Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Класика абсурду від родоначальника жанру, лідера європейського театрального авангарду ХХ століття. П'єса – одна з найвідоміших і часто виконуваних саме тому, що є зрозумілою і цікавою майже для всіх, від естетів та інтелектуалів до далеких від театральних витребеньок обивателів. Несподівана, парадоксальна і смішна, вона дає нам можливість подивитися на себе і своє повсякденне життя під незвичним кутом, здивуватися, злегка вжахнутися і, звичайно ж, досхочу повеселитися! Ось тільки не варто сподіватися побачити у виставі голомозу співачку…
Лікар Бомгарт читає щоденник свого товариша лікаря Полякова, в якому той описує муки людини, що потрапила у полон наркотиків. Сергій Поляков – людина тонкого душевного складу, він хороший лікар, який не зумів перемогти власний біль. Від нього пішла кохана дружина, і тепер життя його сповнене лише примарними спогадами про неї. Втікаючи від реальності, Поляков поринає у світ наркотиків. Та чи є в тому світі єдиноможлива реальність? Чи пам’ятає людина про невідворотність розплати за наркотичні ілюзії?
«Тату, ми всі в тумані» – драматична вистава на 2 дії за романом К. Кізі «Над зозулиним гніздом». Хто ми, вовки чи зайці? Вільні чи залежні? Ми зможемо це зрозуміти, тільки зустрівшись з цим божевільни-божевільним-божевільним світом.
П'єса Ксенії Школьнікової, за мотивами п’єси «Мишоловка» Агати Крісті. Як часто Ви звертаєте увагу на тих хто оточує Вас? Сім дивакуватих персонажів за загадкових обставин зупинилися в одному пансіоні. Опинившись у пастці через негоду, вони лишились сам на сам зі своїми скелетами у шафі. А головне - один з них вбивця. Під підозрою опиняється кожен, адже ніхто не впевнений в чесності один одного. Головне вчасно зупинити вбивцю… Поки не буде пізно.
На безлюдний острів у крижаному норвезькому морі, де останні 15 років відлюдником мешкає відомий письменник, приїздить журналіст з маленької провінційної газети, аби взяти інтерв’ю. Чому нобелевський лауреат погоджується на це, адже він ненавидить журналістів? А можливо, це зовсім і не журналіст? Тоді для чого він приїхав? Вони розмовляють про якусь жінку. Хто вона? Ця надзвичайна детективна історія з багатьма пострілами, що була написана видатним драматургом Е.-Е. Шміттом спеціально для бенефісу зірки французького кінематографа Алена Делона, занурить Вас у вир шалених пристрастей, несподіваних сюжетних поворотів, чуттєвих любовних історій та неповторного французького гумору.
Вистава «Стусанина» інспірована та поставлена за віршами Василя Стуса.У виставі «Стусанина» використовуються: - вірші Василя Стуса («Мені здається, що живу не я», «Звіром вити, горілку пити», «То все не так», «В мені уже народжується Бог», «Чого ти ждеш», «Із літопису Самовидці» та інші - музика гуртів Rammstein та Bohren & der Club of Gore - українська народна пісня та сибірський рок - підвал центру Леся Курбаса…Це вистава про відчуття ліктя товариша і про відчуття ліктя під ребрами... Про те, якими ми могли би бути, і про те, якими ми є...8 чоловіків, 19 текстів, 1 сцена «Стусанина» неминуча...
Закінчив середню та музичну (скрипка) школи у 1986 році, після проходження військової служби (Північний флот) у 1989 році вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К Карпенка-Карого та в 1994 році закінчив його з присвоєнням кваліфікації спеціаліста за спеціальністю «режисура».
З 1994 року працює на посаді режисера-постановника (а з лютого 2017 р по серпень 2018 р. – головного режисера ) у Донецькому академічному обласному драматичному театрі (м. Маріуполь).
Неодноразово поєднував основну діяльність з роботою художника-постановника і завідувача художньо-постановочної частини у театрі. Як художній керівник курсу і педагог з акторської майстерності з 2010 року веде курси в Першій Маріупольській театральній школі-студії.
Лауреат і дипломант міжнародних і регіональних театральних фестивалів "Херсонеські ігри", "Мельпомена Таврії", "Дні Чехова в Ялті", "Театральний Донбас", "Homo ludens",AndriyivskyFest,"Вересневі Самоцвіти","Світогляд"
Учасник Другої обласної виставки художників театру "Laterna Magica" (Донецьк, 1997 р.). Персональна виставка "Портрет сценографа Анатолія Левченка" проходила у виставковому залі сучасного мистецтва ім. А. Куїнджі (2009 р.).
Керівник групи авторів логотипу театру Донеччини
Нагороджений медаллю «За жертовність та любов до України» УПЦ (КП)(2017р.)
6 травня 2019 року відбувся творчій вечір,присвячений 50-річчю митця.
27 жовтня 2019 року в Маріуполі відкрився Перший недержавний театр "Terra Incognita" Свій театр для Своїх під керівництвом Анатолія Левченка
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2015)
В театрі працює з 2008 р.
Актор театру і кіно, режисер-постановник, викладач Маріупольського коледжу мистецтв, учасник АТО. Понад 70 ролей Андрієм зіграно в Івано-Франківському академічному національному драматичному театрі, але воєнні події привели талановитого актора на схід України, до Маріуполя. Сьогодні працює в Маріупольському драматичному театрі.
Чоловік родом із міста Бориспіль – одного з прадавніх міст Київщини. Актором хотів стати з дитинства. Хоча хлопця цікавили й інші професії. Зокрема, він мріяв стати слідчим, льотчиком чи військовим. У старших класах Андрій більш-менш визначився і зрозумів, що бачить себе саме актором. Він брав участь у шкільній самодіяльності. А пізніше грав у народному аматорському театрі «Березіль» в місті Бориспіль. Після армії вступив до Київського державного інституту культури на факультет «театральна режисура», де отримав професію і режисера, і актора. Але в житті більше полюбляє грати, ніж ставити вистави. Немало ролей Андрієм було зіграно в Криворізькому, Білоцерківському театрах, та найкраще розкрився талант актора в Івано-Франківському національному драматичному театрі, в якому він почав працювати в 90-х роках і де успішно відслужив 21 сезон. Саме там сформувався як актор і режисер-постановник.
Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).
У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр).
1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.
Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так було в літературі доби СРСР).
Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.
По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.
1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.
Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.
1985 року було відкрито малу сцену театру.
Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного.
В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.