Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Сюжет розповідає про взаєминв чотирьох дітей, що проявляються у їх грі, яка своєю чергою перегукується з їх життям. Через форму дитячої гри режисерка руйнує тишу навколо незручних тем, проговорюючи проблеми сучасного виховання.
Ми навіть не задумуємося, що діти – це зображення нас самих в минулому. Ще менше нам спадає на думку, що їхня поведінка – це копія всього того, що ми робимо кожного дня. Так і у виставі «Гра» показано, як діти, вирішивши погратися, показують всі наші недоліки. З дитячою безпосередністю персонажі відтворюють все, що бачать навколо. Вони грають нас. Це ми, дорослі – жорстокі, жадібні, байдужі, боягузливі люди. Таким ми зробили цей світ. В кожній сцені суцільне здивування, іноді шок, місцями огида і нескінченний смуток від усвідомлення того, що діти можуть і вміють повторювати тільки те, що підносимо їм ми, дорослі.
«Кожна людина сама відповідає за все, що з нею відбувається. Але уникнути нещасних випадків і помилок не дано нікому... Озираючись в минуле, ми відшукуємо той поворотний момент, коли русло нашого життя повернуло у бік... Для Люсі Краун це було літо. Воно починалося як будь-яке інше... Те, що могло залишитися безглуздою і пересічною пригодою, які трапляються з мільйонами жінок, невинною маленькою таємницею, спогади про яку здатні скрасити старість, обернулося лихом, ураганом, що розкидав три життя по сторонах.
Вистава за п'єсою Лідії Чупіс «Життя на трьох». Мелодраматичний трагіглюк. Ви колись бачили себе у дзеркалі? А коли те дзеркало давно розбилося, а ви все одно себе бачите? І це відображення живе своїм життям, таким, про яке ви напевно мріяли, але не досягли. А ще є кохання – таке ж омріяне і недосяжне. Може настав час зустрітися всім утрьох?
Скільки людей – стільки й думок про любов, про сенс життя, про сім’ю. Щирий, відвертий і зворушливий діалог двох сестер. Їхні долі переплетені і зв’язані не тільки родинними узами, а й…
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Людина у кімнаті. Так просто, так зрозуміло... І можна пройти повз, а можна затриматися і спробувати її почути. Вистава, яка не потребує пафосних слів. Це історія про людину, яка жадає людського тепла та дотику... «Людина у кімнаті» – безпрецедентна подія в Україні! Акторська гра – метод Майкла Чехова у дії! Кожне слово, рух і навіть подих можна роздивлятися з позиції Психологічного жесту, який ще недавно здавався нам чимось незрозумілим та містичним. Техніка, якою «жонглюють» американські та європейські актори, віднедавна з'явилася і в Україні. У червні на сцені «Сузір'я» глядач побачить результат роботи із загадковим методом Майкла Чехова, де активна уява породжує атмосферу та відчуття живої гри. Проте не тільки актори використовують доробок Чехова, але і сама режисер відверто користується режисерським розбором, яким поділився зі світом великий актор та педагог. Перформанс, у якому возз'єдналися «чотири брати» Майкла Чехова: почуття легкості, краси, форми та почуття цілого на сцені театру... Для режисера Алєсі Савченко «Людина у кімнаті» – ювілейна 10-та вистава і перша, поставлена українською мовою. Також у перформансі використовується пластика рук, що стало результатом етюдної роботи разом з актрисою Маріанною Модоло. Кохання, пристрасть, жага до життя – це іноді просто слова. «Людина у кімнаті» відкриває нам екзистенціальний, глибокий світ душі людської, яка просить торкнутися до її «оголених струн».
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко.
Народилася 23 липня 1987 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Народилася 6 жовтня 1987 року у м. Ходорів Жидачівського р-ну Львівської обл.
Освіта – ЛНУ ім. І. Франка, факультет культури і мистецтв
Народилася 29 грудня 1983 року.
Освіта – Львівський національний університет ім. І. Франка, факультет театрознавства і акторської майстерності (2005 р.)
Народилася 18 лютого.
Освіта – Вищий державний музичний інститут імені Миколи Лисенка, спеціальність – актор музично-драматичного театру та кіно. Викладачі: народний артист України Федір Миколайович Стригун та народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко.
Нагороди:
Лауреат Премія імені Віри Левицької;
Відзнака за внесок в українське мистецтво.
Участь у фестивалях:
Тернопільські театральні вечори (м. Тернопіль);
Чернігівські грудневі театральні вечори (м. Чернігів);
Мелихівська весна (Мелихово);
Всеукраїнський театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької (м. Ніжин);
Золотий лев (м. Львів) та інших.
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.