Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Фараони »
Мріяли якось українські чоловіки жити, як єгипетські фараони, щоб жінки кожного ранку ноги цілували. Та мрії не завжди здійснюються. А часом, навіть коли здійснюються, то навпаки! То які ж фараони можуть вийти з наших чоловіків – дізнаєтесь з нової вистави театру імені М. Старицького.
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
Заснована на п'єсою Миколи Васильовича Гоголя постановка «Женихи» являє собою (за словами великого автора) «абсолютно неймовірна подія». І ти маєш бути його безпосередніми свідками. А це вже обіцяє море посмішок, феєрверк яскравих емоцій і незабутні враження. Всі події вистави розгортаються на тлі сватання п'ятеро вельми колоритних женихів до Агафії Петрівни, яка є ні багато ні мало, - купецької дочкою. Але знатна наречена аж ніяк не проявляє прихильності до женихам: її хвилює один єдиний, якому Агафія віддасть не тільки серце ... Героїв вистави оточують знакові сни, мрії і передчуття. Підсвідомість малює химерні картини ... А яка ж реальність? І якою буде відповідь «єдиного» на щире жіноче визнання? Приходьте і дивіться.
Люди сьогодні, як, втім, і раніше, поділяються всього лише на дві категорії: тих, у кого гроші є і, зрозуміло, тих, у кого вони відсутні. Останніх завжди більше. Для набуття заповітних «капіталів» було винайдено безліч способів, причому «праця» в цьому списку аж ніяк не на першому місці. Залишається дрібничка: визначити, який із шляхів збагачення тобі під силу і що головне - по совісті. Хоча зайво церемонитися не варто - адже нині за гроші можна придбати все. А отже, і любов, і порядність, і невинність цілком можуть стати чудовими товарами для заможного купця...
Музична комедія за п'єсою А. Цагарелі «Ханума». Вистава «Весілля в Авлабарі» п’янка, немов грузинське вино; чиста, немов грузинська гірська вода; пристрасна, немов грузинський танець; весела, немов грузинський анекдот; щедра, як грузинська гостинність; відкрита, як грузинські серця; горда, як грузинський характер; лірична мов пісня та пряна , як кохання жінок.
Незабутній вечір, наповнений піснями, танцями і веселощами у компанії улюблених гоголівських персонажів. Гостинна Солоха запрошує до щедрого українського столу. Вистава була представлена в Турції, Франції, де була включена у міжнародний проект і гралася разом з французькими акторами театру «Шапіто-Фатразі».
У 1970р. закінчив акторський факультет Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського.
Працював у Рівненському обласному театрі, Київському обласному театрі, Львівському театрі юного глядача.
Головний період творчості припадає на Хмельницький обласний музично драматичний театр – 26 років.
За час роботи в театрі було створено понад 150 сценічних образів, які схвально відзначили в пресі. Нагороджений багатьма почесними нагородами області, міністерства культури, Всесоюзним орденом «Знак пошани» (1986 р.), дипломом конкурсу «Прем’єри сезону» в м. Івано-Франківську за роль Мини Мазайла в однойменній виставі.
Попач Поліна Андріївна розпочала свою трудову діяльність у 1969 році на посаді артистки Вінницького облмуздрамтеатру ім. М. Садовського. З квітня 1970 року вона є актрисою Хмельницького обласного музично-драматичного театру ім. Г. І. Петровського (нині — ім. М. Старицького).
Поліна Попач — високопрофесійна драматична актриса, на рахунку якої ряд яскравих, ведучих ролей.
Резнік Віра Іванівна розпочала свою трудову діяльність з 1977 року. Працювала актрисою Ніжинського драмтеатру, Львівського драмтеатру ім. Галана, Волинського драмтеатру ім. Шевченка, артисткою Союздержцирку «Цирк на арені» в м. Києві, актрисою та художнім керівником кооперативного театру «Камерна сцена» в м. Хмельницькому.
З 1993 року Резнік В. І. – актриса Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького. За період роботи виявила себе перспективною артисткою з гарними сценічними даними, здатною на втілення складних творчих завдань. Нею створено ряд цікавих, самобутніх образів.
Шпунт В. М. розпочав свою трудову діяльність у 2001 році артистом драми Хмельницького обласного тепер академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького після закінчення Кам’янець-Подільського училища культури.
За цей період роботи створив образи героїв з кращих творів української та зарубіжної драматургії.
Герасименко Т. А. розпочала трудову діяльність в 1999 році на посаді артистки Ніжинського драматичного театру ім. М. Коцюбинського.
В Хмельницькому обласному муздрамтеатрі працює з 2006 року. Зарекомендувала себе як талановита актриса з гарними сценічними даними, здатна на цікаве художнє втілення режисерських завдань. За короткий термін створила самобутні образи
Олійник Дмитро Павлович розпочав трудову діяльність в 1971 році в Хмельницькій обласній філармонії.
З 1980 року і по сьогодні Олійник Д. П. займає посаду артиста Хмельницького обласного академічного муздрамтеатру ім. М. Старицького.
Навчалася в студії ім. І. Франка. Два роки працювала в Київському академічному національному театрі ім. І. Франка.
1990 р. — закінчила навчання в Київському університеті ім. І. Карпенка-Карого.
Власенко Л. К. працює в Хмельницькому обласному музично-драматичному театрі з 1969 року. Виявила себе як обдарована артистка з широким творчим діапазоном.
Творча ініціатива, глибоке проникнення в суть ролі дозволили їй створити на сцені театру низку різнопланових образів
Артист Купченко В. М. розпочав трудову діяльність з 1963 року артистом Тернопільського драматичного театру. З 1967 до 1969 р.р. він – артист Рівненського драмтеатру ім. М. Осторовського. З 1979 до 1980 р.р. – Волинського драмтеатру.
З 1980 року і до сьогодні працює артистом Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького.
Веляник Володимир Володимирович розпочав свою трудову діяльність в 1992 році на посаді актора Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка.
Працював на ТРК «Київ», актором приватного дитячого театру «Рудий», сценаристом на ТК «СТБ».
З 2003 року Веляник В.В. є актором Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького. Зарекомендував себе як високопрофесійний артист, працелюбний і творчий. Створені ним ролі засвідчили великий потенціал актора, тяжіння до ролей гострохарактерного плану.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
В 1931-му році на Північному Кавказі у місті Новочеркаську було засновано пересувний театр для української діаспори, який називався Північнокавказький крайовий український драматичний театр.
Та доленосною для нього стала поїздка у Мінеральні Води восени 1931року. Саме тоді там лікувався відомий державний і політичний діяч Григорій Петровський. Він відвідав усі вистави колективу. А після одної з них, запросив артистів крайового українського драматичного театру до себе. З тої пори, очевидно завдячуючи спонсорській допомозі політика, до назви додалося його ім’я – драматичний театр ім. Г.І. Петровського, під яким театр був 78 років.
1932 р. колектив переїжджає до Краснодару. А ще через рік, 1933-го перебирається до України. З переїздом змінилась і назва. Він став Вінницьким пересувним робітничо-колгоспним театром, хоча й базувався в Бердичеві, виїжджаючи з виставами до Вінницької, Житомирської, Київської та інших областей. Керувати ним продовжував С. Чернявський, а художню частину очолив Г. Лаврик.
1935 року колектив був у відрядженні в місті Києві. Відвідавши виставу академічного українського драматичного театру імені Івана Франка, ближче познайомившись з їхніми артистами та режисерами, колективи заклали міцні відносини. Театр імені Івана Франка взяв шефство над молодою трупою. Відчутну творчу допомогу артистам надавали народні артисти СРСР Г. Юра, А. Бучма, Ю. Шумський, І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, А. Крамов. Уславлені майстри сцени брали участь у постановках, грали у виставах, виступали з лекціями, що було хорошою школою для молодих артистів.
В лютому того ж року театр отримав статус обласного, який мав би знаменувати осілість трупи. Та вже в 1938 році увесь колектив знову переїжджає. Цього разу до м. Кам’янця-Подільського — адміністративного центру новоствореної області. Але й там не довелось навіть добре звикнути до сцени. Розпочалась Велика Вітчизняна війна, і трупу, разом з родинами, відправили у тимчасову евакуацію.
Так, тільки з 4 серпня 1941-го року по жовтень 1943-го театр відвідав двадцять шість пунктів: міста Закавказзя, Середньої Азії, Далекого Сходу, Півночі.
В 1944 році, після визволення України від німецько-фашистських загарбників, мистецький колектив повернувся до свого краю. Радісна звістка зустріла Петровців в місті Есентукі. Згідно наказу №128 Вказівкою Кам’янець-Подільського обкому КП(б)У та облвиконкому від 15 жовтня 1944
року Припиняються гастролі театру на КМВ і призначається реевакуація театру на Україну до міста Проскурова в обласний центр області. А 25 листопада в обласній газеті повідомлялося, що виставою “Украдене щастя” І. Франка він розпочав у Проскурові театральний сезон 1944-1945 рр. у 2007-му було організовано фестиваль «Театральна осінь» або «На краю осені з Мельпоменою». Основні цілі якого були – знайомство з сучасним театральним мистецтвом регіону, обмін досвідом і залучення більшого кола глядача.
25 березня 2009 року Хмельницький театр ім. Г.І. Петровського перейменовано на честь корифея українського театру Михайла Старицького.
А у 2012 році за високі творчі досягнення та мистецький рівень театру ім. М.
Старицького надано статус «Академічний». 2019р. відкриття Малої сцени. Проведення Всеукраїнського театрального фестивалю «Starytskiy Theatre Fest-2019».
« Фараони »
