« Frida »
Хто вона – Фріда Кало? Небажана дочка, мексиканка, художниця, сюрреалістка, дружина Дієго Рівери, істеричка, комуністка, бісексуалка, інвалід?..
Емоції, пристрасті і демони постійно керували її життям. Божевільна історія кохання до свого чоловіка Дієго Рівери, який постійно зраджував її, доводив до самознищення, емоційного вигорання.
І лише мистецтво рятувало покинуту Фріду – вона створювала свої фантастичні полотна. За допомогою пензля і полотна Фріда намагалася зрозуміти себе, дослідити свій внутрішній світ і показати його іншим. Довести, що вона не просто прикута до ліжка дівчинка, а набагато більше…
Це спільний мистецький проект НЦТМ імені Леся Курбаса і театру «SOLO».
Рекомендую прийти на спектакль тем, кто является поклонником биографического жанра и интересуется самой Фридой. Это спектакль - исповедь, который захватывает с первой минуты и не отпускает до самого конца. О женщине, которая пережила за свою жизнь столько боли и страданий, что хватит на 100 женщин, что прекрасно было передано актрисами. Образ сильной, умной, талантливой, эмоциональной женщины с потрясающей энергетикой предстанет перед зрителем. Также хочется отметить атмосферу, костюмы, музыку, видеоряд, декорации и свет - всё было аутентично и точно. Спектакль трогает, погружает и не оставляет равнодушным.
Вистава створена за п’єсою сучасного драматурга Тетяни Іващенко «Скажена голубка» спільно НЦТМ імені Леся Курбаса і театром «SOLO». Трагічна і одночасно щаслива доля відомої художниці Фріди Кало розкривається через стан душі та почуття героїні. На сцені дві жінки: молода Фріда та вона ж у старшому віці. Спогади маленької дівчинки, яка отримала невиліковну травму, прикутої до ліжка, що переносила страшні болі. Але вона за рахунок неймовірного бажання жити та сили волі не тільки навчилась ходити з ""дерев'яною ногою"" як її дражнили в школі, але добре вчилася і навіть збиралася стати лікарем. Трагедією став і її шлюб зі всесвітньо відомим художником Дієго Ріверою. Він зраджував їй з багатьма жінками і навіть з рідною сестрою Фріди. Бажанню стати матір'ю теж не судилося здійснитися. Народжені діти помирали. Фріда шукала забуття у наркотиках та текілі, навіть кінчала собою, але сенс врятованого життя склала важка праця художниці, шо подарувала всесвітньовідомі полотна. Багато творів написано про життя Фріди Кало. Але ця вистава занурює глядача у жіночу поранену душу. Режисура, сценографія, костюми, пластичне рішення заслуженої артистка України Людмила Колосович дозволяє прожити з героїнею все її життя на одному дихані, реалізувавши їх фізично. Анжеліка Драпіковська грає так емоційно і так самовіддано, що мимоволі занурюєшся у переживання героїні. Окрім ролі Фріди артистка одночасно грала діалоги зі своїм чоловіком перетворюючись голосом миттєво на нього. Якщо ви бажаєте відкрити величезний світ душі талановитої жінки цей спектакль вам допоможе. Ви зустрінетеся з дуже гарною актрисою - ще прекраснішою ніж була Фріда Кало.
Дану виставу слід відвідувати після ознайомлення з біографією Фріди Кало, оскільки це дасть змогу краще зрозуміти суть вистави, яка являється монологом головної героїні. Фріда це жінка неймовірної сили, незланого духу і в той ж час її спіткало скоріше нещасливе життя, наповнене до країв болю та коханого чоловіка Дієго. Вистава скоріше для відвідучів, які схильні тонко відчути всю безмежність та всеохопність почуттів болю та кохання, для людей, які вміють співпереживати та насолоджуватись хорошою грою акторів. Якщо ви бажаєте доторкнутись до краси та божевілля водночас відвідайте дану виставу.
Очень психологический спектакль, хорошо показана жизнь Фриды Кало и это всего лишь за час представления. Считаю, что перед посещением спектакля обязательно знать историю жизни Фриды, так как тяжеловато понять ту глубину, которую демонстрируют актёры. Я как раз знала, поэтому понимала, что передают актёры) Интересное решение постановщика задействовать двух актрис в роли Фриды одновременно, таким образом они хорошо дополняют друг друга и картина получается интереснее.
Колись Павло Флоренський зауважив: «Якщо є «Трійця» Рубльова – є Бог». Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: «Якщо є Лесь Курбас – є український театр».
Театральний реформатор Лесь Курбас створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття (навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра). Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як «розумного Арлекіна».
Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу у 1995 році. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається «тотальність» функцій, легка взаємозамінність «елементів», паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.
У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру – конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:
1. Відпрацювання сучасної моделі діалогу: культура України і українська культура – культура Світу.
2. Написання історії українського театру ХХ ст. в контексті світової художньої культури, з використанням новітніх методологій.
3. Створення системи культурологічних проектів широкого спектру як механізму реінтеграції національної культури у світовий контекст.
4. Формування інноваційних моделей театральної і художньої освіти.
5. Аналіз державної культурної політики, пропозиції альтернативних та інноваційних її форм.
« Frida »
