Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Готель «Каліфорнія» »
Луїджі Лунарі – сучасний італійський драматург, літературний критик, перекладач, театральний діяч. Його п'єса «Троє на гойдалці» відома далеко за межами Італії і з успіхом йде на багатьох сценах світу. В цій дивній історії, легко і дотепно написаній, вдало поєднуються елементи комедії абсурду, філософської притчі і містичного трилера: троє незнайомців, волею випадку або долі, опиняються в якомусь загадковому приміщенні, де з ними починають відбуватися досить дивні речі...
Інтриги і кохання, розкіш та бідність, шахрайство і підступність – все те, що оточувало великого музиканта протягом життя. Незвичний погляд на генія. Жінки, які кохали і ненавиділи великого музиканта. Те чого не знав про себе Моцарт. Виставу створено за сприяння Австрійського культурного форуму (Україна, Київ) та Культур контакт (Австрія, Відень).
Казки Маріїнського парку – це прості комедійні історії з лави про звичайних киян – без претензій на менторство. Для всіх, хто любить Київ! Якщо ви хоча б один раз гуляли по старовинному Маріїнському парку, що розкинувся над Дніпром, то напевно зустрічали там дивакуватого чоловіка в старомодному капелюсі. Він або повільно ходить центральною алеєю парку, або сидить на лавочці недалеко від «черепашки». Його можна зустріти в парку в будь-яку погоду кожен день після сьомої вечора. Бачили? Ну, якщо побачите, то обов`язково підійдіть до нього і попросіть розповісти одну з чисельних історій, записаних в його Книзі Казок. Книга – завжди при ньому. Зазвичай, він у доброму гуморі і, напевно, не відмовить вам поділитися однією зі чарівно-звичайних історій. А може, і не однією, а відразу декількома ... Адже в казці – все як у житті, а в житті – все як у Казці. Якщо ж ви дуже-дуже захочете, то ваша Казка, про яку ви мрієте, збудеться!
Три шахрая, рятуючись від переслідування поліції, приходять в будинок до самотньої старенької - «божої кульбабки» Памели Кронки. Їм в голову приходить блискуча думка -застрахувати Памелу, влаштувати їй нещасний випадок і отримати гроші. Але Памела своєю чистотою, вірою в людей і любов'ю до них змушує шахраїв зрозуміти, що гроші в житті - не найголовніше.
Чому кастелянці з Патології встромили в одне місце шестидюймовий шприц і чому безслідно зникли кастелянки з Вухо-Горло-Носа та хірургії? Чому у лікара Бонні є дружина, про яку він нічого не знає? Чому свою коханку він називає то місіс Тейт, то місіс Лессі, а рідну матір кличе кицькою? Чому тут одні пацієнти воскресають з мертвих, а у інших навіть причину смерті зрозуміти не можна - то ДГЛ, то НЛО, то збив автобус? Чому на тлі якихось незрозумілих репетицій з'являється Дивний священик? Чому ім'я «Лессі» тут привласнюють всім видам живої природи - від істеричних дівчат до ідіотських песиків? І чому з'являється підозра, що все це - одна тепла компанія пройдисвітів?
За п’єсою «Дируватий камінь» Миколи Коляди Колишній скрипаль опиняється серед самотніх жінок і швидко зводить з розуму кожну з них, випускаючи на волю пристрасть, яку ці дами стримували занадто довго. Вони прагнуть кохання, вони жартують одна з одною, вони хочуть бути почутими! З цього моменту вони бажають жити тут і зараз. На те, щоб стати по-справжньому молодими, іноді не вистачає всього життя!
Закінчив середню та музичну (скрипка) школи у 1986 році, після проходження військової служби (Північний флот) у 1989 році вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К Карпенка-Карого та в 1994 році закінчив його з присвоєнням кваліфікації спеціаліста за спеціальністю «режисура».
З 1994 року працює на посаді режисера-постановника (а з лютого 2017 р по серпень 2018 р. – головного режисера ) у Донецькому академічному обласному драматичному театрі (м. Маріуполь).
Неодноразово поєднував основну діяльність з роботою художника-постановника і завідувача художньо-постановочної частини у театрі. Як художній керівник курсу і педагог з акторської майстерності з 2010 року веде курси в Першій Маріупольській театральній школі-студії.
Лауреат і дипломант міжнародних і регіональних театральних фестивалів "Херсонеські ігри", "Мельпомена Таврії", "Дні Чехова в Ялті", "Театральний Донбас", "Homo ludens",AndriyivskyFest,"Вересневі Самоцвіти","Світогляд"
Учасник Другої обласної виставки художників театру "Laterna Magica" (Донецьк, 1997 р.). Персональна виставка "Портрет сценографа Анатолія Левченка" проходила у виставковому залі сучасного мистецтва ім. А. Куїнджі (2009 р.).
Керівник групи авторів логотипу театру Донеччини
Нагороджений медаллю «За жертовність та любов до України» УПЦ (КП)(2017р.)
6 травня 2019 року відбувся творчій вечір,присвячений 50-річчю митця.
27 жовтня 2019 року в Маріуполі відкрився Перший недержавний театр "Terra Incognita" Свій театр для Своїх під керівництвом Анатолія Левченка
Народилась в селі Іскивці (за іншими даними — у с. Сенча) Лохвицький район, Полтавська область. Батько мав три вищі освіти, закінчив учительський інститут, Вищу партійну школу та сільськогосподарський інститут. Займав посаду голови колгоспу. Батьки познайомились у військовому шпиталі, куди тато потрапив після поранення та де працювала медсестрою мати. Мати походила з Ленінградської області. Довгий час з Ленінградом як культурною столицею буде пов'язана різними справами і Світлана Іванівна.
Серед спогадів дитинства — кіно раз на місяць в землянці, що виконувала роль сільського клубу, та радіопередача часів СРСР «Театр у мікрофона». Молода Світлана брала участь в шкільній самодіяльності. Раз на два роки мати вивозила доньку із села до Ленінграда, де водила в театр. Враження від театру й вистав з його комлексним мистецьким впливом на свідомість стануть найсильнішими спогадами юності. Бачила на сцені живих Ольхину та Смоктуновського у виставі «Ідіот» у Большому драматичному театрі, що було дарунком долі.
Освіта майбутньої актриси розтяглась на декілька років і пройшла у різних містах. Влаштовувалась у ВГИК у Москві, але не витримала напруги мегаполісом. Перебралась у Київ, де влаштувалася в студію театру імені Франка. Серед викладачів Світлани Отченашенко — Покотило Михайло Федорович (1906—1971), народний артист України, Степанков Костянтин Петрович (1928—2004). По закінченні студії працювала в Полтавському театрі, але як початківець грала дрібні ролі.
У 1984 році закічила Ленінградський державний інститут театру, музики і кінематографії.
Випробуванням і школою акторської майстерності став для неї театр в місті Маріуполь. Там її ввели у низку вистав і на провідні ролі. Молода актриса розпочала довгий шлях самоосвіти. Загальна кількість ролей, зіграна актрисою в театрі, превищує сто тридцять.
За значний внесок у розвиток театрального мистецтва Національною спілкою театральних діячів України нагороджена високою театральною нагородою — премією ім. Марії Заньковецької (2005).
У актриси Світлани Отченашенко служіння театру не обмежилось тільки виставами. Мало кому відомо, що актриса брала активну участь в створенні бібліотеки в маріупольському театрі разом із завідувачем трупою Іскаковою Неллі Миколаївною. Актриса кохається в поезії, добре відчуває красу слова.
Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).
У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр).
1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.
Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так було в літературі доби СРСР).
Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.
По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.
1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.
Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.
1985 року було відкрито малу сцену театру.
Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного.
В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.
« Готель «Каліфорнія» »
