« Горизонт 200 »
Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи.
Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання?
Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим.
Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні.
Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному?
Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.
« Циганочка з виходом »
Мелодрама
« Ми навчимося пекти пироги »
Мелодрама
« День тиші »
Трагікомедія
« Серце боксера »
« Небезпечний поворот »
Детектив
Відчувається з перших хвилин, що вистава нестандартна як це було за радянських часів. Зовсім новий театральний подих. Нудьгувати однозначно було ніколи. Так як вистава дуже різностороння, то під час перегляду виникали дуже різноманітні почуття. Було моментами смішно, а інколи страшно. Було і жаль. і був подив. А насамкінець - надія. Під час вистави була можливість подумати, щоб зрозуміти суть, яку хотіли донести до глядача. Після відвідування вистави задумуєшся. Особисто для мене, це був черговий поштовх задуматись над цілим рядом проблем сучасного суспільства. Сюжет базується на проблемах в шахтарському господарстві. Попри це торкається проблем сучасного життя в цілому. Катастрофічна екологія. Некомпетентні політики. Спонукає кожного замислитись, як можна змінити світ на краще. Особливо сподобалась гра акторів, вміння імпровізувати. Це дуже талановиті молоді актори. (В монолозі було згадано найостанніші новини з гарячої точки). Актори грали і себе, і були в образі. Актори чудово справлялись.
Хоча трохи побоювалась, що занудьгую, адже 3,5 години довгий період, актори утримували увагу весь час. Години промайнули як одна мить! Переважно посміхалась, в один момент навернулись сльози на очі, і враження після вистави найчудовіші. Багато думок про людську природу, про те, що на сьогоднішній день українці озлоблені та прагнуть більше до ворожнечі ніж дружби, на руйнування, аніж до створення. Але разом з тим, вистава і дала надію на те, що є в нашій країні і небайдужі люди, що прагнуть прикрасити і спростити сьогодення не лише своє власне, але і інших - знайомих та незнайомих. Особливо вразив монолог про нещодавні події, що пов'язані з поверненням громадян з Китаю. Просто крик душі і важливо, що він був озвучений зі сцени. Якщо поверхнево, то сюжет розповідає про те, як група акторів опустилася в шахту. Якщо говорити детальніше, то тут зачіпаються теми екології, споживацького відношення до ресурсів землі, до сприйняття інших людей не через призму їх мовлення і мови, а їх людських якостей.Прониклась монологами, які читали зі сцени і поза нею. Сподіваюся, що відчула те, що актори намагались донести глядачеві. Дуже цікаво і те, що актори не лише грали ролі, але й давали частинку себе, передавали свої емоції. З першої хвилини до останньої було страшно зайвий раз кліпнути, щоб чогось не проґавити. Іноді дійство відбувалося в різних частинах сцени, і було справді важливо не прогледіти чогось)Зручне розташування та транспортне сполучення, гарний вигляд ззовні, чудові актор та приємні працівники. Нажаль всередині потребує ремонту, боляче дивитись на стан такого чудового місця (((
Спектр емоцій величезний : сміх, сльози, сум. Нудьгувати точно не було можливості! Настрій задумливий, адже тема сама по собі важка : про негативні наслідки індустріалізації і це все навертає на думки про те, чим можна і треба протидіяти. Але звідти я точно вийшла вмотивованою діяти і відповідально ставитися до цього життя. Сподобалось наповлення фактами і життєвими історіями цієї вистави. Кожен, хто був на виставі точно дізнався для себе нове. Тут зачіпили моменти з історії (мезозойська ера, стаханівський рух, індустріалізація і т.д.), дали вичерпну дефініцію вугіллю (про стародавні великі папоротники, що в процесі гниття і стали тим самим вугіллям), це й біологія (Папороті, Гриби, загальні процеси еволюції, згадки про атоми і клітини), це психологія й філософія(сенс життя людини, вміння пробачати і т.і.), чимала кількість фактів з театрального мистецтва тощо. Гарне вміння працювати з лазерним освітленням. 100% опрацювання реквізитів і виправдана їх доцільність. Вистава для всіх, особливо тим, кому не байдуже майбутнє України і планети в цілому, аби збагнути глибинні проблеми, які наразі ми маємо і з якими треба боротися. Повірила і як людям, і як героям вистави. Люди - професіонали справи і перед тим як грати, ознайомлювались з життям шахтарів, брали в деяких інтерв'ю, тобто гра основана на справжньому житті, а не звичайній інтерпретації актора/режисера, що є дуже цінно. Театру варто звернути увагу на стан самого приміщення, яке варто було б реставрувати, і в залі було трошки прохолодно (відповідно й акторам теж було не дуже тепло). Вистава хоч і постмодерна, але з такою концентрацію інтелектуальності, що аж дух перехоплює, наскільки вдало було написано її, як підібрано факти, слова, цитати з різних наук, але всі вони доповнюють одна одну, сплітаючись в одне ціле.
Місцями було до біса смішно, моментами змушувала глибоко задуматися, а в загальному було важко відірвати погляд від сцени настільки все заворожувало. Подача матеріалу, переходи між сценами, акторська гра і музичний акомпонемент. Намагання повторити монолог записаний зі слів справжнього шахтаря з донбасу різними акторами, і розуміння наскільки все ж залежить як поданий матеріал. Раджу людям яким важко зрозуміти сам "феномен Донбасу", людей які безпосередньо мають причетність пряму або побічну до шахтарства, соціально активній молоді, будь кому хто цінує і сприймає сучасне мистецтво. Моментами виникало відчуття що це дійсно не персонажі яких вони грають, а вони самі. Раджу довести до ладу приміщення теарту. Воно трішки в занедбаному стані.
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, засновниця та учасниця гурту автентичного співу «YAGÓDY»,викладачка кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ імені Івана Франка, викладачка сценічної мови та автентичного співу у «Шкільному театрі» УКУ.
Народилася у с. Бабинці, Борщівського району (Тернопільська область). У 1997 році закінчила 9-й клас. З 1997 по 2001 рр. навчається у Педагогічному коледжі при Львівському національному університеті імені Івана Франка (музичне відділення), спеціальність — «Вчитель музики, музичний керівник у дитячих навчальних закладах». По закінченні коледжу, у 2001 році, відразу ж вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка на філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності. Навчалася на курсі заслуженого діяча мистецтв України і художнього керівника Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Володимира Кучинського. Здобуває диплом бакалавра за спеціальністю «Актриса драматичного театру та кіно».
Закінчивши навчання Зоряна Дибовська поїхала працювати у м. Донецьк. З серпня 2005 року починає працювати актрисою драми першої категорії у Донецькому національному музично-драматичному театрі. З 2010 по 2014 рр. була керівником самодіяльного колективу «Хрущі у борщі» (автентичний вокал) на базі «Театру пісні і танцю» Геннадія Дибовського, заслуженого діяча мистецтв України.
Влітку 2014 року у зв'язку з військовими діями Зоряна Дибовська повернулася у м. Львів. З жовтня 2015 року починає працювати актрисою у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Паралельно з роботою в драматичному театрі актриса працює у Львівському академічному театрі естрадних мініатюр «І люди і ляльки» з 2016 по 2017 рік. З вересня 2015 року працює викладачем сценічної мови на кафедрі театрознавства та акторської майстерності, факультету культури і мистецтв, Львівського національного університету імені Івана Франка.
Актор.
Навчався у 2013-2017 – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, спеціальність актор театру та кіно.
Актор Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Народився 1 грудня 1986 року у м. Львів. 1992-1998 – СЗШ м. Львова №11. 1998-2003 – приватний ліцей ім. Климентія Шептицького.
У 2003 році вступив у Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра театрознавства та акторської майстерності, керівник курсу н.а. України Богдан Козак. Закінчив університет у 2007 році та отримав кваліфікацію «Актор драматичного театру та кіно».
Один місяць працює актором драми в театрі ЗахОк і йде в армію (2007-2008 рр.). Після повернення з армії повертається в цей же театр на посаду актора (2008-2010 роки). У зв’язку з складною ситуацією в театрі, зокрема, зміною керівництва, змушений звільнитися з театру. Відтак, з 2010 по 2014, працює актором у Першому українському драматичному театрі для дітей та юнацтва. Не допрацювавши театральний сезон 2014/2015 років покидає Перший український театр для дітей та юнацтва. Натомість, починає займається соціальною діяльністю (соціальний працівник ЛОВ ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ») з 2015 по 2016 роки.
З квітня 2015 року по липень 2016 – мобілізований в ЗСУ.
З листопада 2017 року актор драми Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Член Національної спілки театральних діячів України, керівник громадської організації «Майстерня Мистецький Простір». Цікавиться туризмом, альпінізмом, велоспортом, волейболом, кіно та гітарою.
У 2020 на екрани вийшов фільм «Екс» за його участі.
Акторка.
З 2015 до 2017 навчалась у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого, спеціальність акторське мистецтво театру ляльок (майстер курсу – заслужена артистка України Сільченко Т.І.). 2017-2019 – Львівський національний університет ім. Івана Франка, спеціальність сценічне мистецтво. Актор драматичного театру та кіно (майстер курсу – заслужений діяч мистецтв України Кравчук О. А.). Магістрантка.
Додаткова освіта
2012-2015 – театральне відділення Дитячої театральної школи м. Одеси (керівники курсу – Імас С.М. та Ткач Ф.Ф.)
2005-2012 – спеціалізована музична школа педагогічної практики при Одеській державній музичній академії ім. А.В. Нежданової, клас фортепіано та хорового співу
2003-2011 – Одеська школа-студія класичного танцю (курс навчання за програмою хореографічних училищ за спеціальністю артист балету (8 років навчання), викладач заслужена артистка України Антипова С.О.
Актор, ведучий, автор сценаріїв та віршів до пісень, член Національної спілки театральних діячів України.
2009-2014 навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, спеціальність актор театру та кіно.
З 2018 – актор, керівник монтувального цеху Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки
2015-2018 – актор Київського академічного обласного музично-драматичного театру імені Панаса Саксаганського
2011-2015 – актор Львівського драматичного театру імені Лесі Українки
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки та Незалежного театру «Gershom».
Народилася 14 листопада 1991 року в Києві. У 2008 році закінчила Київську середню загальноосвітню школу № 218. Шість років займалася в дитячому театрі «Спалах», що мало вплив на остаточний вибір професії. Вступила до Київського торговельно-економічного університету, але не закінчила його, у зв’язку з вступом на акторське відділення.
Протягом 2012-2017 роках — студентка Львівського національного університету ім. І. Франка, спеціальність «Акторка театру та кіно» (курс Стефанова Олега Дмитровича).
По закінченню університету два місяці працювала в Львівському академічному духовному театрі «Воскресіння».
З листопада 2017 року працює у Львівському академічному драматичному театру імені Лесі Українки.
Ролі в театрі Лесі
2020 – Марокко, перформативне читання «Європа» (режисер – Дмитро Захоженко)
2019 – Женька, сімейна сага «Мої родичі та інші покидьки» (режисер – Ігор Білиць); Не шахтар, постдокументальна «Горизонт 200» (режисерка – Олена Апчел); Чоловік, перформативне читання «Дами чекають» (режисер – Дмитро Захоженко)
Актор Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, Львівського академічного театру естрадних мініатюр «І Люди, і Ляльки» та Незалежного театру «Gershom».
Народився 24 вересня 1994 року у місті Калуш, Івано-франківської області. В 2001 році пішов до ЗОШ №7 в м. Калуші, а згодом перевівся до Калуської ЗОШ № 10 і закінчив її в 2012 році. В садочку і молодших класах школи був здібний до читання і різних наук. Вже в старших класах бажання пізнавати науку відпало і Василь стає активним в мистецькому житті. Брав участь у різних концертах, найбільше активним був у КВК. Паралельно займався народними танцями. В 11 класі почав відвідувати міський аматорський театр, де зіграв одну виставу – «Бойків світ» Ігоря Липовського. По закінченню школи вступив у Львівський національний університет імені Івана Франка, спеціальність «Актор театру та кіно» (курс Олега Стефана). З 2016 року працює актором драми у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки та з 2017 року актор Львівського академічного театру естрадних мініатюр «І Люди, і Ляльки».
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, художниця, співачка, учасниця блюз-рок колективу «The Glass».
Оксана Цимбаліст народилася в селі Бабин, Рівненької області. Навчалася у Бабинській загальноосвітній школі. У 1997 році починає відвідувати Гощанську музичну школу по класу фортепіано, котру закінчує з червоним дипломом (2004). У школі бере активну участь у всіх творчих заходах: КВК, співочі концерти, танцювальні виступи.
У 2008 році, по закінченню школи, вступила у Луцьке училище культури і мистецтв на театральний факультет. Щороку брала участь у всеукраїнських конкурсах читців в Києві, Сумах, де отримувала грамоти з відзнакою про перше місце, а також гран-прі. З першого курсу навчання грала невеличкі ролі у Волинському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка.
Після чотирьох років навчання в училищі, була прийнята на роботу у Волинський музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де працювала чотири роки. Під час своєї акторської діяльності у Луцьку вступила до Рівненського державного гуманітарного університету, також на акторський факультет, для здобуття вищої освіти і закінчила його з червоним дипломом.
У 2013 році переїжджає до Львова. У цьому ж році влаштовується у Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. Знайомиться з новою трупою, музикантами. Створює власний музичний колектив під назвою «The Glass» та стає солісткою. У 2017 році потрапляє на шоу «Голос Країни» в команду Джамали.
Театр Лесі – це простір. Сцена, рубка, фойє, кабінети, коридори, гримерки, галереї, цехи, балкони і кімнати з мітлами.
Театр Лесі – це люди, які наповнюють простір. Чоловіки і жінки. Без огляду на вік, національність, релігію чи сексуальну орієнтацію.
Театр Лесі – це питання, відповіді на які шукають ці люди. Актуальні і вічні, загальнолюдські і вузькопрофільні, персональні і злободенні, закриті і відкриті. Найважливіше – бажання їх ставити.
Цей театр пережив карколомні злети і падіння. Якщо лише перелічити всі його назви, то це займе цілий великий абзац. Ми не будемо цього робити зараз. Не тому, що хочемо їх забути. Для нас важливо їх пам’ятати. Для нас також очевидно, що ми – це тут і зараз. І саме ми зараз – Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. І кожне слово в цій довгій назві має значення для нас.
Львів. Важко переоцінити значення міста, яке об’єднало нас всіх. Покоління митців та інтелектуалів, які працювали і працюють тут сьогодні, витворили благодатне середовище, яке надихає та спонукає творити – чесно і відповідально.
Академія. Статус «академічного», який ми отримали у 2017 році, сприймаємо одночасно як відзнаку минулих здобутків, так і аванс майбутнім. Нам близьке визначення академії, як такого собі платонівського «оливкового гаю» – сприятливого, безпечного середовища для творчості; як простір, де без ворожості та осуду сприймають експерименти і, навіть, помилки, вітають дебютантів та переосмислюють/критикують класиків.
Драма. Серед усього різноманіття жанрів сучасного театру, наш акцент досі стоїть на драмі. Якщо точніше – на тексті. Для нас слова Шекспіра так само важливі і цікаві, як і твої міркування, чи думки, наприклад, шахтарів з Добропілля.
Леся Українка для нас – не бронзовий монумент. Без перебільшень, це абсолютно актуальна рольова модель для сучасних українок та українців. Її мистецька та інтелектуальна спадщина надихає нас “тримати спину рівно” та щоразу обирати позицію критичного погляду і дієвого потенціалу. Слова її сучасниці та товаришки Ольги Кобилянської – #бутисобіціллю – ми обираємо як довготермінове завдання, яке кожен і кожна з нас ставить перед собою.
Як це – «бути собі ціллю»? Для нас це означає бути надійними партнер(к)ами, бути відповідальними і чесними – перед собою і своїми колегами та колежанками. .
Бути собі ціллю – це означає прагнути більшого.
Ми переконані – якщо кожен і кожна із нас роззирнеться та пошукає в собі сили зробити трішки більше, ніж зазвичай – для своєї родини, справи, країни, – то світ зміниться.
Щодня ми мотивуємо себе зробити трошки більше, для того, щоб театр Лесі, який сьогодні об’єднав тебе і мене, ставав кращим. Ставав цікавішим, розумнішим, зручнішим, красивішим – а разом з ним і ми.
Театр – мистецтво колективне. В цьому його сила і слабкість водночас. Аби бути сильнішими, для нас принципово є формувати таку атмосферу в команді, де кожен і кожна має право заявити про свої прагнення та отримати можливість їх реалізації – не тільки як актОр, але і як Актор. Бо ми переконані, що театр не повинен обслуговувати чиїсь інтереси чи втамовувати амбіції лише одного авторитарного лідера. Для нас театр – це вільне мистецтво, яке творять вільні люди.
Нам хочеться говорити про сучасне і актуальне, про тут і зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. Бо в широкому розумінні, театр – це люди: ті, які промовляють і ті, які слухають, а між тим – те, як вони впливають одне на одного.
« Горизонт 200 »
