« Grillenparz та Хор цвіркунів »
Все починається з корпоративу традиційної австрійської компанії, який щороку відбуваєтья на природі, десь поміж містом і селом, де звичні правила і норми припиняють свою дію…
Томас Арцт грає зі стереотиами про любов до батьківщини та романтичну тугу до природи, сліпу інстинктивність та прагматизм глобалізації.
Сучасна драматургія дуже популярна в Європі. Перший переклад п’єси українською мовою здійснив Іван Мегела. Твір незвичний, наповнений різними драматургічними та музичними формами, дуже сучасний. Нестандартний жанр вистави, запропонований режисером – трагікомічний фастнахтшпіль, умовно кажучи, німецький фарс. У п’єсі існує мікс містико- детективної історії, де розгадка, звісно, в кінці.
Цікавість) Вистава побудована на маленьких уривочках діалогів, що відкривають очікування від події (вечірні гуляння). Щорічний корпоратив. Люди поступово збираються, згадуть минулий рік, напиваючись відкравають свої бажання і таємниці (хіть і кримінал).Актори грали дуже непогано. Кожен актор відповідав своєму персонажу і розкривав його.
Вистава тримає у напрузі. Кожна з трьох частин історії відкриває все нові і нові подробиці. Справжня детективна історія! І хочеться, і страшно довідатись правду. Настрій залишається замислений, хоч історія і розбавлена легкими піснями, які тільки підкреслюють трагічність подій. З відгуків після вистави- найбільше глядачів вражає і викликає співпереживання історія Флори. До яких наслідків може призвести звичайна корпоративна вечірка? А якщо до неї долучиться випадкова людина? Як виявилось, до несподіваних: хтось замикається у своїх думках, а хтось чекає на наступну. Вистава, у рамках якої людська природа поєднується з дикою. Чи стане щось керівництву на заваді до досягнення мети? Захоплює сюжет, співставлення двох "світів" -минулорічного і сьогоднішнього. Замислюєшся, де гра перетинає межу життя. Лише за таких подій розумієш, хто є хто, хто за кого і хто з ким. Актори влучно передали характери і образи своїх героїв. У них вбачається їх минуле і те, що на них лише очікує. Впізнаються реальні особистості з життя. Веселий початок не обіцяє трагічного кінця, але діалоги героїв виступають у ролі попереджувальних дзвіночків. Героям дивуєшся, їм співчуваєш, деякі лишають не найприємніші почуття. Але історія змушує замислитись та переглянути вже усталені правила життя.
Народилася 11 липня.
Хоч Наталія – корінна киянка, Надірадзе – прізвище батька Вахтанга Івановича, чистокровного грузина. Він відома людина, балетмейстер, народний артист Радянського Союзу, працював під псевдонімом Вронський, яким користувався офіційно (йому спеціальну книжечку видали). Акторка також наївно вирішила взяти псевдонім батька. Причому, не заради фарсу, а з дитинства, у школі і в інституті всі знали її як Наташу Вронську. І тільки потім, у самостійному житті стала Надірадзе – за паспортом. Коли справді чогось досягла, вирішила: не відмовлюсь від сцього прізвища.
В театр “Колесо” прийшла на заміну Віри Щурівської, яка поїхала у Польщу до чоловіка, вона ж її і запропонувала, Ірина Яківна погодилась. Якщо в актриси є репетиція (плюс вистава), то більша частина дня проходить в театрі.
Якщо немає репетиції, то Наталія працює режисером, редактором і актрисою на озвучуванні фільмів, тобто виходить на восьму годину ранку на роботу (“Так треба продакшн”) і повертається о десятій вечора, перерви п'ятихвилинні, бо треба багато встигнути.
Заслужена артистка України Наталя Надірадзе вміє бути дуже різною: пристрасно-загадковою міс Гідденс у виставі “Terra incognita” (Г.Джеймс), жінкою-фельдфебелем з кінськими” замашками в “Генералах у спідницях” (Ж.Ануй), моралістично-надломленою Ніною в спектаклі "Ліка” (А.Зурабов). А які колоритні, несхожі народні образи – Параска (У Києві, на Подолі...” М.Янчука), Солоха (“Вечорниці” Н.Жилянської, І.Кліщевської), Ціпа Львівна (“Шантрапа” П.Саксаганського).
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.Карпенка-Карого
Працює в театрі "Колесо" з 2008 року
Театр «Колесо» був заснований у 1988 році. Перша вистава відбулась 28 травня того ж (1988) року. Засновником та художнім керівником закладу від дня заснування й дотепер є Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна.
Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру.
Нині головна сцена театру розташована на другому поверсі театру і розрахована лише на 70 глядачів. Відтак, театр є камерним – актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів, вони стають свідками найпотаємніших процесів, які відбуваються на кону. Другою сценою в «Колесі» вважають кафе театру. Тут, на першому поверсі, у затишній домашній атмосфері проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе знову ж таки безпосередніми учасниками вистави.
Від вересня 2008 року Київський театр «Колесо» отримав статусу «академічного». У теперішній час, театр «Колесо» є невід'ємною складовою культурного життя Києва, улюбленим місцем відпочинку не тільки киян, а й численних гостей столиці.
« Grillenparz та Хор цвіркунів »
