Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Постановка вистави «ГАМЛЕТ-МАШИНА» Чернігівським обласним театром ляльок – це смілива спроба вперше прочитати на українській сцені п’єсу видатного німецького драматурга постмодерніста, театрального режисера, послідовника естетики Бертольда Брехта – Гайнера Мюллера.
Це вистава-попередження про небезпеку поглинання масою індивідуальності, про руйнацію моральних підвалин суспільства і про відповідальність кожного за світове божевілля – «ніхто не може бути безневинним у сучасному світі». Важливим моментом вистави є трансформація Гамлета: в якийсь момент він перестає бути людиною. Процес руйнування культури відбувається постійно, Гамлет – один з тих, хто примножує це руйнування. І якщо спочатку він має якісь риси індивідуальності, то під впливом середовища Гамлет свою особистість втрачає, і гине.
Вистава створена за підтримки Goethe-Institut в Україні.
П'єса Ксенії Школьнікової, за мотивами п’єси «Мишоловка» Агати Крісті. Як часто Ви звертаєте увагу на тих хто оточує Вас? Сім дивакуватих персонажів за загадкових обставин зупинилися в одному пансіоні. Опинившись у пастці через негоду, вони лишились сам на сам зі своїми скелетами у шафі. А головне - один з них вбивця. Під підозрою опиняється кожен, адже ніхто не впевнений в чесності один одного. Головне вчасно зупинити вбивцю… Поки не буде пізно.
«Тату, ми всі в тумані» – драматична вистава на 2 дії за романом К. Кізі «Над зозулиним гніздом». Хто ми, вовки чи зайці? Вільні чи залежні? Ми зможемо це зрозуміти, тільки зустрівшись з цим божевільни-божевільним-божевільним світом.
Лікар Бомгарт читає щоденник свого товариша лікаря Полякова, в якому той описує муки людини, що потрапила у полон наркотиків. Сергій Поляков – людина тонкого душевного складу, він хороший лікар, який не зумів перемогти власний біль. Від нього пішла кохана дружина, і тепер життя його сповнене лише примарними спогадами про неї. Втікаючи від реальності, Поляков поринає у світ наркотиків. Та чи є в тому світі єдиноможлива реальність? Чи пам’ятає людина про невідворотність розплати за наркотичні ілюзії?
Вистава-перформанс, що народилася на перетині різних жанрів та форм: фізичного театру, театральної імпровізації, елементів психодрами та метафорично-образного театру. Акт творіння, в якому багато свободи та імпровізації, історій та доль, що сплітаються у єдине цілісне полотно. У спектаклі звучать тексти українською та російською мовами, написані у різні епохи (від 19 століття до наших днів); дійство спирається на першоцінності людського існування. Місце та час, епоха дійства створюється учасниками майже за відсутності реквізиту, за допомогою тілесної форми, атмосфери та звукового темпоритмічного візерунку. Це про оголені дроти емоцій, які живуть в людині. Це споглядання сокровенного, часом, для когось занадто відвертого, надто чесного, надто живого для звичного життя у 21-му столітті. Це про «нестерпну» красу буття. Про любов, жіночність і ніжність, про страждання та самотність, силу, єдність, відвертість, подолання і сміливість, невинність, розчарування, пошук, прийняття і душевне піднесення. Життя, що є довершеним у своїй не-«ідеальності». Рекомендуємо дивитись з відкритим серцем та розумом.
П'єса американського драматурга Едварда Олбі «Що трапилося у зоопарку» – перша в його творчій біографії і була написана всього за одну ніч. Це своєрідний крик, зойк самотньої людини, яка шукає сенс свого існування. Герої п'єси, Пітер і Джеррі, випадково знайомляться неподалік зоопарку, і це стає фатальною подією у їхньому житті. Незважаючи на приналежність до різних соціальних верств, різного способу життя, світогляду і навіть територіальну віддаленість, вони обидва рівною мірою виявляються беззахисними перед викликом часу та суспільства. Як же вони впораються зі своїми проблемами, і що ж, власне, трапилось у зоопарку ... дізнається глядач, потрапивши на нашу виставу.
Український театральний режисер, публіцист, заслужений артист України, лауреат літературно-мистецької премії ім. Михайла Коцюбинського. Персональний член УЦ УНІМА.
1976–1978 — входив до першого акторського складу, створеного у 1976 році, Чернігівського обласного театру ляльок.
1984 — закінчив режисерський факультет кафедри театру ляльок Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського (серед педагогів: художник, що працював з Лесем Курбасом, — Дмитро Власюк; Роман Черкашин — працював з Лесем Курбасом).
1984 — режисер Чернігівського обласного театру ляльок.
2001 — художній керівник Чернігівського обласного театру ляльок ім. Олександра Довженка.
Олексій Володимирович народився у звичайній робітничій сім'ї. Проте вже в сімейному колі він виявив схильність до акторської професії: разом з матір'ю (яка ніколи не працювала акторкою) вони влаштовували майже повноцінні постановки (з костюмами і декораціями) на дому для близьких людей і сусідів по вулиці.
Під час навчання у місцевій школі № 15, що знаходилась по інший бік рідної вулиці, Олексій відвідував драматичний гурток. А потім, за порадою класного керівника, почав грати на сцені Народного Українського Музично-Драматичного Театру м. Нікополя, який заснувала акторка Ніжинського театру Надія Старикова. Відвідував колектив народного танцю «Радість», а також капелу бандуристів останнього кобзаря Січі Миколи Топчія.
Після школи Олексій став студентом Дніпропетровського Державного Театрального Училища на спеціальності «актор театру драми», курс Зої Сєленкової. По завершенні 4-х курсів навчання із червоним дипломом у 1993 р., він поїхав шукати свій театр. Першим місцем роботи став Рівненський Обласний Музично-Драматичний театр, де Олексій зіграв 8 ролей за сезон. Після цього він вирішив шукати своє місце далі, і став актором Львівського театру Української Армії (Театр Радянської армії ПрикВО до 1992 року). Там працював на одній сцені з народними артистами Анатолієм Кравчуком, Віктором Щербаковим, Жанною Тугай, а також Зінаїдою Дехтярьовою, яка взялась бути особистим наставником молодого актора.
Не затримавшись у Львові надовго (театр радянської армії був приречений на забуття у Львові), поїхав до Чернігова за рекомендацією знайомих у 1994 році. Про, тоді ще зовсім молодий Чернігівський молодіжний театр Олексій Биш почув від львівського колеги і приятеля Вадима Тадера. А перше знайомство Олексія із чернігівськими акторами і режисером Геннадієм Касьяновим сталось, знову ж таки, завдяки цьому ж приятелю у Львові, куди чернігівська трупа приїхала з виїздом. Геннадій Касьянов зацікавився молодим актором, і запросив його до чернігівського молодіжного театру, куди Олексій і вирушив.
6 травня 1994 року, одразу з вокзалу Олексій Володимирович пішов шукати нещодавно створений Молодіжний театр. Першою виставою, в якій він був задіяний у новому театрі стала прем'єра «Над прірвою в житі» (за Дж. Селінджером), де Олексій Биш зіграв роль Еклі.
Молодіжний театр, час від часу, надає можливість акторам побути режисером-постановником в рамках проекту «МайАрт». Перша ж постановка Олексія Биша була представлена на початку 2003 року, це була вистава — «Черевики на товстій підошві» за П.Гладиліним. Найбільш тиражованою за кількістю показів стала вистава «Зачарована десна», за однойменною повістю О. П. Довженка. Втретє значний успіх принесла вистава «Оскар і Рожева пані», поставлена у 2014 році. Вистава про сенс життя, в основі сюжету якої покладена історія хлопчика, який бореться із смертельною хворобою, вперше була представлена 14 січня 2014 року на малій сцені Чернігівського Молодіжного театру.
У другій половині 2000-х років Олексія Биша прозвали у мистецьких колах «передвижником», оскільки він почав працювати на два театри у двох містах (Чернігові і Ніжині). До Ніжина Олексія запросив директор театру заслужений працівник культури України Юрій Муквич і його художній керівник народна артистка України Алла Соколенко. Там актор зіграв низку ролей, але найбільш визначними у цей період були його власні постановки. На сцені Ніжинського театру Олексій Биш реалізував 9 постановок, першою з яких була вистава «Квартет для двох» за п'єсою Анатолія Крима, згодом «Циганка Аза» М.Старицького, "Одруження"М.Гоголя, «Амор. Кохано. Італьяно» Альдо Ніколаї.
Вже на початку 1990-х Олексій Биш робив свої перші режисерські спроби. У Народному театрі МБК (Нікополь) в рамках обласного фестивалю «Україна моя» була поставлена вистава «Дівчина з легенди» за поемою «Маруся Чурай». Першою спробою на професійному рівні стала постановка п'єси «Чёртова мельница» Ісідора Штока в Рівненському драмтеатрі. Там же регулярно брав участь у конкурсах розмовного жанру. Тоді Олексія та його друга і напарника Ігоря Салімонова запросили із двогодинною гумористичною концертною програмою до Дніпропетровська. У Чернігові в 1996 і 1998 рр. Олексій брав участь у Всеукраїнському молодіжному фестивалі «Перлини сезону» в жанрі гумору та сатири; У 96-му читав твір Семена Альтова «На цепку», у 1998 році додались монологи «Багратіон» того ж автора, і «Впізнає чи не впізнає» Євгена Дударя. У 1998 році актор став лауреатом у жанрі гумору та сатири цього фестивалю.
У 2000-і роки Олексій Биш активно співпрацював з Чернігівським обласним педагогічним ліцеєм і Чернігівським педагогічним університетом. На межі століть, для підготовки майбутніх вчителів, активно впроваджували акторську майстерність як навчальну дисципліну. Олексія Володимировича запросили вести лекції і практичні заняття із студентами. У педліцеї, таким чином, було створено театральну студію «213+» (Назва походить від номера аудиторії), яка через рік представила публіці студентську виставу «Страсти помещиков» за А. Чеховим. З 2000 року на акторських курсах навчались вже студенти першого курсу, з якими Олексій Биш створив виставу «Рудольфио» за п'єсою Валентина Распутіна. Аналогічну співпрацю Олексій вів із Ніжинським університетом.
У 2002 році до Чернігівщини завітали працівники «Мосфільму» з метою відзняти матеріал для двох кількасерійних повнометражних фільмів на тему Великої вітчизняної війни: Московська сага та Тяжкий пісок. Серед місцевих акторів почали відбирати необхідні типажі. Олексій записався на кастинг, де йому запропонували ролі німецьких офіцерів. До речі, окрім Олексія, з Молодіжного театру відібрали ще п'ять акторів на епізодичні ролі.
Починаючи з середини 2000-х років без Олексія Володимировича не обходились більшість міських і обласних заходів. Донині актор виступає головним ведучим заходів, присвячених визволенню Чернігова з-під німецької окупації, Дня перемоги, пам'яті героїв Крут, історичних святах в Любечі ,Седневі, Новгород-Сіверському тощо. У 2014 році Олексій очолював як режисер творчу групу, яка зняла кліп на пісню «Вставай, Україна!». Також Олексій Биш регулярно бере участь у різноманітних фестивалях як ведучий (наприклад фестиваль авторської пісні на Голубих озерах або Свято Івана Купала на Голубих озерах), а його постановка «Зачарованої Десни» стала невід'ємним атрибутом заходів, присвячених пам'яті О. П. Довженка.
У 2009 р. працюючи в Ніжинському драматичному театрі ім. Коцюбинського, Олексій Биш отримав звання «Заслужений артист України».
У 2012 р. отримав Міжнародну премію ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за цикл радіовистав.
У 2015 р. отримав Обласну літературну премію ім. Леоніда Глібова.
у 2018 р. отримав Обласну літературно-мистецьку премію ім. М.Коцюбинського за роль Гамлета у виставі «Гамлет-Машина».
Працює в Чернігівському театрі ляльок з 1981 року.
Навчалася у Ніжинському коледжі культури і мистецтв ім. М. Заньковецької. У творчому доробку акторки яскраві ролі, зіграні у виставах театру для дітей, а також виставах дорослого репертуару («Гамлет-Машина», «Великий льох). Лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. М. Коцюбинського. Член НСТДУ.
Провідний майстер сцени.
У Чернігівському обласному театрі ляльок працює з 1984. Навчався у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі (відділення – актор театру ляльок). Представляв українське мистецтво театру ляльок на міжнародних фестивалях і гастролях в Німеччині, Австрії, Польщі, Грузії. Лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. М. Коцюбинського.
Навчався у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого та Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтв.
У театрі з 2011 року. Як режисер здійснив постановки витав «Солом’яний бичок», «Fuge», «Прийде сіренький вовчок».
Співзасновник приватного театру ляльок «ХТО», був співорганізатором літературного фестивалю «Літера» та камерного фестивалю читань драматургії «Читка». Член НСТДУ. Член UNIMA-Україна. Лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. М. Коцюбинського. Полюбляє хороше кіно та коротку прозу.
Чернігівський обласний театр ляльок ім. Олександра Довженка свій перший театральний сезон відкрив 26 листопада 1976 року виставою «Срібне копитце» за казкою П. Бажова. Новостворений театр став продовжувачем справи першого професійного театру ляльок в Україні, який діяв саме в Чернігові у 1921 році (театр маріонеток під керівництвом Віктора Швембергера).
З 1988 року театр працює в статусі театру для дітей та молоді з двома акторськими трупами: драматичних акторів і акторів-лялькарів.
Новий етап у житті чернігівських лялькарів розпочався у 1996 році. Лялькова трупа отримує власне приміщення (колишній дитячий кінотеатр ім. Олександра Довженка). Так разом з будівлею театр отримує також ім’я відомого земляка.
У репертуарі театру – понад 40 вистав. Основу репертуару складають вистави для дітей. Вистава чернігівських лялькарів «Ангелик, що загубив зірку» за п’єсою Н. Шейко-Медведєвої (режисер В. Гольцов) у 2018 році стала переможницю І-го Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА» у номінації «Краща вистава для дітей».
Гармонійно поєднуючи традиційні форми лялькового дійства з пошуком нових форм виразності, театр сміливо береться за творчі експерименти та проєкти. Прикладом є співпраця з «Гете-Інститутом в Україні» над постановкою вистави Гамлет-машина» Гайнера Мюллера та Українським Культурним Фондом по реалізації проєкту «Чарівне коло».
Театр впевнено розширює вікові категорії своїх глядачів, поповнюючи репертуар виставами складного філософського звучання. У чернігівського глядача користується популярністю «Вечірня сцена» театру, в програмі якої йдуть вистави: «Гамлет-машина» Гайнера Мюллера, «Великий льох» за поемою Тараса Шевченка, «Ріка… Життя...» (за сторінками щоденника Олександра Довженка), «Казковий світ Михайла Коцюбинського» та ін. Вистави Чернігівського обласного театру ляльок здобули відзнаки і визнання на фестивалях та гастролях в Україні, Австрії, Болгарії, Польщі, РФ, ФРН.
На базі театру працює Творча Експериментальна Майстерня, яка об’єднує талановиту творчу молодь у віці 10-19 років (викладач – режисер Рената Гафурова).
Театральна зала театру розрахована 180 глядачів. Оформлення фоє театру нагадує площу казкового королівства. Перед виставами в фоє проводяться інтермедії, розважальні програми, виступи дитячих колективів, виставки, майстер-класи, функціонує міні-музей театральної ляльки. Панно біля входу в театральну залу – улюблена фотозона відвідувачів театру, перед виставами тут маленьких глядачів завжди зустрічають казкові герої.