Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Перебуваючи в постійному конфлікті, внутрішньому і зовнішньому, подружжя Олаві – театральний режисер, його дружина Сара – сценограф і їх друг Алекси – продюсер, намагаються її (гармонію) знайти. Ілюзія і реальність. Чого більше в нашому житті? Коли пристрасть стає руйнівною силою? ... і, все таки, віра в те, що Гармонія існує.
Головний герой Альфонсо завітав до кафе відсвяткувати день свого тріумфу. Він замовляє торішній сніг, філіжанку холодної кави та пригорілу яєшню. Чекаючи на замовлення, в його спогадах виникають учениці, кожна з краплинками його «неповторності». Хоча для нього вони просто ляльки. Однак ми не будемо забувати: якщо занадто довго гратися ляльками, то високою є ймовірність стати іграшкою в руках Когось… Замовлений Альфонсо торішній сніг йому так і не приносять, бо неможливо повернути те, що втрачене назавжди.
Тема еміграції болюча для нас. Чи не кожен українець, що має руки та мізки, хоча б раз замислювався поїхати з країни і віднайти своє щастя, хай навіть за океаном. Ми живемо у постсовковому просторі, ми прагнемо чогось нового, але чи готові ми до цього по справжньому? Це вистава про білоруського сантехніка Гєну, що потрапляє в Лондон, де серед слайдів туристичного путівника розуміє головні для себе речі. Цікаво, чим закінчиться його подорож?
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Життя непередбачуване — зараз ти сидиш за паперами, будуєш плани на майбутнє, а за мить… Приходить лист від тітки: «Приїзди. Я помираю». Ти мчиш до неї — прощатися і чекати на спадок, начхавши на заборони шефа. Відкриваєш двері і потрапляєш у дім, де зупинився час, а кожне твоє сьогодні – В ОЧІКУВАННІ завтра.
Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).
У 1995 році закінчив Ярославський театральний інститут. Більше 15 років працював на «Нива ТВ» в Москві та Одесі. Театральна діяльність: робота в декількох антрепризних проектах. На початку 2016 року запрошений в «Театр на Чайної». Роль, яку мрію зіграти: «класики і сучасники». Хобі: читання і кіно. Улюблений сорт чаю: залежить від настрою. Повернувшись до Одеси, працював на телеканалах «Град» і «Репортер». Ведучий телепрограми «Актуальна розмова» (телеканал АТВ, Одеса).
1991-1995 р навчався і працював в театрі-студії «Перехрестя» під керівництвом заслуженого артиста УРСР Антонюка А.І. 1996-2011 р актор театру «Суєта суєт» під керівництвом заслуженого артиста України Басселя В.М. «Театр на Чайної» довгий час відвідував як глядач, надихнувшись постановками театру разом зі своїм другом Володимиром Ангелом поставили спектакль «Стриптиз» по одоіменной п'єсі Славоміра Мрожека, після чого отримали пропозицію влитися в колектив театру. Роль, яку мрію зіграти: «Я не мрію, я граю». Хобі: фотографія. Улюблений сорт чаю: чорний байховий.
Театр на Чайної – це приватний незалежний проект одеських режисерів і акторів. Нам виповнилося 10 років. За цей час створено понад 40 вистав, 25 діючих. Ми стали одним з найбільш відвідуваних театрів в Одесі. В
колективі 30 осіб, наймолодшому – 19, найстаршому 75 років.