« Force play »
Ми відвідали
цю виставу
16 (1)
Вистава має вікове обмеження

«Force play» – напружена та стресова гра, яка щомиті може закінчитися фатально. А поки вона триває, відчуйте екстремальні реалії та прилив адреналіну на висоті в декораціях міста. Оголивши свою нервову систему, розділіть з нами тонкі відчуття страху, саспенсу і провокації.

Малий театр не просто пропонує замислитися над складними запитаннями, які хоча б один раз з'являлися у кожного в голові:
«…Що робити коли вирішив вчинити самогубство?»
«…Чи насправді ти хотів опинитися сам на сам зі смертю?»
А й нарешті знайти відповідь.

Ролi виконують:
Відгуки (4)
Юлія Є.

Заходимо у фойє Малого театру - а там темрява та натягнуті стрічки, як в американских фільмах при огородженні поліцією місць з надзвичайними ситуаціями. Нас попереджують - так, це навмисно зроблено, щоб одразу зануритись у атмосферу вистави. Потім всім глядачам роздають теплі м'які пледи, запрошують на терасу, там глядачі розсаджуються по місцях обличчам до кутка тераси, там, де край даху, та здивовано перемовляються, що ж це відбувається, а де сцена, а де ж будуть грати актори. В кутку тераси, яка є і дахом одночасно, на самому краю даху стоїть чоловік, понурившись, і стає моторошно - він же може впасти з даху будівлі! Але це і було метою акторів, викликати це відчуття небезпеки, гострих переживань, співпереживань. Такого наближення до реальності в театрі, в прямому сенсі занурення в атмосферу подій, я давно не бачила. Та чого там - я взагалі ніколи не подумала б, що виставу про самогубця можна грати на краю даха. Це мене дуже вразило. Самогубця стояв на краю даха, аж ось неочікувано на даху, з'явився поліцейский, він забрався на дах по зовнішній стіні будівлі! Такого повороту ніхто не очікував. Протягом години поліцейський спілкувався з самогубцею і виявив талант психолога. Він не обіцяв золотих гір, не обіцяв допомоги, він просто розказав, як є, своє ставлення до таких самогубців - п'ють, не працюють, бездумно народжують купу дітей і безвідповідально ставляться до всього, при цьому звинувачують у невдачах всіх, окрім себе, та замість праці, очікують державної матеріальної допомоги, субсидій , хочуть швидких грошей з неба та легкого життя . Актор, що грав поліцейського, змусив мене задуматись та переглянути дещо в моєму ставленні до таких ситуацій. Дія відбувалась в Америці, промайнула згадка про Освальла, що вчинив замах на Президента Америки, але в лиці самогубці-пуерториканця так само можна побачити і наших співвітчизників, які без роботи, без житла, але народжуть по 8 дітей в розрахунку на державну допомогу, субсидії та "нам усі винні". Мене дуже затронула тема, яку розпочав "поліцейський". Всю виставу тримали на собі дві людини - "пуерторіканець-самогубця Пабло (актор Юрій Кулініч) та американський поліцейськи й Джозеф (актор Сергій Радченко). Потім на дах (на терасу) по зовнішній стіні піднявся і "шеф поліцейського" (О.Галафутнік). Годину два актори грали на самому краю даху , на самому краю огородження тераси. Force play. Вимушена гра. Поліцейський дійсно талановитий психолог. Не кожен здати казати правду, не обіцяти самогубцеві нездійсненних обіцянок, і при цьому не спровокувати погіршення ситуації. Поліцейський і був собою, і вимушено грав. Він спас 8 лбдей, і лише одного не спас. Він завжди каже правду самогубцям. І при цьому він вимушено грає. Він допомагає іншим зрозуміти , чи діцсно вони хотять стрибнути з даху і залишити цей світ. Але він стомився вже сам. Самогубство - це сміливо чи це слабкість? У полійцейського є своя думка. Він не вперше на цьому даху розмовляє з тим, хто намагається стрибнути вниз. Мене надзвичайно вразила подача вистави, місце проведення, манера гри Сергія Радченка. Все було дуже цікаво, захоплююче і неочікувано. Лейтенант, який з'явився на даху,пілнявшись ззовні по драбині, додав реалізму)) Наступного дня я розповіла про цю неймовірну виставу всім, кому могла - і на робоиі, і родичам, і знайомим. Хочеться всім розповісти про емоції від побаченого, про незвичну виставу, про гру акторів на краю даху. Дякую за чудову виставу.

Євгенія

Force Play - означає "вимушена гра". Поліцейський (С. Радченко) вимушено грає роль, щоб врятувати від самогубства пуерториканця (Ю. Кулініч), бо той хоче стрибнути з даху будинка. Протягом години дві людини розмовляють про життя і смерть, а точніше - про те, сильний чи трус той, хто хоче покінчити життя самогубством, чи це егоїзм - не думати про наслідки самогубства та як і на що будуть жити потім діти, чи правильно жити надією, що держава повинна утримувати людину або ж треба працювати та відповідати за життя самому. Мені все дуже сподобалось. Дуже неочікувано було те, що глядачі сиділи на терасі (всім глядачам роздали теплі пледи) , а актори грали на краю даху, і це створювало атмосферу повного занурення в те, що відбувалось. А відбувалось таке: два чоловіки на краю даху розмовляли і один мав план стрибнути з даху через брак коштів, відсутність роботи, невдале життя, а інший був поліцейським і не відмовляв від самогубства. Навпаки, від прямо і відверто розповідає, як він негативно ставиться до таких людей, що не хочуть працювати, роблять бездумно багато дітей та не відносяться відповідально ні до свого життя, ні до життя численних дітей. Вистава змусила мене замислитися. Так, дійсно, є люди, які вважають, що держава чи хтось повинен їм все в житті дати, вони не переймаються, чим будуть годувати дітей, не маючи твердих доходів, але народжуючи третю, четверту дитину, та при цьому вони вважають себе нещасним и, знедоленими, а всі їм наче винні. А є люди, які відповідають самі за своє життя, не пасують перед труднощами і навіть ще й намагаються врятувати інших. Дуже неочікувано було те, що актори грали на краю даху, а потім ще й "лейтенант", заліз на дах по зовнішній стіні, це було неймовірно! Мені сподобався актор С. Радченко. Він так щиро розповідав, я аж повірила, що це його власна позиція))). Під час вистави палили (це тераса-дах, тому це нікому не заважало), були нецензурні слова, але це лише додало ще більше реальності виставі. Поліцейської нелегко було, але він одразу попередив, не буде вмовляти не стрибати і що він каже правду, яка б вона не була. Дякую за чудовий вечір та неймовірно цікаву та життєву виставу!

Катерина

Незавжаючи на доволі заяложений сюжет, гра акторів та ідеальна театральна сцена роблять цю постановку цікавою та захоплюючою для глядача. Спекталь змушує пережити всю гамму почуттів: гнів, співчуття, страх, обурення й сміх - всі ці переживання наповнюють фарбами сюжет й змушують задуматися над важливими речами. Якщо ви хочете відчути нові, незвичні емоції, прожити за когось частинку його життя чи просто полоскотати собі нерви - рекомендую виставу для перегляду.

Аліна В.

Самогубство - сила чи слабкість? Дуже неоднозначно. Напевно сила. Долі секунди.. долі секунди до... Людина наважилася. А чи вдасться її зупинити? Чи не буде така ідея жити в голові набридливим «а якби»? Існує метод. Ефективність девяносто відсотків..... дев’ять з десяти... Варто відмітити, що вистава проводилася під відкритим небом, на криші другого поверху. Це дозволило дуже реалістично передати емоції і пропустити їх через сеье. Гарна акторська гра.