Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Постпостмодернізм незмінно супутній нашого часу, придбав ще більш вигадливі, фантасмагоричні обриси. Герої діють в абстрактному, гротескному світі, все відбувається тут і зараз. У цьому світі є все, що зможе уявити герой, цей світ був створений спеціально для нього. Його випробування, його покарання, його вічна пастка. Але як, чому і за що він в неї потрапив? П'ять частин роману М. Лермонтова злилися воєдино, щоб ми відчули в якому похмурому лихоліття виявився «Герой нашого часу». А чи є вихід?
П'єса Ксенії Школьнікової, за мотивами п’єси «Мишоловка» Агати Крісті. Як часто Ви звертаєте увагу на тих хто оточує Вас? Сім дивакуватих персонажів за загадкових обставин зупинилися в одному пансіоні. Опинившись у пастці через негоду, вони лишились сам на сам зі своїми скелетами у шафі. А головне - один з них вбивця. Під підозрою опиняється кожен, адже ніхто не впевнений в чесності один одного. Головне вчасно зупинити вбивцю… Поки не буде пізно.
«Тату, ми всі в тумані» – драматична вистава на 2 дії за романом К. Кізі «Над зозулиним гніздом». Хто ми, вовки чи зайці? Вільні чи залежні? Ми зможемо це зрозуміти, тільки зустрівшись з цим божевільни-божевільним-божевільним світом.
Лікар Бомгарт читає щоденник свого товариша лікаря Полякова, в якому той описує муки людини, що потрапила у полон наркотиків. Сергій Поляков – людина тонкого душевного складу, він хороший лікар, який не зумів перемогти власний біль. Від нього пішла кохана дружина, і тепер життя його сповнене лише примарними спогадами про неї. Втікаючи від реальності, Поляков поринає у світ наркотиків. Та чи є в тому світі єдиноможлива реальність? Чи пам’ятає людина про невідворотність розплати за наркотичні ілюзії?
Вистава-перформанс, що народилася на перетині різних жанрів та форм: фізичного театру, театральної імпровізації, елементів психодрами та метафорично-образного театру. Акт творіння, в якому багато свободи та імпровізації, історій та доль, що сплітаються у єдине цілісне полотно. У спектаклі звучать тексти українською та російською мовами, написані у різні епохи (від 19 століття до наших днів); дійство спирається на першоцінності людського існування. Місце та час, епоха дійства створюється учасниками майже за відсутності реквізиту, за допомогою тілесної форми, атмосфери та звукового темпоритмічного візерунку. Це про оголені дроти емоцій, які живуть в людині. Це споглядання сокровенного, часом, для когось занадто відвертого, надто чесного, надто живого для звичного життя у 21-му столітті. Це про «нестерпну» красу буття. Про любов, жіночність і ніжність, про страждання та самотність, силу, єдність, відвертість, подолання і сміливість, невинність, розчарування, пошук, прийняття і душевне піднесення. Життя, що є довершеним у своїй не-«ідеальності». Рекомендуємо дивитись з відкритим серцем та розумом.
П'єса американського драматурга Едварда Олбі «Що трапилося у зоопарку» – перша в його творчій біографії і була написана всього за одну ніч. Це своєрідний крик, зойк самотньої людини, яка шукає сенс свого існування. Герої п'єси, Пітер і Джеррі, випадково знайомляться неподалік зоопарку, і це стає фатальною подією у їхньому житті. Незважаючи на приналежність до різних соціальних верств, різного способу життя, світогляду і навіть територіальну віддаленість, вони обидва рівною мірою виявляються беззахисними перед викликом часу та суспільства. Як же вони впораються зі своїми проблемами, і що ж, власне, трапилось у зоопарку ... дізнається глядач, потрапивши на нашу виставу.
Харківський російський драматичний театр був створений 17 листопада 1933 року згідно з постановою уряду СРСР як державний театр, завданням якого було «установлення методу реалістичного мистецтва, сценічної правди і глибокого психологізму». Очолити театр запросили народного артиста РРФСР Миколу Васильовича Петрова, на той час режисера Ленінградського академічного театру драми (в минулому — Александрінський). Він приїхав до Харкова з групою своїх акторів, серед яких — вихованці студії при театрі Л. Скопіна, K. Хохряков, B. Малінін, B. Еренберг та інші. Крім М. B. Петрова керівниками театру в перші роки були також народний артист СРСР Олександр Григорович Крамов, запрошений до Харкова з Московського театру Московської міськради профспілок) і народний артист України Микола Миколайович Синельников.
Театру дісталася будівля за адресою вулиця Чернишевська, 11 (1927 рік побудови), в якій до того був клуб друкарів.
Відзначаючи особливі заслуги театру, 1949 року в дні святкування 150-річчя від дня народження класика російської літератури О. С. Пушкіна наказом уряду УРСР театру було присвоєно ім'я видатного російського поета.
Більше 30 років творчого часу театру віддав заслужений артист УРСР Золотарьов Віктор Володимирович.
1971 року Харківський державний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна здобув звання академічного.
Від 1975 до 2011 року художнім керівником театру був народний артист України О. С. Барсегян, який на час приходу до колективу уже мав немалий досвід роботи головним режисером Львівського і Київського театрів юного глядача, а також Київського театру музичної комедії. Нині художнім керівником театру є О. П. Васильєв.
Наприкінці 1970-х у будівлі театру сталася пожежа. Реконструкція заврешилася повністю лише 10 жовтня 2003 року. В рамках реконструкції будівлі модернізували сцену, поновили фойє і глядацьку залу, створили фактично новий фасад.