« Головне, коли »

У звичайному, здавалося б, відділку поліції, затриманий ніяк не може зрозуміти причину свого арешту. На перший погляд, все в порядку. Документи, що підтверджують особу, і чесні відповіді на питання, мали б розставити всі крапки над «і». Але звичайний допит поліції перетворюється на дивне тестування, яке стирає усі кордони між реальністю і абсурдом. Що це? Тест на усвідомлення дійсності? Перевірка його буденних механічних дій? Лекція про музичний стиль noise industrial? Чи задушевна розмова про любов до батьківщини? І чому його, врешті, затримали, що взагалі тут відбувається і чи можна це все зупинити? Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

УВАГА! Попереджаємо: дуже провокаційний жорсткий фарс з гострим політичним і соціальним підтекстом! Проте про серьйозне – легко й весело! І кожен глядач зможе побачити в героях самого себе. Хто ти? Хто я?! Виставу «Скотний двір» створено за повістю видатного американського письменника і публіциста, майстра антиутопії Джорджа Орвелла. Ця повість є культовою (поряд з антиутопічним романом «1984») для кількох поколінь читачів у всьому світі. Повість було видано в 1945 році. Саме з неї почалась світова слава письменника, якого стали називати новим Свіфтом. У повісті гротескно і комедійно широкими майстерними мазками зображено еволюцію свідомості тварин, які проживають на скотному дворі, а також поступове переродження революційної романтики й безмежної свободи на диктатуру. Крилатим висловом з повісті є вираз: «Всі тварини рівні. Але деякі рівніш». Виставу поставлено на основі першого перекладу повісті Орвелла на іншу мову. Це був переклад під назвою «Колгосп тварин», здійснений у 1947 році українським політичним емігрантом Іваном Чернятинським для «переміщених» осіб. Вистава є гострою сатирою не тільки на радянську, але й на сучасну дійсність. У ній присутні водночас елементи фарсу, гротеску, комедії та драми. Наприклад, постать свині Наполеона – вождя всіх народів – поєднує риси майже всіх диктаторів 20-го сторіччя. Вистава – екологічна: всі декорації та реквізит виготовлено з вторсировини. Рекомендується для сімейного перегляду з дітьми. Для дітей – як вакцинація. В Литві виставу рекомендовано до постановки в шкільних театрах – саме для «вакцинації» молоді від шкидливих звичок.

Головні герої вистави – безпритульні собаки. Вони постійно голодні, не мають даху над головою... Єдине, що в них є, – це Яр, де вони живуть у зграї чи поодинці. Живеться собакам нелегко, але трапляються і цікаві моменти: хтось полюбляє бавитися, хтось – згадувати своє попереднє життя, інші милуються місяцем, нишпорять, вчаться читати по-людськи чи поводитися як людина. Усіх їх об’єднує гордість, яка не дозволяє їм жалітися і скиглити, бо кожен з них – вільний, вони «народжуються і вмирають так легко»...Проте в душі кожного героя живе мрія, мрія незалежних псів про залежність, мрія про Свою Людину… Собаки мріють не про господаря чи власника, який припне на ланцюг і буде годувати. Вони шукають Людину-Друга, а також свого місця – собачі дверцята, за якими так добре живуть пси!Проста і чуйна історія про собак і людей (або ж про людей і собак – це вирішувати Вам!), історія,  яка закликає до людяності і добра.   

Вистава, вирішена у стилістиці традиційного і завжди модерного українського вертепу, буде цікавою і дітям, і дорослим. Сполучаючи високе й низьке, героїку й гумор, трагедію і комедію, вона розповідає про те, як шляхетність духу, відвага й взаємодопомога виявляються важливішими за релігійні й національні відмінності, припиняють розбрат і ворожнечу.

«Зграя» (або «Дім, чекай я йду»), музична вистава за повістю Костянтина Сергієнко «До побачення, яре!». Ця вистава – це спогади головного героя Гордого про його життя у зграї безхатніх псів. Спогади про веселе і сумне. В центрі уваги – взаємовідношення собак з людьми. У виставі висвітлюється не жорстокість людей, а людяність тварин. Тому герої саме як люди сумують, жартують, вигадують різні небилиці та страждають від зради. Ця вистава була зроблена на підтримку притулку для безхатніх тварин «Сіріус».