Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Got to Be Free, aбо Маєш Бути Вільним »
У 2014 році, під час подій Революції Гідності, семеро ентузіастів із різних професій (музиканти, актори, банкіри, юристи) згуртувалися навколо запису музичного альбому «Got to Be Free». Згодом ця музична історія Майдану переросла у рок-мюзикл, який дотепер був презентований кілька разів в закритому форматі «для друзів» на різних концертних майданчиках Києва.
У вересні 2018 року рок-мюзикл виступив хедлайнером наймасштабнішого фестивалю української культури Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival. Після гастролей мюзикл з надзвичайним теплом прийняла публіка міста Лева у сучасній локації !FESTRepublic .
Історія рок-мюзиклу динамічно розвивається, з лютого 2019 року «Got to Be Free» увійде до репертуару одного з найсучасніших театрів Києва – Театру на Подолі. Оновленою постановкою опікується режисер та художній керівник театру Віталій Малахов. Вистава буде виходити один раз на місяць.
Сьогодні «Got to Be Free» – це альманах-рефлексія, який складається з 12 історій про естетику протесту героїв Майдану. У кожній історії – спогад про внутрішній порив до свободи, боротьбу за гідність країни, протидію тітушкам, війну, мрії про суспільство майбутнього та кохання музиканта й волонтерки серед палених шин.
«Got to Be Free» – про трансформацію нас усіх, суспільства, яке після Революції Гідності не буде вже колишнім.
Важливим елементом дійства є його інтерактивність. Глядачі долучаються до зведення барикад, а між публікою блукає балет: бриті «братки», дівчата в футболках із червоним хрестом, молодь з Майдану, люди в камуфляжі.
«Got to Be Free» – це живий рок-саунд, яскраві візуальні засоби, інтерактивна сценографія та сильні емоції.
У виставі задіяно оркестр та балет.
« Гаррі Поттер і таємниці Хогвартса »
« 100 років Молодий »
« Рудий коханець. Вівальді – нотний портрет »
« Схід-Захід »
« За лаштунками Молодого »
Екскурсія
Тема вистави надважлива, але показано було все просто. Слова пісень були нечіткі, тому не все зрозуміло.Дуже сучасна хореографія, професійні танцівники та співаки.Жива музика на сцені, був рок оркестр, все це в купі дало ефект.Був відео ряд історичних подій з майдану та війни. Дуже сподобався театр на подолі, він комфортний, підходить для людей з інвалідністю, але в залі було дуже темно, люди що запізнизнились не могли знайти місце. Великий буфет в театрі, майже без черг.
Эта постановка-результат совместной работы ВИталия Малахова, главного режиссера театра, и Владимира Лавренчука, главы правления одного из коммерческих банков, который придумал идею, стихи и сочинил музыку к такому масштабному для театра проекту, посвященному событиям на Майдане в 2014 году, участником которого он был. Зрелище впечатлило- собраны хорошие рок музыканты, расположившиеся на втором этаже сцены, балет неплохой и десять актёров, игравших участников Майдана из разных политических лагерей. Один из главных героев, Иван, его сыграл Георгий Хостикоев, хорошо владеющий словом , его подругу Маланку исполнила непрофессиональная актриса, обладающая сильным хорошим голосом,, Марина Богун. Титушку играл очень убедительно Дмитрий Линартович. Спектакль состоял из новелл о невеселых событиях на Майдане. Практически все время звучали песни на английском и украинском языке, соло и групповое исполнение под видеоряд из документальных съёмок тех событий на экране, громкую музыку оркестра, балетные номера. Интересные световые решения, яркая картинка. НО, на мой взгляд рано ещё поэтизировать и петь об этих событиях- слишком много крови, смертей и несчастий случилось в стране после 2014 года, слишком много разочарований и невыясненных обстоятельств. Поэтому бравурное громкое пение не всегда было убедительным. Кроме того, большая часть общества находилась по другую сторону и не приняла эти политические события, поэтому спектакль будет интересен лишь тем, кто принял всё безоговорочно, без разбора. Это тяжёлое зрелище по сути, невеселое.. Ребята играли хорошо, оркестр звучал великолепно, хотя слишком громко для небольшого зала. Была и имитация дождя, лилась настоящая вода, много всяких придумок. Этот спектакль даже лучше, чем многие премьеры в театре на Подоле за последние годы, но его политическая направленность понижает его эстетическую ценность. Школьникам старших классов можно, но с родителями и с пояснениями.
Віталій Малахов – відомий режисер, його ім'я знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Театральні критики пов'язують становлення сучасного українського театрального процесу з іменем Віталія Малахова. Він режисер-легенда, вистави в його постановці викликають незмінний інтерес публіки. Режисерські роботи Малахова відзначаються оригінальним стилем, високим професіоналізмом, буянням артистизму, метафоричністю, прекрасною грою акторського ансамблю. Народився він у Львові 19 червня 1954 року. З 1972-го по 1977-й навчався у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на факультеті режисури драми (художній керівник курсу – професор Володимир Неллі, акторська майстерність – професор Леонід Олійник). Творчу діяльність розпочав 1977 року на українському телебаченні. З травня 1978-го до вересня 1979-го року – у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки працював над постановкою своєї знаменитої вистави «Казка про Моніку».
З 1979 року очолив Київський державний Театр естради, в якому поставив «Я – Київ», «Ніч чудес», «Зоря і смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та ін. З 1985-го до 1987-го працював зі своєю трупою на базі Київського молодіжного театру.
У серпні 1987 року В. Малахов створює власний театр – Київський драматичний театр на Подолі. З 1987 року – художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У його доробку понад 60 вистав. Це «Ніч чудес» В. Шекспіра, «Вертеп» В. Шевчука, «Опера мафіозо» В. Станілова, «В степах України» О. Корнійчука, «Квартал небожителів» О. Коротко, «Фантазія для рояля в чотири руки» А. Ольмерт, «Фараони» О. Коломійця, «Дядя Ваня» А. Чехова, «Дивакуватий Журден», «Склади слово ВІЧНІСТЬ», «Щоденник молодого лікаря» М. Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» М. Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Звідки беруться діти?» А. Крима, «Антракт» О. Марданя та ін. Трупа Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України в Росії, США, Англії, Італії, Мексиці, Коста-Ріці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині, Єгипті.
Віталій Малахов – лауреат «Київської пекторалі – 98», як кращий режисер року за виставу «В степах України» О. Корнійчука, лауреат «Київської пекторалі – 2003» за виставу «Дядя Ваня» А. Чехова. За виставу «Моє століття» М. Лоранс у 2005 році Віталій Малахов став лауреатом «Київської пекторалі» за кращу виставу року.
Малахов – організатор і засновник Міжнародного театрального фестивалю «Київ Травневий», що здобув широке визнання публіки.
У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв. Відкриття відбулось 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.
У 2006 році започаткував фестиваль «Київ – територія миру» мистецькою акцією-колажем за участю театрів Києва.
У 2006 році театрові під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.
2008 року В. Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва.
До Дня незалежності України у серпні 2008 року Президент України нагородив Віталія Малахова званням «Народний артист України».
В сезоні 2011-2012 року театр на Подолі, а разом із ним і Віталій Малахов став тріумфатором найпрестижнішої театральної премії «Київська пектораль». Його вистави «Минулого літа в Чулимську» О. Вампілова та «На дні» М. Горького було визнано найкращими. Сам Віталій Юхимович став кращім режисером сезону.
Танцівник, хореограф і режисер – все це не просто перелік його професійних навичок, це невід'ємні частини його цілісної творчої сутності.
Про ступінь професіоналізму свідчить його роботи: балетмейтер рок-мюзиклу «Got to be free» ( Київ, Україна 2016р.),
хореограф національного конкурсу «Бала Дауысы», «Bala Turkvision», «Turkvision» (Казахстан , Алмати 2015-16 р.),
хореограф відкриття «JEEP STORE» (Мароко , Casablanca 2015 р),
хореограф сольного концерту Ольги Горбачової, співачки та танцівниці «Varda», гурту «Авіатор», збірної України з художньої гімнастики , а також тб-проектів: «Фабрика Зірок», «Танцюю для тебе», «Шоу №1», «Майдан's», «Астана кеші конилди».
Додатково до всього, Фролов є засновником і керівником колективу SuperBallet, займаючись яким втілює всю свою духовну свободу.
Син Анатолія Хостікоєва і його другої дружини Любові Куб'юк.
У 2009—2012 р.р. — ведучий програми «Про Zірок» на каналі «ICTV».
Одружений з акторкою Мариною Ягодкіною.
Народився в родині Костянтина Лінартовича, актора і режисера. Дмитро Лінартович навчався з першого по четвертий клас у школі-інтернаті, з п'ятого по дев'ятий — у школі № 75 ім. Лесі Українки, а потім — у школі № 87 імені О. Довженка. Улюбленими предметами Дмитра були українська література, фізкультура, малювання. Після закінчення школи він служив в армії, у прикордонних військах.
У 2003 році Дмитро отримав диплом про вищу освіту, закінчивши акторський факультет Київського університету ім. Карпенка-Карого.
Перша велика роль була у фільмі 2002 року «Невелика подорож на великій каруселі» режисера Михайла Іллєнка. Рівно через 10 років вийшов другий фільм за його участю «Той, хто пройшов крізь вогонь», головна роль — Іван Додока. Лінартович зіграв у біографічній драмі воєнного пілота родом з Полтавщини. Його герой Іван Додока, прототипом якого став реальний український пілот Іван Доценко, після війни потрапляє до Канади, де неочікувано для себе стає вождем індіанського племені.
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).
« Got to Be Free, aбо Маєш Бути Вільним »
