячі серця. У виставі звучать вірші Костянтинтина Бальмонта та музика Франца Шуберта.
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
Пам'ятайте комічну домоправительку / домомучітельніцю зі старого мультика? Забудьте! Перед вами зворушлива і глибока історія про жіночу долю, кохання і мрії! Приходьте і ви почуєте справжню історію незрівнянної Фрекен Бок!
За п`єсою І. Горовіца «Моя літня пані» Отримавши квартиру у спадок, він знаходить у ній двох жінок. Отже, спокійне життя йому не світить – із сімейних шаф дістаються приховані роками скелети й відкривається така незручна правда... Цей заповіт повністю перевернув його життя. Чи вдасться врешті-решт учасникам історії зберегти людяність та пробачити любов?
З щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матір, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька. Дія відбувається у 1936 році, у переддень Свята Лунаси – свята родючості, продовження роду, урочистий початок збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби поласувати першими плодами, влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього). «Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили жінки, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості – взяти участь у Святі Лунаса. Адже ж це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п'єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (невипадково Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п'єси). В даному випадку Свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми закриваємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь. Фото та анотації надано театром.
Історія про актрису, яка присвятила життя сцені, пожертвувавши особистим життям, шлюбом, дітьми. З роками все складніше залишатися вічно молодою примадонною і грати ролі палких красунь, самотність стає все помітнішою, позитивних емоцій все менше. Друге дихання надають актрисі листи від невідомого прихильника, в яких він красномовно захоплюється її талантом. Коли автор раптово зникає разом із листами, головний режисер, він же екскоханий героїні, приходить на допомогу і запрошує на розшуки приватного детектива. Той викриває несподівані факти щодо автора, які мали спричинити трагічні наслідки, але в результаті призвели до хепі-енду для всіх учасників. "Не було б щастя, але нещастя допомогло”. Було досить цікаво, не нудно, хоча іноді сюжет здавався занадто наївним, а характери та поведінка героїв були досить шаблонними та передбачуваними, втім це не зіпсувало загальний позитивний меседж вистави — вірити у хепі-енд за будь-яких обставин. Актори відпрацювали на "добре", без потрясінь, але й без халтури. Окремі моменти викликали реакцію "Не вірю" Станіславського, але загальне враження не зіпсували
Вистава дуже зворушлива і чуттєва. Під час неї я поринула в такий романтичний настрій і навіть філософський спокій. Після вистави відчувала радість, що все завершилося добре. Хоча під час вистави хвилювалася разом з головною героїнею. Дуже цікавий сюжет, бо передав повний спектр переживань та прагнень головної героїні. Сподобалося, що були непередбачувані моменти, коли тримається цікавість, наприклад, хто той незнайомець, що шле листи акторці. Дуже сподобалася гра акторів. Особливо Петра Миронова і героїні, що грала Нору. Їм вдалося і жартами зачепити, і максимально передати душевний стан героїв. Я вірила в те, що вони зараз відчувають всі ці емоції, а не просто грають роль. Вистава сподобається закоханим або тим, хто шукає своє кохання, хто в пошуках сенсу життя та свого призначення
Спектакль оставил массу положительных эмоций. Лёгкий, музыкальный, понятный,с элементами юмора. Гримерка это святая святых театра. По сюжету, уже не молодая актриса театра проводит здесь значимую часть своего времени. Здесь она размышляет о своей жизни, о неорилизованных планах создать семью, о годах которые пролетают безвозвратно. Будучи востребованной в театре, она не хочет уступать свои роли молодой актрисе, которая давно мечтает выйти на сцену. Но поворотов судьбы не избежать. Получая письма от тайного поклонника она влюбляется и кардинально меняет свои взгляды. Правда оказывается что письма отправляла вахтерша, но это не помешало нашей героине найти свое счастье. А молодая актриса получает роли, о которых так давно мечтала. Две актрисы в тандеме продолжают свою актерскую деятельность. Актеры в полной мере передали свои образы. В своих ролях они смотрелись очень органично. Впечатления с первой до последней минуты были очень положительными. Театр расположен на территории Киевской крепости в историческом здании. Сохранена историческая первозданность помещения, и это радует. Прохладно в помещении - это минус.
Это был премьерный показ спектакля. Сюжет интересный, а вот спектакль немного затянут, и "сыроват", видны были места когда актеры бросали взгляды на звукорежиссёра когда включать музыку, не отработан финальный момент, нет четкой точки в конце представления(ну по крайней мере мне так показалось). Немного затянуты монологи, но это все вопросы по сценарию, игра актеров была замечательной. Понравился выход частного детектива, от которого так и веет харизмой. Удивительно почему пьесса называется комедией, было в конце пару смешных моментов, связанных все с тем же частным детективом, а в общем это история об одинокой женщине, посвятившей себя целиком и полностью карьере, добившейся больших высот на театральном поприще и страждущей быть любимой. Сюжет довольно прост. Это история об одинокой женщине, посвятившей себя целиком и полностью карьере, добившейся больших высот на театральном поприще и страждущей быть любимой. Однажды главная героиня получает письмо с восторженными отзывами об удивительной игре актрисы на сцене. Письма попадают в гримерку каждый день и героиня влюбляется в воображаемого поклонника, но в один момент письма прекращают приходить и актриса начинает разыскивать своего воздыхателя. Есть небольшая детективная линия и неожиданная развязка. Игра актеров была достойной.
Акторка, режисерка, драматургиня, письменниця, театральна і громадська діячка. З 2011 р. очолює незалежний театр «Маскам Рад». З 2013 – голова Ради ГО «Спільнобачення» і координаторка проектів «Джойфест», куди входять Міжнародний театральний фестиваль «Джойфест» (з 2013), Фестиваль дитячих театрів «Джойфест-діти» (з 2015), МФ історичного кіно «Поза часом» (з 2014), Фестиваль української класичної музики «Смальта» (з 2015). У 2014-му очолила Благодійний фонд «Обрій» (допомога ВС України на сході України). З 2018 – член ради ГО «Спілка «Гільдія незалежних театрів України». У 2019 засновує і координує проект «Міжнародний театральний фестиваль монодрам Solo Plays Fest». Член Незалежної медіа-профспілки України. Авторка оповідань, повістей, романів, есе, статей, 9 п’єс і 7 інсценізацій (твори Гоголя, Сент-Екзюпері, Мопассана, О’Генрі, Брюсова). Поставила 15 вистав, зокрема «Ніч перед Різдвом» Гоголя (2012) (покази на міжнародних театральних фестивалях у Болгарії та Польщі), «Дні Турбіних» Булгакова (2016), «Маленький принц» Сент-Екзюпері (2016) (показ на МТФ у Болгарії, 2017), «Free Love», «Про шкоду тютюну» Чехова (2018) (участь у 3-х МТФ у Румунії та Албанії), «Пампушка» Мопассана, «Камінний гість» Пушкіна, а також експериментальні «синтетичні» вистави «Життя в ритмі танго. П’яццолла – нотний портрет» і «Рудий коханець. Вівальді – нотний портрет». Зіграла Олену Попову у «Ведмеді» Чехова (реж. Ахмед Есмурзієв), Матільду в «Намисті» Мопассана (реж. Валерія Дємченко), Голубку в «Біля ковчегу о 8» Ульриха Хуба (реж. Алєся Ліфантій), Солоху й Імператрицю у «Ночі перед Різдвом» Гоголя, Баронесу фон Мюнхгаузен в «Тому самому Мюнхгаузені» Горіна (обидві – реж. Інна Гончарова). Авторка документальний фільмів «Той самий Мюнхаузен» (про перебування барона Мюнхгаузена в Київській фортеці під час російсько-турецької кампанії, 2016) та «Легенди Київської фортеці. Вбивство Столипіна» (2018), ігрового к/м фільму «Чудний епізод» за оповіданням Винниченка. Участь як оператора у фільмі «Зима у вогні» Євгена Афінеєвського.
У 1978 році закінчив Московський державний інститут театрального мистецтва А.В. Луначарського (нині Російська академія театрального мистецтва).
1978 - 1984 - артист Калінінського (Тверського) театру.
1984 - 1994 - артист Київського театру поезії (Київський театр «Золоті ворота»).
Засновник, актор і режисер Театру «Астрея» при Київському будинку актора.
З 1998 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Актор, письменник, поет, журналіст. Автор кількох книг віршів і прози, в тому числі книги «Заломлення променів» (2009).
Переможець огляду творчої молоді Росії.
Нагороджений Бронзовим дипломом Міжнародного театрального фестивалю «Золотий витязь» (м.Москва) за виставу «Євгеній Онєгін» за О. Пушкіним (2011).
Як відомо, театр починається з вішалки. Але не в нашому випадку ... Театр «Маскам Рад» почався з ідеї ... Ідеї об'єднати людей небайдужих, які прагнуть до розвитку, відданих Театру як явищу, а не тільки як професії, які люблять Театр у собі, а не себе в театрі. Можна сказати, що наш театр є, певним чином, Клубом, чимось схожим на клуб англійських джентльменів. В цей Клуб вхід відкрито далеко не для всіх. Участь в ньому є престижною та дуже дорого коштує. Ще б пак! Адже внеском кожного учасника є його душа, дорогоцінний час і весь життєвий досвід. А учасники одержують унікальну можливість для багатогранного творчого розвитку і особистісного зростання.
Прем'єра першої вистави Театру – сучасної притчі «Шабаш на двох» – відбулася в рамках театрального майданчика Міжнародного етно-культурного фестивалю «Трипільське коло» 02 липня 2011 року. Три дні безперервно йшла злива, і дістатися до сцени було нелегко як акторам, так і глядачам. Протягом 45 хвилин (час вистави) наші вдячні глядачі стояли по коліно в багнюці під проливним дощем – з парасольками або без. Не пішла жодна людина! І тоді ми остаточно усвідомили, що затіяли потрібну справу і що нам є, про що сказати людям.
Наступною нашою виставою стала вистава «Безіменна зірка» за знаменитою п'єсою румунського драматурга Міхая Себастіана. На другій прем'єрі були присутні представники Посольства Румунії, і з їх легкої руки ми поїхали з виставою «Безіменна зірка» на наш перший міжнародний театральний фестиваль в місто Лугож, в якому на початку 19-го століття почався весь театральний рух в Румунії. Ми виступали на сцені старовинного «Нового» театру, якому більше ста років, а «Старому» лугозькому театру – більше 150-ти! На наш виступ прийшли представники української діаспори, яка, як виявилося, в Лугож за чисельністю найбільша в Румунії. Також ми пообіцяли нашим румунським колегам, що запросимо їх алаверди на міжнародний театральний фестиваль до Києва – з їх «Безіменною зіркою». Таким був початок Джойфесту.
Перший міжнародний театральний фестиваль JoyFest відбувся в жовтні 2013 року в Києві. На нього приїхали колективи з різних міст України, також з Грузії, Італії та Румунії. У вересні 2019 року відбувся вже 7-й міжнародний театральний фестиваль JoyFest.
Організація і проведення власного фестивалю з новою силою позначили ще одну унікальну і дуже важливу складову Театру «Маскам Рад» і Міжнародного соціально-культурного проекту «Джойфест»: просвітництво. Ми поставили перед собою нелегке завдання: залучити до театрального руху якомога більше адептів, перетворити пасивних глядачів на активних учасників творчого процесу. З цією метою були організовані кілька проєктів: Театральні суботи та Театральні дні в Київській Фортеці, Театральний салон на Московській і Театральна вітальня в Музеї культурної спадщини (нині – Музей Української діаспори).
Театр «Маскам Рад» намагається щороку виїжджати на різні міжнародні театральні фестивалі – принаймні 1-2 рази на рік, щоб переймати досвід з їх організації та проведення, відстежувати тенденції в розвитку театрального мистецтва в світі.
У травні 2015 року в Київській Фортеці вперше було проведено театральний фестиваль JoyFest Діти. У травні 2019 року відбувся вже IV фестиваль дитячих театрів. Також у травні 2019 року ми започаткували ще один міжнародний театральний фестиваль: фестиваль монодрам Solo Plays Fest.
Всі три театральних фестивалі мають відзнаки Європейської фестивальної асоціації EFE.
Театр Маскам Рад – репертуарний театр. Сьогодні в репертуарі Театру більш ніж 30 різнопланових вистав у різних жанрах (від трагедії до комедії та мелодрами), серед яких 12 монодрам як класичних, так і сучасних авторських.
Театр Маскам Рад – фактично є ангажементним театром. В трупі театру майже всі актори (близько 30 осіб) грають також в інших театрах та беруть участь в різноманітних театральних та кіно проектах.
« Гримерка »
